Сценарій для шкільного театру "Митрофанова наука"

МИТРОФАНОВА НАУКА

(за мотивами комедії Дениса Фонвізіна «Недоросль»)

Дійові особи:

Митрофан

Простакова

Простаков

Нянька

Вчителі:

(ролі вчителів можуть виконувати як хлопці так і дівчата після нескладної корекції тексту)

Фон Бевс

Цифренко

Мапенко

Філолюк

Ведучі.

 

Ведучий.

Вже більш як двісті років промайнуло,як світ дізнавсь про Митрофана

Ледащого невігласа, профана. Ведучий.

Та серед нас ми їх ще зустрічаєм,

Хоч іноді й не помічаєм.

Ведучий.

На старую тему фантазії вільні

На вашу увагу сьогодні в картині.

Ведучий.

Осіб дійових ми тепер вам покажем,

І коротко про них розкажем. Ведучий.

Ось пані Простакова - мати Митрофана

В цілому жінка непогана,

Та надто любить свого сина,

Бо він її одна дитина.

Ведучий.

Свавільна, дуже гонориста

Ціни, як то кажуть собі не складе,

У домі лад сама веде,

Один Митрофан верх над нею бере.

Ведучий.

Знайомтеся друзі - ось нянька стара.

Від неї у пані болить голова. Ведучий.

Вона до всього ставиться критично –

З народу жінка, симпатична. Ведучий.

Тепер вчителів ми вам представляєм.

Повірте, це люди геть-геть непогані.

Навчали вони Митрофана як слід,

Та хто ж ви ну ват - небагато він міг.

 

Ведучий.

Що правда, життя поміняло їх трохи,

І знову, хто винен - потрібні їм гроші

Тому на угоду ідуть із сумлінням, Поставтесь до них, глядачі, з розумінням.

Ведучий.

Історик-географ, Мапенко завзятий.

Ведучий.

Фон Бевс - іноземець, цей дуже пихатий.

Ведучий.

Пані Філолюк навчала літературі

Усіх народів земної кулі.

Ведучий.

Про пана Цифренка ми скажем окремо,

Він залишився таким, як і треба –

Ведучий.

Бо Простаковій не скорився,

За що в кінці і поплатився –

Ведучий.

Без нагороди залишився.

Ведучий.

А Митрофана побачите в дії –

Його зрозуміти неважко в картині.

Ведучий.

А зараз виставу уважно дивіться,

І, як казав хтось, -

(разом) вчіться, вчіться...

…………………………………………….

Дія І. Ява І

Простакова і нянька. Простакова.

Как там синочок мой отдихав?

Чи добре мой міленькій ночєньку спав?

Нянька,

Та все щось крутився, ві сні

розмовляв.

(в бік) Напевно об'ївся, навряд чи охляв. Простакова.

О Боже, дитиночка геть знемогла!

А ти гдє смотрєла, дурна голова? Швіденько до мене поклич Митрофана!

А єслі случілось чего, ох задам прочухана!

Нянька, (відходячи)

Як не служу - нагороди не бачу,

Вже стільки років гірко плачу.

За рік карбованець заплате,

Та кожен день тяга за патли,

(голосно) Агов! До матусі іди,

Митрофане!

(в бік)

 А щоб ти сказивсь,

недоумок поганий.

Простакова. (вслід)

Нєдоглядєла рахуба стара,

Опять разболєлась моя голова.

Дітятко страждаєт - она хоть би хни, Закрою у хлів - посидиш без води.

Ява II.

Входить Митрофан. Згодом повертається нянька.

Митрофан.

Зачем оторвала мене от ігри? Новенького діска я вчора купив..

Простакова

Ой, любе дитятко вже зовсім змарніло,

Мінуткі нє може сідєть він без діла.

Всьо врємя с камтотєром - будет учьоний!

Іди мой малюсєнькій - скушай печенья.

Митрофан.

Не хочу пєчєнья, та бистро кажи,

Чєго тєбє нада, бо можу й піти.

Простакова.

Взволнована очєнь я станом твоім.

Казали, што с вєчєра зовсім не їв?

Вночі всьо крутілся, во сне размовляв,

Ти побєрьог би сєбя, Мітрофан.

Митрофан.

Ага, збережеш тут з вами себе,

Когда вже й вечерять не даєте.

 Галодний я должен бил засинати

Нікто нє помєтіл - ні нянька, ні мати.

Нянька.

Здається, ти зволив вечеряти, пане. Митрфан.

Та што я там з'їв - пірогов со смєтаной,

Варєніков миску, шмат сала, часник, Окраєць буханкі, й голодним я ліг

А после всю ночь мнє такоє верзлося,

Што й досі у мене всьо дибом волосся.

Простакова.

А што ж тєбє, синочку мілий, наснилось.

Митрофан.

Сначала во снє ти до мене з'явилась,

А посля папулю чорти принесли.

І так же всю ночьку лушперились ви. Татусь на підлозі валялся безсилий,

А ви пилесосом його гамселили.

Простакова.

Вот ето пріснілось! Господь, одведи.

Кого ж пожалів, мій синочку, ти ?

Митрофан.

Тєбя вже, мамаша, кого ще жаліти –

Уж больно устала ти папочку бити.

Простакова.

Мій синочку любий, до мене іди,

Вот на тєбє грівнєй, пойді шось купи.

Це ж нада так мамцю любити свою, Пойдітє, найдіте любов ше таку.

Ява III.

Простакова і нянька. Нянька вклинюється в монолог, який проголошує Простакова.

Простакова.

Я вам скажу, што воспітать дітя,

Повєрьтє, справа нелегка.

Ми для нєго нічого не жаліли...

Нянька

Захоче що - і враз купили.

Простакова.

Чи іграшку яку, чи пісталєт,

Чи роліки, а то й вєлосіпєд,

Пріставку ігрову, комп'ютер, мотоцикл.

Нянька.

Росло дитя - росли і втіхи.

Простакова.

Послєднім врємєням хлопот завдало

Єго навчання...

Нянька.

В школу не віддали.

Простакова.

Наймаєм вчитілєй...

Нянька.

Грошей ізвели тьмущу.

Простакова.

Я по секрету вам скажу,

Який у нас синок тямущий!

Нянька.

Вже сьомий рік навчається дитя,

А толку як не було, так й нема.

Простакова.

А што то ти бурмочеш там, стара?

Смотри мнє - недалеко й до греха. (дзвінок у двері)

Ану, швиденько двєрі откривай, навєрно вчителя, ну бистро, бистренько встрєчай.

Да Митрофана до мене поклич, І швидко-бо, швидко, рахубо крутись.

Дія II.

Вітальня. По одному входять вчителі. Мапенко.

Ну що, панове, здається, кінець. Закінчив науку вже наш молодець.

Цнфренко.

Закінчить, закінчив, та толку немає. Філолюк.

Що правда, то правда - нічого не знає.

Фон. Бевс.

Він бовдуром був, й залишився таким.

Та все це дрібниці і справа не втім,

Платили б побільше вони грошенят –

Все ж інше нічого у світі не варт.

Цнфренко.

Так, гроші то гроші. Та все ж таки хтілось, Щоб те паненя, хоч чомусь, та навчилось.

Та, скільки не бились - не вийшло нічого,

Такого дурного не бачив ніколи,

(з розпачем)

Та хоч би вивчив рідну мову,

Ви чули ту вимову, друзі-панове?

Ще іспити ці заманулось провести

Адже він не знає і так ні бельмеса.

Фон. Бевс.

Колего, чому ви хвилюєтесь дуже?

Мені, як наприклад, то зовсім байдуже

Не знає нічого й не буде він знати,

Та головне, що пливуть грошенята.

Мапенко.

У них їх стільки, що нема де діти,

То й хай собі тішаться, наче ті діти. Нічого не вдієш - хто грошики має,

Той, як то кажуть, і гру замовляє.

Філолюк.

Побачте: ще куплять йому атестата,

А потім диплома, і буде, як тато.

Той також і досі нічого не знає,

Та, бачте, посаду яку тепер має,

І тягне усе, що погано лежить –

Тепер так тільки й можна жить.

Фон. Бевс.

Вони натягали вже стільки,

що не лічать дрібної копійки.

То що ж поганого у тому,

Що й ми принесемо від них щось додому.

Цифренко.

Хіба це можливо? Колеги, не вірю! Мапенко.

Напевно, ви з неба звалилися нині. Розкрийте ви очі, погляньте навколо.

Та всі так живуть - ну і що тут такого.

Голос за сценою.

Заходьте, пані, ми готові.

Філолюк.

Ну, досить дискусій. Ідем до покоїв.

Вже до кінця комедія підходить,

А там як буде - нас те не обходить.

Дія III. Ява І.

Митрофан, Простакова і Простаков.Простаков за весь час не промовить і слова, він читає газету і тільки час від часу через газету дивиться на дружину цей погляд повинен виражати різні почуття (зневагу, схвалення, здивування т. д.)

Митрофан.

Послєдній раз ти ж говорила,

Що вже науку ми скінчили,

А он у передній собралісь грузіли.

Ох, как же оні мне все надоїли.

Простакова.

Синочок мой мілий, зроби це для мене –

Послєдній екзамен і більше не треба.

Нам ету формальность потрібно відбути -

Діплом хоч не хочеш, а нада здобути. Його ж не здобедєш без атестата –

Нє слухаєш маму, послухай хоть папу.

Митрофан.

Нікого ни хочу я слухать - набридло! Наукє проклятой і краю ни видно.!

Ни хочу учіться - жиниця я хочу.

Простакова.

Нємножко єщьо подожди мій синочку.

Сьогодні ти навчаєся в останнє,

А там через тиждень і свадьбу зіграєм.

Нівєсту я нашла тобі по інтернету –

Скажеш спасіба за дєвочку ету

Всєго ліш часік потерпи.

Митрофан.

Не брешеш, мамо?

Простакова.

Ні.

Митрофан. Зови.

(не бачили б очі мої вас ніколи)

Простакова.

 Заходьте, панове, ми вже готові.

Ява II.

Заходять вчителі, півколом сідають за стіл.

Простакова.

Добридень, шановні, сідайте до столу.

 І зразу до діла - почнемо розмову

Сєгодня собрала я вас на останок,

Щоб ви прийняли в Митрофана екзамен.

Потом ви подпішитє цей документ,

І дело в карманє - усе вері вел.

(кидає на стіл якийсь папір)

Цнфренко.

Пробачте, пані Простакова,

Але підписувать будь-що ми не готові.

Ви розкажіть про документ докладно,

Щоб потім не було накладно.

Простакова.

Цим документом ви засвідчите, панове,

Што Мітрофан закончіл срєдню школу.

Всьо остальноє не повинно вас цікавить,

То вже моя приватна справа.

У цих конвертах ваша нагорода...

(кидає на стіл конверти. Фон Бевс жадібно хапає свій.)

фон. Бевс.

Та що там довго розмовлять –

Розпочнемо, панове. Миколо Петровичу, першими ви Перевірте деякі ази,

Не дуже чіпляйтеся - знаю я вас,

Забудьте про принцип на деякий час.

Цнфренко.

Та що там в нього провіряти ?

1 на 1 він і того не втрапе.

Мапенко.

Давайте що-небудь. Он, бачте, чекають.

Простакова сідає збоку і гортає модний журнал.

Цнфренко.

Ну добре, колеги. Пиши, Митрофане:

Пішли ми до лісу з тобой по гриби,

Ну, хай ще фон Бевса з собою взяли,

і 300 грибів на галяві знайшли.

Ми порівну їх між собой поділили.

По скільки ж це кожному з нас привалило?

Митрофан рахує на пальцях і бурмоче.

Митрофан.

Один на три-то буде три...

А три на ноль - то буде ноль...

А ноль на ноль - виходить ноль...

Простакова. (відривається від роботи)

А что там, что там подєліть?

Митрофан.

Та триста грибів утрьох нашли

Попробуй ти на всіх їх поділи.

Простакова.

Што там дєліть - собі вазьми.

Дурна це наука єйо ти не вчи.

Як гроші є, то зможем полічити.

А єслі нєт, то що ділити?..

Цнфренко.

Я ж вам казав, що толку тут не буде,

(ще й насміхаються зануди) 

Мапенко.

     Давайте тепер я.

(ну з богом - будь, що буде)

Ось, Митрофане, уяви:

Твій шлях лежить аж до Москви.

Куди це тобі їхати? На мапі покажи.

Митрофан підходить до мапи й починає в різні боки тицяти указкою, не знаючи на чому зупинитися.

Простакова.

А ето зачєм єму ще знати?

Бач, повидумували мапи!

А поєзда зачєм і літаки –

Купіл білет, і вже на мєстє ти.

Скажіть мені, за што я вам платіла?

Штоб етой єрундє ви моєго рєбьонка вчили?

Мапенко. Питання зісторії... (ще не заспокоївся)

 Простакова.

- Ти што там бєльмочєш?

Ми до Історій очєнь охочі.

Нам Марфа іх безліч розповідає,  

Про всьо што слишит на базаре.

(до пані Філолюк)

 А ти что, госпожа, так напряглася нині?

І ти вопроси приготовіла дитині?

Нє нада, не нада. Казки ми читали:

Про курку рябу, про кота і сметану.

А мудорствовать здєсь нам нє годітся

Рєбьоночєк устал учиться,

Моральность, совєсть і душа - каму

всьо це потрібно?

Давайте вже кончать, бо краю тут нє відно.

Фон. Бевс.

 Дозвольте, дозвольте, а як же англійська,

Німецька, французька та італійська? Послухайте, як вивчився синок:

Пурква, коман, айм літел клок?

Митрофан.

Льонді, монді а меркреді

Айм літел клок ла пен жоді.

Простакова.

О, як лопоче, вільно, допутя –

Поїде за границю вчитися дитя.

Митрофан.

Ти шо здурєла? Яке вчиця?

Ми ж думалі с утра женица!

Простакова.

Ну, ладно, ладно - у круіз,

Чи у весільне мандрування,

Іль на сафарі-палювання.

А луччє жити за границю.

Вот гдє наука прігодиця. (замріялся)

Підписуйте швидше завєтний папір –

На цьому кончаєтся наш договір.

Фон. Бевс радісно хапає документ і швидко підписує його. Потім хапає конверт з грошима і встає із-за столу.

Фон Бевс.

Ну що ж, дитятко, буть щасливий

Ось і путівка в життя тобі, милий.

Філолюк махає рукою і, соромлячись самого себе, підписує папір.

Філолюк.

А, будь, що буде - треба якось жити.

І що ти будеш тут робити.

Мапенко.

А що я можу вдіяти в цім разі?

А ну його усе к заразі, (теж підписує) (Цнфренко садить, замислившись)

Простакова.

Ну, што ж ви? Бистрєє подпишіть.

І позно вже - додому йдіть.

(Цифренко повільно піднімається.)

Цифренко.

Підписувати цьго я не стану,

 Себе я поважати перестану.

Що він скінчив? Чого навчився?

Ви хочете його відправить за  границю?

Та він і на фермі не знадобиться.

А ви, нарешті, схаменіться,

 На Митрофана подивіться:

Від вашої надмірної любові

Цей хлопець виріс безголовий -

Ледащо, ненажера, грубіян.

І ти послухай дещо, Митрофан.

Ти ні на що у світі не годишся,  

Не вічні і батьківські тищі.

То вже пора подумати тобі,

Як будеш лаштуватись у житті

І без підтримки мами, тата -

Не вічно їм тебе під рученьки

тримати.

Ти відцуравсья від усьго. -

Не знаєш, навіть, рідної ти мови!

Як він говорить? Чули ви?..

Простакова.

Ану замолкні, помовчи!  

Ич розходився, ти диви!

Ти хто такой? Ти што таке,

Щоби повчати тут мене?  

Мій Митрофан у місті буде жить,

По-руські там він буде говорить.     

Зачєм єму селянська мова  

Там нею він не розмовлятиме ніколи!

А ти награди не получєш,

Вот, на тєбє (рве конверт) –

от злості і луснеш.

Ти бач який, ти ще побачеш,

От Мітрофана ще поплачеш.

У нас є гроші - буде все!

Діплом, і должность, і т. д.

Цифренко.

Що ж, згоден я з вами,

Що гроші - то сила.

Та цього замало, щоб бути щасливим.

Ви цього поки що не зрозуміли,

Та прийде час - я щиро вірю.

(виходить)

Ведучі.

На цьому виставу ми нашу скінчили. Надіємось, все ви у ній зрозуміли

На перший погляд, все так і лишилось,

Та певна думка зародилась:

Щоб людина людиною стала,

Багатства одного, напевно, замало,

А що потрібно ще, спитаєте ви нас? Додумайте самі, а нам спочити час.

КІНЕЦЬ.