Розвиток самостійності і творчості здобувачів освіти в процесі навчання, формування національної свідомості у дітей інтернатного закладу

Миколаївська загальноосвітня школа – інтернат № 3

Доповідач:

                                                                                                           Вчитель  історії

                                                                                                           Трофимова І. М.

                                                         Миколаїв, 2020

       У сучасному світі гостро стоїть проблема творчого розвитку особистості. Кожна цивілізована країна дбає про творчий потенціал суспільства загалом і кожної людини зокрема. Посилюється увага до розвитку творчих здібностей особистості, надання їй можливості виявити їх.

       Незважаючи на те, що проблема розвитку творчого начала в здобувачів освіти  досліджується давно, багато питань залишається невирішеними. Як і раніше, більшість навчального часу відводиться репродуктивній, нетворчій діяльності, значна частина завдань у підручниках має також відтворювальний характер. Тому актуальним на сьогодні є використання в практиці роботи школи “Технології формування творчої особистості”, ґрунтуючись на основні положення даної технології, на теоретичні розробки вчених-педагогів В.І.Андреєва, Ю.К.Богоявленської, Р.М.Грабовської, Н.В.Кузьміної, Я.О.Пономарьова, Н.Ф.Тализіної та ін., які досліджували проблему творчості.

       Розвиваючи творчі здібності здобувачів освіти середнього шкільного віку, колеги дотримуються певних принципів в організації навчання:

-         принцип зв’язку з  життям;

-         принцип саморозвитку;

-       принцип оптимального поєднання індивідуальної та колективної   форми  навчально - творчої діяльності;

-       принцип інформативності;

-       принцип віри у власні  сили і можливості дитини.

        Працюючи над проблемною темою  я знайшла у  психолого - педагогічній літературі матеріал про те, що творча особистість розглядається як індивід, який володіє високим рівнем знань, має потяг до нового, оригінального. Для творчої особистості творча діяльність є життєвою потребою, а творчий стиль поведінки – найбільш характерний.

        Шановні колеги! Це дійсно так: навіть не треба і намагатись зупинити наших семикласниць ,  Сірош Анну, Воропай Тетяну чи Мандру Валентину у підготовці до конкурсів, для цих учнів творче життя – це їх реальне життя.  Головним показником творчої особистості, її найголовнішою ознакою, вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуально  - психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності та є умовою її успішного виконання.

За компонентним складом творчі здібності поділяються на такі групи:

-         добра  пам’ять

-         креативність

-         інтелектуальне багатство ідей

-         нетрадиційне мислення

-         допитливість

-         самостійність, наполегливість

-         гнучкість розуму

-         здатність вирішувати та ставити проблеми.

        Творчі здібності пов’язані зі створенням нового, оригінального продукту, з пошуком нових засобів діяльності. Розвитком творчої особистості потрібно керувати, оскільки існують чинники, що впливають на цей розвиток:

-         умови, у яких формується дитина;

-         середовище, що її оточує;

-         характер її навчальної діяльності.

       Розвиток творчих здібностей буде ефективним, якщо в організації творчої діяльності враховується сукупність взаємопов’язаних між собою сторін:

зміст навчального матеріалу → система творчих завдань →  організація навчально - пізнавальної діяльності.

Зміст технології:

Розвиток творчої особистості потребує впровадження нових дидактично - методичних засобів, що допомагають моделювати навчально - виховний процес, виходячи із поставленої мети.

Технологія сприяння формуванню творчої особистості:

·        технологія проектування;

·        технологія формування продуктивної пізнавальної атмосфери;

·        технологія використання на уроці навчальних і навчально - творчих завдань;

·        технологія створення психологічних умов підготовки школярів до творчої діяльності;

·        технологія навчально - виховного процесу як моделювання його змісту, форм, методів відповідно до поставленої мети.

         Технологія формування продуктивної пізнавальної атмосфери заснована на творчій діяльності, яка починається з проблеми або запитання, з подиву, здивування, із суперечності. Основою творчості є пошукова активність, що сприяє саморозвитку і самовдосконаленню дитини. Коли першокласник приходить до школи, в нього сяють очі, виникає безліч запитань. Наше покликання, як учителя, бачу в тому, щоб вогник в очах та інтерес до знань не згасав, а навпаки посилювався.

          Практика показує, що більш продуктивними, міцними, усвідомленими стають ті знання, які учень здобуває сам. Створенню умов для самостійного здобуття знань на уроках сприяють проблемні ситуації. Вчитель перед дітьми ставить певне пізнавальне завдання, що містить суперечність, викликає дискусію, спонукає до роздумів, пошуків і висновків.

         При вивченні нового матеріалу вчителі  пропонують школярам вирішити завдання, для розв’язання яких необхідні нові знання, що й стають предметом вивчення на уроці. Саме так створюються проблемні ситуації, ситуації утруднення.

Дуже часто при обговоренні проблемної ситуації у дитини виникає гіпотеза про можливий шлях її вирішення,  вона здебільшого з’являється як осяяння, як спалах, як раптовий стрибок від певного незнання до розуміння. Кожна дитина отримує задоволення від успішного вирішення проблеми. Зазвичай радість пізнання передається у вигуках “Ага! Зрозумів!”, ”От у чому справа”. І цю радість вчитель повинен обов’язково підтримати: потиснути руку кмітливому учневі, похвалити його, разом з однокласниками плескати у долоні.

       Як один з прийомів створення проблемної ситуації можна використати “хвилинки міркування”, що сприяють розвитку мислення як логічного, так і образного.

        Відкриття, які діти роблять на уроках незначні, давно відомі в науці. Але дітям вони дають справжню насолоду. Чим більше створено для учнів ситуацій утруднення, які вони можуть подолати, тим частіше вони переживають радість відкриття, тим інтенсивніше у них розвивається інтерес до знань, науки, навчання. І творчі здібності вихованців зростають.

       Усіма можливими засобами вчителі  стимулюють творчу активність здобувачів освіти, адже основне завдання вчителя сучасної школи - допомогти дитині розкрити свої творчі здібності. Хто ж, як не вчитель (не керівник гуртка, не батьки), може побачити в кожній дитині неповторну особистість, навчити здобувати знання та зуміти їх використати в подальшому навчанні.

Самостійність, активність, ініціатива - ось що сприяє розвитку творчих здібностей.

Етапи творчості:

-         підготовчий етап (створення проблемної ситуації, постановка проблеми, її аналіз);

-         процес вирішення проблеми;

-         інсайт (осяяння);

-         упорядкування інтуїтивно отриманих результатів.

         Із розвитком творчої особистості дитини тісно пов’язуюється технологія використання на уроці навчальних і навчально-творчих завдань. У процесі вирішення творчих завдань діти створюють певний творчий продукт. Творчий продукт розуміється як оформлений результат діяльності здобувача освіти, наприклад, написання оповідань, казок, віршів, створення малюнків, виробів. У кожному циклі шкільних предметів види творчих завдань відрізняються, оскільки це зумовлено особливостями певного предмета: їх змістом, засобами, які використовуються під час виконання творчих завдань, але всі подібні завдання стимулюють творчість.

       У практиці роботи вчителі школи використовують такі методи  стимулювання творчості:

1 метод евристичної загадки

2 метод комбінованих запитань

3 метод фокальних об’єктів

4 метод ліквідації безвихідних ситуацій

5 метод “техніка сили розуму”

         А чи не досить дітям тих знань, умінь і навичок, які передбачені програмовим матеріалом? Навіщо урізноманітнювати дитячу діяльність? Що це дає? Де школяр застосує свою творчість?

        Знання, уміння і навички, набуті дитиною в школі,  безумовно, будуть їй необхідні в подальшому житті. Але як бути в ситуаціях, коли умови нашого життя змінюються, і готовий алгоритм вирішення будь-якої проблеми є непридатним?

Я переконана, що саме тому варто навчити дитину не боятися діяти в незвичайних ситуаціях, братися за вирішення питань, яких вона раніше не робила. Досвід свідчить, що людина, яка здатна генерувати ідеї, використовувати знання і вміння в нових ситуаціях, комфортно почувається в нестабільних соціальних умовах - швидше знаходить своє місце в суспільстві.

         Сократ вважав, що поставити дитину у безвихідь – значить поставити її у більш сильну позицію, оскільки тоді вона хоче дізнатися про щось нове й не зможе бути задоволеною, перебуваючи в стані незнання, вона неодмінно захоче вийти з такого стану, тобто – дізнатися.

         У плануванні своєї роботи я включаю завдання, практична реалізація яких спрямована на формування особистісних рис громадянина України, що включають в себе національну свідомість, розвиток духовності, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, економічну культуру, які реалізуються за такими напрямками:

- формування національної свідомості і самосвідомості;

- виховання духовної культури особистості;

- виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

- формування високої мовної культури;

- утвердження принципів загальнолюдської моралі;

- формування високої художньо-естетичної культури;

- утвердження принципів загальнолюдської моралі;

- формування творчої, працелюбної особистості;

- забезпечення високої художньо-естетичної культури особистості;

- формування екологічної культури людини;

- розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді.

      Я  стараюся підійти до кожного індивідуально, познайомитися не тільки з учнем, але й батьками.

      Основною ланкою виховної роботи вчителя історії - є формування національної свідомості і самоосвіти, патріотичне виховання.

      Побудова і збереження Української демократичної держави вимагає формування в її громадян національної свідомості. Вихователь, класний керівник, вчитель -  є джерелом, з якого дитина найбільше черпає допомогу для національного самовизначення. Якщо предметом уваги дитини стає національне, рідне, а вчитель спонукає дитину поставитись до нього прихильно, то це є нормальний шлях для формування національної свідомості. Я намагаюсь щоб дитина якнайчастіше стикалася з національними цінностями. З національними цінностями дитина зустрічається в сім'ї та школі. У школі цей процес проходить двома напрямками: через навчальні предмети і вдало організовану виховну роботу.

      Основною формою організації традиційного навчання є урок. Він являє собою організаційну одиницю навчального процесу, функція якого полягає у досягненні завершеної, але часткової мети навчання. Більше 90 % навчального часу в школі витрачається на уроки: весь матеріал, що входить у комплекс основ наук, викладається в ході уроків. На решту форм організації навчання: семінари, екскурсії, додаткові та індивідуальні заняття і гурткову роботу припадає незначна частина навчального навантаження. Основою традиційного навчання є комбінований урок.

 На думку Г. Селевка, за таким навчанням на одного учня в день припадає 2 хв. говоріння і лише10 % навчання складає самостійна робота. За таких умов годі й думати про розвиток дитини і підготовку її до творчості. То як сполучити засвоєння знань із процесами розвитку учнів?

         Таке сполучення є і необхідним, і можливим. На думку видатного психолога  Л. С. Виготського, навчання веде за собою розвиток, тобто має йти попереду.

     « Не так вже важливо вчити дітей, - наголошує К.Роджерс,- як важливо створити ситуацію, в якій дитина просто могла б вчитися сама і робила б це з задоволенням». Обов’язковою умовою розвитку підлітків є їхня самостійна робота щодо засвоєння навчального матеріалу. Щоб остання була ефективно, у школярів я формую усталені мотиви діяльності. Головними серед них є пізнавальний інтерес, усвідомлення важливості, корисності виконуваної роботи.

     І.  Дослідження показують, що учні поверхнево засвоюють історичний матеріал, якщо їм дається нечітко визначене завдання ( наприклад, прочитати відповідний параграф підручника). Організовуючи самостійну роботу , я спрямовую увагу здобувачів освіти на виконання певних логічних операцій. Характер завдань і запитань для самостійної роботи, ступінь їх складності на різних етапах навчання я змінюю. Необхідна така організація с/ робіт у навчальному процесі, за якої учні не тільки засвоюють систему знань, умінь і навичок, визначених програмою, а й розвивають свої творчі можливості і готуються до безперервної самоосвіти, тобто до систематичного формування навичок культури розумової праці. Характер запитань і завдань може бути найрізноманітніший, наприклад:

1. запитання на відтворення, добір фактів;

б. запитання, що вимагають розробки історичних фактів, розкриття причинно – наслідкових зв’язків ;

в. запитання, що вимагають узагальнення, систематизації вивчених фактів і явищ;

г. запитання, що вимагають порівняння, зіставлення та доведення;

д. запитання, що сприяють визначенню особистого ставлення учнів о фактів історичного минулого і сучасного;

е. запитання , що вимагають характеристики, оцінки історичних фактів, подій, історичних діячів.

ІІ. Учитель повинен готувати здобувачів освіти  до виконання самостійної роботи.

      Відомо, що процес розв’язання проблеми значно прискорюється, коли дослідник ( здобувач освіти) не оперує методом « спроб і помилок», а керується певними правилами, алгоритмами діяльності. Я пропоную дітям використовувати в роботі такий алгоритм :

• Уважно проаналізуй умови завдання, чітко визнач, що треба знайти, порівняти, встановити, довести.
• З’ясуй,що треба мати для того, щоб дістати відповіді на поставлені питання.
• Визнач можливі шляхи одержання відсутніх даних.
• Накресли послідовні «Кроки» розв’язання завдання , поетапно реалізуй їх.
• Перевір правильність знайденого рішення.

    Такий « загальний метод» розв’язання проблем дає змогу ефективно управляти інтелектуальним розвитком кожного здобувача освіти. В разі виникнення у дітей серйозних ускладнень у роботі я завжди надаю диференційовану допомогу: раджу звернутися до інформаційного матеріал ( довідника, підручника, словника, інтернет-ресурсів), згадати про колись пережиті ситуації, схожі завдання.

     ІІІ. Необхідно, щоб між основними видами с/ роботи учнів існував взаємозв’язок і щоб він був не механічним, а становив єдину цілісну систему с/ роботи протягом усього року. Вибір і ефективність різних видів с/р учнів зумовлюється великою кількістю факторів: віковими та індивідуальними особливостями учнів, дидактичною метою уроку, його типом і структурою, методами навчання, рівнем знань, умінь і навичок с/ роботи учнів, а також педагогічною майстерністю вчителя.

 ІV. Органічним продовженням класної с/ роботи є домашня самостійна робота. Великою мірою робота  здобувачів освіти, хід уроку тісно зв’язані і залежать від якості с/ роботи здобувачів освіти вдома та на самопідготовці. Мета домашньої роботи з історії – міцне закріплення вивченого на уроці матеріалу, глибше його осмислення, дальший розвиток набутих учнями умінь і навичок с/ р з текстом підручника, історичними картами, ілюстраціями, схемами. Здобувачі освіти, виконуючи завдання на самопідготовці, привчаються писати прості й розгорнуті плани з окремих питань й тем, складати різні тематичні таблиці, готувати невеликі доповіді, реферати на історичні і суспільно – політичні теми тощо. Домашні завдання повинні мати творчий характер.

     Для ефективності самостійної роботи здобувачів освіти в класі, на самопідготовці я пропоную своїм учням завести зошит – орієнтир, в якому вони записують пам’ятки, алгоритми завдань, пояснення спеціальних розумових і практичних операцій, з якими працюють здобувачі освіти під час виконання с / роботи.

Правила – орієнтири

1. Завдання для с/ роботи

Виділити головне з прочитаного

Головні думки повторити

2. Завдання для с/ роботи

Скласти простий план прочитаного

3. Завдання для с/ роботи

Скласти складний  план прочитаного

Поділи на частини кожний пункт

Дай їм назву

4. Завдання для с/ роботи

Скласти конспект

Пояснення спеціальних розумових і практичних операцій, з якими працюють здобувачі освіти під час виконання завдань для с/ роботи:

1. «Визначити зміст поняття» - означає розкриття найсуттєвіших рис і ознак запропонованого поняття

      2.  «Визначити причини ( або наслідки) історичного факту» - вимагає чіткого у хронологічній послідовності з’ясування історичних умов, чинників, приводу, передумов, що зумовили дану історичну подію ( явище, процес)

      3. « Порівняння» - передбачає виявлення спільних рис і ознак запропонованого історичного факту ( у вигляді події, явища, процесу) з подібними, а також його особливостей, якими він відрізняється за суттю, причинами і наслідками.

       4. «Проаналізувати» - означає визначення суттєвих рис й ознак історичного факту, його найсуттєвіші зв’язки з іншими фактами в зазначеному історичному часі та історичному просторі.

5. «Узагальнити» - означає знайти головні риси ( характеристики, закономірності, причини, свідчення), через які весь обсяг матеріалу ( період, процес) можна розуміти як щось єдине, цілісне, таке, що володіє внутрішньою спільністю.

6. «Дати оцінку» - потребує добору конкретних  науково обґрунтованих власних аргументів, висловлення власної думки.