Розвиток науки на українських землях

Розвиток наукових знань

Витоки наукових знань в Україні сягають часів існування стародавніх грецьких міст-держав (VIII—VII ст. до н. е.) на берегах Чорного та Азовського морів. Античні міста відзначалися значним розвитком освіти, медицини та культури. Особливу увагу приділяли медицині. Про це свідчать численні археологічні знахідки (хірургічні ножі, пінцети, голки тощо). В Ольвії існувала аптека. Жителі Керкінітиди широко використовували цілющі властивості кримських грязей.

За часів України-Русі накопичувалися необхідні для життя знання. Наприклад, знання хімічних властивостей та особливостей будівельних матеріалів застосовували у виготовленні скла, мозаїк, різнокольорових емалей, черні, фрескових розписів храмів тощо. Також у будівництві використовували математичні знання.

Належну увагу приділяли лікарській справі. Першим визначним лікарем-жінкою в історії України-Русі була праправнучка Ярослава Мудрого Добродія-Євпраксія-Зоя. Євпраксія в 30-х роках ХІІ ст. написала науковий трактат грецькою мовою «Алімма» (Мазі), який здобув популярність за межами Русі. Це була перша відома авторська медична праця.

За козацької доби визначним науково-освітнім центром стала Києво-Могилянська академія. Учені, що тут працювали, зосереджували увагу на складних питаннях астрономії, математики, медицини, географії. Небувалого розвитку в ХІХ ст. досягли українознавчі науки.

Сучасний науковий центр України — Українська академія наук — була заснована в 1918 р. за сприяння українських урядів доби Української революції. Першим президентом Академії наук України був учений Володимир Вернадський. На жаль, після захоплення влади в Україні більшовиками умови для розвитку української науки значно погіршилися.