Захід присвячений вшануванню пам’яті воїнів-афганців «Низький уклін, Вам, воїни-афганці!»

 

Захід присвячений вшануванню пам’яті воїнів-афганців

                   «Низький уклін, Вам, воїни-афганці!»

 

Мета:  Розширити  знання про історичні  події  афганської  війни, виховувати  повагу  і  шану до  воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої  історії, розповісти про односельчан, що  служили в Афганістані, віддати  данину  пам’яті полеглим воїнам афганцям

1  Учень

Очі туманить ядуча сльоза.

Руки скувала утома,

Палить їй душу Афганська гроза –

Син не вернувся додому.

В неї він був ясночолий, як світ,

Сонячно так усміхався,

Ще й двадцяти не було йому літ...

Юним навік і зостався.

Ясеночки! Синочки! Сини!

Колосочки вкраїнського поля,

Скільки ж вас не вернулось з війни?

Скільки гибне ще у неволі?

...Роки летітимуть, мов журавлі,

Та не полегшає їх втрата,

Доки ходитиме по цій землі

Мати солдата.

Ведучий  У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилася нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення військ з Афганістану.

Ведучий  15 лютого  виповнюється ______ років відтоді, як останній підрозділ 40-ої           армії обмеженого контингенту радянських військ був виведений з Афганістану.

 

Ведучий  Афганська війна., брудна, неоголошена.. Та хіба війни бувають чистими? Будь-яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика.

Ведучий Афганська війна забрала життя З360 наших українських юнаків. Ще понад 12 тисяч бійців - України були поранені та скалічені. З життя після 1989 року пішло більше 5-и тисяч побратимів. Афганістан - це рана, що не заживає...
 

Ведучий  Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло. А потім повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити. Але вони 19-ти річні свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок. І сьогодні у нас в гостях воїни-односельчани.(назвати імена)
 

Ведучий Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів. Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм—право бути похованим на рідній землі.
 

2  Учень  Очі пекуча сльоза обпіка,

Рана у серці ятриться.

Дрібно тремтить материнська рука-

Син ясночолий їй сниться.

 

Він приїздив у відпустку в село,

Радісно всім усміхався.

Ще дев'ятнадцяти літ не було...

Так молодим і зостався.

 

 

Не закінчилась афганська війна

В цій українській оселі.

Досі сумує матуся одна,

Плинуть роки невеселі.

 

Нікому втішить матусю стару,

Син не вернеться ніколи.

Гірко дивитися на дітвору,

Що повертає зі школи.

 

Це ж і онучок міг бути таким,

Щоб син живим повернувся.

Очі їсть смуток ядучий, мов дим.

Розпач в душі ворухнувся.

 

Стука годинник, немов метроном,

Лічить невпинно години.

Місяць повільно пливе за вікном.

-Де ти, мій сину єдиний?

 

Тільки портрет, мов пятно на стіні,

У рушниках вишиваних.

Син у афганськім пекельнім вогні...

Так із життя пішов рано.

 

Варто усім матерям сказать: “НІ!”

І воювати не будуть.

Гинуть сини у Анголі, в Чечні...

Вітер тіла мертві студить.

 

Не забирайте дітей в матерів!

Людство плекає ще віру

У ненароджених наших синів,

У силу розуму й миру!

Ведучий. Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам’ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки? Про що ти задумався, ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам’ять, від чого стікає кров’ю твоє наболіле серце?
 

3 Учень. Хто ж відповість за юні долі,
У крові викупаний стяг?
Коли і як приспати болі
В людських знівечених серцях?
А, може, скажуть кладовища
 Устами жалібних троянд,
 Чом дев'ять літ там юність нищив
 Для нас чужий Афганістан ?

Ведучий Не йдуть з пам’яті скалічені душі людей, не залишають серце полеглі побратими. І гортає пам’ять свої жалобні сторінки. Вшановує держава твої подвиги, віддаючи належне твоєму героїзму. Так чому ж біль на твоєму обличчі, біль у твоєму серці?
 

Ведучий Слово надається нашим воїнам-односельчанам.
 

Ведучий Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти своїх чоловіків і батьків.
 

 

 

 

4  Учень 

 Старенька мати йде до свого сина,

 Гранітні плити плачуть під ногами,

 Стукоче серце в грудях, ниє спина:

Мати      

Синочку, рідний, йди в обійми мами!

4  Учень

Тече сльоза і падає на плечі.

Із стелі очі дивляться хлоп'ячі,

їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навіки залишаються дитячі.

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає...

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

 

Син (голос з-за куліс)

- Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозину

І поцілую в сивіє чоло...

Мама  

- О, синку рідний, мій єдиний сину,

 Як хороше б мені тоді    було!

 

4  Учень  

Стоїть старенька мати на могилі,

І навіть квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

А син довічно житиме у сні.

 

Ведучий Поставте скибку хліба на стакан,

І голови схиліть в скорботі вічній.

За тих кого убив   Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

 

Ведучий

Хвилина мовчання… Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання - чиєсь материнське страждання.

Хвилина мовчання - в ній наша любов і гроза,

Як пам'ять полеглих, священна хвилина мовчання,

 

Ведучий На знак вшанування світлої пам`яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

                                                  (метроном)

 

Ведучий Афганську війну можна називати по різному, але її не можна забути, як і інші війни. А тому цього дня та й завжди потрібно згадувати добрим словом учасників бойових дій, які воювали в Алжирі, Анголі, Бангладеш, Угорщині, В’єтнамі, Єгипті, Іспанії, Ємені, Камбоджі, Китаї, Кубі, Лаосі, Мозамбіку, Монголії, Сомалі, Фінляндії, Чехословаччині, Югославії, Ефіопії.

Ведучий Десятиліттями про ці події заборонялося говорити, їх замовчували. Ці сторінки історії до недавнього часу залишалися таємницею за сімома печатками, хоча учасниками цих воєн були сотні наших побратимів. Кожен з цих людей міг загинути в боях, отримати поранення, потрапити в полон, пропасти безвісти. Проте вони з честю виконували свій обов’язок.

5  Учень 

Вся вулиця на службу проводжала

Улюбленця свойого – Василя,

А парубчак потрапив до Афгану.

А там уже не служба. Там війна !

А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.

А там ані фронтів, ані тилів.

А там уже покладено, їй-богу,

Багато наших  Василів !

В країні досить виплавлено цинку –

Всім Василям убитим по труні.

Хто зможе дати правильну оцінку

Оцій такій неправильній війні?

Чи той, хто із найближчої трибуни

Одягнутий в кольчугу орденів

Послав на смерть довірливих і юних

В патріотизмі зрощених синів?

Чи той, хто у районнім виконкомі

Від імені народу засіда

І відмовляє батькові в прийомі,

коли у домі - цинкова біда?

Нам не прикрити рани орденами

І квітами жахливої труни,

Гріхом найтяжчим нависа над нами

Свинцева тайна «хитрої» війни.

 

Ведучий По-різному сьогодні оцінюють тодішні події, але ваша мужність, ваша вірність Присязі заслуговують на повагу.   Шановні — ми схиляємо перед вами голови, ваш біль - це і наш біль. Це почуття радості і щастя за живих. Це відчуття провини перед сім`ями загиблих. Це приємні зустріч з друзями. Це клятва стояти один за одного до останнього дня

 

Ведучий  Щороку в ці дні у скверах і парках біля пам`ятників воїнам-афганцям збираються бойові побратими, згадують обпалені війною молоді роки, стоячи мовчки і не цокаючись, п`ють третій тост за тих, хто не повернувся. Попри кров, смерть і страждання, вони по доброму пам`ятають свій Афган.

 

 

6  Учень 

Чому дітей наших забрали?

За що, в чужу війну втягли.

З призову в бойню ту загнали.

Як ви посміли? Як могли?

Чужа війна, чужа країна.

Залиті кров’ю ордени.

Осиротілая родина.

До Бога звернені мольби.

За що? Я вас питаю нині.

Дарма, що вже пройшли роки.

Дітей вернули в домовини.

Як ви посміли? Як могли?

Вже не розрадить, материне горе.

Не висушить пролитих сліз.

Застигла кров в скелястих горах.

Та пам’ятний посмертний обеліск.

Усі хто вижив в страшнім бої.

Хто вистояв у тій війні.

Для нас , Ви, істинні герої,

Як ті, що спочивають у землі.

Простить за ранню сивину,

За молодість утоплену в крові

Простіть же їм, страшну війну,

Та друзів, що вернулися в труні.

Простіть, як зможете простити,

Хай Бог їм буде за суддю.

Простіть та поспішайте жити,

Бо ціну знаєте свому життю.

 

Ведучий Давайте ж і ми з вами будемо пам`ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває й досі: у спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.

 

Ведучий Нашим гостям і всім присутнім в залі бажаємо здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди у великому

домі, який називається - Україна!

 

 

Ведучий   Слава вам, воїни-афганці!

                Низький уклін від усіх земляків.

                Хай віра, надія ніколи не покидають Вас.