Розвиток комунікативних умінь учнів на уроках української мови (З досвіду роботи Лисенко В.А)

Розвиток комунікативних умінь учнів на уроках української мови (З досвіду роботи Лисенко В.А)

Кожен урок української мови – складна, цілісна, динамічна система змісту навчального матеріалу й організації роботи з ним, яка насамперед спрямовується на засвоєння матеріалу, зазначеного в темі уроку. Мета уроку збігається в цілому з метою навчального процесу в цілому.

Однією з  них є формування національно-мовної особистості учня. Цього можна досягти, якщо на кожному уроці, позакласній роботі виховується увага до слова, свідоме ставлення до мови як засобу самовираження, спілкування між людьми, передачі почуттів і переживань, ставлення до довкілля. Розвивається мовлення, а от же й мислення, інтелект, мовленнєва пам’ять, емоційна сфера особистості, мовне почуття, естетичний смак, розуміння краси української мови,  багатство її мовних засобів, виражальних можливостей.

Навчання української мови ефективне, якщо на кожному уроці засвоюються мовні і мовленнєві знання, формуються навчально-мовні, правописні та комунікативні вміння і навички, розширюється читацький рівень школярів (бо дитина, яка більше читає, краще говорить і пише), збагачується їхній мовний запас, відбувається оволодіння мовною нормою, здійснюється усвідомлення неповторності мовної особистості. Учні одержують зразки комунікативно досконалої мови й навчаються доцільно й правильно використовувати засоби мови для побудови власних висловлювань, а також набувають найрізноманітніших загально-предметних умінь.

Відбір дидактичного матеріалу та різні види роботи з ним мають допомогти дітям усвідомити мову, як матеріал передачі думки і змісту, відчути красу слова, виховати потребу в творчості, прагнення до точності, виразності, образності власного мовлення, намагання  додержувати норм у використанні мовних одиниць різних рівнів мовної системи, бажання навчитись майстерно оперувати мовою.

Навчанню мові належить особлива роль у  вихованні школярів. Згадаймо, як зазначив В. Сухомлинський: ”Від культури слова до емоційної культури, від емоційної культури до культури моральних почуттів і моральних відносин – такий шлях до гармонії знань і моральності.”, “Убогість слова – це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості”.

На прикладі двох уроків  розглянемо, як конкретизується комунікативна мета уроку, як досягаються вони під час вивчення одних і тих самих тем на уроках. Як організовується навчальна діяльність учнів у процесі засвоєння лінгвістичних понять, які існують варіанти методичної організації  такої діяльності, як відбувається ознайомлення зі структурою поняття, як вирішуються основні ознаки поняття, факту мови та мовлення.

Наведу два уроки з теми “Словосполучення” (5 кл.) проведені в 5-х класах. Зміст навчального матеріалу з цієї теми містить  значення та структуру  словосполучень, правила їх побудови й використання  у мовленні як будівельної одиниці речення. Учні мають засвоїти, що словосполучення виконує називну функцію, дає змогу конкретніше ніж слово назвати предмет, ознаку, дію, виділити їх з ряду подібних. Словосполучення  є будівельним матеріалом речень і служить для поширення непоширених речень з метою повнішого, точнішого, яскравішого, переконливішого висловлення думки.

Зміст поняття визначає обсяг умінь, яким повинні оволодіти учні: відрізняти словосполучення від інших сполучень слів, виділяти його з речення, визначати і будувати різні типи словосполучень. На цьому уроці конкретизується значення словосполучень. Увага учнів спрямовується  на усвідомлення змістового зв’язку між словами  в словосполученні.

З’ясовується граматична структура словосполучень. Графічне позначення смислового і граматичного зв’язку між словами у словосполученні, встановлюються засоби граматичного зв’язку між словами у словосполученні: учитель пропонує учням узагальнити все те, що вони дізналися про словосполучення та скласти висловлення на цю тему. Учні працюють над виділенням словосполучень із речень. Виконуються завдання, які тренують учнів  у виділенні орфограм. Таким чином на цьому уроці реалізуються різні цілі: засвоєння поняття про словосполучення, повторюється навчальний матеріал, проводиться орфографічна робота, формується операційна здатність учнів, розвивається мовлення, інтелект, логічне мислення, емоційна сфера. Але робота над оволодінням комунікативними  вміннями на уроці проводиться не належним чином. Як відомо найбільшу складність становить монологічне мовлення – слухати монолог, читати монолог, будувати монологічне висловлення в усній та письмовій формі.

Формування комунікативних умінь залишається пріоритетом уроків розвитку зв’язного мовлення. Обмежена кількість уроків  розвитку зв’язного мовлення не дає змоги дати дітям потрібної кількості текстів – зразків і тому складно організувати їх аналіз з огляду використання мовних засобів. Тож сплануємо урок дещо інакше. Він розпочинається з роботи над текстом. Учитель зачитує текст. Перед учнями завдання визначити його тему, головну думку. Розказати про що в ньому йдеться, виписати пари слів, які найбільшою мірою відображають зміст тексту. Потім учні переходять до роботи над смисловою та граматичною характеристикою словосполучень.

Завдання учням формуються так:

• Поставте в кожній парі питання від одного слова до іншого Про що свідчать можливість поставити питання?
• Яке слово в словосполученні головне? Чому?
• Як встановлюється змістовий зв’язок у словосполученні?
• Які слова в словосполученні можуть бути головними а які залежними?
•  Поставте слова з виписаних словосполучень у початкову форму.
• Що відбулося з цими словосполученнями, коли з них утворили словосполучення?
• Вкажіть засоби граматичного зв’язку між словами у словосполученні.
•  Чи є словосполученнями підмет і присудок?
• Поширте словосполученнями речення: Осінь. Ліс. Ранок. Сонце.

Яку роль відіграють словосполучення у мовленні? Дома напишіть твір про осінь. Доберіть до нього заголовок. Простежте роль словосполучень у мовленні.

Зіставлення сукупності навчальних дій і видів діяльності, виконаних учнями на різних уроках, свідчить про те, що на другому уроці досягається значно більшість кількість навчальних цілей, що врешті-решт сприяє розвитку інтелектуальних та практично комунікативних умінь і навичок. Робота з текстом надає змогу урізноманітнювати навчальні завдання, а отже, реалізувати більше цілей і, що дуже важливо, дати учням мовленнєві зразки, тісніше поєднати цілі вивчення лінгвістичних тем і розвиток зв’язного мовлення учнів, формувати разом із засвоєнням понять і правил комунікативні вміння, систематично проводити роботу з розвитку мовлення . На одному і тому самому уроці під час аналізу тексту учні засвоюють мовні одиниці й правила, набувають різноманітних комунікативних умінь, усвідомлюють одиниці відбору мовних  одиниць у конкретному мовленнєвому спілкуванні, будову текстів, логіко-композиційні, понятійно-змістоваі ознаки різних типів мовлення.

 Отже, кожен урок, кожна хвилина спілкування вчителя і учня повинна містити в собі конкретні види роботи, які сприяють розвитку комунікативних  умінь учнів. Тож зрозуміло, як важливо для досягнення своєї мети систематично, цілеспрямовано підтримувати і розвивати пізнавальний інтерес у школярів, ставити їх у ситуацію проблемного здобуття знань, практикувати нетрадиційне(маю на увазі не репродуктивне) навчання.

На уроках мови намагаюся урізноманітнювати дидактичний матеріал, види роботи, вводити елементи гри в процес навчання.

Наприклад: для розширення словникового запасу школярів вводяться завдання, пов’язані з пошуково-дослідницькою роботою учнів. Це і так звана “Шпаргалка школярика”, яка допомагає учням домогтися, аби не засмічувати свій мовний запас русизмами. Наша “шпаргалка” складається з декількох розділів, і які ми послідовно і систематично записуємо найпоширеніші русизми, а паралельно вказуємо, як слід висловлюватись (писати) українською. Як правильно вживати один з найбільш “підступних” прийменників – прийменник “по”. Як перекласти з російської деякі словосполучення та фразеологізми. Складаючи таку “шпаргалку, діти краще запам’ятовують, частіше вживають правильні слова, словосполучення та фразеологізми у мовленні.

Майже на кожному уроці з учнями –заглядаємо у чарівну “Скриньку-інтелектуалку”, яка містить у собі безліч цікавих слів (неологізми, запозичені слова, застарілі слова, слова-терміни), значення яких учні поясняють самостійно, або за допомогою словників.

Щоб запобігти лексичним неправильностям учнів і забезпечити наповнення їхнього словника літературно нормованою лексикою, необхідно добитися. Щоб процес засвоєння кожної нової одиниці мовлення  складався зі сприйняття на рівні розуміння, нормативного звучання, вправного артикулювання, грамотного написання та якнайширшого застосування  в усному й письмовому мовленні.

Ефективним видом роботи, що сприяє мовленнєвому розвитку школярів, є ситуативні завдання. Вони стимулюють мислення й збільшують інтерес учнів до програмового матеріалу, підвищують їхню активність у формуванні знань, умінь і навичок – тобто пізнавальну активність.

Нові для себе предмети та явища учні можуть пізнавати по-різному: за допомогою слова, найближчих до дійсності засобів (моделей, картин, малюнків, схем), а також через оригінальне сприйняття, тобто безпосереднє ознайомлення з ними (спостерігання, перетворення предметів, читання літературних та прослуховування музичних творів).

Урізноманітнити інсценізації, рольові, ситуативні ігри, вправи, складання діалогів, монологів, всі ці види робіт сприяють розвитку ланцюгової реакції: усне мовлення      внутрішнє мовлення         письмовий виклад. Сутність цих завдань показує, що реалізація їх ґрунтується на особистісній індивідуалізації, оскільки створення на уроці ситуацій як системи  учня з навчальним матеріалом можливе тільки за умови врахування рівня знань особистості, її власного досвіду, вікових особливостей, контексту діяльності, інтересів, світогляду почуттів.

Відчинити школяреві двері у світ мови, захопити його красою слова – значить використати інтерес до його використання, заохотити до осмисленої передачі звукового образу в усному і письмовому мовленні.