Русь-Україна у 1054—1113 рр.

Русь-Україна у 1054—1113 рр.

Мета:формувати знань про вплив на устрій Русі-України заповіту Ярослава Мудрого; розвиток Русі-України за нащадків Ярослава Мудрого; вміння розташовувати в хронологічній послідовності відомостей про політичне дроблення Київської держави, вмінь роботи з історичною  картою та історичним джерелом;виховувати загальнолюдські чесноти, родинні цінності.

Очікувані результати: Після уроку учні зможуть:знати про вплив на устрій Русі-України заповіту Ярослава Мудрого; розповідати про розвиток Русі-України за нащадків Ярослава Мудрого; пояснювати роль з’їздів князів у розвитку тогочасної Русі-України. ;вміти розташовувати події в хронологічній послідовності та працювати з історичною, контурною картами, історичним джерелом.

План: Заповіт Ярослава Мудрого. Міжусобні війни. Князівські з'їзди (снеми). Висновки. 

 Заповіт Ярослава Мудрого Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. Передчуваючи наближення смерті, він усвідомлював неминучість наступної боротьби за владу між своїми синами й спробував цьому запобігти. Ярослав Мудрий склав заповіт, у якому закликав синів жити в мирі та злагоді й установив нову систему успадкування князівських престолів. В основу запропонованої Ярославом Мудрим нової системи управління та успадкування князівств було покладено принцип сеньйорату, тобто влади найстаршого в роді. Територія Київської держави поділялася на окремі володіння — уділи. Сини Ярослава повинні були князювати в них за принципом родового старшинства, передаючи владу від старшого брата до наступного за віком, що спричиняло переміщення всіх князів з одного володіння до іншого. Унаслідок цього, за задумом Ярослава, кожен князь мав можливість із часом стати великим князем київським мирним шляхом.

Ще за свого життя Ярослав заповідав київські землі старшому синові Ізяславу, чернігівські — Святославові, переяславські — Всеволодові, Володимирсько-Волинські — Ігореві, Смоленські — В’ячеславові. Нова форма державного правління повинна була зберегти єдність Київської Русі й мирний шлях передачі влади. Проте майже одразу після смерті Ярослава Мудрого у створеній ним системі престолонаслідування почали проявлятися проблеми, які її послаблювали й руйнували. Це стало передумовою до розгортання подальшої політичної децентралізації (роздробленості) Русі-України.

 Міжусобні війни За заповітом Ярослава Мудрого великим київським князем мав стати його старший син Ізяслав. Однак після смерті батька брати Святослав і Всеволод не визнали Ізяслава верховним володарем Київської держави. Міста і землі, які заповів їм батько, Ярославичі вважали своїми особистими спадковими володіннями — вотчинами. Мабуть, саме тому Ізяславові довелося погодитися на спільне з братами правління державою. Період 1054—1073 рр. в історії Київської Русі називають добою тріумвірату — співправління Ізяслава, Святослава та Всеволода. Тріумвірат — союз трьох політичних діячів.

Усі найважливіші державні справи тріумвіри вирішували разом. Молодших братів Ігоря та В’ячеслава вони усунули від державних справ і привласнили після смерті останні їхні володіння. Це викликало обурення серед молодших Ярославичів й заклало підґрунтя майбутніх усобиць. Позбавлені влади князі на Русі дістали назву ізгої. Саме вони стали вагомим чинником подальшої міжусобної боротьби. У період правління старших Ярославичів починається новий етап боротьби з кочовиками на південних кордонах Русі. У 1060 р. тріумвіри здійснили спільний похід проти орди кочовиків-торків, яка з’явилася на південних кордонах Русі, і розгромили її. Однак цей успіх був затьмарений подальшими подіями.

На початку вересня 1068 р. половці напали на Переяславську землю. Битва військових дружин тріумвірів із половцями відбулася на річці Альта й завершилася перемогою останніх. Князі з рештою війська втекли під захист своїх фортець. Обурені кияни вимагали від Ізяслава видати зброю, щоб помститися половцям. Відмова князя спричинила повстання киян, які не любили свого князя за здирництво. Ізяслав змушений був рятуватися втечею. Через півроку за допомогою польського війська він повернув собі престол. 

Через деякий час між тріумвірами спалахнув черговий конфлікт, унаслідок якого Святослав зі Всеволодом вигнали Ізяслава з Києва. Упродовж 1073—1076 рр. київським князем був Святослав, якому вдалося зміцнити великокнязівську владу.  Крім Києва Святослав залишив за собою Чернігів, а в інших містах посадив намісниками своїх синів і племінників.  І хоча великим київським князем був Святослав, історики вважають, що фактично існував дуумвірат — співправління двох князів — Святослава і Всеволода. Після смерті Святослава великокнязівський престол посів Всеволод, який незабаром повернув владу Ізяславу. За це Всеволод отримав від Ізяслава Чернігів. Однак проти цього виступив син Святослава Олег, що вважав Чернігів своєю спадщиною, і привів із собою половецькі орди. На допомогу Всеволоду прийшов Ізяслав. Вирішальна битва відбулася 3 жовтня 1078 р. на Нежатиній ниві. І хоча брати перемогли, Ізяслав загинув.

По загибелі Ізяслава влада перейшла до Всеволода, який князював у Києві впродовж 1078—1093 рр. У цей час на Русі відновилася одноосібна монархя. В умовах постійних нападів половців на руські землі спалахи усобиць були дуже небезпечними. Імовірно, саме тому син Всеволода Володимир Мономах після смерті батька поступився престолом синові Ізяслава Святополку (1093—1113).  Необхідність подолати незгоди й об’єднати сили для боротьби підштовхувала до зближення князів. Велику роль в організації сил для боротьби з половцями відіграли князівські з’їзди. Результатом цього став розгром половецьких орд об’єднаними силами руських князів на чолі з Володимиром Мономахом у березні 1111 р. біля міста Сугрова на Дону. Ця перемога спричинила зростання авторитету Володимира Мономаха, майбутнього київського князя.

Князівські з'їзди (снеми) Послаблення центральної влади на Русі викликало появу періодичних з’їздів князів — «снемів». На них намагалися вирішити питання, важливі для всіх руських земель. Першим із відомих за літописом є князівський з’їзд 1072 р. у Вишгороді. Тріумвіри Ізяслав, Святослав і Всеволод зібралися там із нагоди перенесення мощей святих Бориса і Гліба до нещодавно збудованої церкви на їхню честь. На Вишгородському з’їзді також був прийнятий новий збірник законів «Правда Ярославичів», що доповнив «Руську правду».«Руська правда»З'їзд князів (снем) — збори удільних князів Русі-України, які скликав великий князь київський без визначеної періодичності. Учасники з'їздів намагалися вирішувати найважливіші військові справи, погоджували міжусобні суперечки тощо.

Найвідомішим серед «снемів» руських князів є з’їзд 1097 р. в Любечі. На ньому князі домовилися про запровадження засад спадкового володіння князівствами («Кожен хай держить вотчину свою») та вирішили розглядати захоплення чужої вотчини як злочин і разом виступали проти того, хто спробує це вчинити. Тепер влада в кожному уділі мала передаватися від батька до сина. Порядок, запроваджений Ярославом Мудрим, скасовувався. Князі також ухвалили рішення про спільні дії проти половців: «Відтепер з’єднаймося в одне серце й захистимо Руську землю». Однак ці рішення не було втілено в життя. Одразу після з’їзду спалахнула кривава війна, яка тривала три роки. Припинив її князівський з’їзд 1100 р. в селі Витичеві (Уветичах).

Про необхідність спільних дій проти половецьких нападів ішлося на з’їзді князів у Золотчі в 1101 р. Вирішальним в організації боротьби з половцями став з’їзд навесні 1103 р. біля Долобського озера поблизу Києва. Вирішальну роль у прийнятті рішення про спільний похід відіграла відповідь Володимира Мономаха: «Дивуюсь я, дружино, що коней шкодуєте, на яких орють. А чому не помислите про те, що ось почне орати смерд і, приїхавши, половчин застрелить його з лука, а коня його забере, а в село його приїхавши, забере жінку його й дітей його, все майно його?! Так коня вам шкода, а самого смерда хіба не жаль?» Похід 1103 р. започаткував низку переможних походів Русі проти половців у 1103—1116 рр.

Висновки.  Під час правління Ярославичів розпочався поступовий процес розпаду Київської Русі й занепаду влади великого князя. Він уже не мав тієї влади і сили, як мали попередні великі київські князі. Сини Ярослава, не бажаючи поступитися власними амбіціями, знехтували заповіт батька, натомість примушуючи інших його дотримуватися. За часів правління Ярославичів над Руссю нависла нова загроза зі степу. Напади орд половців були спустошливими для Південної Русі. Половці вдало користувалися міжкнязівськими чварами, здійснюючи нові набіги. Міжкнязівські чвари і набіги степовиків негативно впливали на розвиток Київської Русі. Це розуміли і сучасники подій. Щоб узгоджувати інтереси князів й організувати відсіч половецьким набігам, найвпливовіші князі збиралися на з’їзди. Завдяки з’їздам удавалося припиняти міжусобиці, організовувати князів на спільні походи проти половців. Важливим для подальшої долі Русі стало прийняття нового принципу престолонаслідування.