Розвиток емоційного інтелекту здобувачів освіти молодшого шкільного віку

Розвиток емоційного інтелекту здобувачів освіти молодшого шкільного віку

Емоційний інтелект набув особливого значення під час повномасштабної війни. Адже воєнні дії, часті повітряні тривоги, хвилювання за життя рідних створюють фоновий стрес, в якому постійно перебувають громадяни України. Добре розвинений рівень емоційного інтелекту допомагає підтримувати емоційний стан дорослих і дітей під час постійного стресу.

Часто ми зіштовхуємось з тим, що діти, які добре навчаються, гарно знають теоретичні правила дій в певних ситуаціях,  зіштовхнувшись із ними в реальному житті, не можуть справитись зі своїм емоційним станом та вирішити проблему. А діти, що мають високий рівень емоційного інтелекту, успішно справляються під час розв’язання складних життєвих ситуацій.

 Як же виникло поняття «емоційний інтелект»? У 1980 році ізраїльський психолог американського походження Реувен Бар-Он вперше вводить в обіг поняття «емоційний коефіцієнт» (EQ) як засіб вимірювання емоційного інтелекту. Власне, емоційний інтелект Бар-Он визначає як сукупність некогнітивних (емоційних і соціальних) здібностей, знань і умінь, що впливають на можливість індивіда успішно відповідати вимогам навколишнього середовища і протистояти його тиску. Він виділив п’ять сфер компетентності, котрі можна співвіднести з п’ятьма компонентами емоційного інтелекту: пізнання себе, навички міжособистісного спілкування, здатність до адаптації, управління стресовими ситуаціями, загальний настрій [2].

У своєму сучасному звучанні термін емоційний інтелект було застосовано в 1990 році Пітером Саловеєм (Peter Salovey) та Джоном Д. Майєром (John D. Mayer). Вони говорили про нього як про форму соціального інтелекту, яка включає здатність відслідковувати свої власні почуття та емоції, а також почуття та емоції інших людей; розпізнавати їх та застосовувати цю інформацію для керування власним мисленням та діями. Саловеєм та Майєром було також розпочато ряд досліджень для розробки методів вимірювання емоційного інтелекту та дослідження його значимості.

У 90-х роках Деніель Гоулман (Daniel Goleman), який навчався на психолога в Гарвардському університеті, познайомився із роботами Пітера Саловея та Джона Д. Майєра. В Гарварді Деніель Гоулман також співпрацював з Девідом МакКлілендом (David McClelland), який належав до групи дослідників, які поставили під сумнів інформативність когнітивних тестів щодо показника успішності людини у житті. Все це надихнуло його на написання власної книги «Емоційний інтелект», яка була вперше опублікована в 1995 році.

Деніель Гоулман доводив, що успіх людині гарантуває не когнітивний, а емоційний інтелект. Людей з розвиненим емоційним інтелектом він описував так:

• Вони добре розуміють власні емоції (самосвідомість).
• Вони добре керують власними емоціями (самоконтроль).
• Вони з емпатією ставляться до емоцій інших людей (соціальне розуміння).
• Вони добре справляються з емоціями інших людей (управління взаємовідносинами).

Д. Гоулман проголошував єдність інтелекту та емоцій, яка необхідна для успішної діяльності, проте когнітивний складник він вважає другорядним. Емоції, на його думку,  більш вагомі й у разі небезпеки емоційні центри (лімбічна система) підпорядковують під себе всю розумову діяльність людини[1].

Емоційний інтелект – це здатність особистості розуміти власні емоції, почуття та емоції інших людей, ефективно керувати своєю емоційною сферою, вміти підтримувати доброзичливі стосунки з оточуючими.

В структурі емоційного інтелекту виокремлюють два аспекти – внутрішньоособистісний і міжособистісний. Перший характеризується такими компонентами, як самооцінка, усвідомлення власних почуттів, впевненість у собі, терпимість, самоконтроль, відповідальність, мотивація досягнень, оптимізм і гнучкість. Міжособистісний аспект включає емпатію, толерантність, комунікабельність, відкритість, діалогічність, антиципацію.

Ще один компонент емоційного інтелекту, який потрібно розвивати ще починаючи з дошкільного віку, – креативність. Немає жодного сумніву, що труднощі розвитку креативності у багатьох випадках викликані бідністю фантазії інтелектуально обдарованих дітей, недостатністю складних ігор і будь-яких інших занять, які потребують емоційної захопленості, розвинутої уяви і координації з емоціями інших дітей. Для розвитку емоційної компетентності і володіння емоціями дуже важливо вдосконалювати процес сприйняття та емоційну оцінку дійсності. А основний спосіб розвитку емоційного інтелекту полягає у стимулюванні фантазії,  уяви дитини, використанні сюжетно-рольової гри як значимого, і по суті, головного засобу розвитку інтелекту.

Емоційний інтелект – це, з одного боку, здатність розуміти, аналізувати і контролювати власні почуття та емоції, а з іншого – вміти відчувати, розуміти настрої оточення.

Отже, рівень емоційного інтелекту є важливим засобом успішної самореалізації особистості. Високий емоційний інтелект допомагає збалансувати емоції і розум, відчути внутрішню свободу та відповідальність за себе, усвідомити власні потреби і мотиви поведінки, рівновагу, а також скоригувати стратегію власного життя. Він асоціюється з почуттям загального щастя. Низький емоційний інтелект призводить до нещастя і характеризується страхом, самотністю, нестабільністю, агресією, почуттям провини, депресією, фрустрацією.

Особливої важливості розвиток емоційного інтелекту починає набувати у шкільному віці, оскільки у цей період відбувається активне емоційне ставлення особистості до себе та інших.  Навчальна діяльність сприяє вдосконаленню самосвідомості, здатності до рефлексії й вміння поставити себе на місце однокласника чи вчителя, врахувати їхні потреби та почуття. Молодший шкільний вік – більш сприятливий період розвитку емоційної сфери, культури почуттів особистості.

Саме молодший шкільний вік з його емоційною чуйністю до подій, що відбуваються, безпосередністю і відвертістю вираження власних перживань, є сензитивним для впливу на розвиток емоційного інтелекту.

Емоційний інтелект не можна розглядати в розриві від інших знань, вмінь, навичок і здібностей, необхідних кожній особистості. Цілісна освіта припускає єдність емоційної та інтелектуальної сфер. Без цього неможливо сформувати особистість, готову до труднощів сучасного життя.

          Процес розвитку емоційного інтелекту молодших школярів пронизує всі рівні діяльності вчителя: планування уроку, оформлення класної кімнати, відбір навчального матеріалу і вправ, поведінки вчителя, характер взаємовідносин у класі.

         Відповідно до принципів цілісного навчання, навчальний матеріал потрібно підбирати за наявністю у ньому позитивної фонової інформації з метою формування асоціативних зв’язків з внутрішніми емоційними переживаннями учнів. Особлива роль при цьому відводиться мистецтву, музиці. На практиці «емоційний» вплив музики використовується з метою створення мотивації, зняття емоційного напруження та скутості, стимулювання когнітивних та асоціативних процесів.

В молодшому шкільному віці необхідно починаючи з розрізнення основних емоцій і поступово переходити на їх відтінки.  Цілісне сприйняття світу відбувається лише тоді, коли дитина сприймає матеріал не однобоко, предметно, а різносторонньо, не лише аналізує події, а й ставиться до них емоційно.

Розвивати емоційний інтелект здобувачів освіти можна під час сюжетно-рольових ігор; різних видів театрів; арттерапії; в процесі використання елементів методики «Піснезнайка»; в ранковому колі; під час читання книг з аналізом настрою і почуттів персонажів; демонструючи фотографії, малюнки осіб з різними основними емоціями та їх відтінками; малювання «власного настрою»; в ході групових дискусій; рефлексії  тощо.

Актуальність питання розвитку емоційного інтелекту школярів засобами інтеграції не є вичерпною  та стимулює дослідників на подальші теоретичні та емпіричні пошуки.

Список використаних джерел та літератури:

1. Носенко Е.Л. Емоційний інтелект: концептуалізація феномену, основні функції:[монографія] / Е.Л. Носенко, Н.В. Коврига – К.: Вища школа, 2003. – 126с.
2. Стрельніков В.Ю. Роль емоційного інтелекту у забезпеченні здоров’я людини/ В. Ю. Стрельніков // Постметодика. – 2010. – № 6. – С.15-21 –  Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Postmetodyka_2010_6_4.