Сценарій "День пам.яті і примирення"

Загально освітня середня школа І-ІІІ ступенів №6

 

 

До Дня пам’яті і примирення

 

 

Хай буде мир, хай більше не горить  у пеклі війн твоє життя, людино!

 

 

 

 

                                                       Методична розробка

загальношкільного заходу

Класний керівник:

Пазиненко С.В.

 

 

 

 

 

 

ТЕМА: Хай буде мир, хай більше не горить  у пеклі війн твоє життя, людино!

 МЕТА: ознайомити учнів з новими маловідомими історичними фактами Другої Світової війни 1939 – 1945 років; формувати вміння аналізувати історичні події минулого, вміння висловлювати власну точку зору; сприяти розвитку мотивації, спрямованої на підготовку себе до захисту Вітчизни, брати за приклад подвиг людей старшого покоління; створити атмосферу теплої зустрічі з ветеранами ; виховувати  любов до свого народу, до його історичного та героїчного минулого; розвивати громадську  активність в житті власної країни та відповідальність за краще та мирне життя  нашої держави.

ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ: зустріч ветеранів війни з учнівським колективом

МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: актова зала навчального закладу

ОФОРМЛЕННЯ: святково оформлена зала, символіка України,  квіти, музичний супровід, елементи презентації ,кінохроніка

                                                                      ЕПІГРАФ:

Сплять солдати в степах

Під волошковим небом Європи,

А розквітлому щастю немає ні меж, ні кінця.

Біля Волги й Дніпра заросли чебрецями окопи,

Тільки в шрамах солдатських печаляться наші серця

Хід заходу

 

Під плакатом на столі солдатський шолом, дві гвоздики, перевиті червоною та чорною стрічками, свічка.

(Звучить мелодія "Журавлі". Відеофрагмент. Слайди.)

На тлі мелодії на сцену виходять дівчата та хлопці, одна з дівчат запалює свічку.

1-й ведучий.      Ось уже 15 років поспіль за рішенням Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, яке було ухвалене 22 листопада 2004 року, 8 і 9 травня увесь світ відзначає День пам’яті і примирення, вшановуючи пам’ять  загиблих  у Другій світовій війні. Кожна держава  має свої свята перемоги, а на рівні ООН День пам’яті і примирення  відзначають саме 8 травня.

ХХІ століття. Усе далі й далі відходять грізні роки Другої Світової війни. Але кожного року 8 травня ми відзначаємо День пам’яті та примирення, і ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя.

2-й ведучий. З 1965 року в Радянському Союзі і в Україні 9 травня було оголошено Днем Перемоги у Великій вітчизняній війні, що  є для нас великим святом. Та цього року ми хочемо приєднатись до світової спільноти і схилити голови в пошані і скорботі   за всіма полеглими  на нашій планеті у ті страшні роки лихоліття. День пам'яті полеглих у Другій Світовій  війні - це лише часточка великої данини пошани полеглим.Ми з вами зібралися на зустріч із ветеранами, які своєю кров'ю відстояли нашу свободу. Мало залишилося учасників тих подій, і всі ми щиро вдячні, що до нас завітали...

(Представляє ветеранів.)

1 учень.    9 травня.. Буде грім салютів,

І поруч з нами в димній вишині

Повстануть ті близькі і незабуті,

Хто назавжди лишився на війні.

2 учень.   І будуть радість, будуть сум і сльози,

Багрянець квітів, спогади, пісні.

Прийдуть до хат і сядуть на порозі,

Хто назавжди лишився на війні.

3 учень.   Ти прийшла, Перемого, слідами війни

З-під заліза і попелу, цвітом весни,

Тим навічним вогнем, що горить не згора,

Обеліском який залишила війна.

 

 

4 учень.                           Біль у серці–мов чайки ячання,

                       У жалобі схилився наш стяг…

                       Хай скорботна хвилина мовчання

                       Закарбується в наших серцях.

5 учень.                            Не порушимо вічності спокій,

                        Затамуємо подих в цей час,–

                        Тих згадаємо  в шані глибокій,

                        Хто здобув перемогу для нас.

       (Всі присутні вшановують полеглих у роки ІІ Світової війни хвилиною мовчання).

1-й ведучий.      ХХ століття закарбувалось в історії людства не  лише проривом у космічні простори, не  лише геніальними відкриттями і новітніми технологіями, а й двома наймаштабнішими світовими війнами, які охопили майже всю планету. Досі кровоточать у серцях болючі рани  тих, кого Друга світова     накрила своїми темними крилами…

(Відеофрагмент. Слайди.)

 1 учень.                  Це на світанку сталося колись:

                     Стривожений, із муками і жалем

                     Світ стрепенувся, кров’ю враз заливсь,

                     Неначе розпанаханий кинджалом.

                     Гримлять гармати. Б’є на сполох дзвін.

                     Залізні круки вилітають з хмари.

                     Горить Вкраїна з чотирьох сторін

                     І на чужинців просить з неба кари.

 

2 учень.                  Минули дні і роки пролетіли,

 

А дня того забуть ніхто не міг.

 

Тут навіть сосни з горя посивіли,

 

Тут навіть камінь плаче край доріг.

 

Хіба ж забудеш, як палили хати?

 

Гойдались мертві у страшній петлі,

 

І на шляху валялися хлоп’ята,

 

Багнетами прибиті до землі.

 

Хіба ж забудеш, як сліпого діда

 

В звірячій злобі витягли крізь дим.

 

До танків прив’язали людоїди

 

І розірвали надвоє живим.

 

1-й ведучий.      Фашисти хотіли зруйнувати все, що було створено розумом та працею людей. А що вони хотіли зробити з самим українським народом? Частину його знищити, а частину перетворити в рабів.

 

1 учень.                     Село горить, валує чорний дим,

 

Пожежа в небі аж регоче.

 

Упала мати на поріг… і їй

 

Вже не розплющить більше очі.

 

Шість місяців дитяткові лише,

 

Воно шука матусі груди.

 

Покривджене воно не зна іще,

 

Що більше матері не буде…

Звучить грім

 

Дівчата-вдови у чорних хустках сидять навшпиньки на задньому плані сцени, опустивши голови

 

Дівчина-читець:

 

Все починалося з грому небесного,

Такого жорстокого, такого нечесного.

Із ненависного, злісного грому,

Який на світанку вигнав із дому….

А небо світле закрили чорні хрести!

Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!..

Крізь руки у двір гусенята малі…

І кров на травиці… І кров на землі…

І шипить у ставку гаряче залізо,

І полум’я дике шугає над лісом…

І мама мовчазно- бліді, мов стіна…

І тато поволеньки кажуть: «Війна…»

 

Дівчата встають

Звучить пісня «Степом, степом»

 

  Перша дівчина. (встає, переходить на передній план сцени).   22 червня 1941 року зранку на все наше село грали музики. Молодий Антон, мій коханий, ішов до мене, щоб одружитися. Та раптом у церкві тривожно забили у дзвони.

     - Війна.., - тривожно прокотилося селом. Враз ніби світ зів’яв. Заголосили жінки, посуворішали чоловіки, притихли навіть діти. Вже було не до весілля...

     Разом з усіма односельчанами я проводжала чоловіка до війська. Плакала так за коханим, що аж небо, здавалося, здригалося.

    Пізньою осінню, коли знеможено сповідався дощ біля шибки, хтось тихо постукав у вікно. Серце  забилося сильно-сильно. Стрімголов кинулася до дверей, а коли побачила Антона, закричала від несподіванки. Припала до грудей, не відірвати. Голова в нього перев’язана, рука перебита. Ранений, але живий, і ось уже вдома. Гладила скалічену руку, пригортала до себе.

     Враз загавкали собаки, почувся гуркіт мотоциклів, чужа мова. В селі почалася облава.      Тут, на своєму обійсті, й знайшов він смерть, дивом вирвавшись із полону, з трудом добравшись додому.

     А осінь плакала, аж заходилася, сірим холодним дощем...

     “Він таки повернувся до мене, тут, на подвір’ї, і спочиватиме, – просила рідних дозволити похоронити в саду. –Я завжди буду поруч біля нього, а він біля мене”.

    Так і провікувала біля могили чоловіка, прикрашаючи її найкращими квітами. Сваталися до мене  чоловіки. Здивовано відповідала: “Чоловік на подвір’ї, а я – заміж? Хіба ж можна так? Хіба ж то по-людськи?” (Дівчина відступає назад)

 

 Друга дівчина. (переходить на передній план, тримає білу сукню). 15 червня  по дорозі з  церкви разом з подругами забігла в крамницю. На очі потрапила дивовижна біла шовкова сукня. Вирішила купити негайно. Та і привід був чудовий: мій Іван, моє перше кохання, зробив мені пропозицію одружитися. Весілля вирішили зіграти восени, коли закінчаться польові роботи, адже Іванко мій був трактористом. ...Не судилося. Страшне слово війна за мить зруйнувало наші плани. Не довелося подружкам кричати "Гірко!" на нашому весіллі. Так і не одягла я свою весільну сукню. Мій Іванко пішов на війну, щоб  ніколи більше не повернутися… А  я  чекала, виглядала в кожне вікно. Бувало, розгорну свою сукню і прошу Бога: Поверни мені мого судженого. Не випросила… Лишилася сама… Ото дістану із шафи свою білу сукню, сяду біля вікна, і дивлячись у зоряне небо, згадую  колишнє щастя…

 

Третя дівчина.

Періщить дощ. Марудить сонна стріха

Скрутився у калачик жовтий кіт

У мене він давно – єдина втіха

На горизонті посивілих літ.

 

Пожовкле фото. Рама. Чорна стрічка.

Примружив очі воїн-чоловік…

Вдова… вдова.  Життя - безсонна річка

Сама живу-горюю цілий вік.

 

Він не прийшов з війни у 45-тім

Для мене  травень – жовтий падолист…

Скупі рядки на папірці зім’ятім -

Його останній…обгорілий лист.

 

З тих пір  життя заклякло між світами:

Мене кохали, але я  - його…

Так й не пізнала  щастя-долі мами -

Усе чекала милого свого.

 

Притихне дощ. Засне у стрісі гілка...

Потягне лапи ситий жовтий кіт.

Біда жіноча – безкінечна мірка -

Вдовою доживати старість літ..

 

 

Четверта дівчина.  (Тримає коромисло) - Це найдорожче, що в мене є… Коли в 44-у призвали на фронт чоловіка, цілу ніч майстрував коромисло, щоб встигнути рано у військкомат. Просила:  відпочинь перед далекою й трудною, невідомою дорогою. Та де там! Ото, казав, нестимеш воду із Панської криниці, то ніби мої руки підтримуватимуть коромисло, щоб легше було. Та й згадуватимеш щодня, чекаючи на мене. А я повернуся. Не судилося... Загинув 9 травня...

 

П’ята дівчина. Я і дев’ять моїх сестер у війну залишилися вдовами. На мені зроду ніхто нічого ні червоного, ані квітчастого не бачив, тому що така моя доля… Війна забрала щастя…

 

Дівчина-читець.

 Ой, літали в небі в парі журавлі,

Та звили гніздечко рано по весні.

Двоє журавляток вивели вони,

Захищав їх батько дужими крильми.

  (Дівчата-вдови по черзі виходять зі сцени)

 

Разом все літали, в небі, в висоті,

Доглядали діток ніч і день при дні

Та одного разу журавель пропав,

Зосталась журавка й двоє журавлят.

 

Плаче журавлиха, все літа, літа

Журавля шукає в полі, де жита

Виглядає милого, щастя – долі жде,

Вірить, що вернеться, вірить – що прийде.

 

2-й ведучий. Страшно уявити: бойові дії тривали 1418 днів… А стан війни тягнувся з 1 вересня 1939 до 2 вересня 1945 років.  Це було не тільки збройне, економічне, політичне , дипломатичне протистояння, а й  боротьба ідеологій та світоглядів. Злочинна  агресія і зарозумілість політиків важким тягарем впали на плечі простих людей–одні з них самовіддано захищали рідну землю, інші забезпечували надійний тил,  виховували дітей і вирощували хліб.

 

Хлопчик :                     Не пускали мене воювати
                      Яблуневі, вишневі сади,
                      Не хотіла і мати пускати,
                      Але тихо сказала:

Дівчинка:                    Іди!..

Хлопчик:                    Подивилась у вічі:

Дівчинка:                   Бо треба...

Хлопчик:                   Вже на заході грізно гуло,
                     І, як хмара вечірнього неба,
                    Серед поля лежало село.
                    Причувалися стогони й дзвони,
                    Що віщують навалу біди.
                    При дорозі джерельце бездонне
                    Стукотіло, як серце:

Дівчинка:                  Іди!..

Хлопчик :                  На шляху шикувались солдати,
                    На травиці – сльоза чи роса...
                    І стояла на вигоні мати,
                   А за нею – поля й небеса.
 

 
( Звучить пісня „Степом, степом”)

1-й ведучий. Уже 22 червня, в перші дні нападу гітлерівської Німеччини, фашистська авіація бомбардувала Київ. Тисячі киян пішли до лав Червоної Армії. На початку липня у місті було створено 13 винищувальних батальйонів та 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 33 тисячі чоловік. У будівництві оборонних рубежів навколо Києва брало участь близько 160 тисяч жителів міста. Із 7 липня почалася його оборона. Спроба фашистів раптовим ударом захопити столицю України не вдалася.

2-й ведучий. Під Києвом ворог втратив близько 100 тисяч чоловік. Оборона столиці України тривала понад 70 днів. Для порівняння: Данія захищалася від фашистського нашестя лише 1 день, Бельгія – 19, Франція – 44 дні, Норвегія – два місяці.
 

1-й ведучий. Сотні тисяч матерів проводжали своїх синів на фронт. Ішли поети, талановита молодь, вчорашні школярі й школярки, але не всім судилося повернутися до рідної оселі.

1-й учень.

Спинись, проклятий супостате,

На світ востаннє подивись:

За тіло матері розп'яте

Сини на пару піднялись.

2-й учень.

У бій за наші ниви,

За ясний сміх дитячий,

За юний спів щасливий,

За славний труд гарячий.

Вперед, полки суворі,

Під прапором свободи,

За наші ясні зорі,

За наші тихі води.

3-й учень.

Сонце палило нестерпно, Гнулось садове гілля.

Падали яблука в серпень, Глухо стогнала земля.

Рвали снаряди їй груди. Всюди гриміла війна,

Падали скошені люди, їх не щадила війна.

4-й учень.

Бій розгортався лютий,

Кулі, наче град.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Впав у траву солдат.

Вдарило хлопця в груди,

Вибухнув поруч снаряд.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Вмер молодий солдат.

Мати довіку буде

Сина свого виглядать.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Син її - той солдат.

Нам тих розлук не забути,

Мир нам повік врятувать.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Спить під зорею солдат.

Звучить пісня «Балада про матір»

2-й ведучий.  Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. це важко усвідомити. Смерть однієї людини - це трагедія. А коли мільйони… Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів, однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони - святиня нашої пам'яті.

1-й учень.

До обеліска я в задумі стану,

До розуміння всього  на путі.

Скажу «спасибі» тихо ветерану,

Що вдруге народив мене в житті.

На картах не знайти його дороги -

І  бойовий, і босоногий шлях.

За вбитим батьком йшов до перемоги

Траншеями по спалених полях.

Сльоза зорі стоїть над обеліском,

Сховавши клопоти людські і сни.

Сьогодні треба поклонитися всім низько,

                                  Усім хто не прийшов з війни!

 

1-й ведучий.  У війни не жіноче обличчя… Але скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога.

2-й уень.

Дівчина в сірій шинелі,

В куцих, простих чобітках

Йшла, де взривались шрапнелі,

Йшла з автоматом в руках.

Дівчата в бої йшли крізь ночі,

З калюж умивались дощем,

Їм бачились коси дівочі

Під грізним гарматним вогнем.

Недобрії очі лякали,

І танків боялись в бою.

Але, як мужчини, вмирали,

Землю обнявши свою.

2-й ведучий.  А скільки їх було в партизанських загонах. Вони ходили в розвідку, лікували ранених, забезпечували зв'язок з Великою землею і часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

Звучить пісня «Вальс фронтової сестри»

1-й ведучий.  А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово «війна», вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче - життя у боротьбі з фашистськими загарбниками. А що може виміряти материнське горе, її сльози…

3-й учень.

Благословляла мати сина,

А синові - сімнадцять літ…

Іти на бій за Батьківщину -

Був материнський заповіт.

Сховала сльози на прощання,

Щоб не пекли його вони…

І син пішов… Лишив чекання,

Лишив свої хлопчачі сни.

4-й учень.

…Минули бурі стоголосі.

Є і медалі, й ордени…

А рана та ще ниє й досі

Далеким стогоном війни.

Ні, не забути днів огнених,

Що злиті в Перемоги День.

Висот немає безіменних.

Нема солдатів без імен.

5-й учень.

Одержала звістку матуся,

Що син її впав за Дністром.

Поїхала мати до сина

В далекі світи із села

І білу пшеничну хлібину,

і шитий рушник привезла.

6-й учень.

Спинилась вона над водою,

На скелі Дністровій крутій:

Могила його під горою

І писаний камінь на ній.

Заплакала: «Сину, мій сину,

Як довго до тебе я йшла…»

Могилу, неначе дитину,

Руками вона обняла.

7-й учень.

А річка шуміла невпинно,

І тихо шуміла трава,

І тільки червона калина

Тремтіла, неначе дива.

А мати стоїть на колінах,

І пальці торкають граніт,

І поруч моя Україна

В скорботі із нею стоїть.

Звучить пісня «Мамо не плач»

1-й ведучий.  Йшов 1945 рік. Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників наближалася до переможного кінця. Навесні Радянська Армія підійшла до столиці фашистської Німеччини - міста Берліна. 20 квітня почався штурм Берліна. 25 квітня завершилося оточення берлінського угрупування, радянська Армія зустрілася з частинами союзників - американською армією.

 2-й ведучий.  Битва за Берлін тривала до 2 травня. Особливо запеклим був штурм рейхстагу-лігва фашистського звіра. Над рейхстагом замайорів Червоний прапор, який символічно став прапором Перемоги над фашизмом. Гарнізон ворога капітулював у ніч на 2 травня. 8 травня 1945 року представники німецького верховного командування підписали в Карлсхорсті ( передмістя Берліна) акт про капітуляцію збройних сил фашистської Німеччини. Ворог здався. Переможне завершення Великої Вітчизняної війни значило крах гітлерівського "нового порядку", звільнення поневолених народів Європи, врятування світової культури і цивілізації від фашизму. День 9 травня став Днем Перемоги, великим святом всього людства.

1-й ведучий. Слава тим, хто здобув перемогу!

1-й учень.

Кривавим сном одкорчилась війна.

Літа зарубцювали давні рани...

Під кулями ворожими сповна

За тишу заплатили ветерани

2. В атаки йшли вони не ради нагород,

Поранені страждали в медсанбатах,

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

2-й учень.

 

 В чужих краях, в запеченій крові

Вони, ще юні, падали в катрани...

Пригадують дороги фронтові

І вбитих побратимів ветерани.

3-й учень.

 Вернулися живі з полків і рот

І мир подарували рідним хатам...

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

4-й учень.

З медалями вони й без нагород,

Стрічають один одного, як брата...

За світло дня, і за прозорість вод

Спасибі вам, посивілі солдати.

 

5-й учень.

З роками вас все меншає в строю.

Змітають злі хвороби і бурани

Завжди у перших лавах, як в бою,

Ви з нами, дорогії ветерани!

 

Відеофрагмент. На фоні вірш.

6-й учень.

                                  Їх чекали з війни. На перонах з піснями стрічали.

І в очах, і в серцях та одвічна надія жила,

Що повернеться він і обніметься щиро з братами,

Мати голову схилить, і щаслива впаде до плеча.

А закохані очі в далечінь голубу зазирали,

І на серці схвильованім смуток болем лягав:

«Чи живий, чи поліг? Скільки ще так чекати?

О, ця клята війна, цей жорстокий безумний тягар!»

 

Раптом схоже обличчя серед натовпу щастям метнулось.

В серці спалах надії, а в душі радість криком луна.

Тільки інший це був, бо солдати війни так похожі:

Ті ж шинелі, пілотки, і на скронях уже сивина.

 

І сльоза покотилась, кришталем засіяла на сонці.

«Він загинув, немає, і ніколи не буде його!»

І посипались квіти, що лежали спокійно в долонці,

Що хвилинку так міцно притискала до серця свого.

 

Ось батьківська рука огорнула їй плечі так ніжно:

«Не журися, радій, бо скінчилась жахлива війна.

Він тебе захистив, щоб життя твоє пишно розквітло.

То ж крокуй уперед, крок за кроком іди в майбуття.

 

А на небі летять журавлі, ніби долі,

Ніби душі солдатів, що відважно лягли у бою.

Вони криком своїм всіх вітають у чистому полі:

«Я загинув у битві, та я в пам’яті вашій живу!»

 

7-й учень.                 Весна така, аж серце завмирає!

 

Земля квітує та звучать пісні.

 

І свято Перемоги йде до краю,

 

Найкраще наше свято навесні.

 

Воно прийшло до нас у сорок п'ятім,

 

Через пожежі, смерть, через війну...

 

В тяжкій борні із ворогом проклятим,

 

Щоб зустрічати радісно весну

 

І жити в мирі, в щасті, у любові,

 

Щоб окриляла мрія осяйна.

 

Вже мирних літ немало відшуміло

Відтоді, як скінчилася війна.

 

Воєнні дні, печалі і тривоги

 

Минулися, а думка не вмира...

 

Вітаю всіх зі святом Перемоги!

 

Народна пам'ять вічна і жива!

 

1-й ведучий.              Вічна шана полеглим героям!

2-й ведучий.              Вічна шана всім, хто відстояв мир на землі!

1-й ведучий.              Вічна шана всім, хто здобув Перемогу!

Усі (разом).               Вічна шана!

Звучить пісня « Перемога!»