Розвиток особистості студента в процесі вивчення іноземної мови

Реалії сьогодення ставлять переднами нами важливе питання: що і яким чином необхідно зробити, щоб об’єднати зусилля суспільства в інтересах особистості дитини, оскільки духовно-естетичне становлення дітей і молоді, їх життєве самовизначення – найважливіша складова суспільного розвитку. Сьогодні дуже часто можна почути від колег: чим виховувати, як виховувати? Є вічні цінності: Життя, Земля, Батьківщина, Сім’я, Дім, Істина, Праця, Культура, Мир, Добро, Милосердя. Саме на них завжди орієнтувалася і повинна орієнтуватися сьогодні виховна система навчального закладу.

Державний освітній стандарт з іноземної мови підтверджує той факт, що останнім часом починає складатися національна концепція виховання в нових суспільно-політичних і економічних умовах. Це виховання людини культури, якій притаманні загальнолюдські цінності, багатство культурної спадщини минулого народу і народів інших країн, людини, яка прагне до взаєморозуміння з ними, здатної і готової здійснювати міжособистісне і міжкультурне спілкування, зокрема у процесі вивчення іноземної мови.

Щоб виховати студента у дусі демократії, свободи, особистої гідності, потрібно зі всією наполегливістю оновити процес виховання. Вихованню повинні сприяти не тільки окремі заходи, які проводяться після занять, а й сам навчальний процес. Таким чином, необхідні нові виховні механізми, які привели б у рух виховну систему.

Рекомендації Ради Європи регламентують нову мовну політику в Україні, яка передбачає виховання у студентів розуміння та сприймання іномовної культури, порівняння її зі своєю рідною.

Одним із механізмів є посилення гуманітарної і практичної спрямованості навчальних дисциплін, включення в їх зміст матеріалів, які допоможуть студентам засвоїти цінності суспільства і культури, в якій вони живуть, способи самовизначення в них. В процес навчання повинні широко включатися культурознавчі компоненти. Предмет "Іноземна мова" займає в цьому ряду особливе місце. Він не тільки знайомить з культурою країн, мова яких вивчається, але й шляхом порівняння відтіняє особливості своєї національної культури, знайомить із загальнолюдськими цінностями. Іншими словами, це сприяє вихованню школярів у контексті "діалогу культур".

Залучення до навчально-виховного процесу матеріалів культури значно підвищує мотивацію навчання, що дуже важливо, оскільки навчання без мотивації є неефективним. Матеріали культури сприяють пізнавальній мотивації, тобто студенти не тільки оволодівають програмним матеріалом, але й знайомляться з невідомими фактами культури, що, безперечно, стимулює їх інтерес. Тому процес навчання з урахуванням інтересів студентів стає особливо ефективним.

Говорячи про полікультурність, ми повинні розглянути культурознавство як одну з наук, що на контрастивно-пізнавальній основі вивчає:

• спосіб життя і варіативність стилів життя країн у полікультурних системах у контексті соціальних цінностей, норм, традицій і звичаїв;

• соціокультурний портрет країн, їх народів і мов;

• ціннісно-смислові аспекти духовної, фізичної і матеріальної культури суспільств, що взаємно проникають один в один;

• історико-культурний фон і особливості історичної, етнічної (суперетнічної) пам’яті;

• культурну спадщину, культурну ідентичність і ментальність народів;

• соціокультурні аспекти комунікативної поведінки членів культурного суспільства;

• соціокультурні норми поведінки в умовах міжкультурної комунікації.

Подібні когнітивні знання, загальні для учасників акту спілкування, прийнято називати фоновими знаннями, нормами поведінки, тобто такими, що тією чи іншою мірою піддаються "акультурації". Акультурація визначається як процес пристосування до нової культури, що має на меті переорієнтацію способу думок, особливостей сприймання дійсності, а також установлених норм поведінки.

Вивчення культури в соціумі дозволило вченим обґрунтовано виокремити такі взаємопов’язані функції культури:

• пізнавальна (дозволяє за допомогою різнобічних знань показати повну картину світу);

• інформаційна (здійснює передачу соціального досвіду поколінь як всередині одного народу, так і між ними);

• комунікативна (за допомогою якої людина може вступати в спілкування з іншими людьми в своїй країні та за її межами);

• регулятивна, або нормативна (вирішує завдання встановлення певних норм і вимог до всіх видів діяльності людини);

• гуманістична (формує замовлений суспільством тип особистості).

Аналіз літератури з даного питання дає нам змогу дійти до висновку, що наслідком успішного досягнення виховних цілей у процесі навчання іноземної мови, а також при формуванні умінь іншомовного спілкування має бути накопичення студентами таких якостей, як:

- повага до інших народів, їх культурних, історичних і духовних цінностей і традицій;

- загальна культура міжособистісного спілкування, яка проявляється в умінні визначати в процесі мовної комунікації цілі, задачі і зміст спілкування і вибирати його форму, достатньо вільно орієнтуватися в мікросфері і ситуації, правильно сприймати і оцінювати партнерів-комунікантів (враховуючи їх вік, статус, комунікативну спрямованість), а також піддавати аналізу власну роль у мовному акті та оцінювати результати спілкування;

- громадянська позиція, усвідомлення своєї відповідальності перед народом, своєї національної гідності і рівності націй;

- об’єктивне сприймання і оцінка життя у всіх його проявах під кутом зору естетичних цінностей;

- етична культура, відповідальність за всі свої думки, вчинки і справи, доброта, порядність, здатність до переживання і співчуття;

- допитливість і пізнавальна активність, розвинена здатність до цілеспрямованої поведінки в мовній комунікації і використання раціональних способів її реалізації;

- здатність об’єктивно оцінювати власну діяльність, зокрема результати спілкування, засобом самоконтролю, тактовного подолання екстралінгвістичних труднощів, які з’являються в процесі мовного акту;

- свідоме ставлення до оволодіння іноземною мовою як засобом міжкультурного спілкування;

- прагнення до самоосвіти і самовдосконалення, зокрема за допомогою іноземної мови;

- соціокультурна компетенція, яка виявляється в прагненні й умінні вступати в комунікацію з іншими людьми.

Як наслідок, логічно зробити висновок про те, що іноземна мова несе з собою іншомовну культуру, і вивчення мови є вивченням іншомовної культури, під якою розуміємо всі ті матеріальні і духовні цінності, що створені і продовжують будуватися суспільством, і що може бути передане учню в навчальному і виховному аспектах при оволодінні іноземною мовою.

Нова філософія виховання утверджує погляд на особистість як найвищу цінність суспільства. Людина – мета, а не засіб. Це основна формула гуманізму, що вимагає розвитку в дітей рис, які допоможуть реалізовувати себе як частку суспільства, як неповторну індивідуальність зі своїми специфічними запитами, індивідуальними планами самореалізації. Педагогічна політика в системі будь-якої національної освіти повинна бути спрямована на соціокультурне виховання, що не тільки змінить і збагатить молоду людину як носія національної культури, але й зробить її всебічно розвиненою і духовно, й емоційно. "Рідне" і "чуже" зближуються між собою. Це зближення не розщеплює національну свідомість, не виснажує національних почуттів, а, навпаки, дозволяє краще поцінувати "своє" за рахунок порівняння з "іншим".

Для досягнення ефективності у міжкультурному спілкуванні недостатньо лише засвоїти мовну систему і набути мовленнєвих умінь і навичок – необхідно навчитися користуватися мовою відповідно до умов соціально-культурного середовища носіїв цієї мови, у якому відбувається формування пізнавальної та комунікативної культури особистості. Відтак, одним із пріоритетних завдань навчання іноземних мов є формування у студентів соціокультурної компетенції, що передбачає наявність знань про національно-культурні особливості країни, мова якої вивчається, про норми мовленнєвої та невербальної поведінки її носіїв, а також вимагає вміння будувати свою поведінку відповідно до цих особливостей і норм. Сучасна концепція мовної освіти робить важливий акцент на необхідності не обмежувати вивчення іноземної мови її вербальним кодом, а формувати у свідомості учня "картину світу", притаманну носієві цієї мови як представникові певної культури й певного соціуму.

З метою дослідження особливостей вивчення іноземних мов в навчальних закладах України, було  проведено анкетування, яке складалося з трьох частин:

1) чинники, які спонукають студентів до вивчення іноземної мови;

2) чинники, які спрямовані на виявлення міри знань про іншомовну культуру та мотивацію таких знань;

3) чинники, які визначають наявний соціокультурний досвід та сприяють його розвитку.

Оскільки в Україні є різні типи навчальних закладів, то завдяки цьому дослідженню стало можливим подивитися, чи відрізняються чинники формування особистості студента у соціокультурному аспекті у коледжах, технікумах, інститутах, університетах та іншіх закладах освіти, як державних, так і приватних.

В руслі соціокультурного підходу, студентам різних курсів були запропоновані питання, спрямовані на виявлення міри ознайомлення з іншомовною культурою, що і складає другу групу чинників. Виявляється, що студенти старших курсів вже володіють соціокультурною інформацією, а також мають певні знання про культуру, мову якої вивчають, "культуру спілкування" (88%); "звичаї та традиції" (71%); "спосіб або стиль життя" (40%); "соціальне середовище" (40%); "норми поведінки" (24%);

Цього не можна сказати про студентів перших курсів, у яких відсоток таких відповідей значно менший: "культуру спілкування" (42%); "звичаї та традиції" (52%); "спосіб або стиль життя" (39%); "соціальне середовище" (24%); "норми поведінки" (13%). Це пояснюється тим, що студенти використовують більше соціокультурного матеріалу на заняттях, та під час підготовки до занять, засобами передачі якого є: відео та аудіоматеріали (27%), автентичні підручники (19%), журнали та газети англійською мовою (2%), пісні англійською мовою (2%), спілкування з носіями мови (26%).

Цей матеріал дає можливість студентам більше вивчити іншомовну культуру, виявити свої потреби в самореалізації, дозволяє здійснити диференційований і навіть індивідуальний підхід до студентів, ставить їх у ситуацію вибору, спонукає до більшої самостійності і активності, до вираження власної думки, оцінки, що стимулює ціннісні орієнтації. Це насамперед сприяє соціокультурному вихованню студентів, а також дозволяє поєднувати самостійну індивідуальну роботу з груповою, колективною роботою, забезпечує вихід мовної діяльності в інші види діяльності: трудову, естетичну; стимулює самостійний пошук студентами потрібної інформації; сприяє розвитку творчої фантазії для того, щоб виграшно організувати знайдену інформацію і представити її іншим. Усе це дає змогу студентам краще вивчити іноземну мову і познайомитися з іншомовною культурою, що на даному етапі дуже важливо.

На запитання "Як вони уявляють співжиття української та іноземної культур?" думки студентів в основному збігаються: 24% і 18% бачать це як взаєморозуміння, 17% і 22% – взаємовідношення культури та мови, 19% і 19% – взаємообмін традиціями, 22% і 17% – вивчення розбіжності думок та поглядів, 12% і 5% – солідарність. Виходячи з відповідей, можна бачити, що студенти розуміють: вивчення іншомовної культури повинно здійснюватися через власну, що дасть змогу більше побачити схожості і розбіжності.

Остання серія запитань мала за мету з’ясувати соціокультурні знання, якими володіють студенти, та риси, які вже склалися у них, і виявити, що сприяє вихованню цих якостей. Таким є зміст третьої групи чинників. Даючи відповіді на ці запитання, студенти різних курсів виявили подібність думок. На запитання "Які риси своєї культури впливають на почуття гідності?" отримано відповіді: "культурна спадщина" (24% і 19%), "історія" (28% і 30%), "пам’ятки архітектури" (23% і 23%). Це пояснюється тим, що студенти володіють знаннями про свою культуру, свою національну спадщину. Відповіді на запитання "Які соціокультурні риси хотіли б вони розвинути у собі за допомогою іноземної мови?", засвідчили, що 26% і 34% старшокурсників хотіли б розвинути світогляд, 19% і 10% – самооцінку, 17% і 13% – певні норми і цінності, 15% і 14% – світовідчування, 12% і 10% – спрямованість. Це свідчить про те, що на даний час студенти стоять на порозі соціальної дорослості, у них з’являються конкретні життєві плани і відповідні до них мотиви, що насамперед пов’язано з вибором майбутньої роботи. Відповідаючи на запитання "Що сприяє вихованню таких якостей?", старшокурсники насамперед віддали перевагу сім’ї (30% і 30%) та навчальному закладу (20% і 27%).

Отже, аналіз проведеного анкетування дає змогу вивести загальну основу чинників, які впливають на формування особистості студентів і спонукають їх до вивчення іноземної мови, а саме: загальний розвиток, навчання, спілкування, взаємовідношення культури та мови, взаєморозуміння, культура спілкування, соціальне середовище, історія, культурна спадщина, пам’ятки архітектури, світогляд, самооцінка, спрямованість. Більшою мірою ці чинники повинні спонукати студентів, які навчаються на молодших курсах, де вони ще менше володіють знаннями про культуру країни, мову якої вивчають.

Оскільки нашою метою є оволодіння національною культурою, це передбачає не тільки засвоєння культурологічних знань (фактів культури), але і формування здатності і готовності розуміти ментальність носіїв мови, яка вивчається, а також особливості поведінки народу цієї країни. Мова має вивчатися як елемент культури, який дозволяє, застосовувавши досвід поколінь, здійснювати вплив на формування національної культурної ситуації.