З давніх-давен люди замислювалися над тим, як влаштований величезний і різноманітний навколишній світ. Спостерігаючи за рухом Місяця, Сонця, планет та зірок, люди багато чого про них дізналися. Поступово накопичувалися знання про Всесвіт і місце Землі в ньому. Так виникла наука про небесні тіла — астрономія.
Від початку свого існування люди намагалися осмислити, із чого складається світ. Саме тому в багатьох народів виникали міфи про те, у який спосіб улаштована наша планета та простір навколо неї. Давні народи уявляли Землю переважно у вигляді плоского диска або острова, оточеного водою. Так, давні індуси уявляли Землю у вигляді півсфери, що спирається на слонів, які стоять на черепасі, а та - на змії, що кільцем, замикає навколоземний простір.
Давньогрецький учений Арістотель ще понад 2 тисячі років тому, спостерігаючи за затемненнями Місяця, звернув увагу на те, що тінь від Землі, яка падає на повний Місяць, завжди кругла. Кругла тінь може бути лише від кулі, отже, Земля — куля. З часом у людей накопичувалися докази кулястості Землі й змінювалися їхні уявлення про Всесвіт. Давньогрецький астроном Клавдій Птолемей уперше створив систему побудови Всесвіту. За його вченням, усі небесні тіла рухаються навколо нерухомої Землі. Тривалий час люди справді вважали, що центром Всесвіту є Земля, навколо якої обертаються Сонце, зорі та планети.
У XVI ст. Миколай Коперник обґрунтував геліоцентричну систему світобудови. Його теорія будується на тому, що центром світу є не Земля, а Сонце. Воно перебуває в центрі планетної системи, а Земля, разом з іншими небесними тілами, обертається навколо нього. Із подальшим розвитком астрономії було доведено істинність теорії Миколая Коперника.