Постановка проблеми. Дослідження озброєння хрестоносців часів Першого хресного походу є важливим напрямком в історичній науці, суттєвий аспект якого становить аналіз обладунків з акцентом на їх функціональні особливості.  Важливо визначити рівень інтегрованості воїнів-хрестоносців у загальноєвропейське мілітарне середовище, щоб простежити тяглість військових традицій Європи, які розвивалися в руслі рицарської військової технології, що стало згодом основою для становлення професійної армії.

Мета дослідження − висвітлити озброєння хрестоносця  під час Першого хресного походу.

Результати дослідження. Найпростіший європейський обладунок XI ст. зазвичай представляв собою сорочку зі шкіри або матерії, покриту для міцності лусочками, бляхами, кружками із заліза, які нашивалися особливим чином. Броня з твердої шкіри називалася «кюрі», функцією якої було гасіння сили удару [1, с. 89] У багатших воїнів був сітчастий панцир у вигляді мережі тонких шкіряних ременів, накладеної на плащ зі шкіри або товстої матерії. В кінці XI ст. з'явилися ще кільчастий і лускатий панцири. Вдосконаленим видом останнього була кольчуга, яка складалася із залізних кілець, скріплених різними способами між собою. Елітарним і найдорожчим видом військового одягу була лорика – залізна кольчуга довжиною до колін з рукавами і капюшоном, яка підсилювалася мигдалеподібними щитами. Шоломи в XI століття здебільшого робилися з міді [5, c. 228]. Звичайним був клепаний, куполоподібний шолом, з загостреним верхом, з широким наносником (норманський шолом). До шолома прикріплялося спадаюче на спину покривало, призначення якого було оберегти шолом від сонячних променів і дещо послабити силу удару. Ноги ж захищалися лише тим самим шкіряним плащем, які прикривали лише бедра. У лицарів-хрестоносців вироблявся особливий тип психології. Ідеальний лицар зобов'язаний володіти безліччю достоїнств. Він повинен був бути зовні красивий і привабливий. Тому спеціальна увага приділялася поставі, одягу, прикрасам. Лати і кінська упряж, особливо парадні, були справжніми творами мистецтва. Від лицаря-хрестоносця вимагалась фізична сила, інакше він просто не зміг би носити лати, що важили до 60-80 кг. Лати починають втрачати свою роль тільки з винаходом вогнепальної зброї.[2, с.253]У хрестоносця була ручна холодна зброя. Найголовнішою зброєю як нападу, так і захисту залишався меч – гордість хрестоносця. Саме ним визначали ступінь шляхетності свого власника. Зброєю нападу були молотки, булави, сокири і ланцюги, доступні ширшому колу воїнів [3, с. 143]. До зброї захисту відносився щит трикутної або ж круглої форми. Вони вироблялися з дерева та заліза. На них наносився символ хрестоносців – червоний хрест. Види основної ручної зброї залежали  від територіального походжння воїна. Так, франки використовували сокири, відомі як франциска, а саксонці боролися великим однобічним ножем, називаним скрамасакс [6, с. 218]. Популярним був звичайний спис, дешевий у виготовленні і простий у використанні. Існувала також і метальна зброя. Вона використовувалися проти індивідуальних цілей на полях боїв і під час облог.              Були поширені короткий, складний і довгий типи луків. До  найпопулярніших належав короткий лук, який мав від трьох до чотитрьох футів у довжину. Через середній діапазон, міць і точність він вимагав істотного досвіду і навчання для ефективного використання. Арбалет мав добрий гарний діапазон стрілянини і був могутнішим за більшість луків, але вимагали набагато більше часу для перезарядження. Арбалетник часто носив пасивний щит у боях, щоб забезпечити прикриття в момент перезарядження. Загін арбалетчиків складав  стіну з таких щитів [4, c. 56]. Арбалет вважався злочинним у колах хрестоносців, тому у ХІІ ст. папа пробував заборонити його як негуманну зброю.

Висновок. Хрестоносець у Першому хрестовому поході був добре озброєним воїном. Серед основних обладунків, якими екіпірувалися хрестоносці усіх станів були: шолом та шкіряний плащ. Рівень екіпірування залежав від його матеріального становища, зокрема, у більшості багатших воїнів з’явилася залізна кольчуга різноманітних видів. Виділялася також і зброя, а саме меч і щит, які робилися індивідуально під кожного воїна та могли передаватися у спадок. Такі види озброєння проіснували ще досить багато століть, а подальше їхнє вдосконалення покращувало їх міцність та ефективність у бою.

Список джерел:

1. Виймар П. Крестовые походы: миф и реальность священной войны; пер. Д. А. Журавлевой. Санкт-Петербург: Евразия, 2003. 384 с.

3. Домановский А. Крестовые походы. Священные войны Средневековья. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля,  2019. 400 с.
4. Заборов М. А. История крестовых походов в документах и материалах: учеб. Пособие. Москва: Высшая школа, 1977. 274 с.
5. Зайбт Ф. Блиск і вбогість Середньовіччя. Історія з початком і кінцем. Львів: Вид-во УКУ, 2009. 512 с.
6. Лучицкая С. И. Крестовые походы. Идея и реальность. Санкт Петербург. Наука, 2018. 392 с.