Самоосвіта педагога-шлях до результативного уроку

ФОРМУВАННЯ САМООСВІТНЬОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА

 

Головна мета сучасної системи освіти - знайти, підтримати, розвити людину в людині, закласти в ній механізми самореалізації, саморозвитку, саморегуляції, самовиховання, самоосвіти, допомогти людині жити в злагоді й спокою з іншими людьми, природою, культурою. 

           Сучасний учень – це зовсім нова людина, яка повинна володіти знаннями з багатьох дисциплін, бути готовою до самоосвіти. А вчителі повинні навчити школярів орієнтуватися в потоці інформації, формувати в них готовність до самоосвіти.

          Серед головних завдань сучасної школи України визначено формування основних компетентностей особистості.

Компетентність - це володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмета діяльності.

      Що ж таке «самоосвітня компетентність»?

Самоосвітня компетентність особистості – це готовність і здатність

особистості до самостійного, систематичного, цілеспрямованого пізнання   дійсності, освоєння соціального досвіду людства, самореалізації, саморозвитку. Це інтегрована якість особистості, яка ґрунтується на уміннях самоосвітньої діяльності та визначає готовність особистості до самоосвіти, самонавчання, самовдосконалення, самовибору, самореалізації упродовж життя з усвідомленням особистих і суспільних потреб. Це готовність і здатність особистості до самоосвітнього розвитку, самостійного творення себе.

         Формування самоосвітньої компетентності учнів вимагає час і він ставить перед нами такі задачі:

- створення  оптимальних  умов для виявлення пізнавальної активності учнів;

- формування потреби навчатися протягом усього життя;

- сприяння формуванню вмінь та навичок здобувати знання самостійно за допомогою різних джерел інформації.

         Самоосвіта – частина безперервної освіти, це активна пізнавальна

діяльність, яка відбувається за особистої ініціативи людини у формі

колективної чи індивідуальної самостійної роботи щодо оволодіння знаннями.

        Як відомо основою самоосвіти є:

Глибокі знання, які використовуються як фундамент самостійної діяльності.

• Мотиви, які активізують особистість до самоосвіти.

• Навички самостійного оволодіння знаннями (читання, слухання, спостереження).

• Операції розумової діяльності (аналіз, синтез, порівняння).

• Вибір джерел пізнання форм самоосвіти.

Усі ці компоненти знаходяться в тісному взаємозв’язку, а всі вчителі нашої школи намагаються створювати  на своїх уроках і в позаурочний час такі умови, щоб розвивати в учнів потребу в самоосвіті.

         Аналіз самоосвітньої діяльності учнів дає можливість виділити в ній етапи діяльності. Перед вами модель управління самоосвітою учнів.

Перший етап – етап планування, на якому учні обирають форми й засоби самоосвіти.

На етапі організації учні в залежності від обраної ними форми та засобів самоосвіти здійснюють кроки до її реалізації. Це пошук відповідної інформації. На цьому етапі дуже важливо, щоб учень мав здатність до самоорганізації, вмів мобілізувати себе, раціонально використовувати час, сили, засоби. При цьому вчитель дає рекомендації щодо пошуку та обробки інформації, поради до організації виконання завдань. Функції педагога змінюються від інформативно-контролюючої до консультативно-координуючої.

На етапі реалізації учні безпосередньо працюють з джерелом інформації. Саме під час нього дуже важливо враховувати, наскільки учень підготовлений до такої діяльності, який розумовий потенціал має. Цей етап передбачає також і корекцію роботи.

На етапі аналізу здійснюється контроль за результатами роботи.

Дуже важливо, щоб учні мали здатність до самоконтролю, самооцінки, здібність до саморефлексії і корекції.

    Щоб створити відповідні умови для самореалізації та саморозвитку учнів через самоосвіту, передусім вивчаються  їхні реальні можливості: рівень навчальних досягнень, рівень потреби в досягненнях, рівень розвитку вмінь, потрібних для самостійного здобування знань, рівень самооцінки учнів, рівень розвитку вмінь до самоорганізації. З цією метою використовую анкети, опитувальники для виявлення рівня розвитку ЗУН за даними самооцінок учнів. 
 

       Важливість вивчення історії в школі на сучасному етапі полягає не стільки у знаннях, закладених учителем, скільки у засобах самостійного сприймання учнем історичних знань.

     Самоосвіта не може бути успішною, якщо не озброїти учнів системою вмінь та навичок навчальної праці. Від сформованості цих умінь значною мірою залежить навченість школярів, темпи переробки та засвоєння інформації і в кінцевому підсумку — якість їх навчання. Для формування навчально-пізнавальних умінь використовую пам'ятки  «Учись учитися». У них наведено рекомендації щодо організації тієї чи іншої форми самостійної роботи на уроці

Учні завжди мають змогу звернутися до них, тільки треба постійно звертати на це їхню увагу.

            На мою думку, залучення учнів до самостійної роботи на уроках історії слід починати з 5 класу. Форми роботи можуть бути різними, але до найважливіших належить використання підручника.

            Наприклад, знайти у прочитаному тексті відповіді на запитання, скласти план параграфа – короткий послідовний перелік запитань або тем тексту. Цей вид роботи нелегкий і потребує відповідної підготовки з учнями.

            Часто учень не засвоює той чи інший матеріал через невміння самостійно виконувати навчальні завдання, зокрема домашні. Дуже важливо навчити учня складати план і тези прочитаного. Спочатку навчаю учнів на уроці цієї роботи. Наприклад, на уроці історії в 9 класі з теми «Етапи українського визвольного руху», учні об’єднуються у дві групи. Кожна група отримує завдання опрацювати матеріал підручника та додаткової літератури, яку роздаю перед уроком, і знайти відповіді на запитання: 1)значення фольклору та етнографії в дослідженні національних ознак українців; 2)початок академічного (наукового) етапу українського визвольного руху.

            На такому уроці діти працюють колективно, після дворазового читання тексту підручників та додаткової літератури учні старалися проаналізувати його, з моєю допомогою виділяли головне. Можна працювати над текстом, розбивши його на окремі частини і аналізувати кожну з них. Важливо надалі давати вказівки щодо самостійного складання плану, техніки читання, запам’ятовування, запису тез тощо.

            Не всі учні володіють належним темпом читання, і цей недолік негативно позначається на успішності. Для того, щоб виправити становище, я більше уваги приділяла самостійній роботі над текстом підручника, застосовувала систему вправ на читання і аналіз тексту підручника, давала додаткові завдання додому – прочитати життєпис полководця, уривок з поеми, статтю в газеті тощо.

            Дуже важливо навчити учня працювати з книжкою і в школі, і вдома, виробляти в нього звичку «копатися в книжках». Добре ілюстрований підручник дає можливість набагато краще організувати найрізноманітніші види роботи з ним, активізувати розумову діяльність учнів, розвивати в них активність, самостійність, творчу уяву.

            Ще одним з важливих видів самостійної роботи, яка сприяє розвитку логічного мислення, усної й писемної мови, творчості, активності й самостійності учнів є ведення словника. У курсі історії учням доводиться мати справу з великою кількістю слів і виразів, без правильного розуміння яких не можна засвоїти історичний матеріал.

            Для підвищення активності і самостійності на уроках історії я використовую такі форми самостійної словникової роботи:

v     самостійне з’ясування значення слова за допомогою словників, енциклопедій, довідників;

v     складання усно, а потім письмово оповідань – мініатюр з відомими уже словами і термінами;

v     рецензування цих оповідань учнями;

v     добір слів і термінів, що стосуються певної теми, розділу;

v     різноманітні форми роботи з картками.

В старших класах більше уваги приділяю таким видам самостійної 

роботи, як складання плану – конспекту, який передбачає не тільки стислий виклад головних положень, їх доказів, але й наведення фактів, які ілюструють ці положення. Ефективність роботи по складанню плану великою мірою залежить від наявності в учнів навичок смислового аналізу тексту. План складаємо за текстом підручника, за кількома джерелами.

            Важливою є робота учнів над висновками як по окремому уроку, так і по темі в цілому. Вивчаючи історичні факти і події, учні узагальнювали ці факти і складали короткі висновки. Спочатку висновки робилися ними по одному з якихось уроків, потім, коли учні оволоділи певними навичками, складали висновки по всій темі.

            Найпоширенішим видом самостійної роботи на уроках історії , який активізує пізнавальну діяльність учнів, сприяє формуванню в них самостійності, є робота по складанню порівняльних таблиць і схем. Робота з таблицями дає можливість швидше, легше, ґрунтовніше засвоїти історичні знання.

           

Вивчаючи тему «Стародавня Греція» (6 клас), можна запропонувати учням скласти порівняльну таблицю «Афіни і Спарта».

 

Питання для порівняння	Афіни	Спарта
Розташування
Заняття населення
Закони
Управління
Культура

            Або по темі «Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій наприкінці 18 – у першій половині 19 ст.» (9 клас) можна запропонувати учням скласти порівняльну таблицю «Розвиток українських земель у складі Російської та Австрійської імперій» за відповідними питаннями:

 

Питання для порівняння	Російська імперія	Австрійська імперія
Які землі входили?
Адміністративно – територіальний устрій
Соціальне становище українців
Які зміни відбулися в побуті, стилі, традиціях

 

            Формуванню історичного мислення, соціально – політичних, світоглядних компетентностей сприяє самостійна лабораторно – практична робота учнів з аналізу історичних документів. І починати цю роботу необхідно в 5 класі. На першому етапі цієї роботи допоможе пам’ятка «Як працювати з текстом історичного джерела». Краще зрозуміти суть, причини, значення історичної події чи явища, визначити своє ставлення до тексту історичного джерела допомагає також відповідна пам’ятка «Як аналізувати текст історичного джерела».

            Наприклад, при вивченні теми «Держава Спарта» (6 клас) пропоную прочитати у підручнику О.І. Шагайнова, Б.В. Шагайнов «Історія Стародавнього світу» документ історика Плутарха і виконати завдання:

1.      Про що йдеться в документі?

2.      Знайдіть і прочитайте розповідь про виховання дітей у Спарті.

3.      На основі документа і статті підручника скласти розповідь про виховання дітей у Спарті.

В старшій  школі навички роботи з історичними джерелами

вдосконалюються. Для цієї вікової категорії є пам’ятка «Як працювати з текстовими джерелами». У 10 – 11 класах історичні джерела можна використати для складання портретів історичних осіб (М. Грушевського, Б.Муссоліні, М. Тетчер та ін..).

            Вищою формою самостійної роботи учнів є дослідницька діяльність учнів. Але формування науково – дослідницьких умінь у школярів – процес складний і довготривалий. Цей процес складається з вивчення наукової, навчальної, науково – популярної літератури, мемуаристики, публікацій у пресі, архівних, музейних матеріалів, Інтернет. Процес дослідження має індивідуальний характер і стосується тих учнів, які бажають взяти участь у навчально – дослідницькій діяльності.

            Цей вид діяльності у школі тісно переплітається з позакласною роботою з історії. Одним із кроків залучення школярів до науково – дослідницької роботи краєзнавчого спрямування можна вважати уроки історії рідного краю. На мою думку, найкраще цю роботу проводити зі старшокласниками, оскільки вони володіють навичками пошукової роботи і роботи з джерелами, вміннями написання рефератів, виступів. Наприклад, теми «Голодомор 1932 – 1933 рр. на території нашого краю», «Наш край в роки Великої Вітчизняної війни», «Наш край в роки незалежності» дають дітям змогу уявити себе справжніми дослідниками.

            Цей різновид самостійної роботи учнів особливо цінний, тому що несе в собі крім освітнього, потужний виховний момент, сприяє розвитку головних життєвих компетентностей.

           

            Одним із засобів залучення учнів до самостійної пошукової роботи є проблемне навчання. Розв’язування проблеми означає самостійне розкриття суті явища. Наприклад, вивчаючи тему «Велика французька революція кінця 18 ст.» (всесвітня історія, 9 клас), можна запропонувати учням розв’язати такі проблемні завдання:

    1.Чи можна було уникнути диктатури якобінців у Франції?

    2.Перед стратою Ж.Дантон сказав: «Революція пожирає своїх дітей». Чи   

       згодні ви з цим висловом?

    3.Чому термідоріанцям не вдалося досягти стабільності у країні?     

            Розв’язання проблемного завдання характеризується найвищим рівнем пізнавальної активності й самостійності учнів, оскільки спонукає учнів шукати нове ставлення, яке не міститься в умовах завдань, чи такі способи перетворення заданих умов, які їм не відомі.

            Дискусія. Цей метод дає прекрасну нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або із суперечливого питання. Для того, щоб дискусія була відвертою, намагаюся створити в класі атмосферу довіри та взаємоповаги.

            Дискусія формує:

v     світогляд;

v     теоретичні знання;

v     вміння добувати, систематизувати та використовувати знання;

v     вміння вчитися;

v     навички самоосвіти, зміцнювання знань, умінь;

v     закріплення знань, умінь.

Дискусія розвиває:

v     критичне мислення;

v     пізнавальний інтерес;

v     активність;

v     пам’ять;

v     здатність висловлювати думку.

 

            Шкільний курс історії має великі можливості для проведення дискусій. Найбільш вдалими є уроки – дискусії в 10 – 11 класах. наприклад, дискусійними є такі питання:

-«На сучасному етапі Японія є однією із найбільш розвинутих в економічному відношенні країн світу і виробляє до 17% світової промислової продукції . Як ви вважаєте, чи є ця країна «наддержавою»? Поясніть.»

-«Як ви вважаєте, чи можливий в сучасній Німеччині прихід неонацистів до влади в результаті парламентських виборів (як це було в 1930 – ті рр) або насильницьким шляхом?»

Уроки – дискусії необхідно проводити в тих класах, де учні високоактивні та готові говорити, аналізувати, висловлювати свою точку зору.

Останнім часом досить цікавим видом роботи на уроках історії та права є твори – роздуми на певну тему. Вони дозволяють учням розкрити своє бачення світу або проблеми. Учням 10 – 11 класів я часто пропоную такі теми: «Мій виступ в ООН», «Якби я був президентом», «Мій виступ у Верховній Раді України», «Моя Україна через 100 років».

Основне завдання вивчення історії в школі – підготувати учнів до життя. А це означає навчити їх вірно діяти у реальних життєвих ситуаціях,  виховувати обізнаних, розумних, людяних і активних громадян правової держави. Для цього я намагаюся використовувати інтерактивні методики, створювати на уроках атмосферу доброзичливості, відкритості, успіху, творчості. Найбільш ефективними є проведення ділових ігор, дискусій, аналіз нормативних актів, застосування «Мозкового штурму», роботи в парах, групах, індивідуальних і групових творчих справ, взаємного навчання. Це вчить молоду людину ефективно керувати своєю поведінкою, будувати відносини з іншими людьми й ефективно взаємодіяти з іншими державними органами та їх представниками.

Я вважаю, що для того, щоб самостійна робота учнів була ефективною, потрібно дотримуватись певних умов:

v     чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;

v     характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;

v     завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними;

v     повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їх знань та умінь);

v     повинна дотримуватись систематичність і послідовність самостійної роботи учнів у процесі навчання;

v     важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх;

v     повинен існувати взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи.

 

Вірно організована самостійна діяльність учнів на уроках і вдома, використання різних форм та методів роботи сприяє активній, пізнавальній діяльності, формуванню ключових, життєво необхідних компетентностей учнів. Зміцнюється модель поведінки учнів – від пасивного засвоєння знань до дослідницько – активної, самостійної та самоосвітньої діяльності.

Самостійна робота відіграє значну роль у формуванні й розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу, навичок колективної праці.

У самостійній роботі виявляється індивідуальність кожного учня, формуються інтелект і характер.

Я вважаю: де організована самостійна робота учнів, там є праця, видно результат, там ефективний урок, бо самостійність у навчанні – найважливіша умова повноцінного здобуття знань, формування вмінь і навичок. Правильно застосована самостійна робота розвиває увагу дітей, здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі, формує самостійність як рису характеру.