Рух опору та його течії

Тема уроку:  Рух Опору в Україні  11 клас

                                    

 

Мета: на основі різних джерел інформації: описувати героїчні події  Другої світової  війни, навчити учнів  спираючись на карту та інші джерела інформації, показувати на карті території, де відбувались події Другої світової  і розгортався Рух Опору; характеризувати та порівнювати діяльність національного та партизанського антифашистських рухів, давати їм власну оцінку; порівнювати різні точки зору щодо діяльності ОУН і УПА за часів війни, давати їм власну оцінку; складати характеристики та політичні портрети видатних українських полководців та героїв війни.

Бесіда

1. Із якою метою було розроблено план «Ост»?
2.  Охарактеризуйте суть німецького окупаційного режиму в Україні.
3. Поміркуйте, до яких наслідків міг би привести такий «новий порядок».
4. Дайте визначення поняттю «колабораціоністи»?

Мотивація навчальної діяльності.

У ч и т е л ь. Залита кров’ю, окупована Україна не скорилася ворогу. По всій її території зростав і зміцнювався могутній визвольний рух.

Робота з терміном

 

Р у х О п о р у — це боротьба поневолених народів проти окупантів.

— А чи мав український Рух Опору якісь особливості, котрі відрізняли

його від Руху Опору в інших державах, зокрема в СРСР?

Саме це питання ми з’ясуємо на сьогоднішньому уроці.

 

1.Радянський підпільний та партизанський рухи

У ч и т е л ь.

Рух Опору в Україні набув національної забарвленості. Окрім партизанської боротьби та діяльності комуністичного підпілля в Україні відбувалась збройна боротьба ОУН та УПА.

 

ТЕЧІЇ РУХУ ОПОРУ В УКРАЇНІ (1941—1944 рр.)*

Течії	Радянський	Націоналістичний	Польський
Мета	Визволення від загарбників
	Відновлення радянської влади	Відновлення української держави	Відновлення польської держави, повернення західноукраїнських земель до складу Польщі
Організаційне оформлення	1941—1942 рр. Партизанські загони, з'єднання; радянське підпілля (3,5 тис. підпільних організацій та груп)	Похідні групи (1941 р.), «Полісська Січ» (1941 р.), УПА (листопад 1942 р.) та інші загони, підпілля ОУН	1941—1942 рр. Армія Крайова, Армія Людова, батальйони хлопські
Кількість**, загалом за вказаний період	200—600 тис. осіб	50—200 тис. осіб (похідні групи — 5 тис. осіб)	10—20 тис. осіб

* Українці також брали активну участь в антинацистському русі Опору в країнах Європи: Франції, Італії, Югославії тощо.

** За різними оцінками.

Закінчення таблиці

Течії	Радянський	Націоналістичний	Польський
Командири	С. Ковпак, О. Сабуров, О. Федоров, М. Наумов. Очолював штаб партизанського руху в Україні Т. Строкач	Командир «Поліської Січі» — Тарас Бульба-Боровець. Командуючі УПА: Д. Клячківський (К. Савур), Р. Шухевич (І. Чупринка)	Командувач Армії Крайової Б. Комаровський
Основні райони дій	Українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина	Волинь, Галичина, українське Полісся	Волинь, Полісся
Специфіка бойових дій	Діяльність партизанів як правило підпорядковувалась і узгоджувалася з потребами фронту: диверсії на залізницях, удари по воєнних об'єктах, розвідка, допомога у переправі через річки тощо. Найбільші координовані операції партизанів: «Рейкова війна» і «Концерт» по зриву перевезень воєнних вантажів на залізницях, а також рейди великих партизанських з'єднань по тилах ворога	Переважно діяла як самооборона населення: • витискування окупаційної адміністрації, • захист людей від сваволі влади, • зрив спроб вивозу до Німеччини продовольства, робочої сили, • проведення оборонних боїв із карателями по периметру і всередині контрольованої території. • напади на воєнні об'єкти здійснювались в основному з метою оволодіння зброєю	Діяла переважно як самооборона польського населення. Засвідчувала претензії Польщі на західноукраїнські землі

 

 

 

Причини розгортання радянської течії руху Опору:

 

1) окупація батьківщини загарбниками;

2) жорстокість окупаційного режиму;

3) цілеспрямована діяльність радянського керівництва з організації руху Опору на окупованих територіях.

Були поширені й пасивні форми боротьби: різноманітна допомога партизанам; відмова співпрацювати з окупаційною владою; саботаж заходів окупаційної влади: випуск зіпсованої продукції; зрив поставок продовольства для окупаційної армії; ухиляння від робіт і відправки до Німеччини тощо.

Захист проектів

Учнівські групи презентують  проекти про дві течії Руху Опору в Україні: «» та «національна течія руху Опору  в Україні».

 Після цього відбувається обговорення та  підведення підсумків.

 

Творчий проект учнівської групи на тему «Радянська течія руху Опору в Україні».

1 учень. Радянський партизанський рух у своєму розвитку пройшов декілька етапів. Початковий етап тривав із початку війни до кінця 1942 р. Його змістом було збирання сил, визначення оптимальних організаційних форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу.

 Другий етап триває до середини 1943 р. Поява штабів партизанського руху, матеріальна допомога Великої землі дає змогу не тільки боронити власні бази, відбиваючи каральні акції фашистів, а й тримати під контролем цілі райони, поступово переходити до здійснення рейдових операцій.

   Етап «активних наступальних дій» — тривав до цілковитого розгрому фашистів. Для цього періоду характерні широкомасштабні диверсії, численні рейди в тилу противника, активна взаємодія з формуваннями Червоної армії, наступальна тактика бойових дій.

На початковому етапі війни перші виступи в тилу були нечисленними і неорганізованими. За донесеннями із штабу вермахту в Україні дії партизан не були активними аж до квітня 1942 р. Слабкість радянського партизанського руху в початковий період війни була зумовлена кількома причинами:

2 учень. Наприкінці 30-х домінувала наступальна воєнна доктрина, згідно з якою ворога збиралися бити на його власній території, тому розмови про партизанську війну розцінювалися як вияв невіри в перемогу. Роздмухування міфу про «армійську змову», яка нібито мала на меті, спираючись на населення, повалити сталінський режим. Тому своєрідними заходами проти цієї міфічної загрози стали вилучення та знищення в армійських штабах і органах НКВС інструкцій та посібників з питань організації і тактики боротьби партизанських формувань, згортання розроблення, випробування і виробництва засобів ведення «малої війни», тотальна ліквідація партизанських схованок і баз.  Підготовку до ведення партизанських дій було відновлено із значним запізненням вже під час війни. Один із партизанських лідерів О. Федоров згадував, що «у нас в області ніхто не готував більшовицького підпілля, не працював над створенням партизанських загонів. Не думав про це, зізнаюсь, і я… Створювати підпілля! Навіть слова ці здавалися книжними, неживими».

 Робота  з історичним джерелом:

Секретар Дніпродзержинського підпільного міському партії К. Ляудіс

«Залишали товаришів для підпільної роботи у Дніпродзержинську з небаченою поспішністю, і це було… першою й основною помилкою…

До цієї роботи ми почали готуватися за шість-сім днів до захоплення ворогом міста. Звідси можна судити про серйозність добору людей…

Очевидно, тов. Сидорин і Кучний (місцеві партійні керівники) вважали, що окупація триватиме максимум чотири-п’ять місяців і, виходячи з цього, підвезли мені два мішки борошна, мішок цукру, консерви і ще деякі дрібниці, здається, ящик масла. Залишили також 12–13 тис. карбованців… Відсутність матеріальної бази дуже негативно позначилася на нашій роботі… Конспіративні квартири переважно були випадковими, неперевіреними,

і, коли приходили підпільники, їх туди не пускали… Видали чисті

бланки паспортів з підписами начальника міліції Коваленка і начальника паспортного столу. А забули поставити печатку там, де місце для фотографії. Тому ми не змогли використати ці документи…

Через відсутність бази для організації партизанського руху не було куди переправляти людей після диверсій. А за кожного вбитого німця фашисти розстрілювали 100 осіб».

Запитання:

 Назвіть недоліки в організації партизанського руху?

  3 учень. Органи державної безпеки за серпень 1941 — червень 1942 р. залишили в тилу ворога або перекинули на Україну 778 партизанських загонів і 622 диверсійні групи загальною чисельністю 28 754 бійці. Але 93 % цих формувань восени 1942 р. припинили існування. На початковому етапі партизанського руху дуже гостро відчувався дефіцит підготовлених партизанських кадрів, яким було завдано відчутного удару в роки репресій 1937–1938 рр. До кінця 1941 р. так звану підготовку до «малої війни» пройшли лише 15 % усіх тих, хто залишився на окупованій території для боротьби в тилу ворога чи був засланий за лінію фронту. Значною перешкодою для розгортання партизанського руху була хронічна відсутність кваліфікованих командних кадрів, військових фахівців — радистів, мінерів-підривників, шифрувальників.

4 учень. 30 травня 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху на чолі з Т. Строкачем. Найбільшими були загони О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, В. Бегми, С. Маликова, М. Наумова, що мали по 2–4 тис. бійців. До вересня 1942 р. вони переважно дислокувалися в північно-східних і північних районах Чернігівщини й Сумщини, у Брянських лісах.  

Робота з  історичним джерелом:

Зі звіту начальника політвідділу 6-ї армії, полкового комісара Степанова про перевірку створених Лозівським, Кегичівським і Зачепилівським райкомами партії Харківщини партизанських загонів, листопад 1941 р.

«Особовий склад погано одягнений, недостатньо забезпечений продовольством, не пророблялися питання бойових дій. Партизани пиячать, ніким не контролюються, чимало з них розійшлися… Таким чином, загони у своїй діяльності були приречені на провал, що й примусило їх втекти до сусіднього району».

Запитання

 Які причини невдач радянського партизанського руху на початковому етапі ви визначили?

Причини невдач радянського партизанського руху

• Відсутність підготовлених для підпілля людей;

• прикрі прорахунки при виборі типу організаційних структур та методів їхньої діяльності;

• невдалий вибір місць базування й способів конспірації;

• численні факти зради серед підпільників і господарів конспіративних квартир;

• неякісний добір зв’язкових, порушення правил конспірації;

• відсутність надійних особистих документів;

• брак продовольства і спорядження.

Висновок: У1942 році діяли п’ять великих партизанських з’єднань, близько 900 загонів і понад тисячі диверсійних і розвідувальних груп.

Партизани відтягли на себе близько 120 тис. ворожих солдатів і офіцерів.

5 учень.  Запрошую учасників конференції до «портретної галереї».

В ході нашої екскурсії я ознайомлю Вас з історичними постатями радянського підпільного та партизанського рухів: Федоров Олексій Федорович, Ковпак Сидір Артемович, Строкач Тимофій Амвросійович.

 

Творчий проект  учнівської групи на тему «Діяльність ОУН УПА у 1941–1944 рр.».

1 учень. Батальйони «Роланд» (350 солдатів та офіцерів), «Нахтігаль» (330 солдатів та офіцерів) були сформовані у квітні 1941 р. і, на думку керівників ОУН(б), мали скласти основу майбутньої української армії.

 На початку Великої Вітчизняної війни у 26 районах і трьох обласних центрах п’яти областей Західної України спалахнули повстання проти радянської влади. Ще до появи німецьких військ повстанці захопили 11 районних центрів, забрали на військових складах Червоної армії 15 тис. рушниць, 7 тис. кулеметів, 6 тис. ручних гранат, військове спорядження, боєприпаси.

30 червня 1941 р бойовики оволоділи радіостанцією і за підтримки українського батальйону «Нахтігаль» («Соловейко»), який увійшов до міста на сім годин раніше за австрійські дивізії вермахту, передали звістку про створення уряду Української держави на чолі з прем’єр-міністром Я. Стецьком.( У Львові проголошено Акт

відновлення Української держави)

 

2 учень. Уряд Стецька уже 5 липня було розігнано. У Кракові був арештований С. Бандера, 9 липня у Львові був ув’язнений Я. Стецько. Обох депортували до Берліна і після допитів відправили до концтабору Заксенхаузен. Паралельно діяли націоналісти з ОУН(м) на чолі з О. Кандибою (Ольжичем). Члени ОУН утворили міську управу в Києві і намагалися заповнити своїми людьми всі адміністративні установи, культурно-освітні, наукові та інші організації.

5 жовтня 1941 р. явочним порядком у Києві керівні діячі ОУН (м) створили Українську національну раду, головою якої став професор-економіст М. Величковський. Націоналісти розглядали цю раду як передпарламент майбутньої Української держави. Але 17 листопада 1941 р. окупаційна влада заборонила її діяльність.

 

3 учень. Члени похідних груп ОУН(б) використовували легальні й нелегальні можливості — утворювали міські управи, сільське самоуправління та інші різні установи, проникали в українську допоміжну поліцію, брали участь у створенні й діяльності української преси, культурно-освітніх закладів, усіма засобами поширювали серед населення самостійницькі настрої, ідеї відновлення Української незалежної держави.

6 липня 1941 р. А. Мельник, обстоюючи національно-консервативну ідею, знову звернувся до німецького керівництва з черговим проханням: дозволити українцям брати участь у хрестовому поході проти «більшовицького варварства». Заступник державного секретаря Німеччини І. Кундт заявив у Берліні С. Бандері: «Ми не ваші союзники, а завойовники російсько-

радянської території».

 

Робота  з історичним джерелом:

Із висловлювання С. Бандери

«Українські націоналісти насамперед захищають інтереси свого власного народу. Навіть якщо при вступі в Україну німецькі війська сприйматимуться як визволителі, таке ставлення може швидко змінитися, якщо Німеччина увійде без наміру відновлення Української держави й без відповідних гасел. Усяке насильство викличе опір».

Питання: яке задання ставив перед українськими націоналістами С. Бандера?

 

4 учень. У вересні 1941 р. було заарештовано близько 300 членів ОУН обох фракцій, 15 керівних діячів розстріляно. Наприкінці 1941–1942 р. нацисти знову провели арешти і розстріляли оунівців обох фракцій у багатьох містах України — у Києві, Житомирі, Чернігові, Кам’янці-Подільському, Харкові та ін. Зокрема масові арешти провели гестапівці в лютому 1942 р. у Києві. У ході репресій у 1942 р. тільки в Києві німці розстріляли 621 оунівця.

У камері № 34 київської тюрми залишився напис: «Тут сиділа і звідси іде на розстріл Олена Теліга» і зверху намальовано тризуб.

У вересні 1941 р. перша підпільна конференція ОУН(б) поставила завданням розгортати пропаганду серед населення в інтересах підготовки його до активної боротьби з німецькими окупантами, зайнятися збиранням і складуванням зброї і масовим навчанням членів ОУН військової справи. Для виконання цих завдань Провід ОУН(б) створив Крайовий військовий штаб.

Але до жовтня 1941 р. провідники ОУН(б) не видавали воєнних указів, до лютого 1943 р. — не було й політичних заяв, де б йшлося про широкомасштабну збройну боротьбу з окупантами.

Перші націоналістичні збройні формування створив на Поліссі Т. Боровець (псевдо Тарас Бульба) ще 1941 р. під назвою «Поліська Січ». Назву УПА Тарас Бульба вперше застосував для своїх загонів на початку 1942 р.

Але Бульба не підлягав ОУН, а орієнтувався на уряд УНР в екзилі ( у вигнанні). У жовтні 1942 року назву «УПА» запозичила ОУН(б).

 Висновок

Таким чином, національна течія зберегла ідею незалежності

України й зробила свій внесок у розгром німецько фашистських загарбників

5 учень. Запрошую учасників конференції до «портретної галереї».

В ході нашої екскурсії я ознайомлю Вас з історичними постатями національного  руху Опору :  Степан Бандера,  Андрій Мельник, Олег Кандибою (Ольжичем).

 

 

 Узагальнення та систематизація знань.

 Питання з теми для обговорення учасниками конференції:

1. Які етапи пройшов радянський Рух Опору в роки війни?

2. Який вплив мав радянський партизанський та підпільний рух на події Другої світової війни?

3. У чому полягали особливості Руху Опору в Україні порівняно з іншими державами?

4. Представники якої течії українського Руху Опору, на вашу думку, зробив найбільший внесок у перемогу?

5. Як ви вважаєте, чому колишньому Президенту України В. Ющенку так і не вдалося, незважаючи на всі намагання, примирити ветеранів Червоної армії та ветеранів ОУН УПА?

6. Які течії руху Опору сформувалися в Україні? 

7. До яких форм та методів боротьби вдавалися учасники руху Опору в Україні? 

8. Назвіть імена найвідоміших командирів радянського партизанського руху. 

9. Як називали формування польського руху Опору?
10. Як відбувалося формування руху Опору в Україні? 

11. Яка спільна мета об'єднувала всі течії руху Опору в Україні?