Розвиток мовленнєво-комунікативних навичок як передумова успішної соціальної адаптації молодшого школяра

Розвиток мовленнєво-комунікативних навичок як передумова успішної соціальної адаптації молодшого школяра

Мовленнєвий розвиток дитини – один із основних чинників становлення особистості у шкільному дитинстві. Рівень цієї сфери психіки визначає рівень сформованості соціальних і пізнавальних досягнень дитини, його потреб та інтересів, знань, умінь та навичок, а також інших психічних якостей, що становлять базис особистісної культури. Актуальність своєчасного мовленнєвого розвитку визначається завданнями зі створення оптимальних умов для розкриття потенційних можливостей кожної дитини. Становлення у людини всіх психічних функцій, психічних процесів, особистості в цілому неможливо без особистісного контакту. При цьому мовленнєвий розвиток слід розглядати як відображення зростання навичок комунікативно – мовленнєвої взаємодії.

Мовлення виникає у спілкуванні, і у своєму розвитку і становленні тісно пов’язане з комунікативною діяльністю учня. Сам матеріал мовлення (лексика, граматика) залежать від змісту потреби дитини у спілкуванні з дорослими і однолітками.

Треба зауважити, що спілкування є тією вирішальною умовою, яка визначає факт започаткування активного мовлення, терміни його виникнення, темп розвитку і вдосконалення у наступні періоди життя дитини.

Бажання дітей спілкуватися виходить з фізіологічних та психологічних особливостей. Наприклад, всі ми знаємо про такий незвичайний стан дітей , як «чомучки». Але за багато років навчились (і батьки, і педагоги ) не брати його до уваги.

Чи може тоді бути успішним розвиток діалогічного мовлення? Ми всі прекрасно знаємо, що без запитань діалог не може не тільки підтримуватися, але і виникати!

Василь Олександрович Сухомлинський писав, що допитливість – це якість, яку неможливо викорінити у людини. «Мислення починається там, де у дитини виникає потреба задати запитання і дати на нього відповідь». Запитання – це показник розвитку мислення дитини.

Неможливо дітей «навчити» вести діалог. Діалог виникає з потреби , необхідності спілкуватися один з одним. Діалог – це не просто розмова двох людей. Умовою діалогу є повага до людини, з якою спілкуєшся, вміння слухати і чути її, задавати запитання і висловлювати власну думку. Слід створювати такі умови, щоб виникло бажання спілкуватися.

Головне, на що треба звернути увагу щодо принципів роботи – постаратися рухатися від виховання та навчання, які базуються на прихованій опіці, а в деяких випадках - авторитаризмі, до виховання через ситуації, коли в дитини виникає бажання спілкуватися. Це бажання, любе починання дітей слід підтримувати. Це є однією з головних умов розвитку особистості дитини. Слід стимулювати мовленнєву активність дітей, урізноманітнюючи їхні різні види діяльності.

Першочергові завдання, які постають перед педагогом:

• в усіх видах діяльності йти від можливостей дітей;
• не нав’язувати дітям свої уявлення на заняттях, а створювати умови для висловлювання дітьми своїх уявлень
• відкривати широку дорогу грі в усіх видах діяльності.

Яким же чином організувати корекційну роботу, щоб можна було врахувати все перераховане?

Відповідь проста – через гру. Необхідно використовувати розвиваючий потенціал гри: її дивовижну властивість активізувати та вдосконалювати навички, вміння та здібності дітей. Незавжди ми замислюємся над тим, що рівень розвитку мовлення напряму залежить від характеру та рівня рухової активності дітей, рівня розвитку мисленнєвої активності, темпу діяльності, вміння орієнтуватися в просторі.

На початковому етапі корекційної роботи особливе місце займають ігри в колі, ігри із соціо – ігрової педагогіки, ігри з використанням невербального спілкування.

Ігри в колі допомагають узгоджувати темп, ритм мовлення, знімати грою напруження, скутість, роздратування, виховують інтерес до гри завдяки наявності дитячих тайн і секретів, розвивають терпіння, витримку, повагу один до одного.

Ігри із соціо-ігрової педагогіки сприяють розвитку пізнавальних психічних процесів ( уваги, пам’яті, мислення, уяви), моральному розвитку.

Ігри з використанням невербального спілкування допомагають дітям із важкими порушеннями мовлення спілкуватися з усіма дітьми, підвищують ініціативу дітей у спілкуванні.

Розвиток ігрової діяльності передбачає поетапну передачу дітям ігрових умінь та навичок партнерської взаємодії, і на кожному етапі роль дорослого визначається потребами дитини. Дорослий повинен пам’ятати, що його допомога опосередкована, вона не має порушувати природності гри. У грі створюється зона найближчого розвитку, проявляються та розвиваються психічні процеси та новоутворення, відбувається оволодіння соціальним простором через спілкування з дорослими та однолітками. Гра не лише сприяє розвитку у дітей творчих здібностей, самостійності, ініціативності, організованості, а й забезпечує формування в них стійкого інтересу до пізнання довкілля і реалізації себе в ньому. Крім того гра сприяє виникненню дружніх , партнерських стосунків між дітьми, утворенню ігрових об’єднань за інтересами, спонукає до обміну думками, оцінювання себе й інших, заохочує до імпровізацій, висловлювання власних оцінних суджень. Отже, саме в грі відбувається розвиток і становлення особистості дитини. З огляду на це дорослий має забезпечити всі умови для створення дидактичної гри з метою задоволення уподобань та потреб кожної дитини.

Дидактична гра у корекційній роботі це фактор, який не можна нічим замінити в розвитку та вдосконаленню діалогічного та зв’язного мовлення.

Важливу роль набувають і режисерські ігри з використанням ляльок-рукавичок. Перед усім, це надзвичайно вільна пальчикова гімнастика, що підпорядковується волі дитини. А яку важливу адаптаційну властивість має лялька в той період, коли дитина адаптується до нових умов. Все , що турбує та бентежить дитину , у грі проявляється, стає видимим, як на долоні. Маленька лялька в руках дитини робить її великою та сильною. Діти самостійно придумують роль для свого персонажа. В цій творчий розмові вони розуміють один одного навіть при важкому порушенні мовлення. Зростає мовленнєва активність кожної дитини. При такому підході в спектаклі зайвих нема: всі учасники, всі режисери.

Важливу роль у розвитку лексико-граматичних уявлень відіграє гра - драматизація. Мало хто знає про важливість для корекційної роботи тих можливостей, які відкриваються в ній, коли одну і ту саму роль може виконувати не одна дитина, а дві та більше. Вдвох, втрьох легко йдуть на роль не тільки малоініціативні діти, а й діти з важкими порушеннями мовлення. На перших порах вони виконують тільки які-небудь рухи, чи разом з усіма скажуть слово, склад, але приязне відношення оточуючих вселяють в них впевненість, радість і бажання грати. В таких ігрових ситуаціях діти стараються наслідувати дітей з кращою вимовою звуків та дорослих. Вони засвоюють навички словотворення, використовують в своєму мовленні прикметники, прислівники, адже в грі - драматизації вони не завчають слова своєї ролі і можуть говорити своїми словами. Це змушує їх прислухатися до мовлення і підбирати потрібне слово за змістом, а це означає, що словниковий запас у дітей збільшується за власним бажанням кожної дитини.

Якщо ми заставимо дитину грати, гри не відбудеться. Гра непередбачувана, тому можуть виникати різні ускладнення та ігрові непорозуміння, які найбільш ефективно усуваються іграми із соціо – ігрової педагогіки.

На їх основі у школяра швидко будується самостійність, індивідуальність, навички комунікативного спілкування, тому що відбуваються рівні умови в діяльності та в мовленнєвому партнерстві, руйнується бар’єр між дорослим і дитиною.

Соціо - ігрова педагогіка сприяє зближенню дітей, створює такі умови, в яких діти самі навчаються , шукають відповіді на свої запитання, вирішують свої проблеми. При цьому явно підвищується якість корекційно-розвиткової роботи:

а ) автоматизація і введення поставлених звуків у власне мовлення відбувається значно легше, з найменшими затратами дитячих зусиль;

б) свідоме, активне вдосконалення лексико – граматичних засобів мовлення будується в ході оволодіння дітьми вміння спілкуватися і співпрацювати один з одним; тим самим скорочуються строки корекційної роботи;

в) завдяки доброзичливому ставленню дітей один до одного вже на початковому етапі організації життя дітей до мінімуму зводяться дитяча роздратованість, невпевненість, агресивність.

Соціо-ігрові підходи базуються на формуванні та використанні дітьми та педагогами вміння вільно і з цікавістю обговорювати різні питання, вміння слідкувати за ходом загальної розмови і справи, вміння допомагати один одному, коли це потрібно.

Наприклад, всі діти розподілені на групи по троє.

Дорослий дістає «чарівну паличку», яка буде ходити від однієї групи до іншої. Для того, щоб передати «чарівну паличку», трійка, порадившись, повинна назвати те, що знаходиться у кімнаті і пофарбоване у білий колір. Перша трійка називає швидко: стеля, двері, вікно… Наступній треба порадитися, роздивитися навкруги. Нарешті, знайдено – біла футболка. Це заохочує інших – білі шкарпетки, білий бант…А останній трійці допомагають всі гуртом. Шукають все, що не було названо, і таких предметів знаходиться все більше і більше. І у дітей виникає велике бажання продовжувати гру. При такому підході немає дітей, які б не захопилися і не захотіли дізнатися про те, що знають інші.

У відповідності до сказаного можна сформулювати завдання, які стоять в ході роботи по формуванню мовленнєво-комунікативних навичок:

1.                                       Реалізувати в корекційно-розвитковому процесі особистісно орієнтований підхід в умовах становлення відносин між однолітками.
2.                                       Налагодити змістовні, ділові міжособові відносини з урахуванням можливостей і особливостей кожної дитини.
3.                                       Зберігати і розвивати психічне та фізичне здоров’я дітей з особливими потребами.
4.                                       Створити цілісну систему дієво-практичних відносин, що визначають поведінку особливої дитини.

5.                                       Підвищити рухову активність дітей на корекційних заняттях шляхом чередування видів діяльності.
6.                                       Замінити позицію педагога з технологічної (регламентованої) на культурологічну (партнерську).
7.                                       Розвивати стійкий інтерес до знань і необхідність їх самостійного пошуку.
8.                                       Забезпечити високу ефективність результатів корекційної роботи, спираючись на компенсаторні і потенційні можливості дитини з особливостями розвитку.

Завдання педагогів – створити максимально благотворні умови для розвитку можливостей кожного учня.

Індивідуальний розвиток дитини відбувається повноцінно, коли дитина впевнена, що її вислухають, що вона знайде зацікавленого співбесідника, який вислухає її судження, її саму приймуть такою, якою вона справді є, що в неї є можливість висловити свою оцінку з приводу дій іншого і спокійно сприйняти оцінку своїх дій. Саме в таких обставинах і народжується особистісна культура, внутрішня самодисципліна, складаються умови для саморозвитку.