Національний університет “Чернігівський колегіум” імені Т.Г.Шевченка

САМОСТІЙНІ РОБОТИ з правознавства

Виконала:

студентка IV курсу природничо-математичного факультету

43-бх групи

Коротка Вікторія

Чернігів — 2021

ТЕМА № 1. ПОНЯТТЯ, ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ

Основні терміни та поняття:

Держава — це публічна політична організація, що представляє загальний інтерес і здійснює управління справами суспільства від його імені й у його інтересах.

Ознаки держави:

Держава - єдина політична організація, яка:

1)                 охоплює усе населення країни в просторових межах. Територія матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство юридичний зв'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов'язках. Громадянин держави набуває: -обов'язок підкорятися державно-владним велінням; -право на заступництво і захист держави;

2)                 має спеціальний апарат управління - систему державних органів, щоскладаються з особливого розряду осіб, професіоналів з управління; 3) має у своєму розпорядженні апарат легального примусу:

збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи);

4)                 в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичнінорми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;

5)                 має єдину грошову систему;

6)                 має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;

7)                 має суверенітет;

8)                 має формальні реквізити - офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Концепції походження держави:

-теологічна;

-психологічна;

-договірна; -органічна;

-космічна;

-соціально-економічна;

-патріархальна; -насильства.

Теологічна концепція (від грецького слова “ теос” – Бог). Відповідно до цієї концепції походження держави розглядається як результат акта Божественної сили. Держава вічна і незламна; будь-які зазіхання на неї приречені на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана захищати благо усіх (Ф. Аквінський).

Договірна теорія (Жан-Жак Руссо, Т. Гоббс, Дж. Локк, Г. Гроцій , Д.

Дідро, А. Радищев). Держава виникає в результаті укладання людьми угоди (договору) між собою про свідоме обмеження своєї волі на користь загальних інтересів, спільного співіснування. На визначеному етапі розвитку суспільства природні права одних людей суперечать правам інших, виникає насильство, порушується порядок. Тоді люди домовляються установити над собою державу, яка б захищала їхні права, відповідала за дотримання порядку і вимогам якої вони б підкорялися.

Патріархальна теорія (Аристотель) розглядає державу як результат історичного розвитку родини. Спочатку люди поєднуються в родини, кілька родин складають спільноту, а кілька спільнот (громад) створюють державу. Держава є найвищою формою політичного спілкування людей. Державна влада – це продовження батьківської влади, влади домохазяїна в родині.

Теорія насильства (Л. Гумплович , К. Каутський, Є. Дюринг). Держава є результатом внутрішнього чи зовнішнього насильства. Внутрішнє насильство – це насильство однієї частини суспільства над іншою, що породжує політичний устрій (держава), власність, класи (Є. Дюринг). Зовнішнє насильство – це війни, завоювання територій, одними племенами інших племен. Для закріплення влади перемігших над завойованими народами створюється держава.

Космічна теорія (А. Л. Чижевський, В.І. Вернадський, Тейяр де Шарден) – поява держави зумовлена вторгненням інопланетних цивілізацій, які з приходом на землю заснували власний тип державного управління. Вважається однією з найновіших теорій походження держави.

Політичний інститут, частіше вживається в множині політичні інститути — різновид соціальних інститутів завданнями яких є встановлення, виконання та підтримання влади. Поняття політичних інститутів виникло на основі стабільної та повторюваної моделі відтворення влади в суспільстві, яка має спільні риси організації в будь-якому суспільстві.

Завдання для самостійної роботи:

1. Розкрийте зміст основних теорій держави та права. Які основні причини виникнення держави?

Держава — це універсальна політична форма організації суспільства, яка характеризується: суверенною владою; політичним і публічним характером; реалізацією своїх повноважень на певній території за допомогою діяльності спеціально створених органів: наданням своїм рішенням обов'язкового характеру: встановленням податків.

Ознаки держави:

1.   Державна влада.

2.   Суверенітет.

3.   Територія.

4.   Народонаселення. Держава.

5.   Апарат управління.

6.   Апарат примушування.

7.   Видавання нормативно-правових актів.

8.   Оподаткування.

Функції держави – основні напрями діяльності держави, що забезпечують здійснення завдань, заради яких вона створена. Розрізняють внутрішні та зовнішні функції держави, які віддзеркалюють напрямки її діяльності, її сутність та призначення.

Внутрішні функції – забезпечують   внутрішню політику держави:

1)  політична;

2)  економічна;

3)  оподаткування і фінансового контролю;

4)  соціальна;

5)  екологічна;

6)культурна (духовна);

7)  інформаційна;

8)  правоохоронна.

Зовнішні функції – забезпечують  зовнішню політику держави:

1)  політична (дипломатична);

2)  економічна;

3)  екологічна;

4)  культурна (гуманітарна);

5)  інформаційна;

6)  оборона держави;

7)  підтримання світового правопорядку.

Право – це основний регулятор суспільних відносин, що являє собою систему загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою правил поведінки. регулюючих найважливіші суспільні відносини, що забезпечені державним примусом.

Ознаками права є:

-   встановлюється чи санкціонується державою;

-   загальнообов’язковість;

-   формальна визначеність;

-   нормативність;

-   має всеохоплюючий характер;

-   регулює тільки найважливіші суспільні відносини;

-   виражає суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників правовихвідносин;

-   діє у часі просторі та по колу осіб;

-   характеризується відносною стабільністю та динамізмом;- забезпечується державним примусом.

Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини, впорядкування їх стосовно цілей та завдань правового регулювання. Розрізняють:

-   загально соціальні функції (інформаційна, гуманістична, виховна,прогностична, пізнавальна, профілактична);

-   спеціально-юридичні функції (регулятивна, охоронна, стимулююча,оперативної дії права).

Причини виникнення держави – це умови розвитку суспільства, що спричинили необхідність вдосконалення методів управління та виникнення в рамках суспільства державної його організації.

Причини виникнення держави поділяють на дві групи:

•Загальні, що визначають основні закономірності виникнення будь-якої держави та характерні для державотворення в рамках будь-якого суспільства;

•Особливі, що відображають своєрідність процесу виникнення однієї держави чи групи держав.

Оскільки основною умовою виникнення держави є розвиток суспільних відносин, то загальні причини класифікують за сферами життєдіяльності суспільства:

•Економічні. Це умови розвитку матеріальних відносин в суспільстві, що спричинили необхідність їх державно-правового закріплення та охорони. Серед них:

-розподіл праці;

-поява надлишкового продукту;

-можливість купівлі-продажу праці;

-поява приватної власності та необхідність забезпечення інтересів власника.

•Політичні. Це умови ускладнення суспільних відносин, що визначили необхідність їх єдиного регламентування. Серед них:

-поділ суспільства на соціальні групи;

-поява різноманітних соціальних інтересів;

-необхідність врівноваження цих інтересів та надання владі вождя певних рис професіоналізму.

•Соціальні. Це умови, що визначили неможливість існування родоплемінної організації суспільства в нових історичних умовах. Серед них:

-ускладнення взаємовідносин між людьми;

-неефективність управління в рамках сім’ї та необхідність закріплення прав і свобод, що належать окремому індивіду.

•Психологічні. Умови, що визначили особливості розвитку психології людини.

Серед них:

-поява відчуття провини;

-поділ свідомості на права і обов’язки та необхідність гарантування закріплених на рівні суспільства прав.

•Культурні. Умови, що відобразили рівень духовного розвитку суспільства. Серед них:

-поява релігії та письма, а також необхідності спілкування не лише в рамках соціальних одиниць суспільства, а й за їх межами.

Серед особливих причин розрізняють три форми виникнення держави:

•Афінська. Сутність її полягає у визначенні процесу виникнення держави як боротьби інтересів соціальних груп, що утворюють основні класи суспільства (класична);

•Римська. Характеризує процес виникнення держави як боротьбу соціальних інтересів різноманітних груп, що не становлять основних класів суспільства;

•Германська. Відповідно до неї, виникнення держави пов’язується з процесом загарбання інших територій та необхідністю управління ними.

2. У чому полягають особливості виникнення держави у східних слов’ян?

Давньоруська держава склалася в результаті складної взаємодії цілого комплексу як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.

Виділяють такі передумови виникнення держави у східних слов'ян:

•Духовні передумови.

•Зовнішньополітичні передумови.

До зовнішніх передумов слід віднести "тиск", який чинили на слов'янський світ його сусіди, а саме нормани і хазари.

•Соціально-економічні передумови.

Розвиток землеробства.

•Соціально-політичні передумови.

         Особливості утворення держави східних слов'ян.

Серед основних ознак давньоруської держави до кінця 10 століття виділяють такі як:

1.   система даннічество;

2.   територіальний принцип розселення, що витісняє племінної;

3.   найпростіший державний апарат в особі дружини і намісників князя;

4.   династична (родова) князівська влада;

5.   монотеїстична релігія, що підсилює процес сакралізації князівської влади.

Суворість кліматичних умов Східної Європи, а також відірваність від центрів античної цивілізації затримували і уповільнювали процес формування держави у східних слов'ян. Воно формувалося в результаті складної взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів, що і дозволило йому з'явитися, виростаючи лише на одній общинної основі. Німецькі ж племена, сприйнявши досягнення римської цивілізації, раніше і швидше підійшли до державних форм організації суспільного життя.

Однією з особливостей давньоруської держави було те, що з самого свого початку вона була багатоетнічним за складом. Надалі це буде сприяти тому, що головними силами, що забезпечують внутрішню єдність, стануть держава і православна релігія.

3. Що лежало в основі регулювання відносин між людьми в докласовому суспільстві?

Першим історичним типом відносин між особистістю і суспільством є відносини особистої залежності. Такий тип характерний для всіх доіндустріальних видів суспільств, як докласових, так і класових. Для індивідів цього типу притаманна повна залежність від жорстко регламентованої системи суспільних зв'язків, що може приймати вид роду, громади, стану, касти і т.д.

Розходження ж між докласовими і класовими суспільствами знаходять свій вияв у тому, що в докласових суспільствах ще відсутні експлуатація людини людиною, а особиста залежність виявляється як безпосередня залежність людини від первісного роду, який був у ті часи єдиним суб'єктом права. Через скупченість суспільних функцій інтереси особисті ще не були відокремлені від інтересів колективу. Людина, становлячи одне ціле з родом, не вирізняє себе з нього.   Усі її права й   обов'язки є не особистими, а родовими.

Отже, особистості в архаїчному суспільстві не існувало.

У процесі розвитку праці і збагачення на її основі суспільних відносин відбувається диференціація соціальних функцій людей. Здобуваючи особисті права й обов'язки, усвідомлюючи певну ступінь особистої відповідальності, людина все більше починає відокремлюватися від роду і розвиває в собі якості суб'єкта. Так поступово людина стає особистістю.

4. Складіть таблицю, в якій були б відображені теорії виникнення держави, їх представники та основна сутність.

Теорії виникнення держави	Представники	Основна сутність
Теологічна теорія	Прихильниками теорії були Фома Аквінський, Ф. Шталь, Ж. Маритен  та ін.	Відповідно до цієї концепції походження держави розглядається як результат акта Божественної сили.
Патріархальна теорія	Цієї теорії дотримувались та обґрунтовували Конфуцій, Аристотель, М. Михайловський, Р. Філмер та ін.	Відповідно до цієї теорії держава виникла із сім'ї, що розрослась, а влада монарха сформувалась на базі влади батька над членами сім'ї.
Договірна теорія	Жан-Жак Руссо, Т. Гоббс, Дж. Локк, Г. Гроцій , Д. Дідро, А. Радищев.	Держава виникає в результаті укладання людьми угоди (договору) між собою про свідоме обмеження своєї волі на користь загальних інтересів, спільного співіснування.
Марксистська (класова) теорія	Ф. Енгельс	держава з'являється як орган захисту інтересів економічно панівних (експлуататорських) класів суспільства від експлуатованих класів, як результат класової боротьби між
		зазначеними групами класів.
Теорія насильства	Л. Гумплович , К. Каутський, Є. Дюринг).	Держава є результатом внутрішнього чи зовнішнього насильства.
Органічна теорія	О. Конт, Г. Спенсер	Суспільство, його структура, механізм організації та функціонування тощо розглядається як щось аналогічне внутрішній побудові організму.
Космічна теорія	А. Л. Чижевський, В.І. Вернадський, Тейяр де Шарден	Поява держави зумовлена вторгненням інопланетних цивілізацій, які з приходом на землю заснували власний тип державного управління. Вважається однією з найновіших теорій походження держави.
Психологічна теорія	Л. Петражицький, Г. Тард	Держава з'являється внаслідок задоволення певних психологічних потреб, носієм яких є людина як суспільна тварина.

Практикум:

1. Який шлях виникнення держави характерний для України?

Шляхом виникнення прафеодальної держави із первісного ладу йшов розвиток і держав на території Європи (Ірландія), в Давній (Київській) Русі, в Азії у арабів і т.д. У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжувалося запрошенням на князювання варягів.

В утворенні кожної держави має значення цілий комплекс причин — економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави у кожного народу має свої особливості, характеризується певними рисами.

Є чимало народів і націй, що створили свої держави лише у XX столітті. Внаслідок конкретних історичних причин вони або ніколи не мали власної держави, або втратили ранню державність і тривалий час входили до складу інших багатонаціональних держав, відчували національні утиски з боку пануючої влади основної нації (наприклад, Україна у складі дореволюційної Росії). Багато хто з них зуміли домогтися власної державності у XX ст. в результаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, її супроводжувала характерна для виникнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізацїї державноподібних утворень.

Так, на руїнах колишніх колоніальних імперій в Азії, Африці, Латинській Америці, Океанії з середини 50-х років XX ст. виникло понад 90 нових держав, їх кількість у наші дні зросла. Поповнив ряди нових держав розпад СРСР. До держав, що утворилися внаслідок розпаду СРСР, належать Україна та інші країни СНД.

2. У конспекті схематично відобразити основні і факультативні ознаки явища – держава. Викласти характеристику кожного з елементів.

Ознаки держави – ознаки, які відрізняють державу від соціальної влади родового ладу:

-наявність публічної влади (одна із основних ознак держави, різновид соціальної влади. Публічна влада виділяється із суспільства, але безпосередньо не співпадає з населенням; вона передбачає розподіл суспільства на тих, хто управляє, і на тих, ким управляють; вона стоїть над суспільством, не зливаючись із ним);

-система податків, податей, позичок, необхідних для утримання державного апарату, людей, які безпосередньо не виробляють матеріальні цінності і зайняті лише управлінською діяльністю;

-територіальна організація населення (держава об’єднує своєю владою і захистом всіх людей, які населяють її територію, незалежно від етнічної, релігійної, соціальної приналежності);

-право (держава не може існувати без права, оскільки воно юридично оформлює державну владу);

-суверенітет – притаманне державі верховенство на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах (деякі науковці вважають, що це ознака не держави, а державної влади).

Вказані ознаки є основними і складають політико-юридичну характеристику держави.

Додатковими, допоміжними ознаками є державна мова, державна символіка, єдина система оборони і зовнішньої політики, армія.

3. Вирішить тест з одною правильною відповіддю:

Первинний, виробничий, соціальний і етнічний колектив людей в докласовому суспільстві, який засновується і існує, як правило, на кровнородинних зв’язках: а) фратрія;

б) плем’я;

в) рід;

Закінчить фразу: Первісний лад – суспільно-економічна формація, через яку пройшли усі без винятку народи. У результаті її розкладу здійснюється перехід до класових, антагоністичних суспільно-економічні формацій.

З запропонованих варіантів відповідей оберіть ту, яка розглядає причину походження держави економічний розвиток суспільства (людства): а) теологічна;

б) історико-матеріалістична;

в) патріархальна;

г) психологічна ;

Знайдіть та виправте помилку:

Теорія, яка пов’язує виникнення держави із суспільною еволюції: від сім’ї (родини) до громади і до держави: теологічна; патріархальна; договірна; гідравлічна.

7. Скласти порівняльну таблицю ознак держави, які відрізняють її від суспільної (публічної) влади первіснообщинного ладу:

Первісний лад	Держава
1) наявність соціальне однорідного позакласового суспільства, що не має антагоністичних протиріч	1) поява соціальна неоднорідного, класова розшарованого суспільства, яке має антагоністичні протиріччя
2) наявність кровноро-динного поділу населення	2) поява адміністративнотериторіального поділу населення (округи, області та ін.)
3) наявність публічної влади, яка безпосередньо збігається з усім населенням, виражає і захищає інтереси всього суспільства	3) поява публічної влади, відокремленої від населення (державний апарат), яка виражає і захищає інтереси економічно найзабезпеченішої частини (класу) суспільства і виникла в результаті його соціального розшарування
4) відсутність апарату примусу, на який могла б спиратися публічна влада	4) наявність апарату примусу (придушення) — загонів збройних людей у вигляді армії, поліції та ін., -на який спирається державний апарат
5) відсутність розподілу функцій у публічної влади	5) поява певних функцій (законодавчої, виконавчої) у окремих органів публічної влади
6) відсутність збору податків із населення	6)      поява      офіційної      системи оподаткування
7) наявність неписаних правил поведінки -звичаїв	7) поява писаних загальнообов'язкових правил поведінки — юридичних норм

ТЕМА № 2 ФОРМА ДЕРЖАВИ

Глосарій:

Форма держави — це порядок організації і функціонування державної влади відносно форми правління, форми територіального устрою та форми державно:правового режиму.

Форма державного правління — це організація верховної державної влади, яка передбачає порядок її утворення і діяльності, компетенцію і взаємозв’язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

Форма державного устрою — це спосіб устрою державної влади, при якому державна територія поділяється на складові частини, а порядок взаємовідносин держави з її частинами закріплено в конституційних аспектах, тобто це поділ країни на певні складові та розподіл влади між нею та цими складовими.

Державний (політичний режим) — це характерний тип влади в країні, сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.

Монархія — це форма правління, за якої верховна влада в державі повністю або частково здійснюється однією особою, що належить до правлячої царської династії (фараон, король, шах, цар, імператор та ін.).

Республіка — це  форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.

Проста держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин.

Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави.

Федерація — це складна держава, суб’єкти якої володіють державним суверенітетом, мають юридично визначену політичну самостійність.

Авторитарний режим — це така сукупність засобів, прийомів, способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки; допускається деяке розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об’єднання відстоювати інтереси певних верств населення.

Завдання для самостійної роботи:

1.   Розкрийте сутність президентсько-парламентської республіки.

Змішана (парламентсько-президентська або президентськапарламентська) республіка, в якій вбачаються певні ознаки як парламентської, так і президентської республік. За такої форми правління парламент набуває певні повноваження з контролю за діяльністю обраного народом президента, що стосуються діяльності останнього відносно формування уряду і здійснення ним виконавчої влади. За певних умов парламент набуває і право усунути президента з посади. Але за президентом зберігаються широкі повноваження по формуванню і керівництву діяльністю уряду. У певних, визначених у конституціях випадках, президент має право дострокового розпуску парламенту і призначення нових виборів його складу.

Слід зазначити, що в сучасних умовах «чисті» форми президентських і парламентарних республік порівняно рідкі. Поширення дістали змішані форми – президентсько-парламентські та парламентсько-президентські республіки.

Одним з представників змішаної республіки є Україна, яка поступово перетворюється з президентсько-парламентської в парламентськопрезидентську.

2.   Що розуміється під формою державного устрою?

Під формою державного устрою розуміється національно-територіальну й адміністративно-територіальну організацію державної влади, яка характеризує співвідношення частин держави та її органів між собою і державою в цілому.

Це спосіб взаємовідносин її територіальних утворень (складових частин), який закріплений конституцією. Форма державного устрою носить самостійний характер, в багатьох випадках визначається існуючими традиціями, історичними особливостями виникнення і розвитку держави.

3.   Які існують види монархічного та республіканського правління?

Відомі такі форми монархічного правління: необмежена (абсолютна) та обмежена.

Необмежені монархії — це монархії, в яких влада монарха ніким і нічим не обмежені. У такій країні відсутні будь-які державні органи, які б могли обмежити повноваження монарха.

Обмежені монархії — різновид монархічної форми правління, за якої влада монарха обмежується компетенцією інших державних органів.

Різновиди обмежених монархій:

а) дуалістична монархія — являє собою форму правління, яка виникає в перехідні періоди розвитку суспільства, а саме: коли клас феодалів вже не в змозі одноособове панувати, а буржуазія ще заслабка і їй не під силу взяти всю повноту влади в свої руки.

Дуалізм полягає в тому, що монарх, як правило, відстоює інтереси феодалів, а парламент є виразником інтересів буржуазії і інших верств населення.

б) конституційна монархія — один з різновидів монархічної форми правління, за якою главою держави є монарх. Влада монарха набувається і передається у порядку престолонаслідування, що, як правило, визначається конституціями. Вважається, що монарх владарює за власним правом. Його влада не є похідною від волевиявлення якогось органу державної влади або виборчого корпусу.

Конституційна монархія – це форма державного правління, генеза якої пов’язана з новими історичними часами. На відміну від абсолютних монархій, які були типовими для епохи феодалізму, конституційні монархії (або обмежені) знаменували соціально-економічні і політичні перетворення періоду буржуазних революцій.

в) парламентарна (парламентська) монархія — характеризує державний лад ряду розвинених країн. В Європі це Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція; в Азії це, насамперед, Японія. Парламентарними монархіями є також держави, які зберегли певні конституційні зв’язки з колишньою метрополією — Великобританією — і до яких іноді вживається історична назва домініонів (зокрема Австралія, Канада і Нова Зеландія).

У сучасному світі розрізняють такі види республік:

а) президентська республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і голови уряду, належать президентові, який обирається населенням шляхом прямих чи непрямих виборів і формує уряд, що, як правило, йому підзвітний і не несе повної відповідальності перед парламентом.

б) парламентська республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує повністю відповідальний перед ним уряд та інші вищі органи державної влади (Італія, Греція, Індія та ін.).

Але і в парламентській республіці можливе існування поста президента. На відміну від президентської республіки, тут він обирається не населенням, а парламентом, йому підзвітний і має переважно представницькі функції (ФРН, Індія та ін.);

в) змішана (парламентсько-президентська або президентська-парламентська) республіка, в якій вбачаються певні ознаки як парламентської, так і президентської республік. За такої форми правління парламент набуває певні повноваження з контролю за діяльністю обраного народом президента, що стосуються діяльності останнього відносно формування уряду і здійснення ним виконавчої влади.

4. Які причини, на Вашу думку, заважають становленню демократичного державного режиму в Україні.

Розвиток демократії в Україні гальмують такі основні проблеми: – посилення протистояння владних інститутів і конфліктність у політичній системі держави;

–                    відособленість органів державної влади та їх посадових осіб від виборців,наслідком чого є суттєва відірваність від нагальних потреб державного та суспільного розвитку;

–                    руйнування традиційного типу комунікації між виборцями та обраними доВерховної Ради України і місцевих рад депутатами;

–                    відхід політичних партій, представники яких посіли місця в органахдержавної влади, від положень передвиборчих програм;

–                    непрозорість процесів підготовки та ухвалення рішень виборними органамидержавної влади;

–                    ухвалення законів, підзаконних, а також локальних нормативно-правовихактів, які прямо чи опосередковано ускладнюють чи скасовують процедури, спрямовані на максимальне залучення громадян до процесів прийняття рішень; – фактична відсутність механізмів політичної відповідальності депутатів рад різного рівня перед своїми виборцями;

–                    стрімке зниження довіри до органів представницької влади та суспільнаапатія.

Основними причинами цих тенденцій є:

а) відсутність сучасної державної еліти, представники якої мали б спільне бачення національних інтересів України, а також основоположних принципів, основних завдань та перспектив її політичного розвитку;

б) низький рівень демократичної політичної культури та громадянської свідомості населення;

в) недостатність і суперечливість окремих положень Конституції України та інших чинних державних нормативно-правових актів;

г) нерозвиненість механізмів доступу громадян до процесів підготовки та прийняття рішень органами державної влади та місцевого самоврядування, а також громадського контролю за їх виконанням;

д) невідповідна вимогам сьогодення система державного управління та місцевого самоврядування;

е) відсутність дієвої судової влади в державі, що не дає можливості громадянам якісно та оперативно відстоювати свої права в органах правосуддя; ж) відсутність ефективних соціально-економічних реформ.

Практикум:

1. Розкрити ознаки ключового поняття:

Розкрити поняття форма держави через взаємодію складових частин.

 Форма держави — порядок організації і функціонування державної влади відносно форми правління, форми територіального устрою та форми державноправового режиму.

Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Всі її складові елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Форма держави відображає єдність, взаємозумовленість об’єднаних в ній елементів, у результаті чого народжується нова якість, яка невластива жодній з цих окремо взятих складових частин.

Форма правління – організація верховної державної влади, яка передбачає порядок її утворення і діяльності, компетенцію і взаємозв’язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни. Серед основних форм правління  є монархія та республіка.

Форма державного устрою носить самостійний характер, в багатьох випадках визначається існуючими традиціями, історичними особливостями виникнення і розвитку держави. Можемо провести наступний поділ між державами, а саме поділ за їх організаційною формою: унітарні, федеративні держави та конфедерації.

Державний режим являє собою спосіб реалізації державою свого призначення в суспільстві. Він складається із системи методів, засобів здійснення державної влади. В залежності від того, які методи здійснення політичної влади запроваджуються і практикуються в державі, можна виділити такі види режимів: демократичний і антидемократичний.

2. Схема:

Розглянути схематично форму Української держави за Конституцією України.

Статтею 1 Конституції України проголошено: «Україна є суверенна, незалежна, демократична, правова держава», що визначило основні характерні риси України як держави.

Конституція України (ст. 2) за формою державного устрою визначила Україну як унітарну державу з певним автономним утворенням, яким є Республіка Крим. Це означає, що Україна - єдина централізована держава, територія якої поділена на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенітету.

У ст. 5 Конституції України встановлено, що Українська держава має республіканську форму правління. Це положення Конституції не деталізоване, але аналізуючи інші статті цього акту, можна зробити висновок, що Україна є президентсько-парламентською республікою.

Ст. 6 проголошує, що «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України».

3.   Вирішіть тест з одною правильною відповіддю:

Не є ознакою монархічної форми правління:

а) безстроковість влади монарха;

б) володіння владою за спадком, за правом крові;

в) влада не обмежена законом;

г) представництво монарха від імені держави за дорученням народу.

4.   Закінчіть фразу:

Деспотична монархія – це монархія, в якій джерелом влади монарха вважається воля Бога, а він сам визнається божеством.

5.   Обрати правильну відповідь:

Із запропонованих варіантів оберіть основну ознаку імперії:

а) це складна і велика держава;

б) тримається на державному примусі з боку метрополій;

в) об’єднує всі держави або народи внаслідок завоювання.

6.   Знайдіть та виправте помилку:

Конфедерація – це союз держав, що утворений для виконання певних цілей і завдань у політичній, економічній та військовій сферах, суб’єкти якої не мають власного суверенітету.

7.   Із запропонованих схематичних зображень оберіть правильний варіант:

Практичне завдання:

Поняття «демократія» значить, як відомо, народовладдя, владу народу. Однак, дана ситуація, за якою народ здійснює політичну владу поки що ніде нереалізована. Разом з тим, назвіть ті держави, які зробили в цьому напрямку більше за інші і на які орієнтуються інші держави.

Повноцінна демократія — країна, де громадянські свободи і основні політичні свободи не тільки поважаються, а також підкріплюються політичною культурою, що сприяє розвитку демократичних принципів. Ці народи мають діючу систему урядової влади, незалежність судової влади, чиї рішення є обов'язковими до виконання, уряд, який адекватно функціонує і засоби масової інформації, які є незалежними і різноманітними. Ці країни мають лише незначні проблеми в демократичному функціонуванні.

Місце	Країна	Категорія	Виборчий процес і плюралізм
1	Норвегія	Повноцінна демократія	10.00
2	Ісландія	Повноцінна демократія	10.00
3	Швеція	Повноцінна демократія	9.58
4	Нова Зеландія	Повноцінна демократія	10.00
5	Канада	Повноцінна демократія	9.58
6	Фінляндія	Повноцінна демократія	10.00
7	Данія	Повноцінна демократія	10.00
8	Ірландія	Повноцінна демократія	10.00
9	Австралія	Повноцінна демократія	10.00
10	Нідерланди	Повноцінна демократія	9.58
11	Тайвань	Повноцінна демократія	10.00
12	Швейцарія	Повноцінна демократія	9.58
13	Люксембург	Повноцінна демократія	10.00
14	Німеччина	Повноцінна демократія	9.58
15	Уругвай	Повноцінна демократія	10.00
16	Велика Британія	Повноцінна демократія	10.00
17	Чилі	Повноцінна демократія	9.58
18	Австрія	Повноцінна демократія	9.58
19	Коста-Рика	Повноцінна демократія	9.58
20	Маврикій	Повноцінна демократія	9.17
21	Японія	Повноцінна демократія	8.75
22	Іспанія	Повноцінна демократія	9.58
23	Південна Корея	Повноцінна демократія	9.17

ТЕМА 3. МЕХАНІЗМ ТА ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

Глосарій:

Держава — це політико-територіальна, суверенна організація політичної влади більшості населення або частини суспільства, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкового характеру, здійснює керівництво і управління загально суспільними справами і виступає як суб’єкт міжнародних відносин

Влада — це публічно-політичні відносини панування і підкорення між суб'єктами, що спираються на державний примус. Державна влада є різновидом соціальної влади і завжди є політичною по суті.

Механізм держави — це цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави.

Апарат держави — це юридично оформлена система всіх державних органів, що здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством, виконання завдань і функцій держави.

Орган держави — це складовий елемент механізму держави, який безпосередньо здійснює функції держави та наділений владними повноваженнями.

Владні повноваження — це офіційне формально визначене право наділеного владою нав'язувати свою волю (приймати рішення, віддавати накази, розподіляти ресурси…) для досягнення бажаних організаційних результатів.

Завдання для самостійної роботи:

1. Дайте визначення й охарактеризуйте за чинним законодавством України орган держави?

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України .

Вищим органом в системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідуються в порядку, встановленому законодавством.

До системи місцевих органів виконавчої влади входять місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

2. Проаналізуйте принципи формування та діяльності апарату держави в Україні.

Основними принципами державного апарату України є:

•  демократизм. Цей принцип характеризується тим, що державний апаратформується з волі більшості населення, виражає та виконує волю громадянського суспільства.

•  національна рівноправність. Як корінна, так і решта національних груп, щопроживають на території України, є рівноправними.

•  законність. Державний апарат утворюється та діє на основі законів.

•  поділ влади. Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу назаконодавчу, виконавчу, судову.

•  соціальна справедливість. Цей принцип означає, що завданням державногоапарату є забезпечення соціальної злагоди між різними частинами суспільства.

•  гуманізм і милосердя. Державний апарат допомагає здійснювати всім верствамнаселення їхні суб'єктивні права, охороняє та захищає основні права людини і громадянина, забезпечує гуманне й милосердне ставлення до всього населення України в цілому і кожного, окремо взятого, індивіда.

•  поєднання переконання та примусу. Примус до осіб застосовується лише тоді,коли вичерпано всі методи переконання, але особа не підкорилася загальнодержавним інтересам.

•  гласність, відкритість і врахування громадської думки. Свої функціїдержавний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями та рухами, вивчає і враховує громадську думку.

3. Розкрийте основні напрями удосконалення організації та функціонування апарату держави в Україні.

Державний апарат України має ряд ознак, які відрізняють його від інших державних організацій, що входять до складу механізму держави.

Удосконалення організації та діяльності апарату держави в Україні необхідно здійснювати за такими основними напрямами: •децентралізація і скорочення державного апарату;

•оптимізація структури і системи державного апарату;

•корекція компетенції і повноважень;

•реорганізація державного апарату, передусім з метою усунення дублювання у повноваженнях його елементів;

•пошук нових форм і методів управління;

•зменшення матеріальних витрат за рахунок наукової організації праці;

•неухильне дотримання в організації і функціонуванні державного апарату конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову; •переорієнтація роботи державного апарату на проблеми забезпечення повної і безперешкодної реалізації прав і свобод громадян, охорони порядку та навколишнього середовища тощо;

•відмова від абсолютного домінування державного апарату при реалізації економічної функції держави;

•підвищення ролі функції державного апарату по сприянню розвитку науки та культури;

•удосконалення роботи з кадрами державного апарату;

•підвищення професіоналізму державних службовців, виховання і перепрофілювання кадрів та ін.

4. Визначте основні ознаки та структуру громадянського суспільства в Україні.

Основні ознаки громадянського суспільства:

1)  відокремлена від держави структура суспільства, яка складається з громадян,їх добровільних об'єднань;

2)  вільні відносини між суб'єктами громадянського суспільства;

3)  цінування громадянських прав вище за державні закони;

4)  забезпечення прав і свобод особистості;

5)  існування приватної власності, вільної конкуренції, вільних відносин обмінудіяльністю та її продуктами (ринку);

6)  саморегуляція відносин між людьми, їх добровільними об'єднаннями наоснові соціальних і психічних норм – регуляторів суспільного життя;

7)  багатство соціальних ініціатив;

8)  збереження культури і традицій тощо. Тому громадянське суспільство – цевільне, демократичне, правове суспільство, орієнтоване на конкретну людину.

Структура громадянського суспільства – це його внутрішня будова, яка складається з таких систем: 1) соціальна – сукупність об'єктивно сформованих спільнот людей та взаємовідносин між ними; 2) економічна – сукупність реалізації відносин власності; 3) політична – держава, політичні партії, суспільно-політичні рухи, об'єднання та відносини між ними; 4) духовнокультурна – відносини з приводу духовно-культурних благ; 5) інформаційна – спілкування людей безпосередньо та через засоби масової інформації.

5. Розкрийте критерії та підстави класифікації функцій держави.

Функції держави — це основні напрями і сторони діяльності держави, що виражають її сутність та соціальне призначення.

Функції держави класифікують за різними підставами:

1)                залежно від принципу розподілу влади розрізняють законодавчу, виконавчорозпорядчу, судову, контрольно-наглядову функції;

2)                залежно від тривалості дії розрізняють постійні та тимчасові функціїдержави;

3)                залежно від значення розрізняють головні та другорядні функції держави;4) залежно від сфери прикладання розрізняють внутрішні та зовнішні функції держави.

Функції, які здійснює держава, поділяються на певні групи, тобто класифікуються. Які саме групи функцій держави буде виділено в їх класифікації, залежить від того, за яким критерієм здійснюватиметься поділ.

Такими критеріями, відповідно, класифікацією функцій держави можуть стати:

а) час дії функції держави (період здійснення тієї чи іншої функції державою). За цим критерієм виокремлюють:

•постійні функції, тобто які здійснюються державою безперервно, незалежно від історичних обставин, в яких перебуває держава;

•тимчасові, тобто здійснення яких викликане специфічними умовами і обставинами, в яких опиняється конкретне суспільство на певному історичному етапі розвитку (стихійні лиха, війни, епідемії тощо). Із зникненням (усуненням, подоланням, припиненням) дії цих умов та обставин держава припиняє виконання відповідної функції;

б) суспільна сфера дії держави, в якій реалізується та чи інша функція. У цьому випадку виділяють:

•                     внутрішні функції держави, тобто які здійснюються в межах своїх кордонів,усередині країни,

•                     зовнішні функції держави, тобто які здійснюються за межами її кордонів, увзаєминах з іншими державами та міжнародними об'єднаннями й організаціями;

в) характер суспільних відносин, у межах яких здійснюється діяльність держави, пов'язана з реалізацією її функцій. Виходячи з цього критерію можна вести мову про: економічну; соціальну; політичну; правоохоронну, або функцію охорони правопорядку; екологічну; культурно-просвітницьку тощо; г) значення тієї чи іншої функції для розвитку суспільства:

•                     головні, тобто визначальні функції держави, без виконання яких вона (їїпевний тип) існувати не може в принципі;

•                     неосновні, тобто функції, виконання яких не має вирішального значення длясуспільства і, відповідно, для держави.

Практикум:

1. Розкрити ознаки ключового поняття:

Розкрити структуру механізму держави через взаємодію елементів.

Механізм держави — це система всіх державних організацій, які створюються для організації і безпосереднього здійснення завдань і реалізації функцій держави.

Структуру механізму держави становлять:

а) апарат держави; б ) державні підприємства; в) державні установи;

г) інші державні організації.

Між складовими елементами механізму держави існує ієрархічний зв'язок: різні органи та установи посідають неоднакове місце в державному механізмі. Лише органи держави наділяються владними повноваженнями, за допомогою яких відбувається управління справами суспільства.

2. Схема:

Надайте схематично структуру державного апарату.

Державний апарат — центральна частина механізму держави, юридично оформлена система всіх державних органів, які здійснюють управління суспільством, виконують завдання та функції держави. Найважливішим структурним елементом державного апарату є орган держави. Державний апарат складається з державних органів. Орган держави — це група осіб чи одна особа (державні службовці), яка має юридично оформлену державновладну компетенцію для виконання завдань та функцій держави. Кожний орган держави утворюється для здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свій предмет відання, завдання та функції, має визначену структуру. Структуру державного органу становлять:

•апарат, що безпосередньо виконує завдання та функції держави, маючи для цього державно-владні повноваження (особи, які здійснюють керівництво, відповідно до покладених на них обов'язків і наданих їм повноважень);

•допоміжний апарат, що не має державно-владних повноважень (спеціалісти та інші особи, що забезпечують технічні умови у здійсненні керівних управлінських функцій). Орган держави характеризується такими ознаками: формується державою або безпосередньо народом відповідно до закону та функціонує на його основі;

•має передбачені законами спеціальні функції, які здійснюються від імені держави;

•має державно-владні повноваження, що дають йому змогу здійснювати юридично обов'язкові дії (видає нормативні та індивідуальні акти, здійснює контроль за неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами, забезпечує та захищає ці вимоги від порушень);

•функціонально взаємодіє з іншими органами у процесі реалізації своїх повноважень, керуючись загальним принципом «дозволено лише те, що прямо передбачене законом»;

•має необхідну матеріальну базу;

•має організаційну структуру, територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності та службову дисципліну.

3.   Вирішіть тест з однією правильною відповіддю: До компетенції Кабінету Міністрів України не відноситься:

а) забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України;

б) здійснення державної політики в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров’я та інше;

в) повноваження щодо надзвичайних ситуацій.

4.   Закінчіть фразу:

За характером взаємодії політичної системи з зовнішнім середовищем виділяють наступні типи політичних систем: відкриті системи, що мають динамічну структуру й широкі зв'язки з навколишнім середовищем; закриті системи, для яких характерна жорстко фіксована структура.

5.   Оберіть правильну відповідь:

Одним із принципів організації та діяльності державного апарату є: а) презумпція невинуватості;

б) різноманітність та рівність всіх форм власності;

в) принцип плюралізму;

г) принцип гласності.

6.   Знайдіть помилку:

Президент України є главою держави та очолює виконавчу гілку влади, є

Головою Ради Національної безпеки та оборони України, Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

7.   Обрати вірну схему:

8.   Практичне завдання:

Визначте місце Вищого господарського суду України в Судовій системі України.

Вищий господарський суд України очолює систему господарських судів держави.

Повноваження Вищого господарського суду України (до 15 грудня 2017).

Вищий господарський суд України (до його ліквідації):

•здійснює правосуддя (у господарських справах) у порядку, встановленому процесуальним законом;

•у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи

відповідної судової спеціалізації як суд першої або апеляційної інстанції;

•аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

•надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення господарських справ;

•здійснює інші повноваження, визначені законом

ТЕМА 4: ПОНЯТТЯ, ПОХОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПРАВА

Глосарій:

Право — це норми і вимоги (домагання, повноваження) свободи людей; це соціальний регулятор відносин, побудований на уявленні про справедливість, яке є в даний момент у конкретному суспільстві і має загальнообов’язковий, формально-визначений, нормативний характер, встановлений або санкціонований державою (населенням в ході референдуму) і гарантований нею.

Праворозуміння — це наукова категорія, яка відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, яка вміщує в собі пізнання права, його оцінку і ставлення до нього як до цілісного соціального явища.

Закон — це  нормативно-правовий акт, встановлений законодавчим органом загальнообов'язкове правило, яке має найвищу юридичну силу.

Теорія права. Виникнення права пов’язане з виникненням держави. Його поява викликана тим же, чим і поява держави, організацією влади, здатної встановити юридичні норми і забезпечувати їх втілення в життя. Виникнення права зумовлене якісним ускладненням виробництва, політичного і духовного життя суспільства, виділенням особи як самостійного учасника суспільних відносин, а також формуванням держави, яка могла виконати такі задачі: а) забезпечити функціонування суспільства на більш високій, ніж первісне суспільство, стадії; б)закріпити і забезпечити індивідуальну свободу особистості.

Школа права — це напрям у правовій думці, що виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині.

Концепція права як примусових наказів суверена має поступатися місцем концепції права як поєднання правил, що накладають обов’язки і надають права, приватні та публічні. Як корективи до моделі примусових наказів або права потрібна оновлена концепція законодавства. В сучасній вітчизняній юридичній науці склалися три основні підходи до розуміння права: а) нормативний; б) соціологічний; в) етичний. Призначення права формулюється в юридичній науці в двох аспектах. Згідно першому аспекту, призначення права – виражати інтереси пануючого класу, служити засобом придушення, насильства по відношенню до інших класів. Другий аспект бачить призначення права в тому, щоб служити засобом компромісу, зняття суперечностей в суспільстві, бути інструментом управління справами суспільства. Звідси право потрактує як засіб згоди, поступок.

Суб’єктивне право — це визначена об'єктивним правом міра дозволеної поведінки суб'єкта права. Відмінна риса суб'єктивного права в тому, що суб'єкт, що володіє ним, може від нього відмовитися, не потребуючи для цього отримання спеціальних повноважень і не будучи зобов'язаним в цьому перед ким-небудь звітувати. Суб'єктивними правами виступають конкретні права і свободи особи, які суб'єктивні в тому розумінні, що пов'язані з суб'єктом, належать йому і реалізуються залежно від його волі і свідомості. Використання суб'єктивного права залежить від особистого бажання і розсуду індивіда.

Об’єктивне право — це система всіх діючих у країні норм права, відбитих в різних джерелах права і не залежних від індивіда. Об'єктивне право — це законодавство, юридичні звичаї, юридичні прецеденти та нормативні договори, що діють у конкретній державі. Воно є об'єктивним у тому сенсі, що безпосередньо не залежить від волі і свідомості окремої особи і безпосередньо не належить їй.

Тип права. Типи систем права формуються посредствам декількох підходів:

•Сукупність формаційного і цивілізаційного підходів.

•Підхід, в основі якого ознаки географічного, національно-історичного, спеціально-юридичного, релігійного та іншого виду.

Тип виробничих відносин в даному випадку є вирішальним елементом суспільного розвитку. Саме на його основі формуються типи права. Всього при даному підході їх чотири. Історичні типи права - рабовласницький, феодальний, буржуазний і соціалістичний.

В рамках цивілізаційного підходу виділяються наступні три типи права:

•Древніх держав.

•Середньовічних держав.

•Сучасних держав.

Згідно з підходом, заснованому на релігійних, географічних та інших типах виділяють такі типи права:

•Національно-правова система. Під нею розуміється певна історично сформована сукупність прав, практичної юридичної діяльності та ідеології панівної на території конкретної держави.

•Правова сім'я. Характеризується як група правових сімей, що об'єдналася завдяки спільним джерел, структурі і історичному шляху. Виділяють три правові сім'ї: романо-германська, англо-американська і традиційна релігійна.

Завдання для самостійної роботи:

1. Дайте визначення права і перерахуйте його основні ознаки.

Право — це система загальнообов’язкових, формально визначених загальних норм (правил поведінки), які встановлюються гарантуються і охороняються державою з метою впорядкування суспільних відносин.

Специфічні ознаки права:

1.                 Встановлюється або санкціонується державою. Вираження норм взаконах, інших визнаних державою офіційних джерелах (законах, судових прецедентах, санкціонованих звичаях, актах недержавних організацій, санкціонованих державою, тощо).

2.                 Система норм. Право існує як система норм — загальних правил, моделейповедінки.

3.                 Загальнообов′язковий характер. (Обов′язкове для виконання всіма, а запорушення – покарання).

4.                 Формальна визначеність (норма права отримує зовнішнє словеснезакріплення в статтях нормативних актів, чітко фіксує вид і міру можливої, належної або забороненої поведінки.).

5.                 Загальний характер (поширення на всіх учасників суспільних відносин,незалежно від їх волі і бажання).

6.                 Охороняється державою (загальні правила, які визнаються державою якправові, підтримуються державною владою).

2.   Визначте співвідношення природнього права і закону.

Бажання ототожнити права й закон має відповідну основу: в цьому випадку межі права суворо формалізуються, правом визначається лише те, що зведено в закон; поза законом права немає і бути не може. Слід зауважити, якщо під правом розуміти тільки норми права, то висновок щодо тотожності права й закону неминучий, оскільки поза джерелом права юридичні норми не існують. Проте право не слід зводити до норм. Крім норм, воно (повторимося) вміщує в собі соціально-правові домагання (природне право) і суб’єктивні права. Призначення норм полягає в тому, щоб соціально#правові домагання трансформувались в суб’єктивні права — “юридичну комору” найрізноманітніших духовних і матеріальних благ. Отже, право охоплює не тільки сферу нормативних і індивідуальних приписів і рішень, а й реальне використання юридичних можливостей, реальне виконання обов’язків. Право, окрім цього, є і регулятор, і юридична форма суспільних відносин, які змальовують суспільне буття.

Розмежування права й закону має великий гуманний зміст, оскільки право тоді розглядається як критерій якості закону, встановлення того, наскільки останній визнає право людини, її інтереси, свободу, потреби.

3.   Визначте співвідношення позитивного права і закону.

Позитивне право — це реальний, існуючий у законах, інших документах, фактично відчутний (і тому «позитивний») нормативний регулятор, на основі якого визначається юридично дозволена і юридично недозволена поведінка і постановляються судами, іншими державними установами юридично обов’язкові імперативно-владні рішення. Тобто, позитивне право розглядається як штучне створення цивілізації, як прояв владної волі конкретних соціальних суб’єктів, у першу чергу держави.

Позитивне право становить інституціональне утворення: воно існує у вигляді зовнішніх об’єктивованих інститутів, формалізованих юридичних норм, виражених у законах, інших загальнообов’язкових, нормативних юридичних документах. Подібно усім феноменам цивілізації воно, з одного боку, несе із собою вантаж негативних потенцій (можливість підпорядкування права свавіллю державної волі, груповим, етнічним інтересам), а з другого — характеризується певними позитивними властивостями.

Головна перевага позитивного права полягає в тому, що воно як важливий елемент суспільства в умовах цивілізації являє собою нормативно-ціннісний регулятор. Право в такому, найбільш загальному вигляді покликане регулювати поведінку людей, відносини, що складаються в суспільстві. Причому цей регулятор, з одного боку, має нормативний характер, що виражається у тому, що право, яке складається з нормативних засобів і механізмів регулювання суспільних відносин, призначене для того, аби ввести в життя людей основи єдиної впорядкованості, загальновизнання. З другого боку, право має ціннісний характер, оскільки, втілюючи в життя нормативні начала, право тим самим оцінює життєві явища і процеси, і тому є основою для того, щоб діяти «за правом» і визнавати ті чи інші вчинки людей як такі, котрі здійснені «не за правом».

4.   Назвіть відомі вам теорії виникнення права.

Існує кілька найбільш загальних підходів до постановки і вирішення проблеми походження права. Найвиразніше є видимими два загальнофілософські підходи: ідеалістичний та матеріалістичний. Перший з них, ґрунтуючись на уявленні про надприродний, незалежний від людини і суспільства характер права, пов'язує право з волею Бога (богів). Другий підхід передбачає земні, такі, що кореняться в природі людини та/або суспільства, причини формування права. В межах ідеалістичного та матеріалістичного підходів склалося кілька теорій (концепцій) походження права.

У глибокій давнині склалися теологічні (міфологічні) уявлення про походження права. Відповідно до них право було створено Богом (богами) і дароване людині через посланника, пророка або правителя. Воно виражає волю Бога, утілює вищий розум, добро і справедливість. На основі цих широко поширених уявлень були створені розгорнуті теорії божественного походження права, найбільш відомим з яких є учення католицького богослова Томи

Аквінського (XIII ст.).

Природно-правова теорія, що теж має давню історію (Арістотель, Цицерон, Томас Гоббс, Джон Локк, Жан Жак Руссо), пов'язує походження праваз ідеалами добра,справедливості, розуму, властивими людині за природою. Волевстановлене право, з позицій цієї теорії, лише закріплює та створює гарантії для дії природного права. Однією з таких гарантій є діяльність держави, створеної в результаті договору між людьми.

Психологічна теорія (російсько-польський юрист Лев Петражицький, французький соціолог і психолог Габріель Тард) пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед , них — потреба в підпорядкуванні, відчутті спадкоємності, бажаннях і віруваннях, вольові імпульси, засоби як спосіб вирішення соціальних розбіжностей тощо.

Марксистська теорія (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс) пов'язувала виникнення права з класовою боротьбою. З погляду цієї теорії панівний клас за допомогою державного апарату створює і модифікує правові норми відповідно до своїх, у першу чергу, економічних інтересів.

Теорія примирення (англійський юрист Гарольд Бер-ман, шведський історик права Ерік Аннерс) пояснює походження права необхідністю впорядкування міжгромадських відносин. Вона виходить із того, що у розв'язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство.

5. Визначте аспекти співвідношення термінів «право» і « держава».

Право в формі правових звичаїв як природне право з'явилось задовго до виникнення держави. Разом із тим, право як юридичне явище виникає одночасно із державою на відміну від природного права. З моменту виникнення держава почала пристосовувати правові звичаї до нових економічних і політичних відносин і видавати законодавчі акти для регулювання нових суспільних відносин.

В своєму походженні, стабільності, недоторканості, в розвитку, удосконаленні, зміні, авторитетності і престижі право залежить від держави, оскільки державна влада є основним творцем права.

Держава також залежить від права: у своїй організації, побудові, структурі, вдосконаленні і розвитку. Держава виконує свої завдання і функції, опираючись на систему права і законодавства, так як закони регламентують діяльність держави, її органів і посадових осіб. Держава безпосередньо зв'язана з правом і залежить від нього, і навпаки, система права і законодавства залежить від держави. Цей зв'язок проявляється в правотворчій, правоохоронній і правореалізаційній функціях.

Практикум:

1.   Розкрити ознаки ключового поняття:

Під терміном «право» розуміють… що це система загальнообов’язкових, формально визначених загальних норм (правил поведінки), які встановлюються гарантуються і охороняються державою з метою впорядкування суспільних відносин.

2.   Схема:

Розкрийте схематично структуру права

Структура права - це юридичне вираження структури даного суспільства. У цьому полягає об'єктивна соціальна обумовленість системи права, її детермінація економічними, культурними, національними та іншими факторами.

За структурою розрізняють такі елементи: матеріальне та процесуальне право; регулятивне та охоронне; приватне та публічне.

Матеріальне право — сукупність правових норм, за допомогою яких держава впливає на суспільні відносини шляхом прямого безпосереднього правового регулювання.

Процесуальне право — частина норм системи права, що регулюють відносини, які виникають у процесі розслідування злочинів, розгляду та вирішення кримінальних, цивільних справ тощо.

Регулятивне право — система правових норм, що регулюють поведінку суб’єктів права шляхом розподілу між ними юридичних прав та обов’язків, а також розраховані на правомірність їхніх дій.

Охоронне право — сукупність норм права, що становлять особливу частину системи права, призначені охороняти врегульовані правом суспільні відносини від різного роду посягань та поновлювати порядок їх функціонування шляхом застосування засобів державно-владного впливу.

Публічне право — сукупність правових норм, які регулюють відносини у сфері загальнодержавного, сукупного інтересу громадян (порядок організації та функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, захист суверенітету, питання міждержавних відносин, правопорядку, територіального устрою тощо).

Приватне право — сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері приватного інтересу (майнові, шлюбно-сімейні, трудові відносини).

3.   Пройдіть тест:

До сучасних концепцій права відносять:

а) концепція соціологічного права, психологічна теорія права, теорія інтегративної юриспруденції;

б) теорія природного права, концепція позитивізму, психологічна теорія права;

в) концепція соціологічного права, концепція позитивізму, теорія природного права, інтегративна юриспруденція.

4.   Закінчіть фразу:

Прихильники психологічної теорії права поділяють право на…. право офіційне, таке, що застосовується державною владою; неофіційне — право соціальних спільностей та прошарків суспільства.

5.   Оберіть правильну відповідь:

Терміном «право» на думку давньоримського юриста Павла позначають різні правомочності:

а) право виражає справедливість і добро як природне право;

б) право це те, що корисно всім чи багатьом у межах певної держави – цивільне право;

в) все це одночасно присутнє в загальному понятті «право».

6.   Знайдіть помилку:

Право і закон є тотожними категоріями, перша з яких характеризує систему норм, що встановлені державою, а друга – визначає спосіб закріплення та формальний вираз цих норм.

Право і закон є тотожними категоріями. Право формально визначає загальні норми (правила поведінки), а закон регулює найважливіші сфери суспільних відносин.

7.   Оберіть вірну схему:

8.   Практичне завдання:

 Якій правовій теорії характерне дане визначення права:

Право – це історично обумовлена способом виробництва воля економічно пануючої групи (страти) населення виражена у законі.

Історична теорія права

ТЕМА 5. ОБ`ЄКТИВНЕ ПРАВО: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, ПРИНЦИПИ, СТРУКТУРА

Основні терміни теми:

Об`єктивне право — це нормативний регулятор, який є системою загальнообов’язкових, формально визначених норм, що служать критерієм правомірності чи неправомірності поведінки особи, юридичною основою, на підставі якої визначається наявність або відсутність у особи юридичних прав та обов’язків

Суб`єктивне право — це вид і міра можливої поведінки суб’єкта, що підлягає забезпеченню та охороні з боку держави.

Матеріальне право — це сукупність правових норм, за допомогою яких держава впливає на суспільні відносини шляхом прямого безпосереднього правового регулювання.

Процесуальне право — це частина норм системи права, що регулюють відносини, які виникають у процесі розслідування злочинів, розгляду та вирішення кримінальних, цивільних справ тощо.

Публічне право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини у сфері загальнодержавного, сукупного інтересу громадян (порядок організації та функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, захист суверенітету, питання міждержавних відносин, правопорядку, територіального устрою тощо)

Приватне право — це сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері приватного інтересу (майнові, шлюбно-сімейні, трудові відносини).

Регулятивне право — це система правових норм, що регулюють поведінку суб’єктів права шляхом розподілу між ними юридичних прав та обов’язків, а також розраховані на правомірність їхніх дій.

Охоронне право — це сукупність норм права, що становлять особливу частину системи права, призначені охороняти врегульовані правом суспільні відносини від різного роду посягань та поновлювати порядок їх функціонування шляхом застосування засобів державно-владного впливу.

Верховенство права — це фундаментальний правовий принцип і правова доктрина, яка передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом.

Рівність всіх перед законом — це одна з фундаментальних конституційних вимог, важлива умова існування правової держави. Принцип рівності є логічним продовженням принципу справедливості.

Питання для самоконтролю:

1.   Поясніть, чому існують відмінності в розумінні права?

Питання праворозуміння належать до основних у теорії держави і права. У світі існує безліч наукових ідей і поглядів з приводу того, що є право, в чому його суть. Будь-яка методологія (а їх безліч у теорії держави і права) пов'язана з конкретним праворозумінням (баченням права). По суті, праворозуміння (правоуявлення, право-погляд) є вторинним, похідним від усього правового, що реально діє; воно залежить від особливостей правосвідомості, інтелекту його носія. Тому праворозуміння не можна зводити лише до визначення поняття «право».

2.   В чому полягає сутність права, як вона співвідноситься із його змістом?

Сутність права слід визначати, враховуючи такі положення:

-по-перше, право існує в певних формах, що фіксують певні юридичні конструкції;

-по-друге, право може існувати і поза інституційними формами свого виявлення

(як ідеї, оцінки, зв’язки або діяльність суб’єктів, яка розкриває динамізм права); -по-третє, з формальної точки зору право виступає як регулятор, що обслуговує той чи інший соціальний інтерес.

Можна визначити такі підходи до розуміння сутності права:

• класовий — право визначається як система гарантованих державою юридичних норм, що висловлюють волю економічно пануючого класу; • загальносоціальний — право розглядається як загальновизнаний компроміс між різними групами, соціальними прошарками для забезпечення потреб та інтересів як громадянського суспільства в цілому, так і окремих його суб’єктів.

Поряд з цим можна виділити також релігійний, національний, расовий та інші підходи до розуміння сутності права, в межах яких відповідні релігійні, національні або расові інтереси будуть визначальними для організації державно-політичного життя суспільства та офіційно зафіксовані у системі законів та підзаконних нормативно-правових актів, інших формах права. Таким чином, сутність права багатоаспектна. Вона не може бути зведена до єдиного вузькоспрямованого розуміння, а тому потребує використання різних форм і методів її пізнання залежно від історичних обставин, умов та цілей наукового дослідження.

3.   Розкрийте загальнолюдську сутність права.

Загальнолюдська сутність права конкретизується в його розумінні як міри свободи. В межах своїх прав громадянин вільний у своїх діях, суспільство в особі держави стоїть на сторожі цієї свободи. Таким чином, право не просто свобода, а свобода, гарантована від посягань, захищена свобода. Добро захищене від зла. Завдяки праву добро є нормою життя, зло — порушенням цієї норми.

4.   Які галузеві принципи права Ви знаєте?

Принципи права — це керівні ідеї, які характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві.

Галузеві принципи притаманні конкретній галузі права (наприклад, рівність сторін в майнових відносинах в цивільному праві).

Галузі права прийнято класифікувати на три основні групи:

1)  профілюючі галузі (конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне,цивільне-процесуальне, кримінально-процесуальне право);

2)  спеціальні галузі (трудове, фінансове, банківське, податкове, сімейне,житлове, виправно-трудове право);

3)  комплексні галузі (земельне, екологічне право).

Конституційне (державне) право закріплює основи державного і суспільного устрою, засади правового статусу громадян, порядок формування і компетенцію державних органів.

Цивільне право регулює майнові і пов’язані з ними особисті не-майнові відносини.

Адміністративне право регулює відносини, які складаються в сфері виконавчо-розпорядчої діяльності.

Кримінальне право визначає види суспільне небезпечних діянь (злочинів) і покарання, які застосовуються до осіб, що їх скоїли.

Цивільно-процесуальне право регулює: відносини, що виникають у ході розгляду цивільних справ судами; винесення і оскарження рішень.

Кримінально-процесуальне право регулює відносини, які виникають внаслідок: порушення попереднього розслідування (досудо-вого слідства); судового розгляду карних справ; винесення і оскарження вироку суду.

Трудове право регулює відносини між працівником і власником або уповноваженим ним органом у трудових відносинах.

Фінансове право регулює відносини, які виникають під час надходження і розподілу грошових коштів державного бюджету.

Сімейне право регулює шлюбно-сімейні відносини і питання опіки і

піклування.

Земельне право регулює відносини між державою і суб’єктами різних форм власності на землю.

5. Вкажіть структурні складові суб`єктивного права.

Суб'єктивне право - це визначена правова можливість, але ця можливість багатопланова, вона містить у собі, як мінімум, чотири елементи:

а) можливість позитивного поводження самого уповноваженим, тобто право на власні дії;

б) можливість вимагати відповідного поводження від правозобов‘язаної особи, тобто право на чужі дії;

в) можливість удатися до державного примуса у випадку невиконання конфронтуючою стороною свого обов'язку;

г) можливість користатися на основі даного права визначеним соціальним благом.

Інакше кажучи , суб'єктивне право може виступати як право-поводження, право-вимога, право-домагання і право- користування.

У залежності від характеру і стадії реалізації того чи іншого суб'єктивного права на перший план у ньому може виходити одна з зазначених можливостей, як правило - перша. У цілому ж усі чотири компоненти в їхній єдності складають зміст і структуру суб'єктивного права як загального поняття. Воно служить засобом задоволення інтересів уповноваженого.

Практикум: І. Розтлумачити ознаки об`єктивного права.

Ознаки позитивного (об'єктивного) права:

1)                нормативність — право складається з норм, правил поведінки загальногохарактеру, розрахованих на неодноразове їх застосування, адресованих кожному, хто опиниться в умовах, передбачених нормами права;

2)                системність — право не є механічна сукупність норм. Всі вони покликанідіяти погоджено, утворюючи єдине несуперечливе ціле — систему правових норм;

3)                формальна визначеність норм права полягає в зовнішньому оформленні ізакріпленні їх вмісту в статтях нормативно-правових актів, чіткому визначенні прав і обов'язків їх адресатів. Позитивне право — це в основному система формально-певних норм, встановлених державою і закріплених в законодавстві. Проте деякі норми є правовими, оскільки вони санкціоновані державою, тобто визнані легально (шляхом закріплення в статті нормативно-правового акту) або фактично (в присудженнях і інших актах державних органів);

4)                загальність — норми права звернені до всіх членів суспільства, торкаються врівній мірі всіх тих, кому вони адресовані, тобто право — це загальний нормативний регулятор суспільних відносин. Інші нормативні системи, діючі в світській державі (релігійні норми, норми моралі і т.п.) такого офіційного статусу не мають;

5)                загальнообов'язковість — правові вимоги підлягають безумовномувиконанню всіма, кому вони адресовані;

6)                гарантованість норм права пов'язана з можливістю застосування державногопримушення для втілення правових вимог в життя.

ІІ. Скласти порівняльну таблицю ознак об`єктивного та субєктивного права (не менше трьох порівнянь).

Об’єктивне право	Суб’єктивне право
Залежить від об’єктивних умов розвитку суспільства, що мають економічний, політичний чи соціальний характер.	Залежить від суб’єктивних факторів, серед яких рівень підготовки депутатів,            працівників правоохоронних і судових органів, громадян
Складають          норми                   загального характеру.	Стосуються певних суб’єктів
Поширюються на всі сфери суспільних відносин	Поширюються на певну сферу відносин
Потребує                         конкретизації індивідуальними актами	Є нормами прямої дії
Має форму нормативно-правового акту, звичаю, прецеденту чи нормативного договору, що складають поняття джерела права	Існує у формі індивідуальних нормативних актів – рішень, постанов, вироків, указів та ін.
Націлене на регулювання суспільних відносин	Націлене на надання можливостей конкретним суб’єктам
Має загальнообов’язковий характер і поширюється на діяльність всіх суб’єктів права	Має індивідуальний характер і регулює поведінку конкретного суб’єкта
Встановлює способи, межі та методи правового регулювання	Встановлює особливі методи та способи поведінки суб’єктів стосовно до визначеного випадку
Залежить від потреб суспільства	Залежить від настання юридичних фактів
Охороняється в загальному порядку державою	Конкретизує засоби впливу на окремих суб’єктів

ІІІ. Вирішить тест з однією правильною відповіддю:

Принципи права це:

а) закономірності розвитку права на певних історичних періодах;

б) головні ідеї, вихідні засади та основи функціонування права;

в) зміст та основне призначення права.

ІУ. Закінчить фразу:

Аксіологія права — це ...  система теоретичних понять, висновків, концепцій щодо цінності права; наукова основа такого правового виховання населення (зокрема, державних службовців), метою якого є формування шанобливого ставлення до права як високої, життєво необхідної цінності, надбання загальнолюдської культури і цивілізації.

У. Із запропонованих тверджень оберіть ті, що, на Вашу думку, є правильними:

1.   цивільне, сімейне право є частинами матеріального права;

2.   кримінальне та адміністративне право є складовими охоронного права;

3.   конституційне та фінансове право є складовими регулятивного права;

4.   земельне та сімейне право є частинами процесуального права;5. господарське та цивільне право є частинами матеріального права.

УІ. Знайдіть та виправіть помилку:

Суб`єктивне право — це вид та міра необхідної поведінки суб`єкта права, що включає в себе:

а) необхідність самому діяти певним чином;

б) можливість вимагати належної поведінки від іншої сторони;

в) можливість користуватися матеріальними благами;

г) можливість вимагати від Європейського суду з захисту прав людини в разі порушеного права.

УІІ. Із запропонованих схематичних зображень оберіть правильний варіант:

УІІІ. Практичне завдання: поділіть вказані галузі права на такі, що відносяться до публічного або приватного права:

-   конституційне право;

-   сімейне право;

-   кримінально-процесуальне право;

-   фінансове право;

-   цивільне право;

-   трудове право;

-   адміністративне право;

-   господарсько-процесуальне право;

-   кримінальне право;- земельне право.

Галузі публічного права	Галузі приватного права
Конституційне право Адміністративне право Фінансове право Кримінальне право Кримінально-процесуальне право	Сімейне право Цивільне право Трудове право Господарсько-процесуальне право Земельне право

ТЕМА 6. НОРМИ ПРАВА ТА ІНШІ СОЦІАЛЬНІ НОРМИ

Основні терміни теми:

Соціальні норми — це загальні правила поведінки людей.

Норми моралі — це правила поведінки, що виникають у суспільстві і забезпечені силою громадської думки, засновані на уявленнях про справедливість,добро, зло, гідність, совість.

Звичаї — це  правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного застосування протягом тривалого періоду часу.

Традиції — це правила поведінки, що склалися історично і додержуються в силу звички.

Корпоративні норми — це норми, що вироблені організаціями корпоративного типу (партіями, громадськими організаціями) і підтримуються ними і їх членами.

Норми права — це встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які породжують права і юридичні обов’язки.

Естетичні норми — закріплюють уявлення про прекрасне і потворне в художній творчості, у вчинках людей, у побуті. Частково вони текстуально закріплюються як техніко-естетичні вимоги при створенні предметів споживання, художніх творів.

Структура норми права — це внутрішня будова норми, поділ їі на певні складові (елементи).

Ефективність норми права — це співвідношення між фактичним результатом їх дії й тими соціальними цілями, для досягнення яких ці норми права були прийняті.

Питання для самостійного опрацювання:

1.   Назвіть основні ознаки норм права та поясніть їх значення.

1.                  Вони є загальними правилами. Що це означає? Перш за все те, щосоціальні норми виступають як правила поведінки людей в суспільстві, тобто визначають, якою повинна і може бути поведінка суб’єктів з точки зору інтересів суспільства. При цьому соціальні норми діють безперервно в часі, наділені багаторазовою дією і звернені до невизначеного кола осіб (не мають конкретного адресата).

2.                  Здебільшого соціальні норми виникають внаслідок свідомо-вольовоїдіяльності людей. Одні створюються в процесі цільової діяльності, інші виникають внаслідок багаторазових повторюваних актів поведінки, не відокремлюються від самої поведінки і виступають як зразки і стереотипи, треті формуються у вигляді принципів, які закріплюються в суспільній свідомості та ін.

3.                  Названі норми регламентують форми соціальної взаємодії людей, тобтоспрямовані на регулювання суспільних відносин, поведінку в суспільстві.

4.                  Вони виникають у процесі історичного розвитку (як його фактор ірезультат) і функціонування суспільства. Соціальні норми, будучи елементом суспільства, відображають процеси його розвитку, впливають на їх темпи і характер, власне, мають своє місце в історії суспільства, свою історичну долю.

5.                  Ці норми відповідають типу культури і характеру соціальноїорганізації суспільства. Культура перш за все виражена в змісті соціальних норм. З цього погляду неважко помітити відмінності соціальних норм в суспільствах, яким властиві різні культурні традиції, наприклад, європейська і азіатська.

2.   Охарактеризуйте норми моралі, звичаї та релігійні норми.

Норми моралі (від лат. maralis — моральний) — це норми, принципи, правила поведінки, які склалися в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до уявлень людей про добро і зло, обов’язок, справедливість, честь і забезпечуються через внутрішнє переконання та засоби громадського впливу.

В суспільстві сформувались моральні вимоги загальнолюдської значущості, які є досягненням цивілізації, зокрема, — це турбота про людей похилого віку, надання матеріальної та моральної допомоги хворим та незаможним тощо. Проте у суспільстві існують і такі відносини, що не підлягають моральній оцінці.

Звичаї — це норми (правила поведінки), які склалися історично, закріплені у суспільній практиці внаслідок багаторазового повторення.

Звичай, що закріпився у свідомості людей як найбільш розумний або корисний у певних умовах зразок поведінки, виробляє свого роду автоматизм у поведінці, сприймається та реалізується без глибокого обмірковування. Різні нововведення, що мають за мету зміну або скасування певного правила поведінки, яке встановлене звичаєм, протягом певного часу відкидаються чи сприймаються з помітними труднощами при реалізації.

Релігійні норми — це норми, що регулюють поведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування Бога (Богів). Вони відображаються в статутах, “священних” книгах, інших релігійних актах.

3.   В чому сутність корпоративних норм. Наведіть приклади.

Корпоративні норми — це норми, які встановлюються і забезпечуються об’єднаннями громадян. Особливості цього виду соціальних норм полягають у тому, що вони регулюють діяльність, обумовлену завданнями певних об’єднань громадян та спрямовану на досягнення цілей, заради яких ці об’єднання утворювались. Корпоративні норми поділяють на внутрішньо-організаційні, згідно з якими встановлюється структура об’єднання, визначаються компетенція, форми і методи роботи його органів, права і обов’язки їх членів. Другу групу становлять норми зовнішньої дії, що регулюють відносини об’єднань з іншими суб’єктами. Корпоративні норми мають бути відповідними до конституції країни, законів та інших нормативно-правових актів. Ця група соціальних норм знаходить свій вираз і закріплення в актах (статути, положення, постанови), що видаються відповідними об’єднаннями.

Наприклад, подарунки для клієнтів, публічне привітання іменинників, оформлення інтер'єру приміщення певним чином, заплановані збори, планерки, виплата дивідендів в кінці кожного півріччя.

4.   Назвіть способи викладення норм права в статтях НПА таохарактеризуйте їх.

За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи):

•  повну (пряму),

•  відсильну,

•  бланкетну.Повна

У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначено: у разі припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його сім'ї (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити приміщення, що займають. У разі відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що погрожують обвалом, — в адміністративному порядку. Відсильна

У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості. Наприклад, ст. 138 «Оголошення розшуку обвинуваченого» Кримінально-процесуального кодексу України говорить: Якщо місце перебування особи, щодо якого винесена постанова про притягнення його у справі як звинувачуваного, не встановлено, слідчий оголошує розшук. За наявності підстав, передбачених у ст. 155 цього Кодексу, слідчий може вибрати у відношенні до розшукуваного обвинуваченого запобіжний захід у вигляді утримання під вартою. Бланкетна

У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права. Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про заставу» зазначається: відносини застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами законодавства України. Якими актами?

Про це в ст. 2 конкретно не сказано, і у загальний «бланкетний» спосіб передбачена можливість регулювання заставних відносин іншими актами законодавства України.

Виходячи з форм викладу правових норм у статтях нормативно-правових актів їх класифікують як повні, відсильні, блан-кетні.

Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:

— казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.;

— абстрактна — зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття.

5. Назвіть види гіпотез, диспозицій, санкцій.

Прийнято виділяти три елементи складових норму права: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

•Гіпотеза – ця вказівка на умови і обставини, при яких реалізується дана норма.

Гіпотези можуть бути різних видів.

1.    Залежно від того, з наявністю чи відсутністю життєвих обставин пов'язуєтьсядія норми права, виділяють позитивні, негативні та змішані гіпотези.

Позитивна гіпотеза вказує на життєві обставини, за наявності яких реалізується правило поведінки. Наприклад, згідно зі ст. 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

Негативна гіпотеза вказує на життєві обставини, за відсутності яких реалізується правило поведінки. Так, відповідно до ст. 40 СК України шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя.

Змішана гіпотеза вказує на те, що реалізація правила поведінки зумовлюється наявністю одних і відсутністю інших життєвих обставин. Наприклад, за ч. 1 ст. 64 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Тут формулюються життєві обставини, що мають існувати. Водночас згідно з ч. 2 ст. 64 цього Закону не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни, які мають не зняту чи не погашену судимість.

2.    Залежно від кількості життєвих обставин, з якими пов'язується

дія норми права, виділяють прості, альтернативні та складні гіпотези.

Проста гіпотеза визначає одну життєву обставину, за наявності

(відсутності) якої діє диспозиція норми. Наприклад, згідно з ч. З ст. 48 КЗпП України працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу.

Альтернативна гіпотеза визначає кілька життєвих обставин, за наявності (відсутності) хоча б однієї з яких діє диспозиція. Так, відповідно до ч. З ст. 67 КЗпП України у разі, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Складна гіпотеза визначає кілька життєвих обставин, за одночасної наявності (відсутності) яких діє диспозиція. Прикладом такої гіпотези є ч. 4 ст. 63 КЗпП України: залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

3. Залежно від повноти і вичерпності формулювання життєвих

обставин виділяють абсолютно визначені та відносно визначені гіпотези.

Абсолютно визначена гіпотеза формулює життєві обставини з вичерпною конкретністю і повнотою. Наприклад, згідно зі ст. 108 Конституції України повноваження Президента України припиняються достроково у разі відставки, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту, смерті.

Відносно визначена гіпотеза формулює такі життєві обставини невичерпно і неповно. Так, відповідно до ст. З СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

•Диспозиція містить саме правило поведінки, права і обов’язку суб’єктів. Диспозиція є серцевиною, стрижнем норми права, адже саме за її допомогою впорядковується поведінка суб'єкта, формулюються його права і обов'язки.

1.     Залежно від кількості варіантів поведінки, які пропонує норма,

виділяють безальтернативні та альтернативні диспозиції.

Безальтернативна диспозиція пропонує суб'єкту лише один варіант поведінки. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 707 ЦК України покупець має право протягом чотирнадцяти днів обміняти у продавця непродовольчий товар неналежної якості на аналогічний товар.

Альтернативна диспозиція надає суб'єкту декілька можливих варіантів поведінки. Так, згідно з ч. 1 ст. 708 ЦК України покупець, якому продано товар неналежної якості, має право за своїм вибором вимагати у продавця або виготовлювача: 1) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення; 2) заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні; 3) відповідного зменшення ціни. Також покупець має право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

2.     Залежно від способу викладення правила поведінки виділяють

прості, описові, відсильні, бланкетні та змішані диспозиції.

Проста диспозиція називає варіант поведінки, проте не розкриває його. Наприклад, у ч. 1 ст. 323 КК України встановлено відповідальність за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу.

Описова диспозиція описує всі істотні ознаки поведінки. Так, у ст. 121 КК України передбачено відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь- якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Відсильна диспозиція не викладає правило поведінки, а відсилає для його ознайомлення до іншої норми. Наприклад, згідно зі ст. 351 ПК України посадовим особам податкової міліції для виконання покладених на них обов'язків надаються права, передбачені певними нормами цього Кодексу, а також деякими нормами Закону України "Про міліцію".

Бланкетна диспозиція є різновидом відсильної диспозиції, яка для розкриття змісту відсилає до інструкцій, правил і технічних норм. Наприклад, до правил експлуатації транспорту відсилає адресата норма ст. 287 КК України, яка встановлює відповідальність за грубе порушення правил експлуатації транспорту, що убезпечують дорожній рух.

Змішана диспозиція поєднує в собі способи викладення правила поведінки, характерні для інших видів диспозицій (наприклад, описової та відсильної).

3. Залежно від ступеня визначеності виділяють абсолютно визначені

та відносно визначені диспозиції.

Абсолютно визначена диспозиція з вичерпною конкретністю і повнотою встановлює права та обов'язки адресатів норми. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 165 ЦПК України свідки видаляються із зали судового засідання у відведені для цього приміщення.

Відносно визначена диспозиція не містить повних і точних вказівок на права та обов'язки адресатів. Наприклад, у ст. 159 ЦПК України передбачено, що в судовому засіданні можуть бути оголошені перерви, тривалість яких визначається відповідно до обставин розгляду справи, що їх викликали.

•Санкція є вказівкою на несприятливі наслідки, які можуть наступити у разі недотримання розпоряджень диспозиції.

Санкція є складовою, яка логічно завершує норму права: вона містить вказівку на наслідки відхилення від диспозиції і є одним із засобів спонукання особи до додержання норми права. У літературі слушно зазначається, що без санкції правило поведінки може залишитися "мертвою буквою".

1. Залежно від характеру негативних наслідків, що настають за

порушення правила, визначеного в диспозиції, можна виділити такі санкції:

а) правовідновні заходи, що спрямовані на відновлення порушених прав і законних інтересів, виконання невиконаних або неналежним чином виконаних обов'язків, повернення до первісного стану. Прикладами таких санкцій є обов'язок повернути майно з незаконного володіння, визнання правового акта недійсним, визнання недійсним правочину, спростування недостовірної інформації, поновлення на роботі тощо;

б) заходи юридичної відповідальності, що означають додаткові втрати

особистого, організаційного або майнового характеру, які на стають унаслідок правопорушення. До цього різновиду санкцій відносять штраф, конфіскацію, позбавлення волі, позбавлення батьківських прав, оголошення догани, звільнення та ін.;

в) заходи припинення правопорушень. Такими заходами є вилучення

заборонених предметів, затримання правопорушника, арешт майна та ін.

2.       За сферою використання санкції поділяються, зокрема, на

конституційно-правові (наприклад, розпуск політичної партії), цивільноправові (визнання правочину недійсним, відшкодування збитків, стягнення неустойки та ін.), адміністративно-правові (наприклад, попередження, штраф, адміністративний арешт), дисциплінарні (догана, звільнення з роботи), кримінально-правові (позбавлення волі, виправні роботи, штраф, конфіскація).

3.       За ступенем визначеності санкції можуть бути:

–                    абсолютно визначеними, тобто такими, що вичерпно визначають вид ікількісну міру державного примусу (наприклад, штраф у подвійному розмірі);

–                    відносно визначеними, тобто такими, що передбачають можливість приправозастосуванні обрання різних видів санкцій (наприклад, штраф або позбавлення волі) чи їх різної кількісної міри (наприклад, позбавлення волі на строк від двох до п'яти років).

4. Залежно від кількості несприятливих наслідків, що загрожують

порушнику, санкції поділяють на:

–                    прості, що передбачають один невигідний наслідок (наприклад, штраф);

–                    складні, що передбачають одночасне застосування декількох невигіднихнаслідків (наприклад, позбавлення волі з конфіскацією майна);

–                    альтернативні, що передбачають декілька наслідків, один із яких можебути застосовано до правопорушника (наприклад, штраф або обмеження волі).

Практикум: І. Розтлумачити ознаки соціальних норм.

Соціальні норми - правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто привила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.

Ознаки соціальних норм:

1.                  Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру- соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені. Вони спрямовують поведінку людей відповідно до закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять однаковість у регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм типових масштабів поведінки;

2.                  Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не маютьконкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб спрямовувати поведінку людей у рамках відносин даного виду; вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини;

3.                  Правила поведінки наказового характеру - загальнообов'язкові. Вонивстановлюють заборони, дають еталони поведінки;

4.                  Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу наповедінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).

ІІ. Скласти порівняльну таблицю норм права та інших соціальних норм (на вибір два види) (не менше трьох порівнянь).

	Характер системи норм	Сфера застосува ння	Походжен ня волі	Характер джерел	Деталізац ія приписів	Спосіб забезпече ння
Правові норми	Ієрархічна	Територія держави	Воля держави	Писані джерела	Деталізов ані	Державни й примус
Моральні норми	Спонтанн а	Культурна (етнічна) спільнота	Воля суспільств а	Свідоміст ь	Не деталізова ні	Громадськ а думка
Звичаї	Спонтанн а	Територіа льна спільнота	Воля суспільств а	Свідоміст ь	Деталізов ані	Громадськ а думка
Релігійні норми	Ієрархічна	Релігійна громада	Воля релігійної організаці ї	Писані джерела	Деталізов ані	Релігійни й вплив

ІІІ. Вирішить тест з однією правильною відповіддю:

Структура класичної норми права включає: а) гіпотеза, диспозиція, санкція;

б) гіпотеза, диспозиція, санація;

в) гіпотеза, диспозиція.

ІУ. Закінчить фразу:

Спеціалізовані норми права — це норми, що носять субсидіарний характер, оскільки ... допомагають основним нормам додати праву вивершеність і повноту.

У. Із запропонованих тверджень оберіть ті, що, на Вашу думку, є правильними:

1.   норми права є видом соціальних норм;

2.   гіпотеза — це структурна частина норми права, що передбачає самуповедінку суб`єкта права;

3.   норми принципи — це імперативні норми;

4.   норми права та норми моралі мають єдину основу;

5.   нормативно-правовий акт припиняє свою дію, коли його скасовує ВерховнаРада України.

УІ. Знайдіть та виправте помилку:

Естетичні норми — це правила поведінки всього населення у відповідності до положень етики, естетики та уявлень людини про всесвіт. Вони не є видом соціальних норм, їх можна вважати соціально-технічними нормами.

Естетичні норми — регулюють ставлення людей до порядку оформлення і

оцінки предметів матеріальної і духовної культури з позицій краси,

зручності, якості. Вони є видом соціальних норм.

УІІ. Із запропонованих схематичних зображень оберіть правильний варіант

УІІІ. Практичне завдання:

У запропонованій статті Кримінального Кодексу України знайдіть всі структурні елементи норми права:

Ч.1 Ст. 190. Шахрайство

Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) — карається штрафом до п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

Гіпотеза: Заволодіння чужим майном або придбання права на майно

шляхом обману чи зловживання довірою.

Диспозиція: Шахрайство.

Санкція: Штраф до п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів

громадян або громадські роботи на строк до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років.

ТЕМА 7. СИСТЕМА ПРАВА ТА СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

Основні терміни теми:

Норма права — це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене державою як критерій правомірної або забороненої поведінки, і забезпечене державними засобами.

Інститут права — це складова частина галузі права, сукупність правових норм, регулюючих певний вид однорідних суспільних відносин, що є (трудовий  договір, оплата праці, робочий час, час відпочинку. в трудовому праві і др).

Галузь права — це сукупність норм права, регулюючих якісно однорідну групу суспільних відносин.

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави та встановлює, змінює чи скасовує правові норми.

Галузь законодавства — це сукупність (група) нормативно-правових актів, що об'єднані спільною належністю до одного виду або сфери правового регулювання і характеризуються єдністю змісту, форми і системних зв'язків нормативних приписів, логічно поділених на інститути законодавства.

Систематизація нормативно-правових актів — це впорядкування та вдосконалення нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників. Існують такі види систематизації: облік, кодифікація, інкорпорація і консолідація.

Кодифікація — це засіб систематизації нормативних актів, здійснюється шляхом перероблення та зведення правових норм, що містяться в різних актах, у логічно узгоджений нормативно-правовий акт, який системно і вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин, як правило, на галузевому рівні.

Інкорпорація — це вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірники, у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо.

Консолідація — це форма систематизації законодавства через зведення у єдиний нормативно-правовий акт декількох актів, що регулюють певну сферу суспільних відносин без зміни їх змісту.

Питання для самостійного опрацювання:

1.   З яких елементів складається система права?

Система права є структурною організацією права, яка обумовлена об’єктивними умовами його існування і забезпечує внутрішню єдність і несуперечність права.

Система права — це внутрішня структура права, що охоплює всі діючі юридичні норми держави.

Система права включає декілька основних компонентів: галузі права, підгалузі, правові інститути і норми права.

2.   Чим різняться між собою галузь права та підгалузь права.

Галузь права – це сукупність норм права, регулюючих якісно однорідну групу суспільних відносин. Вона відрізняється своєрідністю предмету і методу правового регулювання (конституційне, трудове право, цивільне, сімейне, кримінальне і ін.).

Предмет правового регулювання складають суспільні відносини, регульовані даною сукупністю норм права. Метод правового регулювання є сукупністю різних способів правової дії галузі права на суспільні відносини, що є предметом її регулювання.

Підгалузь права — система однорідних предметно пов'язаних інститутів певної галузі права, які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

3.   Що є первинною «клітинкою» системи права та системи законодавства.

Основним елементом системи права, що визначає зміст галузей та інститутів права, є норма права.

Юридична норма – це первинна "клітинка" системи права. Вона має всі ознаки, притаманні будь-якій соціальній нормі: є загальним правилом, що діє безперервно в часі, регламентує поведінку соціальних суб'єктів і надає суспільству рис системності; водночас юридична норма має ряд особливостей, які тотожні особливостям права в цілому.

4.   Які види систематизації Ви знаєте, в чому різниця між ними?

Систематизація здійснюється чотирма способами:

1)  обліком;

2)  інкорпорацією;

3)  кодифікацією;

4)  консолідацією.

Облік — це збирання, фіксування в логічній послідовності та зберігання нормативно-правових актів, підтримання їх у відповідному контрольному (актуальному) стані з урахуванням усіх змін та доповнень, а також зі створення спеціальних систем їх нагромадження та пошуку.

Інкорпорація — це  зведення НПА у збірники, у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо.

Кодифікація — це перероблення та зведення правових норм, що містяться в різних актах, у логічно узгоджений нормативно-правовий акт, який системно і вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин, як правило, на галузевому рівні.

Консолідація — це зведення у єдиний нормативно-правовий акт декількох актів, що регулюють певну сферу суспільних відносин без зміни їх змісту.

5. Який вид систематизації найбільш застосовується в органах міліції?

Кодифікація найбільш застосовується в органах міліції. У результаті кодифікації видається єдиний, логічно і юридично цільний, нормативноправовий акт. Тому кодифікація завжди має офіційний характер і може проводитися тільки правотворчим органом.

Види кодифікації:

1.За обсягом:

•загальна, в результаті якої утворюється кодифікований нормативний акт з основних галузей права (Звід законів);

•галузева, яка охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси);

•міжгалузева та підгалузева (інституційна), що, відповідно, розповсюджується на кілька галузей (Повітряний кодекс) чи інститутів (Митний кодекс).

2.За формою виразу:

•основи (головні засади) законодавства;

•кодекси;

•положення; •статути.

Практикум: І. Розтлумачити ознаки системи права.

Ознаки (риси) системи права:

1.                 Обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин. Вона неможе створюватися на суб'єктивний розсуд людей існує об'єктивно;

2.                 Органічна цілісність, єдність і взаємозв'язок правових норм, а не їхвипадковий набір. Норми права, з яких складається система права, не можуть функціонувати ізольовано. Вони взаємно узгоджені та цілеспрямовані;

3.                 Структурна багатоманітність. Це означає, що система права складається знеоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно об'єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості.

ІІ. Скласти порівняльну таблицю всіх видів систематизації нормативноправових актів

Види систематизації НПА	Суб`єкт проведення	Офіційна чи неофіційна	Кінцевий результат (що видається)
Кодифікація	Правотворчий орган	Офіційна	Видається єдиний, логічно і юридично цільний, нормативноправовий акт
Інкорпорація	Правотворчий суб'єкт;	Офіційна	Видання правотворчими або уповноваженими їхнім рішенням компетентними органами збірників чинних нормативноправових актів
	спеціально уповноважений суб'єкт;	Неофіційна	видання збірників чинних нормативно- правових актів неправотворчими органами держави або іншими організаціями чи особами
	інших суб'єкти за їх ініціативою
Консолідація	Правотворчий орган	Офіційна	Видання нового нормативноправового акта

ІІІ. Вирішить тест з однією правильною відповіддю:

Система законодавства складається з:

а) законів та підзаконних актів, а також рішень Конституційного суду України;

б) галузей права, інститутів права та норм права;

в) галузей та інститутів законодавства.

ІУ. Закінчить фразу:

Галузевий комплекс (правовий комплекс) — це... системні нормативні комплекси в структурі права, які визначаються спільними метою та методами правового регулювання різних за своє соціальною природою суспільних відносин, що виникають та існують у певній сфері суспільства.

У. Із запропонованих тверджень оберіть ті, що, на Вашу думку, є правильними:

1.   норма права є елементом системи законодавства;

2.   система права складається з норм права, інститутів права та галузейправа;

3.   система законодавства складається з нормативно-правових актів, інститутів законодавства та галузей права;

4.   метою систематизації є налагодження зв`язків нормативно-правових актів;

5.   кодифікація законодавства може бути офіційною та неофіційною.

УІ. Знайдіть та виправте помилку:

Система права — це зовнішня форма права, що складається з норм права та нормативно-правових актів та є відображенням системи законодавства.

Система права - це внутрішня структура права, котра виражається в єдності й погодженості всіх діючих норм права даної держави, а також у їхньому розподілі по галузях і інститутам права.

УІІ. Із запропонованих схематичних зображень оберіть правильний варіант:

ТЕМА № 8: ПРАВОВІДНОСИНИ

Глосарій:

Суспільні відносини — це зв’язки між людьми, які встановлюються в процесі їх спільної життєдіяльності.

Правові відносини — це специфічні суспільні відносини, що виникають на основі норм права, учасники яких є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Суб’єкти права — це індивіди, організації або спільності, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин — носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Фізичні особи — це люди, але в правовідносинах залежно від їх правового статусу серед фізичних осіб розрізняють громадян, іноземців, осіб з подвійним громадянством, осіб без громадянства.

Юридичні особи — це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю та дієздатністю, яка може бути позивачем і відповідачем у суді.

Суб’єктивні права — це вид і міра можливої поведінки суб’єкта, що забезпечується (охороняється, захищається) з боку держави.

Юридичні обов’язки — це вид і міра належної поведінки суб’єкта права, що забезпечується можливістю державного примусу.

Об’єкт правовідносин — це  матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Зміст правовідносин. Юридичний зміст правовідносин — це можливість певної поведінки уповноваженого, необхідність відповідних дій або необхідність утримання від заборонених дій зобов’язаного суб’єкта. Фактичний зміст — реальна поведінка суб’єктів.

Фікція — це особлива техніка, вживана при створенні і застосуванні законів і правових норм. По суті, це ілюзорний факт, але який при цьому має величезне значення в юридичній практиці. Він потрібен для адекватного сприйняття і тлумачення законів і правових норм як нових, так і старих.

Презумпція — це припущення про наявність або відсутність певних фактів, що спираються на зв’язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним життєвим досвідом.

Завдання для самостійної роботи:

1. Наведіть класифікацію правовідносин та дайте розширену характеристику із прикладами.

Правовідносини класифікуються за різними підставами:

1)                 за предметом правового регулювання правовідносини бувають конституційні, адміністративні, цивільні, сімейні, трудові, кримінальні та ін. Кожній галузі права відповідають свої особливості регулювання, якими обумовлені особливості відповідних галузевих правовідносин. Так, цивільні правовідносини (зобов'язання, спадкування, власність) характеризуються рівним становищем сторін. Адміністративним правовідносин, навпаки, властиво підпорядкування однієї сторони (керованої) іншій стороні (керуючої). Трудові правовідносини характеризуються спеціальними гарантіями для трудящих: відносини в області судочинства - змагальністю сторін, гарантіями презумпції невинності і ін .;

2)                 в залежності від виконуваних функцій правовідносини бувають регулятивні та охоронні. Регулятивні - це такі правовідносини, які спрямовані на забезпечення розвитку суспільних відносин, їх впорядкування та закріплення. Вони виникають на основі правомірної поведінки суб'єктів. Охоронні - правовідносини, основним змістом яких є правові заборони, правові обмеження або обов'язки відповідних посадових осіб, передбачені в цілях забезпечення охорони регулятивних правовідносин. У таких правовідносинах домінує охоронна функція права;

3)                 в залежності від кількості суб'єктів правовідносин є:

-   Простими (правовідносини, в яких беруть участь два суб'єкти, наприклад договір купівлі-продажу, договір дарування, договір оренди та ін.),

-   Складними (правовідносини, в яких беруть участь більше двох суб'єктів, наприклад правовідносини між дітьми і батьками, правовідносини між учасниками договору простого товариства та ін.);

4) в залежності від терміну дії (тривалості) - термінові і безстрокові; 5) залежно від ступеня визначеності сторін:

-   Абсолютні (правовідносини, в яких точно відома лише правоможна сторона, всі інші учасники вважаються зобов'язаними, вони не повинні перешкоджати здійсненню суб'єктивних прав, наприклад відносини власності, відносини, що випливають їх авторського права, і ін.),

-   Відносні (правовідносини, в яких точно визначені всі учасники уповноважена і зобов'язана сторона, наприклад договір ренти, договір перевезення, договір банківського вкладу та ін.);

6) за характером обов'язків у правовідносинах:

-   Активні (в обов'язки однієї зі сторін входить вчинення позитивних дій, а право іншої сторони полягає у вимозі виконання цього обов'язку),

-   Пасивні (обов'язок полягає в утриманні від дій, заборонених законом); 7) за галузевою ознакою:

-   Матеріальні (виникають на основі норм матеріального права),

-   Процесуальні (виникають на основі процесуальних норм, похідних, вторинних від матеріальних правовідносин);

8)     залежно від способу задоволення інтересів уповноваженої особи: - Речові (інтерес уповноваженої особи задовольняється за рахунок корисних властивостей речей шляхом його безпосередньої взаємодії з річчю),

-   Зобов'язальні (інтерес уповноваженої особи може бути задоволений тільки за рахунок певних дій зобов'язаної особи по наданню уповноваженій особі відповідних матеріальних благ);

9)     в залежності від характеру правового регулювання:

-   Договірні (рівність учасників правовідносин, наприклад при укладанні цивільно-правових угод, укладення шлюбу),

-   Імперативні (один з учасників правовідносини має владні повноваження, наприклад правовідносини між адміністрацією виправної установи і засудженими).

2. Наведіть класифікацію об’єктів правовідносин.

Об’єктом правового відношення виступають матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Розрізняють такі види об’єктів правовідносин:

1)                матеріальні цінності (речі, предмети, цінності), характерні головним чиномдля цивільних, майнових правовідносин (купівля-продаж, дарування, позика, обмін, зберігання, заповіт та ін .);

2)                нематеріальні особисті цінності(життя, честь, здоров’я, гідність, свобода,безпека, право на ім’я, недоторканість особи), типові для кримінальних і процесуальних правовідносин;

3)                поведінка, дії (бездіяльність) суб’єктів, різного роду послуги і їх результати.Це головним чином правовідносини, які складаються у сфері побутового обслуговування, господарської, культурної та іншої діяльності;

4)                продукти духовної творчості (твори мистецтва, літератури, живопису,скульптури, музики, а також наукові відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції — все те, що є результатом інтелектуальної праці);

5)                цінні папери, офіційні документи (облігації, акції, векселі, лотерейні білети,гроші, приватизаційні чеки, паспорти, дипломи, атестати). Вони можуть стати об’єктом правовідносин при їх втраті, оформленні дублікатів, поновленні.

3. Між ким виникають адміністративні правовідносини (за участю ОВС)?

Адміністративно-правові відносини — це відносини, які виникають з приводу виконання адміністративних зобов’язань публічною адміністрацією. Характерною ознакою адміністративно-правових відносин є те, що органи публічної адміністрації виступають у них владною стороною, яка реалізує свої виконавчо-розпорядчі повноваження. Тобто має право на прийняття владного (обов’язкового) рішення.

Правоохоронні адміністративно-правові відносини— відносини, які виникають з приводу відповідальності за адміністративні провини. Вони виникають між правопорушником і правозастосовчим органом (його посадовою особою).

Практикум:

1. Розтлумачити ознаки правовідносин.

Ознаки правовідносин:

1.   Вони виникають на підставі норм права.

2.   Сторони правовідносин завжди наділені суб’єктивними правами івідповідними юридичними обов’язками. Зміст правовідносин формується внаслідок волевиявлення його учасників, дії юридичних норм, а також відповідно до рішень правозастосовчих органів.

3.   Вольові відносини між суб’єктами виникають за їх волевиявленням.

4.   Правові відносини — суть таких суспільних відносин, за яких здійсненнясуб’єктивних прав і виконання обов’язків забезпечуються можливістю державного примусу. В більшості випадків здійснення суб’єктивного права і виконання обов’язків мають місце без застосування заходів державного примусу. Якщо в цьому виникає необхідність, то зацікавлена сторона звертається в компетентний державний орган, який, розглянувши юридичну справу, виносить владне рішення (акт застосування права), де точно визначаються суб’єктивні права й обов’язки сторін. 5. Правовідносини здійснюються свідомо і цілеспрямовано.

6. Правові відносини виступають у вигляді конкретного суспільного зв’язку, причому ступінь конкретизації може бути різною. Мінімально конкретизуються правовідносини, які врегульовані безпосередньо законом. Типовий приклад — конституційні права і свободи. Власне, кожний громадянин сам визначає, в якій мірі він буде використовувати можливості, що надані йому відповідно до Конституції.

2.   Скласти порівняльну таблицю правосуб’єктності фізичної та юридичної особи.

Фізична особа	Юридична особа
Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) — це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.	Правосуб'єктність юридичних осіб (колективних суб'єктів правовідносин) — це правоздатність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органів, державних підприємств і установ, громадських об'єднань, комерційних (господарських) корпорацій, релігійних організацій та ін.
Правосуб'єктність фізичних осіб може бути: загальною, спеціальною, індивідуальною	Правосуб'єктність юридичних осіб може бути загальною та спеціальною .
Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи. Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей людини, що з'являються у неї в міру розумового,	Правоздатність і дієздатність у них виникають, здійснюються і припиняються одночасно. Способами припинення юридичної особи може бути її юридична ліквідація або реорганізація (поділ, злиття або приєднання).
фізичного, соціального розвитку.

3.   Вирішить тест з одною правильною відповіддю:

Правосуб’єктність включає в себе:

а) правоздатність, дієздатність, делікатність;

б) правоздатність, дієздатність, деліктоздатність, угодоздатність;

в) правоздатність та дієздатність.

4.   Закінчить фразу:

Фікція — це юридичний факт, який ... для цілей правового регулювання визнає дійсними ті юридичні факти, що відсутні в реальному житті, і навпаки.

5.   З запропонованих варіантів відповідей оберіть ті, що є правовідносинами:

 а) 10 клас прийняв участь у благодійному концерті, присвяченому 9 травня;

 б) Іванов продав квартиру;

 в) Петров не поступився місцем бабусі у транспорті;

 г) Партія “Борці за свободу” призначила загальні збори на 1 листопада 2014 року;

 д) Самойленко розірвав трудовий договір.

 

6.   Знайдіть та виправіть помилку:

До фізичних осіб відносять громадян, іноземців, патриатів, біпатриатів, державу.

До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для того, щоб виступати суб'єктом цивільних правовідносин, фізична особа повинна володіти цивільною правосуб'єктністю, яка включає в себе правоздатність та дієздатність.

7.   Із запропонованих схематичних зображень оберіть правильний варіант:

8.   Практичне завдання:

Знайдіть всі структурні елементи правовідносин в цій ситуації:

Іванов та Петров заключили договір куплі-продажу квартири.

Суб’єкт — Іванов та Петров.

Об’єкт — квартира.

Зміст — купівля-продаж квартири.

ТЕМА 9. ПРАВОВА ПОВЕДІНКА

Основні терміни теми:

Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки.

Правомірна поведінка — це вольова поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою.

Протиправна поведінка — це різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням.

Правопорушення — це неправомірне (протиправне) суспільно-шкідливе винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, за вчинення якого особа може бути притягнута до юридичної відповідальності.

Склад правопорушення — це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.

Міжнародне правопорушення — це дія або бездіяльність суб'єкта міжнародного права, у результаті чого порушуються норми міжнародного права і міжнародні зобов'язання цього суб'єкта, та наносять іншому суб'єкту або групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному спів-товариству в цілому шкоду матеріального або нематеріального характеру.

Злочин — це правопорушення, що несе високу соціальну небезпеку. Самим небезпечним видом правопорушень є злочини. Вони відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності, оскільки завдають більше тяжкої шкоди особистості, державі, суспільству.

Проступок — це менш суспільно небезпечні неправомірні діяння. Залежно від виду суспільних відносин, у сфері яких вони скоюються, а отже, від галузі права, норми якої при цьому порушуються, серед про ступків розрізняють адміністративні, дисциплінарні та ін.

Завдання для самостійної роботи:

1. Розкрийте соціальну природу правової поведінки.

Одним із вимірів соціальності людини є її поведінка як сукупність видимих вчинків і дій, що так чи інакше зачіпають інтереси інших людей, великих та малих соціальних груп та відображають рівень засвоєння нею соціальних норм, правил, принципів життєдіяльності в умовах взаємодії з оточуючим довкіллям. Як суб'єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства, коли її поведінка взаємозв'язана з оточуючими і має соціальний характер.

Поведінка має соціальний характер і визначається як сукупність певних дій, що викликають зміни у оточуючому світі чи у самому суб'єкті. У даному визначенні на першому місці перебуває саме суспільна цінність дій суб'єкта.

Соціальна поведінка — це дії людини стосовно суспільства, інших людей, до оточуючої природи і речей.

Поведінка людини може регулюватись нормами права або бути поза сферою цього регулювання (відносини дружби, заняття музикою тощо).

Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки. Юридично нейтральна поведінка не є правовою. Правова поведінка — форма вияву свободи особи.

2. Охарактеризуйте ознаки правопорушення.

Правопорушення — це суспільно небезпечне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке суперечить вимогам правових норм.

Розглянемо основні ознаки правопорушення:

По-перше, правопорушення — протиправний акт поведінки, тобто такий, що порушує саме правову норму, а не будь-яку іншу із соціальних норм.

По-друге, правопорушення — зовнішній акт поведінки — діяння, яке може проявлятися у формі дії або бездіяльності (не визначаються правопорушенням думки, почуття тощо).

По-третє, правопорушення — свідомий і вольовий акт поведінки, тобто скоєний особою, яка розуміє характер і значення свого діяння і може керувати своїми вчинками. Тому правопорушення — це варіант поведінки, вчинений осудною і дієздатною особою (неповнолітні і психічно хворі не визнаються законом деліктоздатними).

По-четверте, правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто скоєне умисно або з необережності.

По-п’яте, для правопорушення характерна наявність причинного зв’язку між діянням і суспільно небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

По-шосте, правопорушення завжди завдає суспільству певної шкоди, а

тому завжди є небажаним, суспільно небезпечним.

Суспільна небезпека правопорушень визначається всією сукупністю

ознак правопорушення:

а) цінністю того блага, на яке посягає правопорушення;

б) шкідливістю наслідків, що наступають як результат правопорушення;

в) способом діяння;

г) мотивами діяння, формою та ступенем вини.

3. Які елементи складають об’єктивну сторону правопорушення. Дайте їх поняття.

Елементи складу правопорушення:

— об’єкт правопорушення;

— об’єктивна сторона правопорушення;

— суб’єкт правопорушення;

— суб’єктивна сторона правопорушення.

Об’єктивна сторона правопорушення — це його зовнішня сторона, яку складають протиправні діяння (дія чи бездіяльність), викликані ним у суспільстві небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв’язок між діянням і його наслідками. Як і інші елементи складу правопорушення, об’єктивна сторона чітко закріплена в законі. Наприклад, тілесні ушкодження можуть бути тяжкими, менш тяжкими, легкими. Кожне з них утворює самостійний склад злочину, який передбачений КК України.

Ознаки об’єктивної сторони правопорушення:

— дія чи бездіяльність;

— суспільнонебезпечні наслідки;

— причинний зв’язок між ними;

— місце, час, спосіб, знаряддя, обставини скоєння правопорушення.

Дія — це активна поведінка людини, яка усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, охоплює не тільки рухові процеси тіла самої людини, а й процеси, що керуються людиною. Наприклад, хуліганство.

Бездіяльність — це пасивна поведінка людини, яка проявилася в невиконанні особою тих дій, які вона повинна і могла в даній ситуації здійснити, наприклад, ненадання лікарем допомоги хворому. Думки, переконання, наскільки б вони не засуджувались морально, не є правопорушенням, оскільки вони не є діянням — вчинком. Наслідком правопорушення називають збиток, шкоду, яку наносить діяння об’єкту правопорушення.

Причинний зв’язок між протиправним діянням та суспільно шкідливими наслідками має місце тоді, коли ці наслідки об’єктивно походять від даної дії чи бездіяльності.

Причинний зв’язок існує тоді, коли, по-перше, причина (діяння) у часі передує наслідкам, по-друге, причина повинна ці наслідки викликати, по-третє, без цієї самої причини (без цього діяння) конкретні наслідки не настали б.

Кожне правопорушення скоюється в певному місці чи декількох місцях, в певний проміжок часу, за певних обставин, в той чи інший спосіб, тими чи іншими засобами. Всі ці ознаки є складовими частинами об’єктивної сторони складу правопорушення.

4. З якого віку може нести юридичну відповідальність фізична особа? В кримінальному праві? В адміністративному праві?

Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Деліктоздатність є невід'ємним елементом правосуб'єктності. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Чинне законодавство передбачає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягають особи, яким до скоєння злочину виповнилось 16 років.

Лише за деякі злочини, спеціально вказані в законі, кримінальна відповідальність може настати з 14 років.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Кримінального кодексу України особи, які вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за:

–   умисне вбивство ;

–   посягання на життя державного чи громадського діяча, працівникаправоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги представника іноземної держави ;

–   умисне тяжке тілесне ушкодження;

–   умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження;

–   диверсію;

–   бандитизм;

–   терористичний акт;

–   захоплення заручників;

–   зґвалтування;

–   насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

–   крадіжку;

–   грабіж;

–   розбій;

–   вимагання;

–   умисне знищення або пошкодження майна;

–   пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1)  штраф;

2)  громадські роботи;

3)  виправні роботи;

4)  арешт;

5)  позбавлення волі на певний строк.

Адміністративна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, який застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного порушення 16-річного віку.

До осіб віком 16-18 років, які вчинили адміністративне правопорушення, застосовуються заходи впливу:

1)  зобов’язання публічно попросити вибачення в потерпілого;

2)  попередження;

3)  догана або сувора догана;

4)  передача неповнолітнього під нагляд батькам чи педагогічного, трудовогоколективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

У випадку вчинення особами віком 16-18 років  наступних правопорушень, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах:

–   незаконне вироблення, придбання, зберігання, перевезення наркотичнихзасобів або психотропних речовин без мети збути в невеликих розмірах;

–   дрібне розкрадання державного або колективного майна;

–   порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів;

–   керування транспортними засобами в стані сп’яніння;

–   дрібне хуліганство;

–   поширювання неправдивих чуток;

–   злісна непокора розпорядженню або вимозі працівника міліції чи їх образа;– порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж вогнeпальної, холодної або пневматичної зброї.

З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб  можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАП:

1)попередження;

2)штраф;

3)оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення;

4)конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення;

5)позбавлення спеціального права (до 3 років); 6)виправні роботи (до 2-х місяців, 20 % від зарплати); 7)адміністративний арешт (до 15 діб).

Практикум:

1. Розтлумачити ознаки правової поведінки.

Правовій поведінці властиві такі ознаки:

1)  має соціальне значення як соціально корисна (правомірна поведінка) або яксоціально шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних відносин у ході соціального розвитку;

2)  має зовні виражений характер у вигляді дії або бездіяльності. Діябезпосередньо впливає на відносини між суб'єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словесною), складається із різних висловлень, суджень і оцінок, які виражають внутрішній стан суб'єкта;

3)  має свідомо вольовий характер, тобто припускає усвідомлення обставин іможливість здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку і керувати Своїми вчинками;

4)  регулюється правовими нормами, що містяться в текстах правових актів, якіабо прямо описують умови і ознаки правових вчинків, або передбачають будьякі заходи моделювання правової поведінки. Це відрізняє правову поведінку від інших типів соціальної поведінки;

5)  має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з:

а) реалізацією суб'єктом своїх Інтересів (досягнення особистих цілей,

задоволення потреб, зазнання певних втрат);

б) реакцією держави на результати правової поведінки (стимулювання, охорона соціально корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціально шкідливі дії).

До складу правопорушення входять:

1)                 суб'єкт правопорушення - деліктоздатна фізична чи юридична особа.Зазвичай правопорушення вчиняють фізичні особи (а злочини - виключно фізичні особи), але суб'єктом цивільного проступку може бути й юридична особа. Оскільки окремі правопорушення можуть бути скоєні не будь-якими, а лише певними особами, то слід виділяти і поняття «спеціальний суб'єкт правопорушення». Наприклад, вчинити дезертирство може тільки військовослужбовець, отримати хабара - тільки посадова особа.

2)                 об'єкт правопорушення - суспільні відносини, соціальні блага, цінності,

права і свободи особи, інтереси держави, на які посягає правопорушник. Об'єкт правопорушення являє собою охоронювані правом реальні блага - соціальні цінності (матеріальні або нематеріальні), на які посягнув порушник. Наприклад, відносини власності, життя та здоров'я особи, громадська безпека.

3)                 суб'єктивна сторона правопорушення - ставлення особи довчинюваного нею діяння та його наслідків. Головний елемент суб'єктивної сторони - вина у формі умислу або необережності. Факультативними (необов'язковими) елементами суб'єктивної сторони є мотив і мета правопорушення. Відповідальність за цивільний проступок може наставати і за відсутності вини (у випадках, спеціально обумовлених законом);

4)                 об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішня характеристикаправопорушення, що включає протиправне діяння (дію чи бездіяльність), результат діяння і причинний зв'язок між діянням і результатом. Об'єктивна сторона включає умови і обставини, в яких проявляється протиправна поведінка, суспільно небезпечні наслідки, що настали, знаряддя, які при цьому використовувались, та причинний зв'язок між вчиненим діянням і наслідками, що настали.

3. Вирішить тест з одною правильною відповіддю:

1. Суспільна небезпечність злочину характеризується:

а) рівнем заподіяння шкоди;

б) сферою суспільних відносин, яким нанесено шкоду;

в) рівнем суспільної небезпеки.

4.   Закінчіть фразу:

Міжнародне правопорушення - це несправедливий акт.....суб'єкта міжнародного права або його упущення, що полягає в порушенні міжнародного зобов'язання.

5.   Визначте, які з наведених правопорушень є злочинами, а які - проступками?До якого виду проступків вони належать?

А. Віра отримала від двох знайомих велику суму грошей, щоб придбати для них ювелірні вироби, після чого зникла. Злочин

Б. Віктор Петрович, керуючи автомобілем, порушив правила дорожнього руху.  Адміністративний проступок

В. Олег без поважної причини не прийшов на роботу. Дисциплінарний проступок

Г. Олександр у нетверезому стані тероризував сусідів, побив пенсіонера

Дмитра Миколайовича, погрожував усім розправою. Злочин

Д. Толя проїхав в автобусі „зайцем”.    Адміністративний проступок

6.   Знайдіть та виправте помилку:

Суб'єкт правопорушення - це фізична чи юридична неделіктоздатна особа, яка вчинила правопорушення.

Суб'єкт правопорушення - деліктоздатна фізична чи юридична особа. Зазвичай правопорушення вчиняють фізичні особи (а злочини - виключно фізичні особи), але суб'єктом цивільного проступку може бути й юридична особа. Оскільки окремі правопорушення можуть бути скоєні не будьякими, а лише певними особами, то слід виділяти і поняття «спеціальний суб'єкт правопорушення».

7.   Із запропонованих схематичних зображень оберіть правильний варіант:

8.   Практичне завдання: Проаналізуйте ситуацію. Спираючись на знання ознак правопорушення, визначте, чи є така ситуація правопорушенням.

Ситуація 1: Сергій ішов додому. На пустинній вулиці він побачив двох молодиків, які чіплялися до дівчини. На прохання Сергія припинити молоді люди не реагували. Тоді, щоб захистити дівчину, Сергій побив хлопців, завдавши їм тілесних ушкоджень.

У цій ситуації будуть застосовуватись норми п.1 ст.36 Кримінального кодексу України “Необхідна оборона. Необхідною обороною визначаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони”.

Отже, така ситуація не є правопорушенням.

Ситуація 2: Сергій ішов додому. Поруч із будинком Світлани він побачив Андрія, який теж симпатизував Світлані. Зі словами: „Я ж попереджав тебе, щоб ти більше тут не з’являвся.” - Сергій почав бити Андрія, зрештою Андрій отримав тілесні ушкодження.

У цій ситуації будуть застосовуватися норми Кримінального кодексу України ст.121 “Умисне тяжке тілесне ушкодження” - якщо Андрій одержав тяжкі тілесні ушкодження або ст.122 “Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження” - якщо ушкодження середньої тяжкості, або ст.125 “Умисне легке тілесне ушкодження” - при легкому тілесному ушкодженні.

Отже, дана ситуація є не лише правопорушенням, а й злочином.

ТЕМА 10. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Основні терміни теми:

Соціальна відповідальність — це об'єктивна необхідність відповідати за порушення соціальних норм. Вона виражає характер взаємин особистості з суспільством, державою, колективом, іншими соціальними групами і утвореннями - з усіма оточуючими її людьми.

Юридична відповідальність — це абсолютне відношення, яке являє собою добросовісне виконання своїх обов’язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей і окремою особою.

Перспективна юридична відповідальність — це сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність — це теж правові відносини, але конкретні, індивідуалізовані, що виникають на підставі правопорушення; визначені правом несприятливі наслідки, що настають для конкретної особи у зв’язку з вчиненням нею правопорушення.

Кримінальна відповідальність — це різновид ретроспективної відповідальності, що полягає у застосуванні до винної у вчиненні злочину фізичної особи виду й міри кримінального покарання.

Адміністративна відповідальність — це накладення на винних фізичних (юридичних) осіб, які порушили правила поведінки, адміністративних стягнень, що створюють для цих осіб (колективів) несприятливі наслідки особистого, майнового, морального та іншого характеру.

Цивільно-правова відповідальність — це покладання на особу, відповідальну за невиконання або неналежне виконання зобов’язання або за порушення іншого, що охороняється законом права, несприятливих майнових наслідків, передбачених правовою нормою або договором.

Матеріальна відповідальність — це  різновид ретроспективної юридичної відповідальності працівника за майнову (матеріальну) шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов’язків.

Дисциплінарна відповідальність — це різновид ретроспективної юридичної відповідальності особи за порушення норм права, що регулюють відповідну дисципліну, і застосування до порушника дисциплінарних стягнень.

Завдання для самостійної роботи:

1. Охарактеризуйте принципи юридичної відповідальності. Який принцип покладений в основу норми прямої дії (Конституція України)?

Принципи юридичної відповідальності:

Принцип законності. Єдиною законною підставою застосування норм відповідальності є наявність факту правопорушення. В умовах демократичного правового режиму ніякі соціальні, расові, моральні чи інші якості особи, її минуле, її родинні та інші зв’язки, вольові настанови, які не проявилися в антисуспільній поведінці — ніщо не може бути підставою виникнення юридичної відповідальності, крім самого факту правопорушення.

Принцип невідворотності й своєчасності відповідальності. Між правосуддям і юридичною відповідальністю конкретної особи існує генетичний зв’язок: правопорушення породжує відповідальність. Іншими словами, немає юридичної відповідальності без правопорушення так само, як немає (не повинно бути) правопорушення без юридичної відповідальності. Випадки застосування санкції без достатньої законної підстави — правопорушення, що рідко зустрічаються, в основному пояснюються помилками в кваліфікації діяння. Якщо здійснюється факт правопорушення, а відповідальність не наступає, то це завжди завдає моральної шкоди авторитету закону, підриває ідею законності та справедливості у свідомості громадян нашої держави. При цьому шкода, яка заподіяна бездією закону, негайно матеріалізується в нові правопорушення, оскільки провокуватиме думку про можливість уникнення юридичної відповідальності. Отже, зрозумілим стає принцип своєчасності.

Принцип заборони двічі притягати до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України). Цей принцип також може бути сформульований як недопустимість компонування двох і більше юридичних відповідальностей за фактично одне правопорушення. Даний принцип не є безспірний. Так, деякі автори вважають можливим поєднання, наприклад, адміністративної відповідальності з дисциплінарною. Інші вважають таке поєднання недоцільним. Будь-який галузевий інститут юридичної відповідальності здійснює штрафну, каральну функцію, всі інститути відповідальності використовують покарання як метод регулювання деліктних відносин.

Принцип індивідуалізації. Всі громадяни держави рівні перед законом в тому розумінні, що є носіями рівних прав та рівних обов’язків. Отож, невиконання цих обов’язків повинно тягти за собою в принципі однакову, рівну правову відповідальність. Юридична відповідальність ефективна тільки за умови, що її носій персонально визначений. З точки зору права кожен особисто відповідальний за власну вину. Тут не може бути “кругової поруки”. Юридична відповідальність накладається або на окрему автономно діючу фізичну особу, або на суб’єктів — членів певного колективу. В останньому випадку юридична відповідальність розподіляється між членами та керівниками колективу відповідно до долі вини кожного щодо скоєного правопорушення.

Принцип регламентованості. Необхідним принципом юридичної відповідальності є правова регламентація процесу його здійснення. У всякому випадку йдеться про реалізацію основних моментів, етапів розвитку юридичної відповідальності як матеріального правовідношення. Таку регламентацію здійснюють норми процесуального права, породжені наявністю певних фактів процесуальних правовідносин, через які проявляються відносини юридичної відповідальності. Необхідність процесуально-правової регламентації юридичної відповідальності пояснюється перш за все тим, що вона (відповідальність) переважно спрямована на здійснення покарання. Воно не можливе без застосування заходів державного примусу.

Принцип законності полягає в тому, що як правопорушення розглядаються тільки ті діяння, які передбачені чинним законодавством. Відповідно до ч.2 ст.58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавались законом правопорушеннями.

2. Що саме розуміється під конституційною відповідальністю? Хто є суб’єктом порушення права. Наведіть приклади.

Конституційно-правова відповідальність — вид юридичної відповідальності, що передбачений нормами конституційного права. Має політико-правовий характер, іноді перетинається з політичною відповідальністю.

Виділяють два аспекти конституційно-правової відповідальності:

•Позитивний. Суб'єктами є всі суб'єкти конституційно-правових відносин, проявляється у сумлінному ставленні суб'єктів до реалізації своїх конституційних обов'язків, ефективне їх виконання. Окрім того позитивну відповідальність пов'язують з підзвітністю, наявністю компетенції у певній сфері.

•Негативний. Полягає у застосуванні спеціальних заходів впливу внаслідок неналежної поведінки суб'єктів конституційного права.

Розрізняють два значення негативної конституційно-правової відповідальності:

1)                Широке значення — охоплює власне конституційну відповідальність увузькому сенсі, адміністративну, кримінальну відповідальність за порушення норм конституційного права

2)                Вузьке значення — вид юридичної відповідальності, передбачений нормамиконституційного права. Має специфічні коло суб'єктів, механізм реалізації, санкції.

Нормативною підставою конституційно-правової відповідальності в

Україні є Конституція та значна кількість інших нормативно-правових актів, які регулюють окремі її елементи та переважно закріплюють конкретні види конституційних правопорушень.

Фактичною підставою її настання виступає порушення приписів конституційного законодавства.

Суб'єкти конституційно-правової  відповідальності:

1)  держава (ч.2 ст. 3. Конституції, в статті зазначено, що «держава відповідаєперед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави»);

2)  органи державної влади;

3)  органи місцевого самоврядування;

4)  громадські об'єднання: політичні партії і громадські організації;

5)  посадові особи — депутати;

6)  фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи безгромадянства.

Суб'єктами притягнення до відповідальності виступають:

1)  парламент;

2)  Конституційний Суд;

3)  президент;

4)  територіальна громада (виборці).

Прикладами заходів конституційно-правової відповідальності виступають, наприклад, імпічмент президента, розпуск парламенту, висловлення недовіри та відставка уряду, відставка окремих міністрів, висловлення недовіри депутатам та їх відкликання виборцями, визнання неконституційними актів чи  окремих їх частин, призупинення актів виконавчих органів влади та інші.

3. Якими нормативними актами регулюються процедура амністії і помилування?

Закон України "Про застосування амністії в Україні".

Однією з підстав звільнення засуджених від відбування покарання є амністія. Закон України «Про застосування амністії в Україні» в ст. 1 визначає, що амністія — це повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та Закону «Про застосування амністії в Україні». Такий закон може бути прийнято не частіше одного разу протягом календарного року.

Законом про амністію може бути передбачено:

•повне звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначено судом покарання (повна амністія);

•часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості стосовно осіб, які звільняються від відбуванні покарання. Що стосується питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, то воно вирішується відповідно до положень Кримінального кодексу України, виходячи із виду і терміну фактично відбутого засудженим покарання.

Амністія не може бути застосована до таких категорій засуджених:

•осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;

•осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та/або особливо тяжких злочинів, крім випадків індивідуальної амністії;

•осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; •осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;

•осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин.

Амністія також не застосовується до осіб, засуджених за умисне вбивство; катування; насильницьке донорство; незаконне позбавлення волі або викрадення людини, якщо при цьому сталося заподіяння смерті, або нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що потягнули за собою смерть. Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється.

Акт про помилування

Помилування – акт прощення засудженного та звільнення його від покарання. Воно відрізняється від аміністії цілою низкою ознак. Зокрема, помилування — це акт, який видає Президент України. Це означає, що Президент, як гарант прав і свобод людини, наділений правом прощення навіть найнебезпечнішого злочинця, реалізуючи таким чином соціальну спрямованість держави Україна. Акт помилування має індивідуальний характер, оскільки стосується конкретного засудженого, на відміну від амністії, яка спрямована на невизначену кількість засуджених. Якщо видання амністії не залежить від засудженого, його бажання та волевиявлення, то подання клопотання про помилування — це право засудженого і саме він є його ініціатором.

Помилування на відміну від амністії не має обмежень щодо категорій засуджених, які можуть бути звільнені на підставі акту помилування. Але актом помилування може бути замінене одне покарання на інше, більш м’яке. Помилування засуджених здійснюється у виді:

— заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років (У такому випадку клопотання про помилування може бути подано після відбуття не менше двадцяти років призначеного покарання); — повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

— заміни покарання або не відбутої його частини більш м’яким покаранням.

Особи, які засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі злочини або мають дві і більше судимостей за вчинення умисних злочинів чи відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, можуть бути помилувані у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин.

Право клопотати про помилування має особа, яка:

•засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

•засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, вирок суду щодо якої приведено у відповідність із законодавством України;

•засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування;

•є захисником, одним із батьків, дружиною (чоловіком), дитиною, іншим членом сім'ї, законним представником зазначених категорій осіб.

Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а при розгляд і справи в касаційному порядку після прийняття рішення відповідним судом. З наведеного переліку видно, що визначальним моментом щодо подання клопотання про помилування є закон, за яким виконується рішення (вирок) про покарання і той факт чи погоджуються іноземні держави визнавати вирок суду України.

4. Які функції юридичної відповідальності Ви знаєте?

Функції юридичної відповідальності — це основні напрями впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку.

Функції юридичної відповідальності за своїм змістом часто дублюють одна одну. Серед них розрізняють регулятивну, охоронну, каральну, поновлюючу, виховну (превентивну) та заохочувальну (стимулювальну) функції.

1)                 Регулятивна функція юридичної відповідальності - напрям правовоговпливу, який полягає у спонуканні індивіда дотримуватися правових приписів та виявляється в його правомірній поведінці.

2)                 Охоронна функція спрямована на захист позитивних суспільнихвідносин шляхом нормативно встановлених механізмів притягнення винних осіб до відповідальності у разі порушення норм права.

3)                 Каральна функція - напрям правового впливу на суб'єктівправопорушення, що відповідає принципам юридичної відповідальності і полягає в осуді, позбавленнях особистісного та майнового характеру.

4)                 Виховна (превентивна) функція - напрям правового впливу наіндивідуальну і суспільну свідомість, який полягає у формуванні правосвідомості, правової культури та викоріненні зі свідомості особи правового нігілізму, антисоціальної поведінки (реальної або припустимої).

5)                 Поновлювальна функція - такий напрям впливу на свідомість таповедінку людей, який спрямований на впорядкування суспільних відносин, правового статусу суб'єктів.

6)                 Заохочувальна (стимулювальна) функція - напрям впливу, на позитивнеставлення особи до встановлених правил поведінки і бажання виконувати (дотримуватися) необхідні вимоги права й отримувати відповідні заохочення, передбачені законодавством.

Практикум:

1. Розтлумачити ознаки ретроспективної юридичної відповідальності.

Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність — це специфічні правовідносини між державою і правопорушником унаслідок державноправового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку зазнати позбавлення волі й несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності:

•Державно-правовий примус - це спосіб державного впливу на суб'єкта правопорушення, що тягне для нього позбавлення особистого, майнового чи організаційного характеру.

Державний примус характеризується конкретною діяльністю компетентних органів чи службових осіб, яка включає в себе:

а) нагляд за правомірністю поведінки учасників суспільних відносин;

б) дослідження обставин діянь, у яких виявлені ознаки правопорушень;

в) розгляд справ про конкретні правопорушення;

г) застосування юридичних санкцій до винних осіб;

д) виконання актів застосування норм права.

•Важливою ознакою юридичної відповідальності є негативна реакція держави на правопорушення і на суб'єкта, що винний у вчиненні правопорушення. Засуджуючи правопорушення, держава через правові норми закріплює моделі забороненої правом поведінки або обв'язки, які суб'єкти повинні виконати і за невиконання яких настає юридична відповідальність. Тим самим держава виказує своє негативне ставлення до правопорушення. Наприклад, Земельний Кодекс України вказує, що за порушення земельного законодавства суб'єкти несуть цивільну, адміністративну чи кримінальну відповідальність. А в ст. 25 Закону України "Про міліцію" говориться, що працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

•Ще однією ознакою юридичної ретроспективної відповідальності є обов'язок правопорушника зазнати несприятливих для себе наслідків за протиправну поведінку. Компетентні органи або службові особи від імені держави покладають юридичну відповідальність у межах санкцій, якими передбачаються види покарань і стягнень.

Усі ознаки є обов'язковими. Відсутність хоча б одної з них говорить про те, що відсутня юридична ретроспективна відповідальність.

2.   Скласти порівняльну таблицю видів ретроспективної юридичноївідповідальності за галузевим критерієм.

Види юридичної відповідальності за галузевим критерієм	Юридична підстава	Засоби відповідальності	Правозастосовний акт
Кримінальна відповідальність	Встановлення судом повної відповідності фактичної і юридичної сторін вчиненого. (склад злочину)	Кримінальне покарання	Обвинувальний вирок суду
Адміністративна відповідальність	Є не тільки проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й порушення, передбачені нормами інших	Адміністративних стягнення	Нормативноправовий акт
	галузей права (наприклад, житлового, трудового, земельного та ін.)
Цивільно-правова відповідальність	Порушення договірних зобов'язань або заподіяння позадоговірної шкоди	Повне відшкодування завданої шкоди, як майнової, так і немайнової, а також сплату неустойки	Цивільноправовий договір
Дисциплінарна відповідальність	Порушення трудової, навчальної, службової, військової дисципліни	Догана або звільнення	Дисциплінарний статут та спеціальне положення, чинних у низці галузей управління і деяких сферах державної діяльності
Матеріальна відповідальність	Шкода, заподіяна роботодавцю працівником	Грошове стягнення	Наказ

3.   Вирішить тест з одною правильною відповіддю:

1. До функцій юридичної відповідальності відносяться:

а) постійні та тимчасові, каральна, виховна, попереджувальна;

б) каральна, правовідновлююча, компенсаційна;

в) виховна, попереджувальна, ціннісно-орієнтаційна, охоронна.

4.   Закінчіть фразу:

Міжнародна юридична відповідальність — це визначена нормами міжнародного права відповідальність суб'єктів цього права, що настає за вчинення міжнародно-правового делікту. Передбачає обов'язок суб'єкта міжнародного права ліквідувати шкоду, яка була заподіяна ним іншому суб'єкту міжнародного права в результаті порушення міжнародноправового зобов'язання, або обов'язок відшкодувати матеріальний збиток заподіяний в результаті дій, що не порушують норм міжнародного права, якщо таке відшкодування передбачається спеціальним міжнародним договором(абсолютна відповідальність).

5.   Із запропонованих варіантів відповідей оберіть ті, що є.правильними Узгодьте терміни і поняття:

1.Трудова відповідальність (її різновиди: дисциплінарна і матеріальна)

2. Кримінальна відповідальність     3. Адміністративна відповідальність

4.Конституційно-правова                5. Цивільно-правова відповідальність

Конституційно-правова відповідальність - настає за вчинення конституційних правопорушень (порушення конституційної заборони; вчинення дій, що суперечать загальним принципам і змісту Конституції), спрямована на припинення зловживання владою, проведення профілактики її діяльності. Адміністративна відповідальність - настає за вчинення адміністративних правопорушень.

Цивільно-правова відповідальність - настає за вчинення цивільного правопорушення: невиконання договірного зобов'язання майнового характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином, заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правового проступку) здоров'ю або майну особи.

Трудова відповідальність (її різновиди: дисциплінарна і матеріальна) - настає за вчинення трудового (дисциплінарного чи матеріального) правопорушення: невиконання або неналежне виконання службових обов'язків відповідно до дисциплінарних статутів і положень; порушення внутрішнього трудового розпорядку, заборон чи обмежень, а також за збиток, заподіяний підприємству, установі, організації через недотримання технології виробництва та ін. Кримінальна відповідальність - настає за кримінальні злочини, вичерпний перелік яких міститься в Кримінальному кодексі, отже встановлюється лише законом, настає з моменту офіційного обвинувачення і реалізується винятково в судовому порядку.

6.   Знайдіть та виправіть помилку:

Юридична відповідальність передбачена працями науковців (доктринальними джерелами).

Юридична відповідальність — реалізація санкції. Позиція інших науковців полягає в тому, що вони розглядають юридичну відповідальність у нерозривному зв'язку з санкцією правової норми і визначають її як реалізацію санкції. Л. С. Явич: «У самому простому підході, юридична відповідальність — це застосування відповідної санкції порушеної правової норми». Е. Лейст стверджує: «Широко поширене визначення юридичної відповідальності як реалізації санкцій».

7.   Із запропонованих схематичних зображень оберіть правильний варіант:

8.   Практичне завдання:

1. Проаналізуйте ситуації та визначте, в яких випадках має настати юридична відповідальність. Визначте її вид.

А. Іван С. за підробленими документами отримав у банку велику суму грошей;

Кримінальна відповідальність

Б. Борис В. образив свого дядька під час сімейної лайки;

Громадський осуд, можлива адміністративна відповідальність за образу відповідно до КпАП ст.173-2

В. Наталія П. своєчасно не виконала зазначену в контракті роботу;

Дисциплінарна відповідальність

Г. Галина Б. не з’явилася на щорічну зустріч випускників школи;

Можливий осуд з боку колишніх однокласників, але якщо причина вагома (стан здоров’я, сімейні проблеми тощо) — це може викликати співчуття та розуміння

Г. Павло П. спізнився на роботу на 40 хвилин;

Дисциплінарна відповідальність

Д. Микола Л., бажаючи влаштувати свою доньку на навчання в університет, дав декану одного з факультетів хабара.

Кримінальна відповідальність