Сценарій«Через роки, через віки ми чуєм голос твій, Тарасе»

«Через роки, через віки ми чуєм голос твій, Тарасе»

Мета: виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова України, вшанування пам’яті  видатного художника слова, патріота України – Т.Г.Шевченка, формування культури мовлення через красу і багатство рідної мови

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, свічки,  хліб,  рушники.

На сцені – стіл, вкритий рушниками, портрет Шевченка, квіти, свічка; по можливості – елементи інтер’єру української хати

 

Вчитель.

   Плине час, як стрімкі води сивого Дніпра-Славути. Минають роки, десятиліття ... Але ніколи не минеться народ і його ставлення, його невгасима любов до всього найкращого, що квітчає рід людський і землю рідну. Ніколи не погасне в серцях глибока шана до яскравого сузір’я полум’яних борців за народне щастя, до геніїв, що віддали свій талант рідний Батьківщині. Серед них Тарас Григорович Шевченко.

   Тарасе, поглянь на свою Україну, вона - в цьому залі. До тебе прийшли сьогодні твої друзі. Ми раді бачити вас у нашій світлиці. Разом з вами ми полинемо у спогади про дитячі та юнацькі роки Тараса Шевченка, прислухаємося до думки славного Кобзаря, вклонімось світлій пам’яті поета.

Ведуча 1

Провіснику волі, великий титане,

Справдились думи пророчі твої!

Прийми ж ти данину любові і шани                                                                                                                                        Від українців - нащадків твоїх.

        Вчитель Шановні діти, сьогодні ми говоритимемо про життєвий та творчий шлях геніального сина українського народу Т. Г, Шевченка.

Ведуча 2

Навесні,коли тануть сніги                                                                                                                          І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуємо пам’ять Шевченка

( Звучить пісня “Думи МОЇ...” )

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг. Вона несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Шевченка. Підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати.Так, синочку, правда.

Хлопчик, А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить. Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка гасне. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив. Матусю, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші -ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли людина добра, любить людей, щира, - то свічечка горить ясно і світло.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим! Хочу, щоб моя свічка світила яскраво!

Мати. Старайся, мій хлопчику!

Вчитель. Життя нашого поета таке дивне,  що слухаючи про нього, можна було б сказати,що це легенда. Мені хотілося б розпочати розповідь про поета, як починаються казки.

За широкими морями, за лісами дрімучими був веселий край, розкішний і багатий, але заворожений злими людьми. І жили там кріпаки в тяжкій роботі, загнані в неволю люди.

Вони мусили робити те, що їм накаже пан.І дуже часто на цю роботу витрачався увесь день, працювали тяжко й безперестанку. І дорослі, і малі — всі мали служити одній людині.

У такому світі, у сім'ї невільних людей і народився наш маленький Тарасик.

Дитина 1 У старій хатині

В кріпака колись,

В тихий день весняний.

Хлопчик народивсь.

Дитина 2 В мальовничім нашім краї,  

Де цвіте калина,

Народивсь найкращий

 Син твій, Україно.

Дитина 3. У селі Моринцях,

У сільській хатині

Уродився він на славу '

Цілій Україні.

Дитина 4  В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

 Кріпачка-мати, вбита горем.

Дитина 5. Не на шовкових пелюшках,

 Не у вел ичному палаці,

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі, тьми і праці.

Дитина 6. Нещасна мати повивала

 Його малого...Зажурилась

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась.

Вчитель. 9березня 1814 року в селі Моринцях на Київщині в сім’ї селянина-кріпака народився Тарас Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном.

Вчитель. Восьмилітнього хлопчика Тараса батьки віддали “до дяка в науку”. За найменшу провину дяк карав своїх учнів різками.

Ведуча1Ти взяла мене маленького на руку

І в школу хлопця одвела,

До п’яного дяка в науку.

“Учися,серденько, колись

З нас будуть люди”, - ти сказала.

ВчительТа недовго тривала Тарасова наука. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Ведуча2.Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Вчитель. Невдовзі після смерті матері в 1825 році помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Ведуча 1.Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,   

    Умер на панщині..! ми

. Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи –

 Носити воду школярам...

Вчитель Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші “Мені тринадцятий минало...”

Інсценізація вірша “Мені тринадцятий минало.. ”

Оксана. Чого ж ти плачеш? Ох, дурненький Тарасику! Давай я витру сльози! Не сумуй, милий Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш, будеш малярем!

Тарас. Еге ж, малярем!

Оксана. І розмалюєш нашу хату.

Тарас. Атож! А всі кажуть, що я - ледащо і ні на що не здатний. Ні я не ледащо! Я таки буду малярем!

Оксана. Авжеж, будеш!

  Вчитель. Тарас наймитує, а випаде вільна часина - читає і малює.

Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипнівського маляра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

 Дитина .1 Бог почув молитву материнську .

І дав душі убогій силу

І в руки хлопцеві вложив.

Співецьку надзвичайну ліру.

Дитина .1 виріс він, і кобзу взяв,

І струн її торкнувсь рукою,

І пісня дивна полилась,

Повита вічною журбою. .

Ведуча2    Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

Нишком він малює

 Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду.

Вчитель.Зустріч у Петербурзі із земляком - художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, поетом Жуковським круто змінила долю Шевченка. Вони побачили великі здібності юнака і викупили його з кріпацтва.

Ведуча1 Так в людському морі

Зустрілись брати,

Що зуміли в горі

 Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вільним став Тарас!

Ведуча 2.Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Сміливим і щирим

Був Тараса спів.

Він гострить сокири,

Кличе на панів.

Вчитель.Ще маленьким хлопчиком Тарасикові довелося працювати: пасти за селом телят, ягнят, носити воду. Мусив заробляти собі на життя, але понад усе хотів навчитися читати і писати, а ще любив малювати. Як тільки випаде вільна хвилина, хлопчик брав аркуш  паперу, недогризок олівця і, сховавшись у бур'янах, малював усе, що бачив довкола. З любов'ю зображав рідне село, поле, гай, луг. Подивіться на його картини. (Розгляд картин). Завдяки друзям, які полюбили талановитого юнака, Тарас Шевченко став вільним. Так Тарас вивчився на художника.

         Але найбільше знає і любить Україна Шевченка, як свого великого поета.

      Т. Шевченко писав про долю і недолю свого народу, про його славне .минуле.

Вчитель. За бунтарські вірші З3-річного Тараса забрали в солдати. Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші, і ховав їх за халявою в чобіт... Тепер цю книжку називають “захалявною”. Поет писав:

  О думи мої, о слава злая!

За тебе марно я в чужому краю  

Караюсь, мучусь але не каюсь! „

Звучить пісня “Зоре моя вечірняя

Ведуча1 І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати

І будуть люди на землі.

Вчитель— За те, що Шевченко любив рідну природу, свій край, оспівував у своїх віршах і малюнках, його народ назвав Кобзарем. Так український народ називав співунів, які ходили Україною з бандурою і співали пісні про тяжку долю, тяжке життя українського народу і красу рідної природи.

         Вірші поета були видані окремою книжкою, яка називається «Кобзар». (Показ книжки).

Люди плакали, коли читали вірші чи слухали їх, бо в цій книжці велика сила, мудрість. Щирі слова пройняті великою любов’ю до України.

Дитина.

У вікні любисток, на підлозі м'ята,

У простій оправі — книга серед книг.

 Наче щедре сонце оселилось в хаті,

І велике щастя, стало на поріг!

Мудра, світла книга то «Кобзар» Тараса,  

На столі, як свято, білий коровай.

І пішло повір'я з прадідського часу:

 Як «Кобзар» у хаті—буде щастя,знай!

Інсценізація

Хтось із дітей

Тихо надворі. Ні вітру, ні хмар.

Ані шелесне верба височенька.

Наша Оленка відкрила “Кобзар”,

Вголос читає Тараса Шевченка.

Оленка

Ген за рікою синіє гора,

В небі веселка розквітла казково.

 Ніжно вплітається в гомін Дніпра

Добре і щире Шевченкове слово.

(Вадим Скомаровський)

Дитина Про Шевченка, про  Тараса знаєш ти і я

Його любить й поважає

Вся наша рідня.

Скрізь поета шанували,

Навіть вороги змовкали,

Як лунало слово Кобзаря.

Дитина «Обніміться ж, брати мої!», — Закликав Тарас. —

Живіть в дружбі і любові.

Примиритись час.

Працьовиті і хоробрі.

Всі ми варті жити добре —

Вчить Шевченко — мудрий наш Тарас.

Дитина  У нашій хаті на стіні

 Висить портрет у рамі,

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі.

Дитина Він стереже і хату, й нас.

Він знає наші болі.

Я добре знаю — це Тарас.

Що мучився в неволі.

Дитина . Сьогодні квітами сама

Портрет я заквітчаю.

Поету шану і хвалу 

_ Уся земля складає.(Кладе квіти до портрета Шевченка)

Вчитель Шевченко дуже любив свій народ і свою рідну Україну. Мріяв, щоб вільні люди жили на вільній землі.

Вчитель. 9 березня 1861 року Шевченкові минало 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битись серце великого Кобзаря. Тіло Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет. його поховали на його любій Україні, серед степу широкого, щоб ви­дно було і Дніпро, і кручі.

Звучить запис пісні «Заповіт»

Вчитель. Поховали Тараса Григоровича Шевченка в місті Каневі на Чернечій горі. Щороку до цього маленького міста з’їжджаються шанувальники та обов'язково біля підніжжя Шевченківської  могили звучить  пісня   «Реве та стогне Дніпр широкий».

ДитинаЗамовкло серце Кобзаря

У чужині холодній,

Та слово ясне, мов зоря,

Нам світить до сьогодні.

І кожен раз в весняний час

Всі українські діти

Згадають: нас любив Тарас!

 Йому дарують квіти.

Палкий Тараса заповіт

Ніхто з нас не забуде,

І хоч минула сотня літ,

Він завжди з нами буде!

Вчитель.' Діти, як у нашій країні увічнюють пам’ять про Тараса Григоровича Шевченка? (Відповіді дітей). Так, йому зводять пам’ятники, його іменем називають

міста, села, вулиці, навчальні заклади, бібліотеки. Видаються книжки Тараса Шевченка. Письменники ,композитори, художники присвячують йому свої твори. Поміркуйте, що б ви хотіли сказати поету,що подарувати? Звичайно, виразно прочитати вірші поета і намалювати ілюстраціх до його творів.              (діти читають вірші Шевченка)

Вчитель. Минуло багато років із дня народження великогоКобзаря — славного сина українського народу, але й нині він із нами, мов живий, І слово його лунає гнівне і ніжне, полум'яне й міцне.

Ведуча2. Не забувай Шевченка спів

 Про горду славу козаків,

Не забувай, що ти — дитина .

Землі, що зветься Україна!

Про Україну, рідний край

Ти завжди пам'ятай.

Ведучий. Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.

Ведуча. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

Ведучий. Він був самоуком - і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам, книжним ученим.

Ведуча. Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на іржу, а його любові до людей - в ненависть і погорду.

Ведучий. Доля не шкодувала йому страждань, але не пожаліла й утіх, що били із здорового джерела життя.

Ведуча. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову і знову збуджуватимуть його твори.

Ведучий. Отаким був і є для нас, українців, Тарас Григорович Шевченко.

Двоє учнів йдуть до портрета Шевченка і несуть вінок з квітів.

Учень. Присягаєм рідну віру завжди визнавати,

По - вкраїнськи говорити, молитись, співати.

Вчитель       Спи спокійно, Тарасе! Нащадки твої

Словом шани й любові тебе пом’янули,

І народи вкраїнські у вольній сім’ї

Заповітів священних твоїх не забули!

Вчитель. Не вмре повік святе твоє ім’я!

Йому, як сонцю вічно пломеніти!

І буде пісня зроджена твоя,

Мов океан розбурханий, гриміти!

Живи, поете, в бронзі і в граніті,

Живи, поете, в пам’яті людській,

Живи в піснях, живи у «Заповіті»,

У слові праведнім, у славі віковій!