Ручне ткацтво як вид декоративно-ужиткового мистецтва

    До уваги читачів проєкт «Ручне ткацтво як вид декоративно – ужиткового мистецтва», який виконала  вчитель трудового навчання Косяківського ЗЗСО І – ІІ ступенів - ЗДО Сєргєєва Наталія

 Вікторівна. Досвід виконання проєкту стане в пригоді під час вивчення курсу «Технології» у 10 - 11 класах.

Якщо хочеш виховувати в дітях сміливість розуму, інтерес до серйозної інтелектуальної роботи, самостійність як особисту рису, вселити в них радість творчості, то створюй такі умови, щоб іскорки їхніх думок утворили царство думки, дай їм можливість відчути себе в ньому володарями.

Ш. А. Амонашвілі

 Актуальність обраної теми

    Ручне ткацтво є одним з видів декоративно – ужиткового мистецтва. Воно удосконалювалося протягом багатьох століть і до нас дійшло у вигляді чудових різноманітних орнаментів і колориту.

   Ткацтво – переплетення двох систем ниток – основи і піткання. Протягом тисячоліть у різних країнах, у різних народів існувало подібне ткацьке обладнання, однакові техніки ткання та засоби декорування тканин. З появою механічних ткацьких верстатів вони поступово витіснили ручну працю й значно збільшили обсяги виготовлених тканин. А єдиний колись текстильний промисел, який поєднував мистецтво й ужитковість, розділився на текстильну промисловість і творчість художників-прикладників, майстрів народного мистецтва та самодіяльних митців.

   Широкому поширенню цього давнього й водночас сучасного виду декоративно-ужиткового мистецтва перешкоджає, мабуть, не тільки і не стільки відсутність у школах ткацьких верстатів, а й звичайна необізнаність вчителів трудового навчання з простими у виготовленні пристроями для ткання.

   Саме з допомогою цих пристроїв є можливість у шкільних майстернях створювати чудові вироби (нехай і невеликого розміру), спонукати учнів до вияву творчої фантазії, оскільки ткацтво дає ширші можливості для імпровізації з кольором, значно урізноманітнює практичні заняття новим і незвичним для школярів видом декоративно-ужиткового мистецтва.

Мета проекту

• ознайомлення із орнаментом і колоритом гобеленів та вивчення технології його виготовлення;
• удосконалення технології ткацтва;
• розвиток творчості й фантазії під час ткацтва;
• удосконалення вміння здійснювати самоконтроль;
• сприяння вихованню дбайливого, шанобливого ставлення до своєї праці.

Очікувані результати

• учні знають історію та призначення гобелена;
• учні уміють ткати гобелен за обраним ескізом;
• створюють особисті проекти та захищають їх;
• діляться власним досвідом роботи з ткацтва гобеленів.

Міжпредметні зв'язки: образотворче мистецтво, художня культура, література.

Призначення проекту: для учнів 5 – 11 класів.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Історія, осередки ремесла.

       Килимарство відоме з прадавніх часів і має цікаву історію. Воно було поширене і в Стародавньому Римі, і в країнах Сходу. Було і на Русі.

З літописних джерел та археологіч­них досліджень відомо про наявність килимів у побуті слов'янських народів. На Україні майже в кожному селі ткали килими. Їх використовували в оздоб­ленні житла, а крім того, вони мали і ритуальне призначення. Окремим регіонам властиві свої особливі орна­ментальні й колористичні вирішен­ня килима. Так, для Київщини, Полтавщини характерне розміщення рослинного орнаменту по всьому по­лю килима, на Поділлі компози­цію килима вирішено у вигляді сти­лізованих квітучих рослин у вазонах. У Карпатах — укрупнені мотиви гео­метричного орнаменту в поєднанні з гладенькими смугами. Проте в межах одного регіону ткацтва та килимарства, чи в кількох селах або навіть в одному селі нерідко існують відмінності в коло­ристичному вирішенні та в орнамен­тиці.

Поступово вдосконалювалася компо­зиція, урізноманітнювалася орнаменти­ка, збагачувалася кольорова гама. Технологія ручного килимарства уріз­номанітнюється й удосконалюється і до сьогодні за рахунок самої тільки різно­манітності переплетень фактури й різ­ної тонини пряжі.

Гобелен — витканий вручну килим-картина. Іноді називають його також шпалерою.

Слово «гобелен», яке ми так широко використовуємо зараз сто­совно текстильних настінних панно, виникло у Франції в XVII ст. Походить воно від прізвища родини Гобеленів і перейшло спочатку до назви фабрики й місцевості, де фабрика була побудована, а по­тім — і до її виробів.

Старий гобелен, здебільшого, копіює полотна художників, хоча художник і ткач були не тільки різними людьми, але й могли бути людьми, які проживали в різних століттях. Техніка гобелена не змінилась протягом віків. І зараз у Франції виготовляють гобелени, подібні до відповідних виробів XVII ст., з найтоншим переплетін­ням ниток основи й шовкового або бавовняного утоку.

Особливість сучасного гобелену — це естетична характеристи­ка самого текстильного матеріалу, різноманітність технік ткацтва. Уведення нових, незвичних для старого гобелену матеріалів, як-от сизаль, джут, льон, металеві нитки, синтетику дає змогу досягти значно більшої різноманітності й фактурної виразності виробів. Чималий вибір матеріалів для ткацтва спонукає до використання сучасних прийомів, наприклад: аплікації і вишивки шерстяними

нитками, в'язання, елементами макраме — техніки плетіння, яка відрізняється тим, що нитка закріплюється тільки з одного боку (від фону, макраме-нашивка плетеного джгута).

Поверхня гобелена стає рельєфною, він відходить від стіни, на­буває нових функцій: перегородка в інтер'єрі, текстильна пластина.

Художники відходять від традиційної прямокутної форми го­белену, контур його тепер нерідко підкреслює лінії малюнка, іноді поверхня гобелена ніби прориває площину стіни.

Поряд з монументальними формами в гобелені зараз розви­вається його камерна гілка — міні-гобелен з максимальними роз­мірами 50см х 30см.

Деякі види гобеленової техніки зможуть виконати учні 5-11 кл., особливо змішаної техніки, у якій використовуються сучасні матеріали.

1.2 Інструменти й матеріали.

    Гобелени найкраще виготовляти на рамах або вертикальних верстатах. Вони займають у приміщенні небагато місця, зручні в користуванні, їх можна зробити власноруч. Раму виготовляють із сухої деревини твердих порід. Спочатку витесують 4 бруски роз­міром 60 х 5 х 3 (см) і два розміром 100 х 5 х 3 (см). Для гори­зонтальних (верхньої і нижньої) поперечок рами використовують по два бруски завдовжки 60 см. Для більшої жорсткості між ними по центру ставлять на шкантах брусок розміром 5x5x3 (см) і з'єднують усі бруски двома шкантами в кожному куті.

Рис. 1. Рама для виготовлення міні-гобеленів.

Рис. 2. Натягування ниток основи на раму.

    На верхній нижній планці набивають цвяхи в два ряди в шахово­му порядку. Якщо умовно на кожній планці внизу й вгорі пронумеру­вати цвяхи, то в першому ряду будуть парні, а в другому — непарні. Нитки слід натягувати на парні й непарні цвяхи (див. рис. 2).

   Для занять гуртка або факультативу з ручного килимарства можна використовувати найпростішу раму розміром 50 х 30 (см), на яку натягуються нитки основи.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА ПРОЕКТУ

1.1 Початок ткання гобелена.

   Ручне виготовлення гобелена базується на переплетенні ниток основи (повздовжні нитки) та утоку (поперечні нитки). Для основи бе­руть бавовняну чи льняну сировину, непофарбовану пряжу (основа не бере участі в колористичній композиції гобелена, килима). Для утоку використовують найрізноманітнішу пряжу: вовну, шовк, льон, сизаль (волокно кубинської рослини сизаль), різноманітні синтетичні нитки, для основи й урівняльної плетінки потрібна міцна кручена льняна або бавовняна пряжа. Кольорове переплетення утоку немов «застилає» (повністю закриває) нитки основи. Кольорові нитки утоку, які тчуть за певною схемою різних переплетінь, утворю­ють рисунок. У всіх видах ткацтва слід забезпечити м'який еластич­ний настил утоку. Щоб досягти цього ефекту, треба натягувати нитки основи без провисання, але й не дуже сильно, пам'ятаючи, що слабкий настил ниток основи призведе до дірчастої структури гобелена, а над­то сильний утруднить прокладання ниток утоку.

Рис. 3. Прокладання початкової рейки.

     Відстань між нитками основи не повинна перевищувати 5 мм.

     До зворотної сторони рами кнопками приколюють тонкий кар­тон з малюнком майбутнього гобелену, який виконано в кольорі.

     Після цього внизу рами прокладають дерев'яну рейку або лінійку, від якої починатиметься ткацтво ( рис. 3).

Для створення зіву, у який прокладають нитку утоку, необ­хідно просунути круглу (діаметр 20-30 мм) паличку між парними й непарними нитками.

Парні нитки відділені тепер за допомогою палички вперед. Щоб змінити зів, необхідно до всіх непарних ниток прив'язати міцні льняні або бавовняні нитки. Утворились так звані ремізки. Потягнувши за вузол, що зв'язує 4-6 ремізок, змінюємо розташу­вання зіву.

    Наступний етап — прокладання згори і знизу рами урівняльної плетінки. Такі плетінки допомагають розподілити нитки на пари й фіксувати відстані між ними. Кінці плетінок прив'язують до біч­них планок рами. Процес прокладання плетінки відбувається так: бавовняну нитку прокладають позаду ниток основи, прив'язують один кінець до боку рами, обвивають навкруги першу нитку осно­ви й роблять петлю, у яку протягують частину нитки, що лежить за основою, до одержання нової петлі.

   Після плетінки прокладають 5-10 рядів звичайного утоку з ба­вовняної нитки для утворення краю, який потім підгинають на зворотній бік в готовому виробі.

Наткавши смугу завдовжки 1-2 см, полотняним переплетін­ням тчуть гобелен. Під час виготовлення гобеленової поверхні уток треба прокладати невеликою гіркою, а потім прибивати мо­лотком. Тільки тоді нитки основи не будуть надто стягуватись утком. Нитку утоку прокладають так: спочатку її закладають у зів по високій дузі; далі її прибивають молоточком по центру дуги так, що утворюються дві менші дуги, які також прибивають молоточ­ком по центру кожної. Тільки за такої послідовності прокладання утоку структура виробу не матиме надмірного стягування ниток і дірчастих розріджених ділянок.

Рис.4. Вирівнювальна плетінка.

Тчуть гобелен, чергуючи нитки основи через одну, тобто виво­дять нижні нитки вперед правою рукою, прокладають нитку утоку між нижніми верхніми нитками основи.

Рис. 5. Прокладання і послідовність прибивання ниток утоку.

Рис. 6. Перебирання основи правою рукою для утворення зіву.

Дві крайні нитки основи двічі обвивають ниткою утоку для утворення міцного пруга. Наткавши 5-10 см виробу, прошивають краї міцною лляною ниткою і добре притягують до рами, щоб не утворювались затяжки на основі в процесі ткання.

Рис. 7. Початок ткання гобелена.

( притягання країв до рами, щоб уникнути зміни розмірів виробу ).

     Щоб зробити вертикальні краї гобелену, кожен ряд утоку по­трібно обвивати навколо 4-х крайніх ниток основи «вісімкою».

Перше й основне переплетіння — полотняне, коли нитки уто­ку через одну нитку основи перекривають її то згори, то знизу, утворюючи дрібний рубчик. Більший рубчик утворюється, якщо основа перекривається через кожні дві нитки.

Рис. 8. Різні переплетення ниток основи й утоку.

Рис. 9. Прокладання і послідовність «прибивання» ниток утка.

Шерстяну нитку утка певного кольору повертають справа на­ліво і навпаки в межах й ділянки. При цьому вона може вклада­тися перпендикулярно до основи і навскіс, але тоді обов'язково під кутом 45°, бо в іншому разі нитка стягне основу і виріб де­формується.

При плетінні з шерсті різних кольорів необхідно сполучати межі ділянок, які відрізняються за кольором. Сполучення уточин між собою є особливою рисою техніки «килим».

1.2 Різні техніки ткацтва.

Щоб створити гобелени з різноманітною фактурою, використовують різні техніки ручного ткацтва. Ось деякі з них.

Рис. 10. Техніка ткацтва:

а -  з'єднання кольорів через одну нитку основи; б – «на межову нитку».

        а                                                     б                                           в

Рис. 11 а) сполучення утоків в техніці «килим»; б) межі кольорових ділянок в техніці «палас»; межі кольорових ділянок в техніці «палас».

Рис. 12. Сумахове плетіння, виконане в різних техніках.

    Під час єгипетського плетіння (рис. 13) поверхня виробу має вигляд сполучення вертикальних рядів намистин. Це плетіння осо­бливо ефектне, якщо використана товста пряжа.

Так звані стовпчики одержують при звичайному гобеленовому плетінні, але праворуч завжди йде шерсть одного кольору, а ліво­руч — іншого (рис. 14).

                        Рис. 13. Єгипетські                   Рис. 14. Стовпчики.

                                        петлі.                  

       Щоб створити ворсисту поверхню, користуються двома типами вузлів: «Гіордес» (рис. 15) і «Сенне» (рис. 16).

      «Гіордес» — це подвійний вузол, симетричний і міцний. В'язання його відбувається повільніше, ніж «Сенне», килимовий вузол. Для виготовлення гобеленів в «рюу» (з довгим ворсом) зви­чайно використовують вузол «Гіордес».

      Рис. 15. Гобеленовий вузол                   Рис. 16. Гобеленовий вузол

                     «Гіодес»                                                     «Сенне» 

     У гобеленах дедалі частіше поряд із шерстяними нитками для утоку використовують інше волокно і навіть такі матеріали, як шматочки шкіри, красиві стебла трав тощо. Аналогічно застосо­вують різноманітні намистинки (див. рис. 17, 18).

Рис. 17. Використання сухих трав та декоративних пір'їн

                         у килимарстві, їх закріплення через одну нитку основи.

Рис. 18. Використання намистин у гобеленах.

Рис. 19. Техніка виконання                   Рис.20. Виконання ворсової

               обвитих джгутів.                                     техніки по канві.

1.3 Завершення виробу.

      Після закінчення роботи гобелен зрізують з рами, причому кін­ці основи слід залишати такої довжини, щоб можна було зв'язати їх вузлами по 4-6 ниток. Міні гобелени за звичай оформляються в дерев'яну раму, на стіні вони можуть висіти по кілька штук, утворюючи пластичний і кольоровий ритм.

     Гобелен можна потім прикрасити бахромою або просто піді­гнути бавовняні краї, пришивши їх до звороту, обшивши виріб густим обкидним швом.

Нав'язують бахрому так. Краї виробу обшивають обкидним швом, потім гачком витягують петлі з ниток шерсті складених удвоє, після цього в ці петлі закладають кінці ниток і зав'язують. Це найпростіший вид бахроми.

Якщо автор виявить не тільки технічне вміння, а й художню фантазію і смак, то бахрома матиме вигляд невід'ємної частини єдиного художнього твору. У бахромі можна використовувати різноманітні види китиць, плетінь, вплітати намистинки, можна взяти, для прикладу, кілька ниток у пасмо і обвити їх шерстю із шовком чи люрексом. Частина килима може спадати, що створює живописне доповнення виробу. Велике значення має кольорове вирішення бахроми: перевивання нитки бахроми одним кольо­ром чи в контрастні або близькі за тональністю смуги. (див. рис. 21, рис. 22, рис. 23).

Рис. 21. Нав'язування китиць різної форми

на кінцях обвитих шнурів.

Рис. 22. Обвивання ниток основи         Рис. 23. Закріплення кінців виробу               

               шерстяною, шовковою                            зв'язуванням ниток

               чи іншою пряжею.                                    основи вузлом.

  У деяких випадках бахрому створю­ють за заданою композицією. Гобелен, наприклад, може мати строго геомет­ричний чорно-білий рисунок. Чітка композиція ритмічно розміщених чор­них і білих площин у такому випадку створює красивий виріб. Бахрома по­вторює клиноподібну схему килима. Чорні перевиті шнури утворюють клин, потім білі перевиті шнури продовжу­ють його. На чорних шнурах нани­зано різновеликі білі керамічні на­мистини, на білих — чорні. Завер­шується клин чорно-синім пір'ям екзо­тичних птахів. Потім знову йдуть білі перевиті шнури, далі пір'їни вже по горизонталі.

Рис. 24. Приклади розміщення намистин

на каймі гобелена.

   Можна використати ці ж засоби для іншої композиції. Чорні шнури з вкрапленням білих намистин підкрес­люють горизонталь. Білі шнури з чор­ними намистинами побудовано також по горизонталі, а пір'їни вплетено кра­сивим клином. У центрі кілька шнурів, обвитих чорною шерстю, завершу­ються витканим прямокутником.

Схеми розміщення керамічних на­мистин на обвитих шнурах наведено на рис. 24.

Керамічні намистини добре комбі­нуються з шерстю. Вони підкреслюють оригінальність виробу. Неабияке зна­чення має і те, що їх просто виготовити, їх можна робити різної величини й кольору, з більшим чи меншим отвором, гладенькими чи з вкраплен­ням вишуканого рисунка.

    Отже, у майстра є безліч варіантів. Фантазія ткача дає змогу творчо підхо­дити до використання різноманітних матеріалів і технік. Важливо тільки все виконувати майстерно.

    Вправи із килимарства мають важливе трудове і естетичне виховне значення для дітей. При залученні їх до занять ткацтвом обов’язків принцип поступового нарощування складності роботи. Цьому слід приділити більше уваги. Не варто одразу братися за виконання дуже складних виробів, а від виконання простих переходити до складніших. Кожна почата робота повинна бути доведена до кінця. Потрібно тактично пропонувати допомогу дитині, підтримувати її зацікавленість, заохочувати. Коли ж завдання виявиться занадто важким для дитини, - потрібно працювати разом з нею до закінчення виконання виробу. Введення в навчальну програму з художньої праці для загальноосвітньої школи уроків ткацтва потрібне і дає учням основні поняття про тканину, знайомить із способом її утворення та різновидами килимів і килимових виробів.

    Мистецтво ткання неодмінно зацікавить дітей своєю неповторністю і своєрідністю. Навички ткання підвищують індивідуальну художню майстерність учня, в майбутньому сприятимуть обрання учнями ткацьких професій.
    Важливо зазначити, що українське мистецтво ткання тісно пов’язане з національною культурою і звичаями українців. Тому уроки ткацтва зближують дітей із традиціями і культурою рідного краю, знайомить їх з творчістю народних майстрів.
                                Список використаної літератури
Бунина Т. Декоративно-прикладне мистецтво радянської Буковини. – Київ: “Мистецтво”, 1986.
Довгай А. Наш дім. Збірник. – Випуск 7. – Київ: “Час”, 1989.
Жук А.К. Український радянський килим. – Київ: “Наукова думка”, 1973.
Неєлов В.І. Професія ткачиха. – Москва, 1984