Видатним церковним і культурним діячем першої половини XVII ст. став Петро Симеонович Могила (1596–1647). Він був сином молдовського господаря (князя), навчався у Львівській братській школі й у західноєвропейських університетах, зокрема в Парижі, здобув блискучу європейську освіту. Потім служив у польському війську, брав участь у Хотинській війні, після чого постригся в ченці, у 1627 р. став києво-печерським архімандритом, а з 1632 р. до смерті в 1647 р. — митрополитом київським і галицьким. Він був рішучим противником церковної унії і зробив багато для відбудови, утвердження й розвитку православної церкви й української культури. Він домігся повернення православній церкві від уніатів Софійського собору у Києві, Києво-Видубицького монастиря та деяких інших церков і монастирів, реставрував храми святої Софії, Спаса на Берестові, Михайлівський, Видубицький та ін. У 1631 р. Петро Могила заснував при Києво-Печерській лаврі школу, яка в 1632 р. була об’єднана з Київською братською школою. Об’єднана школа дістала назву КиєвоМогилянської колегії й незабаром стала вищим освітнім центром для України й усієї слов’янщини. Філію колегії Петро Могила утворив у 1634 р. у Вінниці, а в 1636 р. — латинську колегію в Кременці на Волині. Була розширена Київська друкарня, у якій друкували церковні книги й підручники (у 1635 р. видано «Печерський патерик»).
Петро Могила багато зробив для упорядкування церковного життя, пильно стежив за поведінкою й дисципліною духовних осіб, створив спеціальний духовний суд — консисторію й суворо карав за будь-які гріхи.