Розробка за темою: "Романтизм в музиці"

Романтизм в музиці 

   Звісно, раніше за все музичний романтизм з'явився в Австрії (Ф. Шуберт), у Німеччині (К. М. Вебер, Р. Шуман, Р. Вагнер) та Італії (Н. Паганіні, В. Белліні, ранній Дж. Верді та ін), трохи пізніше - у Франції (Г. Берліоз, Д. Ф. Обер), Польщі (Ф. Шопен), Угорщини (Ф. Ліст). У  кожній країні він знаходив національну форму; часом і в кожній країні складалися різні романтичні течії (Лейпцизька школа і веймарська школа в Німеччині). Якщо естетика классицизму орієнтувалася на пластичні мистецтва з властивими їм стійкістю і довершеністю художнього образу, то для романтиків виразом суті мистецтва стала музика як втілення нескінченної динаміки внутрішніх переживань..

    Культура епохи романтизму засвідчила високий злет людської думки у всіх сферах діяльності: науці, мистецтві, літературі, музиці, а особливо сфері виховання, освіти. Сформувалися нові суспільні відносини, головним об'єктом яких виступає людина як особистість з усіма її сильними і слабкими сторонами. Це була розвинута культура.

    Романтизм - (франц. romantisme), ідейний і художній напрям в європейській і американській духовній культурі кінця 18 - 1-ї половини 19 ст. Французька romantisme веде родовід від іспанського romance (так називали в середні століття іспанські романси, а потім і лицарський роман, через англ. romantic (романтичний), що передається по - французьки romanesque, а потім romantique і означало в 18 столітті «дивне», «Фантастичне», «мальовниче». На початку 19 століття слово романтизм стає терміном для позначення нового літературного напрямку, протилежного класицизму.

    У музиці романтизм як напрямок складається в 1820-і рр.; завершальний період його розвитку, що отримав назву неоромантизм, охоплює останні десятиліття 19 століття. Раніше за все музичний романтизм з'явився в Австрії (Ф. Шуберт), у Німеччині (К. М. Вебер,Р.Шуман,Р. Вагнер) та Італії (Н. Паганіні, В. Белліні, ранній Дж. Верді та ін),трохи пізніше - у Франції (Г. Берліоз, Д. Ф. Обер), Польщі (Ф. Шопен), Угорщини (Ф. Ліст). У кожній країні він знаходив національну форму; часом і в кожній країні складалися різні романтичні течії (Лейпцизька школа і веймарська школа в Німеччині). Якщо естетика классицизму орієнтувалася на пластичні мистецтва з властивими їм стійкістю і довершеністю художнього образу, то для романтиків виразом суті мистецтва стала музика як втілення нескінченної динаміки внутрішніх переживань.

     Музичний романтизм сприйняв такі найважливіші загальні тенденції романтизму, як антираціоналізм, примат духовного та його універсалізм, зосередженість на внутрішнім світі людини, нескінченність його почуттів, настроїв. Звідси особлива роль ліричного начала, емоційна безпосередність, свобода виразів. Як романтичним письменникам, музичним романтикам властивий інтерес до минулого, до далеких екзотичних країна, любов до природи, схиляння перед народним мистецтвом. У їх творах були перетворені численні народні перекази, легенди, повір'я. Народну пісню вони розглядали як праоснову професійного музичного мистецтва. Фольклор був справжнім носієм національного колориту, поза яким вони не мислили мистецтва.

    Романтична музика істотно відрізняється від попередньої музики віденської класичної школи; вона менш узагальнена за змістом, відображає дійсність не в об'єктивно - споглядальному плані, а через індивідуальні, особисті переживання людини (художника) у всьому багатстві їх відтінків; їй властиве тяжіння до сфери характерного і в місці з тим портретно - індивідуального, при цьому характерно фіксуються в двох основних різновидах - психологічний та жанрово - побутовий. Набагато ширше представлені іронія, гумор, навіть гротеск; одночасно посилюється національно - патріотичноа та героїко - визвольна тематика (Шопен, атакож Ліст, Берліоз та ін) Велике значення набувають музична зображальність, звукопис.

    Істотно оновлюються виразні засоби. Мелодія стає більш індивідуалізованою, і рельєфною, внутрішньо-мінливою, чутливою на найтонші зрушення душевних станів; гармонія інструментування - багатшою, яскравою, барвистою; на противагу врівноваженим і логічно впорядкованим структурам класиків зростає роль зіставлень, вільних сполучень різних характерних епізодів.

     Центром уваги багатьох композиторів став найбільш синтетичний жанр - Опера, заснована у романтиків головним чином на казково-фантастичних, «чарівних», царсько - пригодницьких та екзотичних сюжетах. Першою романтичною оперою була «Ундіда» Гофмана.

      В інструментальній музиці залишаються визначальними жанри симфонії, мірного інструментального ансамблю сонати для фортепіано і для інших інструментів, проте вони були перетворені зсередини. В інструментальних творах різних форм яскравіше позначаються тенденції до музичного, живопису. Виникають нові жанрові різновиди, наприклад симфонічна поема, поєднує риса сонатного Алегро і сонатно - симфонічного циклу; її поява пов'язана з тим, що музична програма виступає в романтизмі як одна з форм синтезу мистецтв, збагачення в інструментальній музиці через єднання з літературою. Новим жанром з'явилася також інструментальна балада. Схильність романтиків до сприйняття життя як строкатої низки окремих станів, картин, сцен зумовила розвиток різного роду мініатюр та їх циклів (В. Томашек, Шуберт, Шуман, Шопен, Ліст, молодий Брамс).

      У музично - виконавчому мистецтві романтизм проявився в емоційній насиченості виконання, багатстві фарб, в яскравих контрастах, віртуозності (Паганіні, Шопен, Ліст). У музичному виконавстві, як і в творчості менш значних композиторів, романтичні риси нерідко поєднуються з зовнішньою ефективністю. Романтична музика залишається неперехідною художньою цінністю і живим, дієвим спадком для наступних епох.

      Не слід забувати що також, під впливом великого зацікавлення митців-романтиків до фольклору в середині ХІХ ст. відбувається становлення етнографії як науки, а також порівняльного літературознавства, мистецтвознавства у різних ділянках. Першими етнографами на Україні були А. Коцюбинський (“Пісні, думки і шумки руського народу...”), А. Маркевич, О. Потебня (“Українські пісні, видані коштом О. Балліної" СПБ, 1864), О. Рубець (“216 народних украинских напевов” М., 1872). Особлива заслуга в розвитку музичної фольклористики належала М.Лисенкові і П. Сокальському. Найвагомішою працею Лисенка як вченого-фольклориста була “Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні кобзаря Вересая”, К., 1874р. П. Сокальський є автором праці “Русская народная музыка, великорусская и малорусская в ее строении мелодическом и ритмическом и отличия ее от основ современной  гармонической музыки”.

Список використаних джерел

1. «Музыкальная литература зарубежных стран. Выпуск 5». Изд. «Музыка»; Москва, 1965г.

2. Андрушків Б.М. «Хліб для розуму». - Тернопіль: Мальви, 1995, - 100 с.

3. Апраксина О.А. Методика музикального воспитания в школе: Учебное юсобие. - М.: Просвещение, 1983.-224 с.

4. Асафьев Б. «Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании». - Л., 1973. - 144с.

5. Байбара Т.М. Дидактические условия зффективного использования исследовательского метода в обучении младших учеников. Автореф. дис. канд. пед. наук. - К., 1988. - 240 с.

6. Бервецький 3., Хлебникова Л. «Виховувати музичну культуру» //Грані творчості: Кн. для вчителя. - К.: Рад. шк., 1989. - СІ26 - 140.