Тематичний виховний захід "Трагедія Бабиного Яру"

Сценарій  тематичного зібрання, присвяченого пам’яті жертв Бабиного Яру

Вступне слово вчителя

Кожного року 29 вересня за рішенням Верховної Ради України проводяться уроки пам'яті. У цей день 1941 року нацисти знищили в Києві десятки тисяч громадян, мешканців міста, більшість з яких були євреями. Серед невинно закатованих були тисячі українців, росіян, громадян інших національностей. Усі 778 днів німецької окупації в Києві тривали розстріли і насильства. Злочини в Бабиному Яру пере­вершили всі відомі до цього часу трагедії. Але це не тільки трагедія мину­лої війни, це урок на майбутнє, який знову і знову нагадує, як важливо запобігати насильству та берегти мир.

1. Вам,полеглим не на полі бою і не зі зброєю в руках,
   вам позбавленим можливості захищати і захищатися,

          вам,загиблим безвинно і безглуздо.

2. Вашим книгам, які ви не встигли написати,

         Вашим симфоніям, які не встигли пролунати,

         Вашим відкриттям, які ви не встигли зробити,

3. Вашим нерозкритим талантам і здібностям,

         Вашій нерозтраченій любові і нездійсненим мріям,

         Вашим життям, які ви не встигли прожити –

         Ми присвячуємо цей захід.

4. В сирій землі присипані, не в гробі,
   Всі впереміш, без будь-яких познак,
   Тут, може, вбиті в матерній утробі
   Нові Ейнштейн, Спіноза, Пастернак.
   Цвіт найдорожчий страдниці Вкраїни
   Разом з євреями отут упав.
5. Бабиним Яром називали кручі на околицях міста. Одні казали, що тут колись правив воєвода Бабій, тому за його прізвищем назвали яр; інші стверджували, що до 1917 року там стояв маєток поміщика на прізвисько Баба; треті вважають, що яр одержав назву тому, що жінки збирали там дрова та гриби. Ширина ярів доходила до 300, глибина до 50 метрів, довжина ярів досягала 3,5 кілометра. Саме це місце нацисти вирішили використати для своїх злочинів.
6. 19 вересня 1941 року після 78 днів оборони радянські війсь­ка залишили м. Київ. У цей же день німецькі війська вступили в місто.

           Фашистський єфрейтор, поглянувши п'яно,

           З розгону ударив прикладом щосили,—

           І клавіші злякано заголосили.

          Чи чуєте, друзі, ви зойк фортеп'яно

          У Києві дальнім? Крізь ніч і пожари

          До нас долітає і зве неустанно —

            До кари, до лютої кари!

7. Смерть і насильство приніс німецький «новий порядок». Першими жертвами Бабиного Яру стали київські підпільники і цига­ни,— їх знищили вже 20 вересня. А починаючи з 22 вересня, до страшних ярів потяглися машини з єврейським населенням. 28 вересня в місті з'явились оголошення, які наказували всім євреям міста негайно прийти до Лук'янівського цвинтаря. Багато хто здогадувався, що Бабин Яр — це смерть.  29 вересня 1941 року десятки       тисяч киян вирушили у свою останню путь.
8. Ті, хто прийшли до Бабиного Яру, вже ніколи не поверну­лися. Десятки тисяч людей було розстріляно з 29 вересня по 2 жовтня 1941 року.

          Звичайний яр, брудний і неохайний,

          Тремтливі віти двох блідих осик.

           Ні, це не тиша... Незгасимий крик.

           Блищить на мокрій ткані крутоярів

          Розбите скло старечих окулярів

          І дотліває кинутий набік

          Скривлений дитячий черевик.

          Могильний вітер з тих ярів повіяв,

          Чад смертних вогнищ, пил дрімучих згар.

          Дивися Київ, гнівнолиций Київ,

          Як полум'ям метався Бабин Яр.

          За пломінь цей не може буть покути.

          За погар цей нема ще міри мсти.

          Будь проклят той, хто зважиться забути!

          Будь проклят той, хто скаже нам: прости!

9. На меня надвигаются рвы,
   на меня надвигается время,
   и опять я одна и со всеми:
   вы погибли, но вы не мертвы.
   Эта память во мне навсегда,
   эта кровь никогда не сотрется,
   я напиться боюсь из колодца:
   я не знаю, где кровь, где вода.
   Четверть века мне снится тот год,
   четверть века со странной улыбкой
   мне навстречу Хануся идет;
   прижимая к груди своей скрипку. 
   Страшный ров. Осыпается край...
   С каждым днем ее песенка тише.
   Но играй, все равно ты играй,
   Потому что мы помним и слышим...
10.  Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених;  євреїв та циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів, заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941-го року тут розстріляли майже 34 тисячі євреїв.

11.  У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Ярі — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч чоловік. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва,  наводилася оцінка близько 100 тисяч чоловік.
12.    Сто тысяч надежд, зарытых заживо,

              Сто тысяч проклятий, застывших в горле,

              Сто тысяч раздавленных страшной тяжестью,

              Скрученных в судорожной агонии.

              Портные и пекари, врачи и философы,

              Создатели машин и полотен,

              Седые, рыжие, черноволосые,

              Сделаные из крови и плоти –

              Сто тысяч…

13.  19 вересня 1941 року після важких оборонних боїв Червона армія залишила Київ. У місто ввірвалися фашистські полчища. З перших днів окупації гітлерівці встановили в Києві «новий порядок». Розстріли й катування не припинялися ні вдень, ні вночі: на шибеницях гойдалися тіла закатованих, на вулицях лежали посинілі тіла жінок  і дітей.
14.  24 вересня на Хрещатику силами НКВС були підірвані будинки, в яких розташувалися представники окупаційної адміністрації. Вибухи і пожежі тривали й у наступні дні, було знищено близько 940 великих житлових і адміністративних будівель. Нацисти використали це як привід для знищення єврейського населення. Наприкінці вересня 1941 р. Зондер команда захопила дев'ять провідних єврейських рабинів м. Києва і наказала їм виголосити відозву: «Після санобробки всі євреї і їх діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця». 28 вересня німецька  комендатура  розклеїла  по місту  наказ  німецькою та українською  мовами,  в якому говорилося: «Всі жиди міста Києва і його околиць повинні  з'явитися  в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на перехрестя Мельниківської і Дегтярівської вулиць. Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг і білизну. Хто з жидів не виконає цього наказу  буде розстріляний».
15.  29 числа вбік Лук’янівки рушили тисячі киян. Вони йшли, навантажені речами, з торбинками в руках з валізами, з вузликами. Несли грудних дітей, трішки старших вели за руки, котили перед собою коляски з немічними старими. Людський потік рухався до перетину вулиць Мельникова і Пугачова. Тут людей зустрічали автоматники і назад вже нікого не відпускали. Більшість тих, що прийшли, становили жінки, діти і люди похилого віку, крім євреїв були представники інших національностей з інтернаціональних сімей. В кінці вулиці було влаштовано пропускний пункт, за яким з боку була прихована канцелярія. По черзі за пропускний пункт відводили 30-40 чоловік, де у них відбирали речі і примушували роздягатися. Потім поліцаї за допомогою палиць заганяли людей в проходи в насипу на краю яру глибиною 20-25 метрів.На протилежному боцізнаходився кулеметник. Постріли глушилися музикою і шумом літака, який кружляв над яром. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали  землею. З самого Бабиного Яру врятувалося всього  кілька чоловік.
16.  В истории еврейства казней много.
    И ныне страх, как тошнота во рту.
    …Слепая спотыкается дорога,
    она упрется в смерти темноту.
    Вот Бабий Яр. Повсюду оцепленье.
    Уже сереет неба бирюза,
    и по рядам ползет оцепененье,
    от страха расширяются глаза.
    Все вещи - в кучу. Дан приказ раздеться -
    и к  Яру. Начинается исход:
    по спинам палки, никуда не деться,
    и безоружных косит пулемет.
    Их гонят, гонят, гонят, гонят, гонят…
    через бугры и рытвины - туда,
    где в ужасе земля натужно стонет,
    рекою льется кровь, а не вода.
    И в эту бездну медленно и глухо срываются и падают тела…
17. Більшість людей не могла повірити, що їх розстріляють. Навіть тоді, коли їх проганяли через стрій, навіть тоді, коли їх били регочучі  фашисти. Вбити таку кількість людей? Навіщо?  Яка сила, яка міра злоби може довести людей, до звірячої розправи? Адже жоден звір, навіть найлютіший, не знущається зі своєїжертви так, як людина з людини... Звір хоче їсти, захистити своє дитинча, садизм йому незнаний.А тут люди били малих та немічних без всяких на те причин, цькували собаками, примушували лягати на трупи раніше розстріляних, вкладали їх штабелями і добивали вистрілами в потилицю.Невже у цих нелюдів не защеміло серце, від криків збожеволілих від страху людей, не здригнулася рука від  благаючих дитячих голосів:  « Не вбивайте…»
18.  Масові страти продовжувалися аж до відходу німців з Києва. 10 січня 1942 було розстріляно близько 100 матросів Дніпровської флотилії. У 1941-1943 рр.. в Бабиному Яру було розстріляно 621 член ОУН, серед них українська поетеса Олена Теліга і її чоловік, у якого була можливість врятуватися, але він вважав за краще залишитися з дружиною. Крім того, Бабин  Яр став місцем розстрілу п'яти циганських таборів.  Після вбивства євреїв в ярах Бабиного Яру було розстріляно передові робітники київських заводів «Більшовик», «Ленінська кузня», футболісти київського «Динамо».
19.  З метою увіковічити пам’ять про євреїв — жертв нацизму 1933–1945 років за рішенням Кнесету 1953 року в Єрусалимі було створено Національний меморіал Катастрофи та Героїзму «Яд ва­Шем» та Зал Пам’яті. На підлозі висічені назви 22 транзитних і концентраційних таборів, місць масових убивств, вибраних із сотень їм подібних, розкиданих по всій Європі. У центрі залу горить вічний вогонь, а поблизу встановлено пам’ятну плиту, під якою спочиває попіл спалених в’язнів таборів смерті.
20.  Людей, які були готові на самопожертву заради іншого, почали називати Праведниками народів світу. Присвоєння звання Праведник світу виражає собою прагнення єврейського народу віддати шану іншим національностям, які, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв під час фашистської навали. Визнані Праведником світу отримують медаль і Почесну грамоту, а їхні імена увічнюють в Яд ва­Шемі на Горі Пам’яті в Єрусалимі.
21.  На підставі Закону держави Ізраїль про Пам’ять Катастрофи (1951 р.) високе звання «Праведник народів світу» дістали 23 788 осіб (за даними «Яд ва­Шем» на 01 січня 2011 р.), вихідці з 45 країн світу, серед яких християни і мусульмани, віряни й атеїсти, чоловіки і жінки, люди всіх професій та різного віку, освічені та неграмотні, багаті та бідні. Усіх їх об’єднували людяність і мужність, прагнення, попри фашистський терор, зберегти найкращі моральні якості людини.
22.  Найбільше Праведників, які ризикували власним життям заради порятунку інших, було у Польщі — 6266, Голландії — 5108. Франції — 3331 та Україні — 2363 особи.
23.  У бабиному Яру та поблизу нього встановлено 25 пам’ятників: Пам’ятник радянським громадянам та військополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, відкритий у 1976 році,  пам’ятник розстріляним євреям у вигляді Менори, встановлений у 1991 році, дерев’яний хрест, встановлений у 50-ту річницю Олени Теліги та її соратників, пам’ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям, відкритий у 2001 році,пам’ятник  жертвам Куренівської трагедії,встановлений у 2006 році.
24.   Ми повинні пам’ятати,  що Бабин Яр – це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр - це наша спільна трагедія, трагедія всього єврейського  і українського народу.