В. В. Паращич

українська література

11 ПЛАНИ-КОНСПЕКТИ

 конспекти уроків  додатковий матеріал  завдання для контрольних робіт  цікаві нетрадиційні уроки

Cкачати «Календарно-тематичне планування» ₁. Ввести адресу інтернет-сайту: www.ranok.com.ua

                              2. Ввести вебкод: Ф14427У

УДК 821.161.2:371.214

ББК 74.268.3Укр

               П66

               Паращич В. В.

П66  Українська література. 11 клас. Рівень стандарту, академічний рівень. Плани-конспекти.— Х.: Вид-во «Ранок», 2011.— 368 с.— (Новий майстер-клас).

ISBN 978–617–540–332–7.

Видання містить розробки уроків для 11 класу за програмою «Українська література. 11 клас. Рівень стандарту, академічний рівень», 2010 р.

Система уроків відтворює розроблену й успішно апробовану автором систему розвитку читацьких здібностей школярів, їх літературно-творчих схильностей.

Призначено для вчителів української літератури загальноосвітніх шкіл.

УДК 821.161.2:371.214

ББК 74.268.3Укр

                                                                                     © В. В. Паращич, 2011

ISBN 978–617–540–332–7                                     © ТОВ Видавництво «Ранок», 2011

передмова

Одинадцятий клас — завершальний етап вивчення курсу

української літератури в школі. Існує думка, що найкраще запам’ятовується останнє. Яке враження залишиться в учнів від уроків, як вони навчаться працювати з художньою літературою, якими досвідченими читачами стануть — такими й вийдуть зі школи.

Тому перед учителем  нелегке завдання — дати загальне уявлення про історію становлення й розвитку української літератури від її початків і до сьогоднішніх днів, зробити читання художньої літератури щоденною потребою, життєвою необхідністю, навчити отримувати насолоду від гарного слова, розвинути вміння відрізнити хороший твір, що утверджує добро, справедливість, справжні загальнолюдські цінності, від низькопробного, що вульгарно догоджає моді на непристойність, зло, жорстокість та насилля.   

Урок у старших класах — це постійна активна співпраця вчителя та учня. Тому педагоги знайдуть у посібнику багато проблемних, дискусійних питань, завдань пошуково-дослідницького характеру. Подаються зразки виконання, можливі відповіді, які спрямовуватимуть думки учнів у потрібне русло, вдало доповнюватимуть їхні міркування, спонукатимуть і самого вчителя до творчих пошуків, адже програма пропонує багато нових, мало розроблених методистами-науковцями тем і питань.

Посібник стане в нагоді і молодим педагогам, і досвідченим фахівцям, бо вони зможуть заощадити час на пошуки потрібної інформації, вибір доцільних методичних прийомів, отримають стимул до власної творчості.

Урок № 1

 Складні суспільно-історичні умови, основні  стильові напрями, їхнє розмаїття. «Розстріляне відродження»; домінування соцреалістичної 

естетики в 1930-ті роки

 Мета: допомогти учням усвідомити складність суспільно-історичних умов розвитку літератури, її стильове розмаїття, поняття «розстріляне відродження»; розвивати навички використання міжпредметних зв’язків, здобутих раніше знань з літератури, вміння висловлювати власні думки щодо літературних явищ, логічне, асоціативне й образне мислення; виховувати повагу до культурних надбань нашого народу, мистецтва, прищеплювати любов до книги.

Очікувані результати: учні знають матеріал про складні суспільно-історичні умови 20–30-х років ХХ ст., основні стильові напрями в українській літературі того часу, називають їх представників, уміють характеризувати поняття «розстріляне відродження», висловлюють власні думки про це.

 Обладнання:    «портретна галерея» письменників 20–30-х років ХХ ст., книжкова виставка, висловлювання відомих людей про значення книги.

      Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу.

Хід уроку

 I. Мотивація навчальної діяльності школярів. оголошення теМи й Мети уроку

         ; Вступне слово вчителя.

20–30-ті роки ХХ ст.— час, про який піде розмова на уроці, міг би стати «золотою добою» українського мистецтва, а перетворився на одну з найтрагічніших сторінок. Саме тоді українське письменство досягло якісно нового, сказати б, європейського рівня, про що свідчить багато факторів. Головний серед них — те, що це вже була література вільна, упевнена в собі, позбавлена малоросійського комплексу меншовартості.

Дмитро Фальківський, який належав до письменників, покоління котрих відомий літературознавець Ю. Лавріненко назвав «розстріляним відродженням», писав:

Комусь дано діла творить великі,

Що ниткою простягнуться в віки,

А з мене досить,

Що не був дволикий, Що серця не міняв на мідяки.

Не зрадити правді, своєму високому покликанню поета, своєму народові — у ту страшну епоху було подвигом. Далі ми поговоримо про це докладніше.

 іі. актуалізація опорних знань учнів

       ; Евристична бесіда.

— Що ви знаєте про українську історію 20–30-х років XX ст.? Які значні історичні події їм передували?

— Назвіть імена українських письменників ХХ ст., твори котрих ви вивчали в попередніх класах?

— Перелічте стильові напрями, що розвивалися в українській літературі в той час.

 Iіі. сприйняття та засвоєння учняМи навчального Матеріалу

;     Колективна робота. Складання узагальнювальної таблиці  про розвиток української історії та літератури.

Див. с. 6.

       ; Робота зі словником літературознавчих термінів*.

Згадаємо визначення основних літературних напрямів української літератури ХХ ст.

Модернізм (від фр. modernisme) — загальна назва різноманітних напрямків у літературі, мистецтві ХХ ст. (неокласицизм, неореалізм, футуризм, неоромантизм, символізм, імпресіонізм, експресіонізм та ін.). Загальна стильова ознака — тенденція до панестетизму, символізації, ідеалізації та романтизації зображуваного. Для українського модернізму характерний синтез різних стилів.

Соціалістичний реалізм (соцреалізм) — організований за чіткою програмою літературний метод, який передбачав оспівування комуністичної партії і її провідної ролі в житті народу, у будьяких сферах; піднесення борця, будівника нового суспільства; ідеалізацію людини як носія кращих моральних якостей, вихованих соціалістичною системою. Художня дійсність зображувалася «лакованою», прикрашеною, лише з позицій правлячого класу, партії; конфлікт полягав у боротьбі проти чужих ідей, за ідеологічну спільність та однодумство.

Постмодернізм (від фр. post — після + modernisme) — загальна назва літературно-мистецьких течій кінця ХХ — початку ХХІ ст. (можливо, елементи постмодернізму з’явилися у творах українських письменників і раніше). Для цього напряму характерні інтертекстуальність (приховане та явне використання чужих текстів), гра зі словом, багатозначність, зміщення часу і простору, «віртуальний історизм» тощо.

       ; Слово вчителя.

Дуже влучно охарактеризував добу 20-х років академік О. Білецький: «Україна кипіла, як величезний казан на безперестанному шаленому вогні, і в цім казані виварювались думки й почуття, наново перетворювалися світогляди, дивно змінювалися люди. Тим-то літературні явища цієї доби становлять надзвичайно строкату картину».

І все ж у центрі уваги митців було становлення нової української людини, яка пройшла крізь буремні роки революції та активно стверджувала себе в нових умовах життя. Багато творів пронизувала ідея боротьби з комплексом «меншвартості», «малоросіянства», «провінційності».

* Тут і далі вчитель може скористатися виданням: Словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М. Ф. Гетьманець.— Харків: Веста: Видавництво «Ранок».

Значною подією стала літературна дискусія 1925–1928 років, яку розпочав і продовжив М. Хвильовий памфлетами «Камо грядеш?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму» та «Україна чи Малоросія?» Письменник виступив проти примітивізму та епігонства радянської літератури і закликав митців орієнтуватися на кращі зразки світової літератури. Від обговорення шляхів розвитку української літератури дискусія поступово перейшла з мистецької в політичну, особливо після проголошеного Хвильовим гасла «Геть від Москви!», котрий мав на увазі, що не можна брати за зразок популярні в той час російські «виробничі романи», частівки, агітки як «високу поезію».

Один із письменників, Віктор Соколов, пригадує, що в молодості захопився віршами, писав про почуття, про красу природи. Коли поніс свої твори в редакцію газети, їх забракували: не наша тематика, мовляв, напишіть про «ударный труд». І поет написав:

На заводе огромном и милом Я увидел твой тонкий стан.

Приходи, дорогая, с точилом,

Приходи, перевыполним план.

І от це вже було «те, що треба», вірш надрукували.

У дискусію втрутилася партія. Сталін особисто надіслав листа Кагановичу з критикою поглядів комуніста М. Хвильового. Цим було дано старт репресіям. Під політичним та моральним тиском Хвильовий змушений визнати свої «помилки», розпустити очолювану ним ВАПЛіте і, врешті-решт, покінчити життя самогубством у 1933 році.

1934 року почалися масові арешти письменників за сфабрикованими звинуваченнями (Г. Косинка, О. Влизько, Д. Фальківський, Є. Плужник, В. Підмогильний, В. Поліщук, М. Йогансен, М. Вороний). Наступного року заарештували М. Зерова, Л. Филиповича, М. ДрайХмару, Б. Антоненка-Давидовича та ін.

Тому цей період називають ще «розстріляним відродженням».

       ; Виразне читання уривка поеми В. Сосюри «Розстріляне безсмертя».

…В вікно б’є вітер непривітний, дощем, як снігом в час зими. І дивляться Василь Блакитний, і Хвильовий на мене з тьми… Чого ви дивитесь із ночі?..

Ви прожили свій вік не зря… В одного сині-сині очі, в другого ж карі, як зоря, коли прибій в граніт гуркоче і кида бризки з янтаря…

Ви не боялись бога й чорта,— ви віддали борні свій спів. Один умер через аорту, а другий сам себе убив… Убив себе, але не спів, був друг мені і друг Еллану,

і на житті своїм, о гнів! — як Микитенко говорив, «поставив крапку олов’яну».

А Микитенка хто убив?.. Все та ж змія проклята, чорна, що в наші лави заповзла і нас, синів ковадла й горна, таємно жалила й пекла тортур залізом… повна шалу, вона вела у тьмі бої і в Революцію стріляла безсмертним іменем її!.. Душа Миколи Куліша крилами б’є в вікно блакитне крізь ніч, похмуру й непривітну, в мою поему поспіша.

Він геній був… І от не стало орла духовних тих висот, куди послав його народ і партія куди послала.

Пішов у небуття, як дим… І Курбас Лесь пішов за ним. Серця спинились їхні чулі од голоду, а чи від кулі… І ті, кого любить я звик, і Кириленко, і Кулик, що з нами йшли у даль щасливу, і Підмогильний, і Вражливий, що з смертю вийшли на двобій, Кривенко, Плужник, Лісовий стоять, мовчать у тьмі страшній… Стоїть в очах примарне військо… І дивляться Влизько й Фальківський, із глибини і тишини вітають Мисика вони… Не чуть за вікнами сирен…

А я дивлюсь у ніч патлату… Й заходить тихо у кімнату печальний Миша Йогансен… Він теж упав від кулі ката лицем униз чи горілиць, із ним упав Косинка Гриць. «Прощай, матусенько, єдина!» Я певен, що так Гриць сказав.

І постріл тяжко заридав… І цілували губи сина криваву землю України… Про них співаю я сьогодні і про усіх, кого нема, кого ковтнула смерті тьма… Їх кров наповнила б безодні!.. Досвітній, Епік… Любі, любі, хоч в пісні воскресить би вас і той страшний, безумний час!.. Аж ось іде Гордій Коцюба, у кому лева міць жила, й сідає мовчки край стола… «Чи всі зібрались?» Ще нема Панаса Любченка і Лева, що звався Скрипником… (Крицева у нього вдаченька була).

І ще Затонського нема. Смерть гордий дух їх переміг,— то тільки тіло сталь порвала… Нехай фізично вбили їх,

але їх дух не розстріляли! Хай лине спів, як гул пожеж, і про товаришку Левкович!.. Зайшли Затонський, Скрипник теж і Любченко Панас Петрович.

А ось із зором, повним мук, іде Валерій Поліщук… «Ну що? Зібралися, вояки? Стіл круглий, тут усі однакі»,— лунає голос, мов з-за хмар.

.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .

Сидять, хитають головами й на мене дивляться… Уперті, чужі хитанням і журбі, вони були у боротьбі за Україну і за Русь… Так тяжко плачу і дивлюсь я на розстріляне безсмертя, як на дитя убите мати… Страшний пройшли ми, друзі, час. Та як живі вони між нас і будуть жить на горе кату!..

Безсмертя ж бо не розстріляти!

.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .

І знов… Озерський… Пилипенко… Страждали ви од тих же рук, що і Федькович, і Шевченко, й Франко Іван… На ниві мук один серця довбав нам крук і додовбав-таки, проклятий, зальотний гість у нашій хаті, на золотій землі моїй… Та не програли ми двобій, хоч воробйови нас в ці роки, що в даль летять, немов потоки, рвучи майбутнього загать,

духовно хочуть розстрілять…

.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .

А в саду гнуться пишні віти, життя так радісно шумить багряним прапором в блакить… О ні! Безсмертя не убити! Ми будем, браття, вічно жить, як і вкраїнська наша мова. Я не боюся Воробйова, хоча ще точить з серця кров цей колективний воробйов під маршу радісного звуки… Але йому одсохнуть руки…

       ; Слово вчителя.

Ситуація, що склалася навколо українських письменників у 1930-ті роки, нагадувала відомий сюжет народних казок, коли герой доходив до каменя з написом: «Направо підеш — живим будеш, але позбудешся коня, наліво підеш — багатим будеш, прямо підеш смерть знайдеш». Тих, хто йшов прямо, писав правду, чекала більшовицька куля або страждання в таборах ГУЛагу. Кому вдалося емігрувати — навіки позбувся батьківщини, слави українського письменника. І лише ті, хто «перебудувався», став на службу ідеології комуністичної партії, оспівував «світле майбутнє» й прекрасне нинішнє, отримували звання, нагороди, почесті й достаток. Але ми не можемо їх засуджувати, таким був той страшний час. Та й християнська мораль говорить: «Не суди, і не будеш осуджений сам».

Розуміючи могутню силу впливу художнього слова на людську свідомість, правляча партія постійно тримала в колі зору й численними постановами скеровувала літературний процес. Проголошені програмою «соціалістичного реалізму» народність, партійність, пролетарський інтернаціоналізм літератури перетворилися на карикатуру. Народність — подалі від реального життя народу, його дум і страждань, партійність — тільки комуністична, інтернаціоналізм — забудь своє й люби чуже (те, на що вкажуть).

Про художність, естетику вже не йдеться. Адже поняття прекрасного застосовувалося тільки для прославляння радянського ладу та його вождів, потворне — для «класових ворогів», трагічне — для революціонерів. Взагалі, вважалося, що «пролетарський письменник» не може «видумати щось глибше і краще», ніж «колективний розум партії» (із спогадів Г. Костюка, колишнього актора театру «Березіль»).

І все ж справжній літературний процес, підживлений талантами, не зник безслідно. Всупереч жорстким нормативам «соціалістичного реалізму» з’являються високохудожні твори, такі як драми І. Кочерги, кіноповість О. Довженка, романи Ю. Яновського, Л. Первомайського, А. Малишка, І. Муратова та ін.

і V. закріплення знань, уМінь та навичок

       ; Евристична бесіда.

— Якби треба було зобразити добу 20–30-х років ХХ ст. в кольорі, які б фарби ви вибрали? Чому?

— Що, на вашу думку, дало підставу М. Хвильовому назвати літературу 1920-х років «азійським ренесансом»? Чи згодні ви із цим твердженням?

 V. підбиття підсуМків уроку

       ; Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Який факт із літератури 20–30-х років ХХ ст. вразив вас найбільше, чому саме?

 Vі. доМашнє завдання

опрацювати тему; підготувати повідомлення про представників доби*.

Урок № 2

 П. Тичина — найбільший модерніст 20-х років. 

Трагізм життєвої і творчої долі. Феномен 

«кларнетизму»

 Мета: допомогти учням зрозуміти основні тенденції української поезії 1920-х років, її «вітаїстичність», усвідомити трагізм творчої долі письменника; розвивати навички аналізу ліричних творів, уміння висловлювати власні думки та враження, підтверджувати їх цитатами з тексту; виховувати любов до поезії, оптимістичне світобачення, естетичний смак.

Очікувані результати: учні знають основні етапи життєвого і творчого шляху письменника, вміють аналізувати його поезію, визначати риси модернізму в ній, пояснювати феномен «кларнетизму» та причини трагічного зламу світоглядних позицій поета.

 Обладнання:    портрет письменника, видання його творів, ілюстративні матеріали до біографії та творчості, словник літературознавчих термінів.          Тип уроку:             комбінований.

Хід уроку

 I. Мотивація навчальної діяльності школярів. оголошення теМи й Мети уроку

         ; Вступне слово вчителя.

Молодий я, молодий,

Повний сили та одваги. Гей, життя, виходь на бій,— Пожартуєм для розваги!

Так писав неймовірно талановитий юний поет Павло Тичина, сповнений молодечого запалу й бажання створити нову, небачену в українській літературі поезію. І він таки створив її, але жарти із життям виявилися поганими. Тому розрізняють двох Тичин — найбільшого модерніста 20-х років та співця «соціалістичної доби».

Про трагізм творчої долі Тичини та письменників його доби й будемо говорити сьогодні на уроці.

 іI. актуалізація опорних знань учнів

         ; Проблемне запитання.

— Чому в 20—30-ті роки ХХ ст. різко активізувалися проблеми «митець і влада», «свобода творчості»?

* Тут і далі теми повідомлень див. в наступному уроці.

— Що сприяло тому, що українська література ХХ ст. стала новим етапом в історії національної культури?

— Чим пояснити стильове розмаїття мистецтва 1920-х років? — Чому «українське відродження» розстріляли?

 Iіі. сприйняття та засвоєння учняМи навчального Матеріалу; форМування вМінь та навичок

       ; Слово вчителя.

У бурхливі 20-ті роки XX ст. провідним жанром літератури стала поезія як потужне ліричне самовираження й емоційне переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів.

Серед найяскравіших творчих особистостей — О. Влизько, М. Йогансен, В. Сосюра, М. Семенко, М. Бажан, М. Зеров, М. Рильський,

П. Филипович, М. Драй-Хмара, Ю. Клен, Є. Плужник, В. Свідзинський,

М. Рильський і, звичайно ж, П. Тичина та багато інших.

       ; Повідомлення учнів.

(Учні розповідають про поетів (твори яких не вивчаються за програмою), виразно читають їхні вірші.)

       ; Робота зі словником літературознавчих термінів.

М. Хвильовим, письменником і теоретиком літератури була проголошена теза про «романтику вітаїзму». Саме вітаїстичність і стала провідною рисою української поезії тих років.

Звернімося до словника:

Вітаїзм, вітаїстичність, віталізм — це філософське вчення про життя як прояв внутрішньої «життєвої сили», що підкорює собі всі процеси в живих організмах. В українській літературі це вчення тлумачилося М. Хвильовим як нова філософія життя, антитеза «біологічному віталізму». Письменник навіть змінив термін «віталізм» на «вітаїзм», підкреслюючи його соціокультурне значення. Естетика вітаїзму стверджувала життєвість української нації, незнищенність її духу, віру в те, що українське мистецтво прилучиться до найвищих естетичних цінностей.

       ; Міні-лекція вчителя.

Про П. Г. Тичину написано безліч статей, монографій, досліджень. Але трагізм його творчої долі не осягнений до кінця, і для нащадків залишається загадкою, хто ж він, геній чи пігмей. (За словами В. Стуса)

Народився майбутній поет 27 січня 1891 року в с. Піски на Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався, за традицією, у бурсі, потім — у Чернігівській семінарії. Він мав чудовий голос, абсолютний слух і грав на багатьох музичних інструментах, прекрасно володів пензлем, створював оригінальні малюнки. Співав в семінарському, а пізніше — у міському хорі.

Чернігів початку ХХ ст. був одним із важливих літературних осередків в Україні, бо тут жив і працював М. Коцюбинський. Тичина почав відвідувати «суботи», які влаштовував письменник для творчої інтелігенції міста. Саме Коцюбинський побачив у молодому семінаристі справжнього поета.

У 1913 році Тичина переїхав до Києва і вступив до Київського комерційного інституту, навчався і підробляв у редакціях журналу «Світло», газети «Рада», а також помічником хормейстера в театрі М. Садовського.

У 1918 році вийшла перша збірка поета «Сонячні кларнети», про яку В. Стус пізніше напише: «Сонячні кларнети» — це переважно книга передчуття сподіваного щастя… І це чи не єдина зі збірок на рівні Тичининого генія. Тому в доробку поета їй відведено перше місце не тільки хронологічно».

Ця книжка засвідчила появу українського варіанта символізму — «кларнетизму». Тичина на основі символістичних засобів, їх вдалого комбінування і трансформації створив власний авторський поетичний стиль, що й отримав назву «кларнетизм».

Особливостями кларнетизму є:

— незалежна від політики й ідеології «чиста поезія», що уславлює ідеал гуманізму та добра: «Приставайте до партії, де на людину дивляться як на скарб світовий і де всі як один проти кари на смерть»;

— музично-поліфонічні образи-символи: Мадонно моя… / Вже славлять, співають нове ім’я. / (Ave, Maria, Калино моя!) Іде і сміється: життя! квіток! / Сонце на скрипку, хмарки у танок. (образ жінки);

— навіювання образу предмета замість його називання (сугестія): …Університет, музеї і бібліотеки не / дадуть того, що можуть дати / карі, / сірі, / блакитні. (очі як дзеркало душі);

— «синестезія» або синхронність різних почуттів та відчуттів (кольору, звуку, запаху, дотику): Пробіг зайчик / Дивиться — світанок! / Сидить, грається, / Ромашкам очі розтулює. / А на сході небо пахне, / Півні чорний плащ ночі / Вогняними нитками сточують / — сонце — / … (рух, світло, запах, колір);

— драматичні несподівані словосполучення: чорний акорд, очі христовоскресні, ніжнотонні кораблі;

— наслідування заповіту Верлена: «Насамперед — музики!»: Я бриню, як струни / Степу, хмар та вітру.

— ритм в основі музичності поезії;

— слово-барвозвук: золотий гомін, чорнокрилля;

— вживання змістових розділових знаків: Зоряного ранку припади вухом до землі — / … ідуть. («Золотий гомін»)

;     Виразне читання поезій П. Тичини «Арфами, арфами…», «О панно Інно…»*.  Обмін враженнями щодо прочитаного.

         ; Продовження міні-лекції вчителя.

У 1923 році П. Тичина переїхав до тодішньої столиці — Харкова — й став членом редколегії журналу «Червоний шлях». Брав участь у діяльності спочатку літературного угруповання «Гарт», потім —  ВАПЛіте.

* Тут і далі вчитель може запропонувати учням скористатися посібником: Українська література. 11 клас. Рівень стандарту, академічний рівень: Хре стоматіядовідник / Упорядник О. І. Борзенко.— Х.: Вид-во «Ранок», 2011.

ЗмІСТ

Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  3

          Урок № 1          Українська література 1920–1930-х років. вступ. Складні 

суспільно-історичні умови, основні стильові напрями, їхнє 

розмаїття. «розстріляне відродження»; домінування 

соцреалістичної естетики в 1930-ті роки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  4

          Урок № 2           провідна роль поезії у 20-ті роки ХХ ст. п. Тичина — найбільший

модерніст 20-х років. Трагізм життєвої і творчої долі. Феномен 

«кларнетизму». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

          Урок № 3          п. Тичина. Звернення в поезіях до «вічних» тем, поєднання 

тенденцій символізму, неоромантизму, експресіонізму, 

імпре сіонізму. Художнє відтворення народу, уславлення борців 

за вільну Україну . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14

          Урок № 4      Літературний авангард. м. Семенко. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

          Урок № 5      київські «неокласики». м. Зеров . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25

          Урок № 6          м. рильський. Філософічність, афористичніст ь його лірики, 

пошук душевної рівноваги, краси в житті та в душі . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

          Урок № 7          поезія київських «неокласиків». виразне читання напам’ять . . . . . . . 37

          Урок № 8           Є. плужник — один із провідних поетів «розстріляного 

відродження». Життєвий і творчий шлях, тематика, проблематика,

основні мотиви творчості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39

          Урок № 9         Є. плужник «Громадянський інтим», сповідальність, ліричність, 

філософічність лірики. Урівноваженість душевного стану 

ліричного героя, мотив туги за минущістю краси, гармонією 

світу і людини, мить і вічність у чуттєвому вираженні . . . . . . . . . . . . . . 43

Урок № 10 Контрольна робота № 1. «вступ. Творчість п. Тичини, м. Зерова, м. рильського, Є. плужника». Тестування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48

          Урок № 11        Українська проза 20–30-х років ХХ ст. Жанрово-стильове 

розмаїття, часткова ідеологічна заангажованість, експеримен-

таторські модерністичні пошуки. м. Хвильовий. Життєвий 

і творчий шлях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51

          Урок № 12        м. Хвильовий. «Я (романтика)» — новела про добро і зло в житті 

та в душі. проблема внутрішнього роздвоєння людини між 

гуманізмом і обов’язком . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 55

          Урок № 13        Г. косинка. Трагічна доля митця. Змалювання строкатої картини 

життя крізь призму долі й душі людини. перевага імпресіонізму

в стильовій палітрі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59

          Урок № 14       Г. косинка. Новела «в житах» — зупинена мить, пошуки 

порушеної гармонії. вітаїстичний пафос, імпресіоністична 

настроєвість. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63

363

364

365

366

до наших днів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .356 Література. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .360

Н а в ч а л ь н о - м е т о д и ч н е в и д а н н я

Серія «Новий майстер-клас»

ПАрАЩиЧ Валентина В’ячеславівна УКрАїНСьКА ЛІТерАТУрА

11 клас

Рівень стандарту, академічний рівень

Плани-конспекти

Редактор Г. В. Доніна 

Технічний редактор С. М. Жубр

Коректор О. В. Зима

Код Ф14427У. Підписано до друку 28.05.2011. Формат 60х90/16. 

Папір друкарський. Друк офсетний. Гарнітура Шкільна. Ум. друк. арк. 23,0.

ТОВ Видавництво «Ранок». Свідоцтво ДК № 3322 від 26.11.2008. 61071 Харків, вул. Кібальчича, 27, к. 135.

Адреса редакції: 61145 Харків, вул. Космічна, 21а.

Тел. (057) 719-48-65, тел./факс (057) 719-58-67. 

Для листів: 61045 Харків, а/с 3355. E-mail: office@ranok.com.ua

З питань реалізації звертатися за тел.: у Харкові – (057) 712-91-44, 712-90-87; 

Києві – (044) 599-14-53, 377-73-23; Білій Церкві – (04563) 6-90-92; 

Вінниці – (0432) 55-61-10,27-70-08; Дніпропетровську – (056) 785-01-74; 

Донецьку – (062) 261-73-17; Житомирі – (0412) 41-27-95, 44-81-82; 

Івано-Франківську – (0342) 72-41-54; Кривому Розі – (056) 401-27-11; 

Луганську – (0642) 53-34-51; Львові – (032) 244-14-36; Миколаєві – (0512) 37-85-87; 

Одесі – (048)737-46-54; Сімферополі – (0652) 54-21-38; Тернополі – (0352) 51-28-27;  Хмельницькому – (0382)70-63-16;  Черкасах – (0472) 51-22-51, 36-72-14;  Чернигові – (0462) 62-27-43.

E-mail: commerce@ranok.com.ua

«Книга поштою»: 61045 Харків, а/с 3355. Тел. (057) 717-74-55, (067) 546-53-73. E-mail: pochta@ranok.com.ua www.ranok.com.ua