До Дня памяті жертв Голодомору. Рік 33...

Рік 33-ій… Голод…Голод…

Збудуймо пам’яті негаснучий собор

(1 слайд)

Вечір пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років для учнів 9-11 класів

Мета: поглибити знання дітей про трагічні події 1932-1933 років, показати , що це була цілеспрямована політика з метою ліквідації проявів українізації, позбавлення українців історичної пам’яті; розвивати вміння виступати перед аудиторією, продовжити формування навичок критичного мислення; виховувати непримиренність до насилля,  повагу, турботу, співчуття до людей, які пережили страхіття голодомору.

  Вечір відбувається в актовому залі школи. Презентація, мультимедійна дошка.Учні, одягнені у вбрання темного кольору.

Вступне слово вчителя:

 Кажуть, Господь випробовує тих, кого любить. І якщо це так, то ми , українці, чогось таки в Бога варті…Багатовікова історія українського народу – це насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика,  доля якого була дуже трагічною. Кожен народ має власну історію – глибоку і прозору, або замулену і прикидану, але має, яку створив. Історію нашого народу  намагалися і замулити, і прикидати, але, на щастя, ці спроби провалювалися. Бо ніколи, ні в які часи не переводились українці, які припавши вустами до своєї криниці історії, не відчували б могутності її життєдайної, цілющої сили. Але з нашої історичної криниці, починаючи з самісінької поверхні належить вичерпати багато солоної від горя та сліз води.

   Сьогодні  ми хочемо скликати живих, небезпам’ятних до тих сіл і хуторів, до тих криниць і спільних ям, куди скидали десятками й сотнями виснажені тіла наших з вами батьків і матерів, братів і сестер, дідусів і бабусь.  І наскидали їх понад сім мільйонів – єгипетські піраміди горя  та мук на родючих чорноземах України.

Ведучий 1. Їх ніхто вже не запалить. Свіча мільйонів замурдованих голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми з вами маємо запалити свічу для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієних голодом…

(Запалює свічку)

Ведучий 2. Хай світло від свічки у небо летить

                   Хоча б одну душу зігріє в цю мить

                   Щоб душа ця загублена спокій знайшла

                    І у вічність до Бога вона відійшла.

(2 слайд)

Ведучий 1. 86 років тому наш народ пережив катастрофу,  яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

Ведучий 2. Жила Вкраїна. Плакала, стогнала…

                 Проте я твердо свідчити берусь:

                 За всі роки безхліб’ям не загнала

                 Нікого в землю Україна – Русь.

                 Від тих часів, коли з’явилось рало,

                  Голодних мук не відало село.

                  Хай неврожай – та люди не вмирали,

                 З двадцятим віком лихо це прийшло!

Ведучий 3. Пам'ять – нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-1933 років. Влада забрала у людей все. Все до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований  на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933 року. 22 місяці … народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду,  на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тисяч чоловік, щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17. Голод забрав за різними підрахунками від 7 до 10 мільйонів людських життів.

(слайд 3,4)

Ведуча 4. За жінок, чоловіків, дітей.

                  За малих, дорослих і старих.

                   Не співала півча похоронна,

                   Не лунали дзвони за впокій…

                   Ні труни, ні хрестів, і ні тризни,

                    Прямо в яму, навіки віків.

                     Чорна сповідь моєї Вітчизни,

                     І її затамований біль

Ведучий 1. На десятиліття можна закреслити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і в третє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

Ведучий 2. Село Рудне, Київська область. « Померли у Миколайчукових дід з бабою. Від голоду вони опухли і здавалися величезними. Синок уже не ходив, не говорив. А дівчинка від голоду почала пальчики свої обгризати. Побачила мати. Збожеволіла. Напоїла дітей зіллям й сама випила. До ранку повмирали всі.»

Ведучий 3. Село Пулини, Житомирщина. « До 1932 року в селі не було майже жодної собаки чи ката. Робили спеціальні пастки для пацюків, після дощу черв’яків збирали, з яких варили борщі чи супи, заправляли кропивою, іноді лободою. А з чого хліб пекли, щоб ви тільки знали! Одне можу сказати, що борошна пшениці    чи жита там не було! Делікатесом вважалось, коли в спечених паляницях була полова, яку ми старанно перетирали на жорнах. Похорони настільки часто були, що люди звикли до них, а іноді навіть заздрили померлим « чим так жити – краще вмерти», - чулося  серед людей».

Ведучий 4. Голодне лихоліття найболючіше  вразило дітей, - вони виявилися найменш захищеними. Діти значно частіше захворювали внаслідок недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур’яном поросли дитячі майданчики.

Ведучий 1. О діти, діти, Ангели невинні!

                      Чом ви так страшно мовчите?

                      Ви не розцвівши згинули дочасно,

                      Поклав у землю вас голодомор,

                      Я ж бачу, як важкий достиглий колос,

                      Схилився над голодними дітьми.

Ведучий 2. Голод 1932-1933 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від нього ще не вдалося повернути – ні матеріальних, ні тим більше людських.  Вічна пам'ять – святий урок для нащадків невинно убієнних. А забуття – заповіт   для катівських нащадків. Тож схилімося в скорботному, доземному уклоні перед пам’яттю жертв  страшного голодомору і нехай мертві не судять нас живих за черствість душ. І нехай навіть запізнілими дзвонами, але покличемо мільйони людських душ, щоб вписати їх в історію пам’яті.    (хвилина мовчання)

Слайд 5.