Сценарій до 180-річчя Павла Платоновича Чубинського "Життєві акварелі"

 

Життєві акварелі

Сценарій до 180-річчя П.П.Чубинського

Для учнів 8-11 класів

Кухтик Олена

Семенець Лариса

 

Сцена затемнена. Посеред сцени стоїть прядка     на підставці з колесами.

Звучить лірична українська мелодія. Виходять, плавно рухаючись, три жіночі фігури в білих шатах. Двоє зі свічками, одна крутить колесо прялки. Потім усі вони прядуть нитку долі

Голос за кадром: Ще з незапам’ятних часів жриці долі безупинно обертають колесо прядки, на якій вони снують доленосні нитки. Кожна з них своєрідна та неповторна, бо це життя людини. Вони сплітаються у ланцюг подій. Він не може бути ні перерваним, ні заплутаним.

Дівчата ідуть зі сцени

Голос за кадром: Чубинський…З глибини віків

Його ім’я зорею виринає.

В душі його так трепетно горів

Вогонь, що й досі у серцях палає. (Алла Кошель)

Виходять щедрувальники і виконують щедрівку, записану в Борисполі П.Чубинським. Чубинський та Лисенко слухають, роблять записи, а потім частують щедрувальників, дякують їм.

Лисенко. (захоплено) Ніколи не чув такої щедрівки!

Чубинський. Ти ще не чув весільних пісень Бориспільщини, Миколо!

Лисенко. То як же мені, Павле, з ними познайомитися?

Чубинський. Не лише, друже, познайомишся, а й на весіллі погуляєш! За тиждень одружується мій знайомий – я серед запрошених.

Лисенко. О! Гадаю, мені пощастить записати цілий весільний обряд. Познайом мене з нареченими,

Чубинський. Та я тебе з такими людьми познайомлю, аби, лишень, ти встиг все позаписувати до закінчення канікул. Попереду в нас не лише весілля, а й вечорниці, ярмарок… Тримайсь, Миколо! А зараз пішли маланкувати – на нас чекає мій добрий приятель Лукашевич. Ото справжній знавець народу!

Виходять

Шепіт з різних сторін

• Шевченко помер!
•  Чули, Шевченко помер.
•  Помер Шевченко?!
•  Яка втрата!

Чубинський. Не дали й промови виголосити над домовиною… Тарасе, я ніколи не забуду наших зустрічей: і в Пасажі, і в «Основі»… Я знаю  й люблю твої вірші… скільки разів я декламував їх на студентських сходках… Твої ідеї такі близькі мені…

Звучить бандура. Чубинський сідає до столу, пише

Чубинський. Любо слухать, як на кобзі

Славний кобзар грає…

На проектор демонструються рядки вірша

Дівчина-муза. Любо слухать, як на кобзі

Славний кобзар грає.

Він співає нам поважно

І добру навчає.

Співа про те, що діялось

І що не вернеться –

Всяк, хто слуха тую пісню,

Сльозами заллється.

Співає людям про світ Божий,

І про його дива, -

Сіє святе слово-правду –

Колись будуть жнива!

Умер кобзар – мовчить кобза.

Жде, поки знайдеться

Той дотепний, що за неї

Без жаху візьметься.

Поки ж кобзи та бандури

Затихли, не грають, -

Під сопілку, люди добрі,

Я вам заспіваю.

Вибачайте, сопілочка

Не голосно грає,

А співака абиякий –

Талану не має.

Він замовкне, як почує,

Що краще співають,

І зрадіє, що другії

Людей розважають.

Заходять  товариші Чубинського

Чубинський. Доброго вечора, панове!

Синьогуб В. Доброго! Читав в «Основі» твій нарис «З Борисполя». Ти взявся за нелегку справу, друже! Сподіваюся, відкриття школи в Борисполі скоро?

Чубинський. (зітхаючи) Ох, Вікторе, наші чиновники роблять усе, аби цього не допустити. Дурять, кривдять людей. Добре, що звертаються до мене, то я надаю їм юридичну допомогу: пишу листи, готую документи до судових позовів…

Синьогуб В. І як ти встигаєш з усім впоратися?! Ще й нас, громадівців, довкола себе гуртуєш.

Богданов Дмитро. І етнографічні матеріали збираєш!

Синьогуб В. А про подорож на могилу Кобзаря не забув?

Чубинський. Саме про це я й хотів з вами поговорити. Думаю, в липні я зможу відірватися від роботи. Як ви, підтримуєте?

Синьогуб В. Я зможу. Іван Касьяненко теж приєднається до нас.

Богданов Д. І я залюбки!

Декламують вірш Чубинського «На могилі Кобзаря»

Кобзар – батьку, заснув єси.

Навіки, до суду!

Заснув, батьку, ти для себе,

Не заснув для люду!

 

На могилоньку поллються

Сліз великі ріки –

Зеленітиме висока

Во віки і віки.

Забудуть діти-сиротята

Могили прадідів своїх,

Забудуть давню, гірку славу,

А не забудуть слів твоїх.

 

Твої слова-сльози,

Твоє люте горе –

Не заблудять в лісі,

Не затонуть в морі.

Трагічний звук

Голос за сценою. За сочинение возмутительных песен, за организацию похода молодежи на могилу Тараса Шевченка в июле1862 года, за близкое общение с земляками-крестьянами, которым он внушал вредные идеи о праве на землю, политую потом их, арестовать господина Чубинского Павла Платоновича и выслать в Архангельскую губернию.

Богданов Д. Павле, їдь за кордон!

Синьогуб В. Друже, рятуйся!

Чубинський. Заслання – явище тимчасове, а еміграція може бути вічною.

Звучить запис пісні «Ой, Морозе-Морозенко», прощаються і виходять

Виходить О.Кістяківська, сідає до столу. Входить служниця і подає листа

Служниця. Пані Олександро, вам лист.

Кістяківська Леся. Від брата Павла. Нарешті… (читає листа) «Серденько моє Лесю… »

Звучить запис пісні «Все, що тебе не вбиває» «Pianoboy»

Полум’яну любов до свого стражденного народу, пристрасну мрію й кипучу вдачу Чубинського не змогли здолати ні сім довгих років заслання,  архангельські морози, ні невільницькі поневіряння. Навіть далеко від України він знаходить сили працювати задля науки, зміцнювати свій фаховий і життєвий досвід, він прагне повернутися додому не нужденним засланцем, не в’язнем, а відомим ученим, до голосу й авторитету якого змушені були б прислухатися вчорашні опоненти.

     У далекому Архангельську Павло захоплює і дивує всіх своєю кипучою діяльністю. «Працюю, не покладаючи рук», - пише він.

     Чим же займається засланий Чубинський? Працює у двох етнографічних експедиціях; вивчає стан хлібної торгівлі та виробництва в північнодвінському басейні, в семи північних губерніях; організовує вшанування 150-літнього ювілею Михайла Ломоносова й відкриття на батьківщині вченого сільської школи, побудованої на народні кошти; публікує численні статті, програми та звіти – лише сам перелік праць та їх тематичне розмаїття вражають.

     «Я працював на Півночі без утоми і довів мою любов до російського народу», - писав Павло Платонович.

     Чубинський пише до Російського географічного товариства звіт про свої експедиції. Робота дослідника так сподобалася, що на клопотання президії Російського товариства й зокрема Семенова–Тянь–Шанського Павло Платонович Чубинський отримує дозвіл повернутися в Україну й очолити етнографічну експедицію.

     Чубинський повертається в Україну!

Виходить. Звучить запис пісні «Все, що тебе не вбиває» «Pianoboy»

Чубинський у російській шовковій червоній сорочці заходить на квартиру до В.Антоновича, де зібралися громадівці

Чубинський. Товариші, друзі, як я радий вас бачити! (обнімаються, потискають руки). Думав, уже й не повернуся на батьківщину.

Вовк. А я дивлюся на тебе, й віри собі не йму: тим чи не ти? Якби стрів на вулиці, не впізнав би здалеку.

Русов. А от очі, як і раніше, горять вогнем!

Чубинський. Бо увесь час хочеться щось творити!

Русов. То в тебе вже є нові ідеї?

Чубинський. Еге! Це ви тут, у Києві, сидите без енергії, без руху. Треба вас одружити з єврейками, може, хоч діти будуть менш пасивні за батьків!

Усі сміються

Чубинський. А тепер серйозно. Як ви вже чули, має відбутися експедиція для дослідження Південно-Західного краю. Я вже подав до преси програми, на які чекатиму відповідей від людей, що добре знаються на народному побуті та звичаях. Але без вашої допомоги мені не обійтися.

Кістяківський. Павле, я можу зайнятися дослідженням волосних судів.

Чубинський. Добре, Олександре! Як Леся?

Кістяківський. Приходь до нас, то сам  побачиш.

Антонович. Мене теж цікавлять судові процеси. А ще різні чаклування

Вовк. От і поєднаєш це разом. Робитимеш витяги з процесів про чаклунство.

Лисенко. А я покладу на ноти записані в Борисполі пісні.

Вовк. А ми з Русовим будемо описувати ярмарки.

Чубинський. Коли зберетеся до Борисполя, і мене не з собою покличте. Мало не забув: у експедиції будемо ще й речі для музею збирати.

Русов. Було б добре потім видати всі матеріали.

Вовк. Слушна думка!

Чубинський. З цим обіцяв допомогти Микола Костомаров. До речі, він хоче дослідити місця, пов’язані з Богданом Хмельницьким.

Русов. Та в тебе,Чубе, не лише очі палають, а сам увесь гориш! Ще й нас запалюєш!

Чубинський. Мабуть, пора розходитись, щоб не згоріти до тла. (До Русова) Розкажи мені про Софію Ліндфорс. Чув, вона вже сама викладає.

Русов. Маю надію, що вона колись стане Софією Русовою.

Усі спускаються в зал, дивляться і записують

Фольклорний гурт, композиція «Дітей на вулицю весна позвала»

Хлопчик: Ластівочка прилетіла, принесла весну нам милу!

Дівчинка: Коло нашого колодязя золотая ключка, хто не вийде на вулицю – нападе колючка!

Діти виходять на сцену

Дівчинка: Ой, жайворонку, ти ранняя пташко,

Ой чого так рано з вирію вийшов?

Хлопчик 1: Не сам же я вийшов,

Дажбог  мене вислав,

В праву рученьку ключика видав.

З правої рученьки літо відмикати,

З лівої рученьки зиму замикати.

Дівчинка: «Явора»?

Разом: «Явора»!

Діти грають в «Явора»

•  - Яво-, Яво-, Яворові люди,
• Що ви там робили?
• - Моста будували!
• - А якого моста?
• - Для пана старости!
• - Усіх коней пропустили,

А одного не пустили!

Разом: Присудити – співати!

Дівчинка виконує веснянку «Благослови, мати»

Благослови, мати,

Весну закликати!

Весну закликати,

Зиму проводжати!

Зимонька в візочку,

Літечко в човночку!

Діти (найменші): Весну закликати!

Зиму проводжати!

З веселою усмішкою,

З жайвором – пташкою!

Сонечко, сонечко!

Одчини, Боже, оконечко,

Я тобі дам колочок і гвіздочок

І три куколочки.

Всі діти (разом): Сонечко, Сонечко (роблять руками колоподібні рухи)

Засвіти, засвіти (руки й очі піднімаються догори)

Сонечко, Сонечко (колоподібні рухи руками)

Звесели, звесели (руки на поясі, ногами притупують)

Сонечко, Сонечко (колоподібні рухи руками)

Весну й Літо запроси! (руки й очі піднімаються догори)

Дівчата виносять горщик з кашею

Дівчата: Да на нашу вулицю, на нашу,

Да несіть пшоно на кашу.
Будемо кашу варити,

Будемо хлопців манити.

– Ой накладу вогник

Та наварю кашки.

• Що ж у тій кашці?

– Ложечка масла.

• Кому ж її їсти?

– Дівочкам, дівочкам!

– Ой накладу вогник

Та наварю кашки.

– Що ж у тій кашці?

– Жаб’яча ніжка!

– Жаб’яча ніжка?

– Кому ж її їсти?

– Парубкам, парубкам!

– Будемо кашу варити,

Будемо хлопців манити!

Ой ми дівки – чарівниці,

Закопали горщик каші

Посеред вулиці.

Закопали горщик каші,

Ще й кілком прибили,

Щоб на нашу та й вулицю

Парубки ходили!

­– Ой, хлопці ідуть!

– Лихо нам несуть!

– А, може, й ладо.

– І ще якісь принади.

– Що робити?

– Ховатися!

– Та ні! Нумо кривого танцю, сліди заплутувати!

Діти виконують «Кривий танець»

Хлопці: А хто буде в кривім танці,

Той пожене свині вранці!

Дівчата: Ой ви, хлопці – безштаньки,

Заспівайте веснянки,

Зиму зимували,

Штанів не напряли.

Хлопці: А ви що?

Дівчата: А ми дівоньки –

Гулять не гуляли,

Полотна напряли!

Хлопці: Ой-ой-ой! Торохтіла сорока як діжка з горохом!

Вихвалялася кума, що пироги пекла, бо й ворота в тісті!

Дівчата: Мовчи, язичку, дам кашки!

Наговорили на осиці кислиці, а на вербі груші!

Хлопці, нащо вам музики, коли у вас довгі язики!

Хлопці: Їм кажеш – ячмінь, а вони тобі – гречка!

Нехай буде гречка, аби не суперечка!

Діти: Забавлянки!

 Обхопивши голівку дитини долонями, легенько повертають її то праворуч, то ліворуч:
     Печу, печу хлібчик

Діткам на обідчик.

Більшому – більший,

Меншому - менший.

(Нахиляють голівку вперед ).Шур в піч!
Гойда, гойда, гойда-да,

Вийшла баба з города,

За плечима торба,

А в тій торбі зайчик,

Кличе бабу в танчик.

Гойда!

Діти: Нескінчухи!

- Ми з тобою йшли?

• Йшли!
• Кожух знайшли?
• Знайшли!
• А я тобі кожух дав?
• Дав!
• А ти кожух взяв?
• Взяв!
• А де ж він?
• Хто?
• Кожух!
• Який?
• Ну ми з тобою йшли?
• Йшли!
• Кожух знайшли?
• Знайшли!
• А я тобі кожух дав?
• Дав!
• А ти кожух взяв?
• Взяв!
• А де ж він?
• Хто?
• Кожух!
• Який?
• Ну ми з тобою йшли?
• Та ну тебе!

Тосі, тосі, тосі,
А свині в горосі,
Нема кому виганяти —
Хіба що Явдосі.
Телята в капусті —
Аби були тлусті.

 

Сорока-ворона

На припічку сиділа,

Діткам кашку варила,

Ложкою мішала,

Діток годувала.

Поїли, поїли

І полетіли, полетіли.

На голівку сіли.

Хлопці: А давайте дівчат на мішках возити! Давайте!

Їхали до баби, їхали до діда,

Десь під горою в ямку – бух!

(Повторюють двічі). Дівчата падають

Дівчинка: Пришелепкуваті наші хлопці, і ігри ваші пришелепкуваті!

Хлопці: А ви?

Хлопець:  Сама така! Сьогодні   празник — дівка   хлопця   дражнить!

Хлопець: Катря,   Катря,   Катерина — намальована  картина!

Дівчинка: Славний хлопчик, 
Славно зветься, 
Зашмаркався 
Та й сміється.

Хлопець: Настя-хвастя 
По саду ходила, 
Ротом мух ловила, 
Сопельки губила.

Дівчинка:  Юрко-бурко .

Розлив молоко.
Його мати ложкою, 
А він дрига ножкою.

Хлопець:  Їхав пан через лан, 
Бричка гуркотіла,
А як Ганна сіла в бричку, 
Бричка загуділа.

Дівчинка: Гриць миші злякався, 
В кропиву сховався, 
Бороною вкрився, 
Щоб не пожалився.

Хлопець: Дівка ряба 
Поїхала по дрова, 
Зачепилась за пеньок, 
Голосила весь деньок.

Дівчина: Та досить вам дражнитися! Бузьки прилетіли, гайда дивитися!

Разом: Гайда!

З гамором вибігають

Софія Русова та подружжя Кістяківських.

У руках – запрошення на виставу «Різдвяна ніч»

Русова. Олександро!

Кістяківська. Софіє! (обіймаються)

Русова. Ти теж на виставу?

Кістяківська Леся. Як я можу її пропустити?! Адже мій брат, хоч і двоюрідний, - режисер!

Русова. Так. Нарешті дозволили дати «Різдвяну ніч» в опернім театрі. Я захоплююсь Павлом Чубинським. І як у нього на все часу вистачає?!

Кістяківський. У нього лише на своє здоров’я часу не вистачає…

Виходять

Тривожний звук

Кістяківський. Емський указ. Південно-Західний відділ закривають. Павлу Чубинському заборонено проживати в українських губерніях та столиці…

М.Висовень виконує на фортепіано «Реквієм» В.А.Моцарта

Кістяківський.  Чубинський живе і утримує свою сім’ю своєю працею. Його економічні справи в поганому стані. І раптом таке розпорядження. Мені дуже жаль цю людину. За що?!

Сідає за стіл. Знову встає, нервово ходить по сцені. Служниця вносить листа. Читає

Від Катерини Іванівни Чубинської: «Зараз Павло нездоровий і тому не пише Вам сам, тиждень тому він відчув, що погано володіє правою рукою і ногою, хоч і ходить, але нога тремтить, а пише з великими труднощами. Лікарі радять йому їхати на Кавказ… »

Кладе лист на стіл. Береться за голову

Служниця вносить нові листи. Кістяківський читає

«2 серпня Павло повернувся із Кавказу, та замість очікуваного видужування, здоров’я його зовсім розладилося, заслабли руки і ноги, але що найгірше, він говорить з великим трудом і дуже нерозбірливо…» Павле, Павле… Тепер усе тримається на Катерині. А ще ж й борги. Треба звернутися до знайомих, зібрати трохи грошей.

Знову лист

«Здоров’я Павла за останні дні погіршало: майже не встає, мало їсть і голос слабне…»

Сідає за стіл. Кладе голову на руки.

Трагічна музика

Кістяківський читає газету «Киевлянин»

«… Після тяжкої хвороби пішов з життя Павло Чубинський, відомий працями з етнографії Південно-Західного краю і дослідженнями про фабричне і землеробське виробництво Росії».

Кістяківський встає

 Павло Чубинський – один з найвірніших синів Русі-України, ревний діяч від початку 1860-их аж до кінця 1879-их років.

 За шість літ життя на засланні він зробив для Архангельська стільки, що інші «учені» не зробили і за шістнадцять!

 …літом 1876 року Географічне товариство скасоване, а Чубинський не по своїй волі перебрався в Петербург. Сей случай і став головною причиною, котра звалища Чубинського в могилу; виїзд із Києва, до краю, де сам воздух шкодив його здоров’ю, виїзд по неволі – вже сам по собі не могли не зробити  тяжкого впливу на … Чубинського.

 …Чубинський був справді великим мучеником за ідею, котрій він служив не змінивши.

Пісня на слова П.Чубинського «До Катрусі»

Кістяківський.  Не довелося страждальцеві навтішатися своєю сім’єю, недуг лишив його й цього щастя!

 Мир тобі, брате. Спочивай там, де не досягне тебе ніякий донос, ніякий наклеп душепродавців.

Виходять усі учасники

Співають Гімн України

Кістяківська. Пісня на слова молодого Чубинського злинула світлою надією в затьмарене імперським мороком небо й стала звучати в усій Україні.

 Чим захопила ця пісня людей, чим занепокоїла власть імущих. Офіційно кажучи, й ті, й ті побачили в ній програму дій. Завдяки пісні народ прозрівав у своїй історичній правді й правоті. Йому ж товкмачили, що ні мови, ні його самого «нет и не может быть», а тут відверто дзвенить: «Ще не вмерли України і слава , і воля », дзвенить і заохочує: «запануєм, браття, й ми у своїй сторонці. », закликає довести, що він славного козацького роду, переконує: «пора встати, пора волі добувати». Глибокий погляд углиб історії і глибоке проникнення у бажане майбутнє прихилили до себе усіх українців усіх під’яремних земель.

Двокрилий вірш – двокрила птаха нехай летить у всі віки над нашою Україною, нехай залітає у кожне серце і душу.

Русов. Сила чорноземна наш Чубинський…

Русова. Ось стоїть переді мною могутня постать Павла Чубинського. Високий, чорнявий, з чорними очима, густими бровами, низьким гучним голосом, владними рухами, високим чолом, тип організатора, що добре знає те, що організовує, вміє володіти людьми і провадить свою справу через усі перешкоди. Ні постійні переслідування уряду, ні заслання до Архангельської губернії не змогли охолодити його відданості Україні.

Вовк. Слід, що його залишив він в етногрфії, заслуги його такі великі, що їх вистачило б і на декількох професіональних учених.

Лисенко.  Любов до свого рідного неба, до своїх верб і тополь, білих хаток, «невичерпною енергією дії у такому дорогому його серцю краї заставляла його працювати, працювати і працювати!»

Антонович. Саме його невтомна праця дала Україні крила.

 

Звучить пісня «Крила» Джамали.

Дівчата в білому одязі «прядуть» лінію долі, утворюючи крила

 

Використана література

1. Зиль А. Народознавець. Павло Чубинський і його доба.- К.: ТОВ «Казка», 2009. – 399 с.
2. Чередниченко Д. Павло Чубинський. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2005. – 276 с.