Сценарій до Дня Матері "Мамина кав'ярня"

Сценарій до свята мами

«Мамина кав’ярня»

(Відкривається завіса. Сцена прикрашена у вигляді старої кав’ярні. Виходить дівчина в образі працівника кафе, прибирає столики , читаючи поезію.. На столах квіти і чашки з кавою. Звучить мелодія, ведуча за кулісами читає слова)

Ведуча: Стара, як світ кав'ярня. Ром у каві,
Стояли на столі весняні квіти
І руки в тебе теплі та ласкаві,
Такі одні на цілім білім світі.

Гірчила кава, кава на Вірменській,
Віола струни рвала у душі...
Життя у тебе, як Собор Вселенський,
У мене ж тільки квіти і вірші.

(Звучить мелодія, дівчина, розставляючи квіти, читає поезію)

Дівчина: Як затишно у маминій кав’ярні.

Як солодко вирує в ній життя.

Тепло розмов і аромати гарні

Милують серце і торкають почуття.

 

Ніде у світі не знайти ту атмосферу.

Ніщо, й ніколи не замінить рідних стін.

Лиш тут, на контурі пожовклого паперу

Слова найкращі писані усім.

 

І крізь обставини життя, крізь клопотання

Я знову тут, я знов сюди прийшла.

У місце затишку й тепла, де без зітхання

Лише у радості, лікується душа.

 

Змелю неспокій мов зернини чорні.

В розмові все на дно закину «темне».

Все розвариться  з мамою в розмові.

І  відпущу все мовчазне і потаємне.

 

За цим столом ковтки душі святої.

Усмішки й сльози, все принесу з собою.

І мов би чашку, солодкої й гіркої,

Разом із мамою, ми розіп’ємо долю.

 

Летіть до мам, в обіймів вись ласкаву.

Тут пригадаєш і пораду давню.

Заходьте ви до матерів на каву.

Ласкаво просимо у мамину кав’ярню.

 

(Мелодія звучить гучніше, заходять люди і сідають за столики. За одним столом сидять літня жінка (мама директора коледжу) ….За другим дві жінки (викладачі циклової комісії гуманітарних дисциплін)…. Третій столик вільний… Ще за одним сидить жінка в чорному вбранні….Виходить жінка(директор коледжу) з квітами в руках і читає поезію

Директор коледжу: Я для тебе завжди дитина,

Хоч давно вже така доросла,

Час біжить і летить невпинно,

Та в обійми до тебе хочу…

 

Хоч мені вже давно за тридцять

І життя навкруги вирує,

Знаю точно, що тільки мама

Зрозуміє завжди й почує,

 

Пам’ятаєш, була маленька,

Перші кроки мої і слово,

Хоч капризна була і вперта

Ти завжди зігрівала любов’ю,

 

Ти навчила мене усьому,

Що сьогодні в житті я вмію,

Я так сильно на тебе схожа

І без слів, я усе розумію,

 

Я до тебе біжу з бідою,

Знаю, разом знайдемо вихід,

Ти за мене завжди горою

Ти по - справжньому в мене віриш,

 

А коли в мене щастя в серці,

Я на крилах лечу до тебе

Тільки ти щиро так радієш

І завжди скажеш все відверто.

 

А вночі тихо молиш Бога,

За щасливу для мене долю,

І щоб світла була дорога,

Щоб частіше всміхалась доня,

 

Не важливо в якому віці

Діти завжди для мами – діти

Розумію усе, обіймаю,

Я люблю тебе мам, ти це знаєш! (Марія Скочиліс)

 

(Вона сідає за стіл, де сидить  літня жінка і дарує їй квіти.  На сцену виходить студентка і виконує пісню про маму «Мамо вечір догоря». Усі, хто на сцені ведуть розмову, п’ють каву, слухають пісню )

 

 

(Після виконання пісні  директор коледжу і її мама виходять за куліси. Столик залишається вільним. Дівчина –офіціантка час від часу з’являється на сцені, прибираючи столики. У цей час одна з жінок, що сидять за другим столом говорить слова)

 

I жінка: У мене мама грамот не проходила —

Звичайна, проста жінка із села.

Не кляла і в сім'ї не верховодила.

Як подих вітру, лагідна була.

 

Така собі приємна за розмовою,

Хоч доля їй дісталася гірка.

Все викладала ниткою шовковою

З душі узори в просинь рушника.

 

А якось бачу, вишиває хрестиком

На сорочині білі рукави.

Кажу: "То, мамо, на Великдень все-таки

До церкви хочете вдягнути ви?"

 

— То, доню, як помру. -А я здригнулася.

— Та ти не бійся, смерть — звичайна річ.

— Як ніби вже під сонцем ти набулася….

Минулася. Пішла собі у ніч.

 

• А щоб хоч трохи видно було в темряві —

Оця сорочка біла, як свіча.

Хоч вишита вона нитками  темними,

Жалоби там ніхто не поміча.

 

Я з болем за її думками стежила,

Поки збагнула істину просту:

— А я собі просвічу, доню, стежечку

Й калиною до тебе проросту.

 

Я зможу, доню, вдруге повторитися,

Коли того потребує земля.

Лиш не забудь за душу помолитися —

Вона безвинна, ніби янголя.

 

І сліз не треба — плачуть над пропащими,

Над пам'яттю лиш голову схили.

А я благаю й плачу: "Мамо, мамочко!

Ну нащо ви мені цей смуток занесли?"

 

Тонкий узір виводила рука.

Стояло сонце високо над брамою,

А серце й досі думка обпіка:

— Якби ж ви, мамо, повторились МАМОЮ... (Галина Пухта)

 

(Музика зазвучала гучніше, а потім стихає… Друга жінка продовжує)

 

II жінка: Старесенька, іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здоров'я, де тепер воно?

І знов іде... Зникає за деревами. ..
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе! Даремно.
Горить ліхтар - ніхто не погасив.
 

Моя матусю, люба моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я тобі скажу словами,
Що ти в мені повік не одболиш!
 

Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать!
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать!
 

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Ще й час є в тебе, пізно, але є ж!
Зверни додому з білої доріжки,
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що.. Хоч сльози мені втерла.
А то пішла… Нема тебе… Нема.. (Ліна Костенко)

(Музика стихла.. Виходить студентка Таня і  виконує пісню «Мама»)

 

(Студентка виходить. .Звучить весела мелодія. На сцені з’являється молода мама з двома донечками-близнятами.. Дівчатка бігають по сцені, а вона говорить слова)

Молода мама: Дві  горошинки у  однім  стручку  вселились,

І  сонечко  зустріли  водночас.

Разом  до  Бога  лагідно  молились,

Разом  пішли  до  школи в  перший  клас.

 

Коли  одна  заплаче, друга  ніжно

Її  із  личка  сльози  витира.

А  як  радіють, то дзвенять  аж  вікна,

Той  сміх  усіх  пробуджує з  двора .

 

Такі  вони дівчатка  - горошинки,

Усюди  разом, щоб  там  не  було.

Одна  із  одної обтрушує  пилинки

З  образами  воюють  заодно.

 

Чудовий  дар  природа  сотворила,

Коли  дві  душечки  з’являються разом

На  Божий  світ, коли подвійні  крила,

А  у  житті  один  на  двох  політ.

 

(Музика звучить голосніше. Мама з двома донечками сідають за вільний столик. На сцену виходить маленька дівчинка Даниїла і співає пісню)

 

 

(Після виконання пісні Даниїла сідає за стіл, де сидять дівчата-близнята з мамою. У цей час музика звучить голосніше. На сцену виходить студентка Наталя)

Наталя: Я маю ангела, який своїм крилом
Мене в житті постійно обіймає.
І якби мені тяжко не було,
Той ангел в мене смуток забирає.

Він цінності передає мені,
Навчив завжди Всевишньому молитись.
І в добрі, і в не дуже гарні дні,
Душею перед Господом коритись.

Я бачу ніжність в ангельських очах,
Той погляд завжди є переді мною.
Його молитва - завжди в небесах,
За мене просить, про щасливу долю.

Той ангел скромний. По душі тече
Любов його і усмішка ласкава,
Не раз схилялась на його плече,
І плакала. Раділа або спала…

Люблю його, він друг найкращий мій
І все, що маю в світі я сьогодні,
Натхнення, віру, висоту надій
Подарував мені ангел Господній.

Він доторкався шепотом душі,
Коли  малою я в колисці спала,
Тому й співаю я для вас пісні.
А хто цей Ангел? Це є моя МАМА! (Неля Романовська)

 

(Наталя зразу виконує пісню «Мамина стежина».)

 

 

(Наталя виходить…Звучить сумна мелодія. . Голос за кулісами)

 

Ведуча: (за кулісами) На небі закружляли чорні хмари.

Рясним дощем на землю випали вони.

То плаче Мати -Україна за синами,

Що вже ніколи не повернуться з війни. .

 

Ведуча: Горить свіча, і тихо плаче мати,

 

(В діалог вступає жінка  в чорному вбранні, що сидить за столиком на сцені)

Мати (жінка в чорному вбранні): Куди поділося дитя?
Лягло воно лиш задрімати?
Та зупинилося життя…

 

(Голос сина за кулісами. Мати починає бігати по сцені і шукати його)

Син (за кулісами): «Пробач, матусю, що покинув,
Заставив плакати, прости.
Я йшов за вільну Україну!
Я лиш хотів допомогти.
 

Я знаю, тобі тяжко-важко
Й життя не буде вже тобі.
Я буду тут, з тобою, рідна,
У серці, ненько, назавжди.

 

(Мати сідає за стіл і плаче. Звучить голос за кулісами)
 

Ведуча: Відправилась душа на захід сонця,
Підняли ангели і понесли у Рай.
Він мав почесне право охоронця,
Він є герой, він полетів у даль…

 

(Коли звучать слова ведучої виходять три студентки і підходять до столика, де сидить жінка в чорному вбранні)

 

Студентка Юля: Жінко, чого Ви плачете?
Ваш син-герой. Ви що - не бачите?

 

Студентка Катя: Сьогодні ваше свято,

 Ви дали йому суть,

 

Студентка Наталя: ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ,

ВОНИ В СЕРЦЯХ ЖИВУТЬ!

 

(Дівчата виконують хореографічну композицію «Плакала калина»)

 

(Дівчата і жінка в чорному виходять. Звучить мелодія. На сцену виходить молода мама у якої дорослий син і говорить слова)

 

 Дорослий син і можна порадіти

Та мимоволі смуток огорта,

Чому ж так швидко виростають діти,

А в матерів ніхто і не пита.

 

І ось вже час віщує нам розлуку,

І мій синок від долі не втече

Зате вже можу не тримать за руку

І навіть спертись на його плече.

 

Можливо я і не найкраща мати,

Холодним вітром сумнів студить кров,

Бо що я можу своєму сину дати

Лише любов… Лише свою любов!.

 

А скарб найбільший, знаєш, мій синочку,

Всі ці роки я в шафі берегла

Цю крихітну батистову сорочку

В якій тебе додому принесла.

 

Спокуси, перешкоди, пересуди,

Але одне з тобою знаєм ми.

Мені ніколи соромно не буде

За тебе, сину мій, перед людьми.

 

Майне у небо зграя журавлина,

Сльоза важка на віях забринить.

Я в світ широкий відпускаю сина,

Лети, мій хлопче! Хай тобі щастить!

 

(Вона сідає за вільний стіл. А на сцену виходять дорослі хлопці з композицією «Мамі» і дарують квіти усім жінка в залі).

 

 

 

(Мелодія звучить….На сцені, за столиками присутні продовжують пити каву. З’являються все нові люди… Виходить читець Віталій…)

 

Віталій: Я до тебе іду крізь літа.

Як колись, коли в першії роки,

Простягаючи руки, я встав

І до мами зробив перші кроки.

 

Я до тебе усміхнений йду.

Йду до тебе, сльозами залитий.

Бо з  тобою розділю біду,

І лиш тобі можу радість ділити.

 

Як багато у світі доріг,

Та одна лиш лежить між шляхами.

Із шкільних ще знайома нам літ,

Яка нас повертає до мами.

 

Хоч дорослий я, мамо, давно,

Та все ж мрія ота не згасає,

Коли мама з доріг мене знов

Біля хати в саду зустрічає.

 

Зустріч з мамою –  світлий момент.

Я забуду про болі і втому.

Бо як в п`ятницю, юний студент,

Я лечу, мов на крилах, додому.

 

Мов пустельник, там воду знайду

Прийду знову на теплу розмову.

Мамо, світ я увесь перейду,

Та до тебе повернуся знову.

 

(Мелодія звучить гучніше…. На сцену виходять всі учасники і ті, що за кулісами, і ті, що на сцені, і працівники кафе, і ведуча)

 

Ведуча: Кавовий запах, мов туман ранковий,

Біжить з кав’ярні і кричить: – «Зайди!».

Він зачаровує, все кличе, кличе, кличе –

Сюди, сюди, скоріше іди сюди.

 

Тут затінок. Чистенький, гарний столик.

Серветка вишита і квіти на столі.

Йдемо в кав’ярню. У кав’ярню «Мами».

Бо тут найкраща кава на Землі.

 

(Звучить фінальна пісня Закривається завіса)

 

У сценарії використані авторські поезії Марії Скочиліс, Нелі Романовської, Галини Пухти, Віталія Скасківа..)