Сценарій "Чорнобиль"

          (Кліп «Пісня в пам’ять…»)

 (Звучить музика).

Учитель. Добрий день, друзі!  Добрий день, шановні гості!Дозвольте розпочати скорботну зустріч. Всіх нас привела сюди і з'єднала ця трагічна подія. 37 років минає  з дня трагічної  дати , а чорний день Чорнобильської трагедії хвилюватиме людей, і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від скривдженої землі.

Учитель. Цей день не минув  безслiдно, вiн розплодив по свiту багато трагедiй; вiн буде завжди об'єднувати всiх одним спогадом, однiєю печаллю, однiєю надiєю. Уже давно вiддзвенiли чорнобильськi дзвони, а ми все ще пам'ятаємо тих, хто пiшов у вогонь, - вони увiйшли у стогiн i душу, болем зчорнену до дна. Проблеми Чорнобиля - це біль України. Наш поет-провидець Т.Г.Шевченко писав так

 Світе тихий, краю милий, моя Україно!

  За що тебе сплюндровано, за що, мамо гинеш?

  Чи ти  рано до схід сонця богу не молилась?

  Чи ти діточок непевних звичаю не вчила?

  «Молилась, турбувалась, день і ніч не спала,

  Милих діточок доглядала, звичаю навчала.

(Акорди музики  стихають, чується дзвін. Під звуки дзвонів виходять учні і ставлять свічки кругом берізки).

І ведучий. На грані  людства, на краю –

  В тривозі атомній стою...

  Не все пощезне в світі

  Ще в зорях сад.

  Земля - у цвіті.

  Лист подорожника.

  Дорога

  Та в серці - атомна тривога.

ІІ ведучий. Я бачив  щемний сон.

  В нім друзі - всі зі мною,

  Злетілись  в рідний край здаля.

  І буцімто  ще не палав реактор

  І сяє в сонці неотруєна земля...

  І начебто  прозора ще в Чорнобилі вода

  І не сумує  без людей природа

  І ми ще не смакували ще таблеток йоду

  І ще не стогне у дверей моїх біда.

  І знову  милує наш буйний ліс,

  І не чутно  скорботні звуки міді

  І ще живі всі родичі й сусіди,

  Колючий  дріт не поділяє світ –

  На зону і життя.

  І ведучий. В Чорнобилі земля древня. Тут князь Святослав наречену собі вибирав. Більше 1000 років цьому містечку. Чорнобиль... Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме  чорним вогнищем скорботи.

  ІІ ведучий. Райцентр Чорнобиль. Це ім'я походить від назви гіркого полину чорнобилки.. Спочатку так іменувалося давнє поселення, потім місто, а згодом –і атомна електростанція. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався атомний вибух у місті,яке зветься Чорнобиль.

І ведучий.  І тоді люди  згадали, що у книзі книг Біблії говориться про полин і пов'язану з ним  страшну  катастрофу: "...засурмив третій Янгол і велика зоря спала з неба, палаюча, як смолоскип І стала вона на третину річок та водні джерела. І ймення тієї зорі «Полин". І стала  третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла  вона.

 Учень 1      

Не можу ні про що писати,

  Лише візьмуся за чоло -

  Перед  очима батько, мати,

  І Україна і Дніпро

  Не можу ні про що мовчати,

  Горить тривогою чоло:

  Ці вірші - роздуми і факти

  Це все було, було, було.

Учень 2      

Латка лісу, вигоріла, бура

  Мертве листя, висохла трава.

  А навколо зелень буйна,

  Дивом  уціліла і жива.

   Чути птахів із непроглядних нетрів.

  Світить  сонце з голубих небес.

   Грізна зона. Тридцять кілометрів.

   З центром на Чорнобильській АЕС.

 І ведучий. Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

 ІІ ведучий. Ось як це описує Володимир Яворівський у повісті „Марія з полином у кінці століття”.

 „З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.

 Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.

 На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій «корінь”.

І ведучий. Щоб оцінити масштаби радіактивного виділення, нагадаємо, що атомна бомба, скинута на Хіросиму, важила  4,5т.

 Реактор   четвертого   енергоблоку   Чорнобильської   АЕС   викинув   в атмосферу 50 т випарованого палива (тобто 10 хіросімських бомб, а на додаток 70т палива і близько 700 т радіоактивного реакторного графіту, що осів в районі аварії.)

Учень 1      

Розколовся чорний грім,

  Відкотилась чорна битва.

  На калині соловей

  Цілу ніч співав молитву.

  Вмерли зорі, місяць вмер,

  А нікого й анічого...

  На калині соловей

  Цілу ніч молився богу.

Учень 2      

Мла чорнобильська сліпа,

  Наче так у світі й треба –

  На калині соловей

  Цілу ніч ридав до неба.

   Облітають - літо і літа

  Золотом чорнобильського плоду,

  Стронцієвим смутком обліта

  Дерево  вкраїнського народу.

Учень 3     

Можливо, я колись прощу,

Але забути це не вдасться;

Біда забрала в мене щастя

Радіти теплому дощу.

Можливо, я колись втомлюсь,

Але забути – не забуду:

Бездомний пес по місту блудить,

І я , як всі, його боюсь.

І двір наш зовсім опустів.

Дітей із Києва вивозять.

У матерів – болючі сльози,

І їм не треба втішних слів.

Учень 4  

Не можу більше біль таїть,

Не тішусь ранньою весною.

Мій світ, як хмара над Десною:

Як зупинилась, так стоїть.

І замість правди напівправда,

Вриває ниточку добра.

І воду п’ємо із Дніпра,

Яку ніхто вже пить не радить.

І бджоли з вуликів летять

На цвіт чорнобильського саду.    

Посеред мирних, добрих днів

Така печаль! Така пекучість!

Не «жить», не «буть», а «брати участь» –

Хтось зручно вигадать зумів.

(пісня)

 І ведучий. Першим до палаючого четвертого реактора через кілька секунд по тривозі прибули  пожежники караулу охорони станції на чолі з двадцятитрирічним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Із усіх можливих рішень Правик вибрав найбільш правильне - направив свій загін на дах машинного  залу, адже в ньому знаходилися всі турбіни, через зал йшли численні кабелі  високовольтної лінії, які від вогню могли перетворитися у бікфордів шнур.

ІІ ведучий. Через п’ять-ять хвилин із міста Прип'яті зі своєю групою прибув теж 23-річний лейтенант  Віктор Кібенок. Але ще понад півгодини обов'язки керівника гасіння пожежі   виконував   Володимир  Правик.   Одну  годину  20   хв.   Він знаходився у зоні  підвищеної радіації.

І ведучий. Віктор Кібенок зі своїм караулом гасив  вогонь з середини  станції. Розпечена маса заливала чоботи, обпалювала ноги. Важко було пересуватися,але бійці за кроком відвойовували у вогню площу.

ІІ ведучий. Вогонь усе лютував, не вщухав. Володимир Правик по рації передав виклик №3, за яким усі пожежні машини Київської області вирушили до Прип’яті. Коли  на місце аварії прибув начальник пожежної частини майор Телятников, то побачена картина вразила його: відкритий реактор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті (приблизно 70м) маячили маленькі фігури. Майор піднявся на дах машинного відділення, в полум’ї тріскотіла вся покрівля. Навколо разом з вогнем клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики, в'їдався в шкіру.

 І ведучий. До п'ятої години ранку пожежа була ліквідована.  Подув легенький вітерець  і величезний стовп диму, пилюки, копоті відірвався від реактора і посунув територією України, сіючи смертоносну радіацію.

        Ціною життя 28-ми пожежних були врятовані інші блоки АЕС, Київ, Україна, уся Європа.

ІІ ведучий. Першим важко. Ви ж були найперші,

  І з вогню  та в полум'я шугали.

  Не до подвигів і не до звершень -

  Ви ж  собою людство заступали.

І ведучий. Тільки жити  - в нас бунтує спрага,

  Та продовжить пісню родоводу...

  А лишилась  вірності присяга –

  Батьківщині, Матері, Народу.

 ІІ ведучий. Згодом журналістка Галина Ковтун напише книжку про Володю Правика  «Я писатиму тобі щодня". У ній вона розповість про велике і світле кохання Володі та його дружини Надійки. Тут зібрані їхні листи, які вони писали одне одному. Ці  800 листів увійдуть у вічність. Ось один із них, датований травнем 1986 року.

«Живу добре. Поселили нас у клініці для огляду. Тут усі, хто був тоді там. Так що мені весело,  адже  мій караул  весь  при  мені.  Ходимо,  гуляємо. Одне погано, що милуватися приходиться через вікно.

Надійко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не треба, витри сльози, все обійшлося добре. Ми ще проживемо до ста літ, і донечка наша ненаглядна переросте тебе разів у три".

І ведучий. Довго боролися   лікарі   за   життя   Володимира   Правика.   Зроблено внутрівенну пересадку кісткового мозку, влитий екстрат печінки багатьох ембріонів для  стимулювання кровотворення. Але потрібна була ще жива шкіра. А вона була вбита радіацією. Володя не міг говорити, тільки дивився. А потім його тіло на очах лікарів і рідних почало танути, сохнути, зникати. Людина з кожним  часом зменшувалася, зменшувалася, зменшувалася.

 Повітря в медзакладі було радіоактивне,  світились і важкі хворі. Адже вони набрали радіонукліди всередину і в шкіру.

ІІ ведучий.

Шестеро    пожежників   невдовзі   померли.   Вдивіться   в   ці   обличчя, запам’ятайте їх (Іде переклик імен, демонстрація портретів.)

*Герой  Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок. *Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик.

*сержант  Микола Васильович Ващук.

* старший  сержант Микола Іванович Тітенок.

*сержант Володимир Іванович Тищура.

 І ведучий. У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна.

ІІ ведучий. Ті, що згоріли в огні,

  В  перші хвилини двобою,

  Землю прикрили собою,

  Як наші діди на війні!

  Не залишили пости,

  Мужньо стояли на герці,

  Пам’ятник  їм вознести

  Треба у  кожному серці.

(На сцену виходить Дівчина в чорному з квітами в руках. Вона підходить до портретів героїв-пожежників (На фоні «Лакрімози»)).

 

Дівчина. 

Як тільки світ занурюється в ніч

  Я бачу безліч оченяток-свіч.

  Дитячі очі дивляться на мене

  Й благають тихе: «Порятуй нас, нене!...»

  До них тягну я руки, хочу їх обняти…

  Та далі й далі їх відносить вітер клятий,

  Страшенний вітер болю і біди.

  Він посланий Чорнобилем в світи

  Хворобу страшну у світи носити

  І очі дітям назавжди гасити,

  В безсиллі руки я ламаю,

  І в ніч іду, і в світі щось шукаю,

  Щоб вітер той приборкати змогло,

  Щоб зупинило чорний біль його.

  Нехай весь світ до краю обійду,

  Та я знайду… знайду… знайду…

  Уявляю: висохли річки,

  Пощезали і птахи, і звірі.

  З краю в край прослалися піски

  Фантастичні і мертвенно-сірі.

  Уявляю: ані міст, ні сіл.

  Ні на чому погляд зупинити.

  І все буяло доскіл –

  Неможливо навіть уявити.

  На грані людства, на краю

  В тривозі атомній стою.

  Душа тривожиться, як птиця:

  - А що, як висохне криниця?

  Тривожиться у полі колос:

  - Чому замовк пташиний голос?

  І вмить здригається планета –

  І річка Либідь, річка Лета,

  Не все, не все пощезне в світі.

  Ще в зорях сад, Земля - у цвіті.

  Лист подорожника. Дорога…

  Та в серці – атомна тривога.

 

 І ведучий. Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

 ІІ ведучий. Йод – 131, цезій – 134, 137, стронцій – 90, плутоній – 239, плутоній – 240. Увесь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на території України та інших країн. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.

 

Учень 1  

 Чорнобиля гіркий полин

   На серце ліг незримо й тяжко,

   І плине над землею дзвін

   Із тихим стогоном протяжно,

   То стогнуть землі України,

   Де мирний атом пролетів.

 

Учень 2  

Він впав смертельною росою

  На рай дібров, на зелень трав,

  Своєю чорною косою

   Провів по розмаїттю барв.

  І попелом покрились села,

  І згинуло усе живе.

 

Учень 3 

   Пропали усмішки веселі,

   Замовкло птаство лісове,

   Лиш на отруєній землі

   Небачена розкрилась квітка -

   Про допомогу крик німий,

   Між попелом остання іскра,

   Запала тиша…..

 

 І ведучий. А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

(Читає вірш учениця)

 

Учениця.

Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко

Бо Чорнобиль – трава – не полин.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.

Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю

Як же ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...

Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба

Знай, що Бог ще чекає молитву твою

 

ІІ ведучий. Коли оцінили масштаби катастрофи, стала очевидною евакуація населення із  найбільш небезпечної зони радіусом 30 км навколо станції

(Відео, без звуку).

І ведучий. Трагічним було прощання людей, евакуйованих із зони. Коти заглядали людям в очі, собаки різних порід вили, прориваючись в автобуси, їх виводили під плач  дітей. Шерсть тварин набрала багато рентген. Місто  Прип'ять залишилось покинутим, законсервованим радіацією на кілька десятків років. Місто – привид.

 Мій біль, мій жаль, моя біда,

 Моя ти пам’ять вічна.

 Земля покинута й не та,

 Отруєна й незвична.

 Зелений край, колишній рай,

 Краси шматки роздерті,

 Отруйний дощ на чорний гай,

 Тепер - це зона смерті.

 Колючий дріт, залізний щит,

 Богом полишена земля, і

 Сірий байдужий краєвид -

 Мій біль, печаль моя...

 

ІІ ведучий. Мертві чорнобильські села… Ми відчуваємо їхнє мертве застережливе мовчання, відчуваємо небезпеку, що прийшла у траві, воді, деревах. Земля залишилася без своїх господарів, залишилися самотніми подвір’я, стара груша, стежки…

І ведучий.

Луг не тішить око зелен-рутою

 В ліс і гай заходити не можна,

 Кожна квітка дихає отрутою,

 Стронцієм  налита квітка кожна.

 В порожніх  селах вітер квилить,

 Тополі гне  і лози хилить.

 Гірчать  на сонці полини,

 Ростуть  в городах бур'яни,

 З річок веселки воду п'ють,

 І страшно яблуні цвітуть.

І ведучий.  

Зона. Забитий колодязь, спустошених сіл вартівничий,

 І луг, що зістарився, бо не косили траву.

 І хрест  на дзвіниці, в розкриллі хмарин мальовничих,

 І місто безлюдне, де господарює павук.

 І дивні  мужчини, одягнені не по сезону –

 Це - зона... Це - зона... Ви входите у зону.

(Звучить пісня «Зона»(кліп)

ІІ ведучий. Десятки  тисяч людей брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Значна частина їх одержала серйозні опромінення, навіть часто смертельні.

Через тиждень після аварії на станції виникла надзвичайно загрозлива ситуація:під  розжареним атомним реактором нагромадився цілий басейн води із зруйнованих   трубопроводів.   Врятували   станцію   від   нового   вибуху - пожежники, які увійшли під смертоносний реактор і викачали воду

В Іванкові, куди пожежників вивезли на медичне обстеження, героїв люди квітами в руках. Адже вони, ризикуючи життям, здоров'ям, відвернули іншу біду, по-своєму повторили подвиг пожежників загону Леоніда Телятникова.

І ведучий. 17 пожежників    Роменської    військової    пожежної    частини (показ фотографії)   були ліквідаторами чорнобильської катастрофи: стояли на варті пожежної безпеки енергоблоків, удень і вночі подавали воду  для бетону під пошкоджений реактор,виконували інші роботи.

           ІІ ведучий. Велика  робота проводилась лікарями в перші години, коли сталась аварія в Чорнобилі.   Вони   надавали   допомогу   потерпілим,   самі   були   вражені радіацією,але свято виконували свої обов'язки. Група  лікарів з нашої санстанції на чолі з Бруякою М.І. несли свою вахту теж в Чорнобилі. (Показ  фотографії).

 І ведучий. За довгі місяці напруженої роботи    реактор було заховано у    міцний бетонний   саркофаг.   Була   проведена   дезактивація   -   тобто   знезараження забруднених  радіоактивними відходами територій.

ІІ ведучий. 

Хоронять землю

  Без вінків хоронять

  Ту рідну землю, що зростила нас,

  Свинцем  оббитий

  Новий ще КАМАЗ вивозить.

 ІІ ведучий. Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь - знову і знову буде повертатися до трагічних днів 1986 року. Поля і луки, ліси  і озера, річки і ставки Чорнобильщини уражені невидимою чорною хворобою. Але віримо, що Україна вийде із екологічної і матеріальної скрути.

Учень 1 

   Ти тільки уяви:

Ось ти живеш, працюєш,

І любиш дім, що сам побудував.

Садок плекаєш, внуків вже плануєш.

Сяких-таких хоч статків, та надбав.

І раптом – грім. Серед ясного неба.

Збирайся швидко, й забирайся геть!

Учень 2

   

«Це тимчасово…Ні, речей не треба.

Без паніки. Це ще не зовсім смерть…»

І ти пішов. Не зачинивши двері.

Бо у печі ще не допікся хліб.

Скрипить на вітрі хвіртка…Як химера…

І десь сховався з переляку кіт.

Учень 3 

   

Забилася у розпачі дружина,

Дочка вагітна посивіла враз.

У лоні ще отруєна дитина.

А в Києві парад із пишних фраз.

Сюди ти не повернешся ніколи.

Роз’їхалися друзі хто куди.

Немає чорно-білих фотографій.

Потрюхли спогади, – сьогоднішнім живи.

Убито клин Посеред біографій…

Ти тільки уяви. Ти просто уяви.

 

(Лунають дзвони Чорнобиля).

 Діти запалюють свічки і звертаються до присутніх у залі зі словами, промовляючи їх почергово

 

Учень 1  Б’ють тривожно Чорнобильські дзвони.

Учень 2  Вони нагадують нам про страшнее лихо.

Учень 3  Хай не повториться це ніколи.

Учень 4  Нехай земля зацвітає навесні буйним цвітом.

Учень 5  Нехай пахнуть трави співають пташки

Учень 6  Нехай повертаються журавлі до рідної землі.

Учень 7 Нехай кожен прийдешній день наповнює наші серця миром і спокоєм.

 

І ведучий. Україно, в паростках надій,

    Із широкою, як степ, душею,

  В думі сивій, волі молодій

   Переймаюсь долею твоєю.

ІІ ведучий. Земле, рідна, чорний біль гаси,

  Щедра будь на колос і колосся,

  Усміхнись веселкою з грози,

  Умивайся не слізьми, а росами.