Розвиток усного та писемного мовлення молодших школярів з мовленнєвими порушеннями

Розвиток усного та писемного мовлення молодших школярів

з мовленнєвими порушеннями 

Мовленнєвий розвиток дітей-логопатів - одна із головних проблем у сучасній початковій школі. Вивчення мовлення орієнтовано на рішення таких актуальних завдань, як мовний, емоційно-моральний і інтелектуальний розвиток.

Останнім часом комунікативному вихованню здобувачів освіти надається особливе значення тому, що успіх у мовленнєвому розвитку визначає й результативність засвоєння інших шкільних дисциплін, створює передумови для активної й осмисленої участі в суспільному житті, забезпечує дітей необхідними в особистому житті навичками мовного поводження, культурою мовного розвитку.

Комунікативно-пізнавальна спрямованість навчання є основою нових програм, тобто на перше місце ставиться навчання мові як засобу спілкування, навчання мовної діяльності. Комунікативна орієнтація дає практичне уявлення про мовлення як найважливіший засіб навчання, привчає уважно слухати, адекватно сприймати мовлення, коригувати своє висловлювання з урахуванням ситуації й цілей спілкування.

Комплексний підхід у корекційній роботі щодо розвитку

усного та писемного мовлення молодших школярів

Мовлення є основним засобом людського спілкування. Без нього людина не мала б можливості отримувати і передавати велику кількість інформації, зокрема такої, яка несе велике смислове навантаження або фіксує в собі те, що неможливо сприйняти за допомогою органів відчуттів (абстрактні поняття, безпосередньо не сприймані явища, закони, правила тощо). Без писемного мовлення людина була б позбавлена можливості дізнатися, як жили, що думали і робили люди попередніх поколінь. У неї не було б можливості передати іншим свої думки і відчуття. Зміст і форма мовлення людей залежать від їх віку, ситуації, досвіду, темпераменту, характеру, здібностей, інтересів, станів.

Учні, за допомогою мовлення, засвоюють навчальний матеріал, спілкуються, впливають один на одного і на себе в процесі самопізнання. Чим активніше удосконалюється усне, писемне та інші види мовлення, поповнюється словниковий запас, тим кращий рівень їх пізнавальних можливостей і культури.

Розвитку мовленнєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку належить особлива роль. Саме вона визначає характер інших видів діяльності: ігрової, трудової і спілкування. Завдяки їй розширюються сфери і зміст спілкування молодших школярів з навколишнім світом, особливо з дорослими, які виступають в ролі вчителів, служать зразками для наслідування і основним джерелом різноманітних знань. Проте вислови молодших школярів, як правило безпосередні. Часто це повторювання, називання; переважає стисле, мимовільне, реактивне (діалогічне) мовлення. Саме шкільний курс сприяє формуванню довільного, розгорненого мовлення, учить його планувати. В процесі учбової діяльності учні оволодівають активним, програмованим, комунікативним і монологічним мовленням.

Під час роботи в школі  впевнилась, що без розвиненого мовлення дитина не може  здобувати міцних і ґрунтовних знань з основних наук, не може цілісно і гармонійно розвиватися. В цілому ж оволодіння правильним усним мовленням – процес, який складається з активних дій дитини: фізичних рухів мовних органів (зовнішні дії) та зусиль інтелектуально–емоційних (внутрішні дії), а отже для отримання позитивних результатів із багатьох дій, які учень виконує в процесі мовного спілкування,  виділила лише ті, без яких мовні навички сформувати неможливо:

•          активна вимова і слухання мовних одиниць (робота органів мовлення  - фізичні рухи м’язів мовного апарату, напруження слухових органів);
•          розуміння мовних одиниць: співвідношення комплексів звуків (морфем, слів, речень) із позамовною реальністю;
•          постійне зіставлення власної вимови із зразками орфоепічно – правильного мовлення (робота фізіологічного апарату мислення);
•          запам’ятовування (робота пам’яті).

 Вся робота планується за такими трьома головними принципами:

1. Навчання літературній вимові на уроках фонетики й орфографії.

2. Застосування відповідних вправ, що ґрунтуються на усвідомлених активних артикуляційних діях учнів.

3. Створення в класі  відповідного мовного середовища.

На заняттях ставляться перед учнями завдання: давати повні і розгорнені відповіді на питання, розповідати за певним планом, не повторюватися, говорити правильно, закінченими фразами, зв'язно переказувати великий за об'ємом матеріал. Працюємо над оволодіванням більш складнішими граматичними структурами, формуванням грамотності школяра, передусім навичками читання і письма. 

Писемне мовлення позбавлене жесту, інтонації і має бути (у відмінності від внутрішнього) більш розгорненим, проте для молодшого школяра переведення внутрішнього мовлення в писемне на початковому етапі дуже складний процес. Кожне слово вивчене дитиною здається їй важливим, але всі вони  діляться на дві категорії. У першу з них, яку можна назвати активним запасом слів, входять ті слова, які дитина не лише розуміє, але активно, свідомо, у відповідному випадку використовує в своєму мовленні. До другої категорії - пасивного запасу слів, відносяться слова, які вона розуміє, пов'язує з певним уявленням, але які в мовлення її не входять. Тому кожне нове запропоноване слово вчимо сприймати на слух, пояснюємо, створюємо ситуації багаторазових повторів, закріплюємо в усному мовленні.

Величезну роль в розвитку писемного мовлення учнів молодшого шкільного віку відіграє оволодіння фонетикою, граматикою та орфографією. Тому підвищуємо вимоги до звукового аналізу слова: слуховий образ намагаємося перетворювати на зорово-руховий, вчимо відтворювати поелементно, розрізняти вимову і написання. Багато уваги приділяємо аналізу складу слова, підбору однокорінних, споріднених слів, утворенню нових  шляхом підстановки префіксів або включення суфіксів, працюємо над засвоєнням лексики рідної мови, підбором потрібних слів для вираження своїх думок і точного визначення якості предметів. Пізніше, у побудові висловів, в переказах і творах школярі закріплюємо уміння використовувати правила орфографії і оволодіваємо синтаксисом. Під час навчання письма обов`язково звертаємо увагу на формування координації дій рухового і зорового аналізаторів, графічні навички письма.      

Процеси формування усного і писемного мовлення якісно відмінні. Писемне мовлення, на відміну від усного, формується лише в умовах цілеспрямованого навчання, тобто механізми писемного мовлення закладаються в період навчання грамоти і вдосконалюються у ході подальшого навчання. Навичка читання виробляється паралельно з цим і включає в себе  достатньо швидке, правильне пізнавання букв, їх поєднань та перетворення побачених знаків у вимовні звуки, звукосполучення, тобто в слова. Усвідомленість читання виявляється в тому, що з'являються правильні інтонації, діти звертають увагу на знаки, пунктуації, що стоять в кінці: крапку, знаки запитання і оклику. Пізніше усвідомленість читання починає проявлятися у все тоншій інтонаційній його виразності. Проте «свідоме» читання дається не відразу. Тут особливо допомагає виразне читання вголос вчителем, а потім і самими учнями. Важливим є процес переходу від гучного читання до читання про себе, в результаті якого виявила декілька форм мовної поведінки дітей:

1. Розгорнений шепіт - виразне і повне промовляння слів і фраз із зменшенням гучності.

2. Зредукований шепіт - промовляння окремих складів слова при гальмуванні останніх.

3. Беззвучне ворушіння губ - дія інерції зовнішнього промовляння, але без участі голосу.

4. Невокалізоване здригання губ, що виникає, як правило, на початку читання і зникаюче після прочитання перших фраз.

5. Читання тільки очима, що наближається за зовнішніми показниками до читання старших дітей і дорослих.

Специфікою роботи з читання є й те, що увагу дітей на уроці  привертаємо до правильного вимовляння, значення слів, інтонації речень, різних за структурою, змістового поділу речень за допомогою пауз, мелодики.

  На практиці бачимо, що однією з розповсюджених причин неуспішності учнів загальноосвітньої школи є різноманітні порушення усного та писемного мовлення, які нерідко ускладнюють оволодіння правильним читанням та грамотним письмом. Саме тому вважаю, досягнення ефективності у навчально-виховній, корекційно-розвивальній роботі з розвитку усного і писемного мовлення можливе лише за умов взаємодії всіх учасників педагогічного процесу - вчителя, вихователів, логопеда, психолога, адже єдність  їх підходів до мовленнєвої роботи з учнями – запорука успіху освітньому процесі. А отже, всю роботу плануємо в тісному взаємозв’язку у  такій послідовності:

1. Вивчення та урахування індивідуальних мовленнєвих і пізнавальних можливостей учнів, індивідуалізація темпів опанування звуковимови, читання та письма.
2. Індивідуальний диференційований підхід у навчанні на основі комплексної діагностики розвитку школяра.
3.  Принцип корекційної спрямованості логопедичних занять, уроків і позакласної роботи. Єдність навчальних, корекційних і виховних завдань.
4.  Діяльнісний підхід до навчання учнів, який передбачає використання різних видів діяльності з метою загального розвитку дитини та корекції порушених функцій, у тому числі продуктивної та ігрової діяльності, що дає змогу опосередковано, у цікавій формі здійснювати корекційний вплив.
5.  Послідовність і систематичність формування та закріплення умінь, знань; автоматизація навичок звуковимови, читання та письма на кожному етапі навчання.
6. Виховання у дітей інтересу до знань, пізнавальної активності та самостійності. Досягнення успіхів на кожному занятті як важливий засіб стимуляції пізнавальної діяльності дітей. Опора на власний досвід.
7. Розвивальний характер роботи та формування особистості дитини.
8. Максимальне виявлення та використання резервів психічного розвитку школярів.
9.  Різноманітність і варіативність матеріалу, прийомів корекційної роботи вчителя, логопеда.

Таким чином, мовлення дітей в молодшому шкільному віці зазнає різних змін і всебічно розвивається під впливом освітнього процесу. Розкриваються всі функції мовлення, а це означає, що дитина вчиться планувати, висловлювати свої задуми мовними засобами, передбачати можливі реакції співбесідника, контролювати свою мовну діяльність. Особливу увагу в цей час треба звертати на мовчазних, замкнених учнів, на тих хто сумнівається в своїх знаннях, в здатності сказати що-небудь цікаве, нове.

Основні напрямки корекційної роботи спрямовані на подолання

недоліків усного та писемного мовлення

Недоліки сформованості усного та писемного мовлення в учнів виявляються у фонематичному, фонетико-фонематичному та загальному недорозвиненні мовлення.

         Фонетичне недорозвинення - спотворення артикуляційної будови звука з фонематико-смисловою функцією. Це «косметичне» порушення, що   спричиняє вторинні порушення писемного мовлення. Але досить часто такі діти стають об'єктами кепкування. У них формується комплекс неповноцінності із різними негативними наслідками: замкненість, зниження самооцінки, негативізм, агресивність.

У дітей із фонетико-фонематичним недорозвиненням звуковимова порушена за типом заміни звуків, трапляється заміна на спотворений мовленнєвий еквівалент. У цьому разі страждають фонематичні процеси: слухове сприйняття і диференціювання мовленнєвих звуків. Дітям складно розрізняти тверді та м'які, дзвінкі і глухі приголосні, африкати між собою та із свистячими та шиплячими приголосними, а також голосні І та II рядів.

Несформованість фонематичних процесів призводить до неправильного формування мовленнєвого аналізу та синтезу на рівні звуко-складової структури слова, що виглядає як невміння сказати слово, що складається зі звуків, що вимовляються правильно: дитина пропускає, вставляє зайві, замінює, переставляє звуки та склади. Вади фонематичних процесів можуть бути і самостійною патологією у дитини з первісно якісною або вже відкоригованою звуковимовою. Такий стан - загроза формування повноцінного письмового мовлення. Усі ці помилки можуть бути притаманні читанню і письму.

Для загального недорозвинення мовлення (не різко виражене або III рівня) характерними є такі ознаки:

•          звуковимова сформована або спотворена за будь-яким типом; неякісні фонематичні процеси;
•          мовленнєвий аналіз та синтез порушені як на рівні звука, складу і слова, так і на рівні фрази;
•          страждає лексична будова;
•          ускладнені зміни слів за граматичними категоріями та оформлення фрази;
•          фраза - елементарна, мало поширена, часто аграматична; розвиток зв'язного мовлення не відповідає віку.

А отже, діти з ЗНМ - особливо складний педагогічний контингент.

Писемне мовлення не існує абсолютно самостійно. Воно природно взаємодіє з усним мовленням, відображає його в іншій формі. Тому, щоб забезпечити грамотність письма, мовні явища, які характеризують співвідношення між звуковими і графічними комплексами, повинні систематично служити предметом спеціального аналізу. Недостатнє усвідомлення учнями такого співвідношення наочно виявляється в ха­рактері помилок, які вони допускають у письмових роботах. Зокрема, найтиповіші для молодших школярів помилки фонетико-графічного характеру (на пропуск, заміну та вставляння зайвих букв) свідчать про наявність у структурі орфографічної навички слабкої ланки, якою у цьому випадку є акустико-артикуляційне сприйняття мовлення, на основі чого учні переводять сприйняті на слух звукові комплекси у графічні, застосовуючи при цьому засвоєні правила правопису.

Таким чином, ключовим моментом між усним і писемним мовленням є пряма залежність успішності формування писемного висловлювання від достатнього рівня володіння усним мовленням.

Для успішного усунення порушень мовлення, як усного, так і писемного, використовуємо єдину систему корекційного впливу, а саме:

1.     усунення всіх недоліків у вимові фонем;
2.     засвоєння учнями певних знань про участь окремих органів в артикуляції звуків, про диференціальні ознаки і способи творення звуків;
3.     виховання в учнів умінь відчувати деякі рухи й положення власних органів мовлення;
4.     управляння ними, контролювання пильності відтворення звуків, спираючись на м’язові (кінестетичні) відчуття, особливо, коли дитина замінює та плутає звуки.

Пояснюючи артикуляційний уклад, супроводжуємо його демонструванням слухового ефекту, схем та моделей артикуляції звуків.

Наступним  напрямом корекційної роботи писемного мовлення є розвиток фонематичного сприймання, який лежить в основі звукового аналізу і є базою писемного мовлення.

З учнями із недорозвиненням фонематичних процесів  проводимо роботу в наступній послідовності:

1.     визначення позиції звука в слові (початок, середина, кінець);
2.     визначення кількості звуків у слові;
3.     визначення послідовності звуків у слові, який звук після якого і перед яким стоїть.

Робота з розвитку фонематичного сприймання переходить в роботу з вироблення навичок звукового аналізу. Під час виконання повного звукового аналізу привчаємо дітей до певної послідовності дій, яка  орієнтовно може бути такою:

1.     вимовити слово вголос;
2.     назвати послідовно всі звуки, записати;
3.     поділити слова на склади;
4.     визначити наголошений склад;
5.     назвати голосні звуки;
6.     назвати приголосні звуки, даючи їм характеристику (тверді-м’які, дзвінкі-глухі).

Використання мовленнєвого матеріалу з розвитку фо­нематичного сприймання, аналізу і синтезу звукового складу слова позитивно впливає на формування звуковимови, вдосконалення загального мовленнєвого розвитку, активізацію слухової уваги, пам’яті, слухового контролю.

У школярів з порушенням мовлення виявляються не тільки дисграфічні і орфографічні помилки в письмових роботах, а й порушення цілісності і зв’язності висловлювання, які вказують на трудність складання писемного дискурсу (тексту). Оскільки самостійне породження писемного дискурсу вимагає від учнів високої концентрації уваги, короткочасної пам’яті, зосередженості, а також здібності програмування і планування висловлювання,  рекомендуємо методику формування готовності до оволодіння початковими навичками писемного мовлення у школярів, яка проводиться на матеріалі самостійних письмових робіт:

    1) підписати малюнок;

    2) списати речення;

    3) закінчи речення;

    4) скласти  речення за малюнком;

    5) описати малюнок за питаннями;

    6) скоротити та поширити текст;

    7) формувати уміння слухати і розуміти текст, використовуючи алгоритм      слухання тексту.

Враховуючи вікові особливості молодших школярів, формуємо вміння міркувати так, як це прийнято в алгоритмах. Використання алгоритмів сприяє успішному засвоєнню знань з мовлення, виступає як етап розвитку діяльності з планування висловлювання.

Для того, щоб текст став реальною і продуктивною основою навчання мовної діяльності, важливо навчати учнів різним операціям з матеріалами тексту. З цією метою  використовуються такі прийоми роботи, як: «Заміна лексеми», «Текстова компресія», «Поши­рення тексту», «Орфографічний пошук», відновлення деформованих слів, речень, тексту. Цей матеріал розвиває у дитини грамотність - через активізацію словникового запасу, витягнення із готового тексту основної інформації, поглиблене вивчення буквеного складу слова та активне конструювання слів.

Завершальною операцією процесу писемного мовлення є контрольне читання, на базі якого здійснюється редагування. Тому читання розглядаємо як процес, в якійсь мірі зворотний письму. Перечиту­вання тексту спрямовується на підвищення орфографічної пильності. При перевірці тексту вчимо учнів самостійно знаходити помилки, виправити їх і доводити правильність своїх дій правилом. Вправи, спрямовані на розв’язання орфографічних завдань  рекомендуємо такі: виявлення орфограм, пригадування правила, доречне застосування правила.

Отже, навички грамотного письма неможливо формувати в учнів у відриві від навичок вимови. Важливо усвідомити необхідність про­мовляння описуваного тексту як до початку письма, так і під час нього, що зумовлено механізмом переходу внутрішнього мовлення в зовнішнє (писемне).