Розвиток виконавської техніки баяніста та акордеоніста в умовах музичної школи.

Полтавська дитяча музична школа №3 імені Бориса Гмирі

Розвиток виконавської техніки баяніста та акордеоніста в умовах музичної школи.

Підготувала

старший викладач

вищої категорії

Подгорна С.М.

2026 р.

Техніка, в широкому сенсі цього слова, є матеріальною основою виконавського мистецтва, важливим засобом передачі художнього змісту музичного твору. У вузькому сенсі, техніка – це гранична точність і швидкість пальцевих рухів. Ігрові виконавські навички, вміння вільно використовувати звукові і технічні можливості акордеону відпрацьовуються на матеріалі вправ, гам, арпеджіо, етюдів тощо.

Робота з учнями починається з важливих моментів для будь-якого музиканта: правильної посадки, постановки рук, положення інструменту, туше, специфіки звуковидобування тощо. На відміну від скрипалів і вокалістів, які витрачають багато років на постановку рук чи голосового апарату, акордеоністи займаються цим питанням досить мало. Однак, правильна постановка ігрового апарату на початковому етапі навчання дуже важлива, адже від неї залежить виконавський тонус та можливість вільно висвітлити у виконанні художній задум композитора.

Правильною вважається зручна посадка, яка створює максимальну свободу дій виконавця, стійкість інструменту. Сидіти потрібно на половині стільця з жорстким або напівтвердим сидінням, яке знаходиться приблизно на рівні його колін. В акордеоніста три опорні точки: опора на стілець і опора ногами на підлогу. Ноги для зручності опори повинні бути розставлені. Однак, слід врахувати ще одну точку опори – в попереку. Саме це надає легкість і свободу рухів тулуба та рук. Плечові ремені повинні бути підігнані так, щоб між виконавцем і інструментом була відстань для вільного дихання. У деяких випадках використовують ремінь, що з’єднує плечові ремені на спині. Робочий ремінь лівої руки також підганяється з урахуванням, щоб рука могла вільно переміщатися уздовж клавіатури. Звичайно, раціональна установка інструменту – це ще не все, але акордеоніст та інструмент повинні бути єдиним художнім організмом.

Освоєння музичного інструменту і вдосконалення ігрових навичок та вмінь неможливо без вивчення і виконання вправ, гам, арпеджіо, етюдів тощо. Робота над вказаним музичним матеріалом є художнім процесом, що пов’язаний з конкретними звуковими завданнями. Успішний технічний розвиток відбувається лише у тому випадку, якщо при кожному програванні учнем вирішується певна звукова мета, що контролюється слухом. Обов’язково повинні бути присутніми штрихові, ритмічні, динамічні і фактурні варіанти для залучення інтересу учня. У процесі повторення певних технічних аплікатурних формул розвивається автоматизм ігрових рухів, що веде до вдосконалення вправності і спритності ігрових рухів акордеоніста.

Основне завдання музиканта – це робота над музичним твором, розкриття його змісту, ідеї, художнього задуму. Але для цього необхідно володіти певними технічними навичками. Сучасна музична педагогіка (Ю. Бай, М. Давидов, Ф., А. Г. Ципін та ін.) розглядає вправи як важливий і ефективний засіб для технічного розвитку учня. Під час розучування вправ, гам, арпеджіо, етюдів необхідно ставити перед собою різноманітні завдання: інтонація, ведення міха, артикуляція, штрихи, динамічні відтінки, ритм, темп, аплікатура тощо. Це сприяє осмисленому творчому виконанню, уникаючи механічну і бездумну гру. Домашню роботу слід починати саме з вправ і гам. Якщо грати відразу музичні п’єси з метою «економії» декількох хвилин, то це призводить до скутості

«холодних» м’язів ігрового апарату, малорухливості пальців, загравання музичного матеріалу тощо.

Ще один важливий аспект розвитку виконавської майстерності акордеоніста та баяніста – це систематичне вивчення етюдів на різні види фактурної техніки. При цьому складність етюду повинна бути трохи вище технічних можливостей учня. Відомо, що етюд – це п’єса, яка поєднує художні і технічні              завдання. Відбір етюду зумовлюється              музичною мовою художнього твору. Учень повинен знати, що вправність під час виконання етюду не є метою, а лише засобом для досягнення майстерності виконання. Початківцям слід давати етюди на якийсь один вид техніки у вигляді простого періоду. Однак, варто чергувати етюди на різні види техніки. Часто у музичній              педагогіці вдаються до перекладання скрипкових і фортепіанних етюдів Ф. Ліста, М. Паганіні, К. Черні, Ф. Шопена та інших видатних майстрів. Але, викладач повинен усвідомити, які завдання він ставить перед учнем під час вибору етюду скрипкової чи фортепіанної спадщини.

Щоденна робота над етюдами – це не самоціль, а засіб для оволодіння різними виконавськими навичками і прийомами гри на акордеоні з метою виразного майстерного розкриття художнього образу музичного твору. Тому значення розвитку виконавської техніки учня – баяніста та акордеоніста важко переоцінити.

Список використаних джерел:

1. Давидов М. А. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста (акордеоніста) : підручник /  Микола Андрійович Давидов. – К. : Музична Україна, 2004. – 290 с.

2. Семешко А. А. Методика навчання гри на баяні : навч.-метод. посібник / Анатолій Андрійович Семешко. – К. : ДМЦМЗКМ, 2002.