14 липня о 18:00Вебінар: Школа без дискримінації: таємниці гендерного виховання

Сценарій до Дня Матері "Мамина кав'ярня"

Про матеріал
Дона розробка розрахована на учнів старшої школи чи студентів закладів вищої освіти
Перегляд файлу

Сценарій до свята мами

«Мамина кавярня»

(Відкривається завіса. Сцена прикрашена у вигляді старої кавярні. Виходить дівчина в образі працівника кафе, прибирає столики , читаючи поезію.. На столах квіти і чашки з кавою. Звучить мелодія, ведуча за кулісами читає слова)

Ведуча: Стара, як світ кав'ярня. Ром у каві,
Стояли на столі весняні квіти
І руки в тебе теплі та ласкаві,
Такі одні на цілім білім світі.

Гірчила кава, кава на Вірменській,
Віола струни рвала у душі...
Життя у тебе, як Собор Вселенський,
У мене ж тільки квіти і вірші.

(Звучить мелодія, дівчина, розставляючи квіти, читає поезію)

Дівчина: Як затишно у маминій кав’ярні.

Як солодко вирує в ній життя.

Тепло розмов і аромати гарні

Милують серце і торкають почуття.

 

Ніде у світі не знайти ту атмосферу.

Ніщо, й ніколи не замінить рідних стін.

Лиш тут, на контурі пожовклого паперу

Слова найкращі писані усім.

 

І крізь обставини життя, крізь клопотання

Я знову тут, я знов сюди прийшла.

У місце затишку й тепла, де без зітхання

Лише у радості, лікується душа.

 

Змелю неспокій мов зернини чорні.

В розмові все на дно закину «темне».

Все розвариться  з мамою в розмові.

І  відпущу все мовчазне і потаємне.

 

За цим столом ковтки душі святої.

Усмішки й сльози, все принесу з собою.

І мов би чашку, солодкої й гіркої,

Разом із мамою, ми розіп’ємо долю.

 

Летіть до мам, в обіймів вись ласкаву.

Тут пригадаєш і пораду давню.

Заходьте ви до матерів на каву.

Ласкаво просимо у мамину кав’ярню.

 

(Мелодія звучить гучніше, заходять люди і сідають за столики. За одним столом сидять літня жінка (мама директора коледжу) ….За другим дві жінки (викладачі циклової комісії гуманітарних дисциплін)…. Третій столик вільний… Ще за одним сидить жінка в чорному вбранні….Виходить жінка(директор коледжу) з квітами в руках і читає поезію

Директор коледжу: Я для тебе завжди дитина,

Хоч давно вже така доросла,

Час біжить і летить невпинно,

Та в обійми до тебе хочу…

 

Хоч мені вже давно за тридцять

І життя навкруги вирує,

Знаю точно, що тільки мама

Зрозуміє завжди й почує,

 

Пам’ятаєш, була маленька,

Перші кроки мої і слово,

Хоч капризна була і вперта

Ти завжди зігрівала любов’ю,

 

Ти навчила мене усьому,

Що сьогодні в житті я вмію,

Я так сильно на тебе схожа

І без слів, я усе розумію,

 

Я до тебе біжу з бідою,

Знаю, разом знайдемо вихід,

Ти за мене завжди горою

Ти по - справжньому в мене віриш,

 

А коли в мене щастя в серці,

Я на крилах лечу до тебе

Тільки ти щиро так радієш

І завжди скажеш все відверто.

 

А вночі тихо молиш Бога,

За щасливу для мене долю,

І щоб світла була дорога,

Щоб частіше всміхалась доня,

 

Не важливо в якому віці

Діти завжди для мами – діти

Розумію усе, обіймаю,

Я люблю тебе мам, ти це знаєш! (Марія Скочиліс)

 

(Вона сідає за стіл, де сидить  літня жінка і дарує їй квіти.  На сцену виходить студентка і виконує пісню про маму «Мамо вечір догоря». Усі, хто на сцені ведуть розмову, пють каву, слухають пісню )

 

 

(Після виконання пісні  директор коледжу і її мама виходять за куліси. Столик залишається вільним. Дівчина –офіціантка час від часу зявляється на сцені, прибираючи столики. У цей час одна з жінок, що сидять за другим столом говорить слова)

 

I жінка: У мене мама грамот не проходила —

Звичайна, проста жінка із села.

Не кляла і в сім'ї не верховодила.

Як подих вітру, лагідна була.

 

Така собі приємна за розмовою,

Хоч доля їй дісталася гірка.

Все викладала ниткою шовковою

З душі узори в просинь рушника.

 

А якось бачу, вишиває хрестиком

На сорочині білі рукави.

Кажу: "То, мамо, на Великдень все-таки

До церкви хочете вдягнути ви?"

 

— То, доню, як помру. -А я здригнулася.

— Та ти не бійся, смерть — звичайна річ.

— Як ніби вже під сонцем ти набулася….

Минулася. Пішла собі у ніч.

 

  • А щоб хоч трохи видно було в темряві —

Оця сорочка біла, як свіча.

Хоч вишита вона нитками  темними,

Жалоби там ніхто не поміча.

 

Я з болем за її думками стежила,

Поки збагнула істину просту:

— А я собі просвічу, доню, стежечку

Й калиною до тебе проросту.

 

Я зможу, доню, вдруге повторитися,

Коли того потребує земля.

Лиш не забудь за душу помолитися —

Вона безвинна, ніби янголя.

 

І сліз не треба — плачуть над пропащими,

Над пам'яттю лиш голову схили.

А я благаю й плачу: "Мамо, мамочко!

Ну нащо ви мені цей смуток занесли?"

 

Тонкий узір виводила рука.

Стояло сонце високо над брамою,

А серце й досі думка обпіка:

— Якби ж ви, мамо, повторились МАМОЮ... (Галина Пухта)

 

(Музика зазвучала гучніше, а потім стихає… Друга жінка продовжує)

 

II жінка: Старесенька, іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здоров'я, де тепер воно?

І знов іде... Зникає за деревами. ..
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе! Даремно.
Горить ліхтар - ніхто не погасив.
 

Моя матусю, люба моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я тобі скажу словами,
Що ти в мені повік не одболиш!
 

Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать!
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать!
 

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Ще й час є в тебе, пізно, але є ж!
Зверни додому з білої доріжки,
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що.. Хоч сльози мені втерла.
А то пішла… Нема тебе… Нема.. (Ліна Костенко)

(Музика стихла.. Виходить студентка Таня і  виконує пісню «Мама»)

 

(Студентка виходить. .Звучить весела мелодія. На сцені зявляється молода мама з двома донечками-близнятами.. Дівчатка бігають по сцені, а вона говорить слова)

Молода мама: Дві  горошинки у  однім  стручку  вселились,

І  сонечко  зустріли  водночас.

Разом  до  Бога  лагідно  молились,

Разом  пішли  до  школи в  перший  клас.

 

Коли  одна  заплаче, друга  ніжно

Її  із  личка  сльози  витира.

А  як  радіють, то дзвенять  аж  вікна,

Той  сміх  усіх  пробуджує з  двора .

 

Такі  вони дівчатка  - горошинки,

Усюди  разом, щоб  там  не  було.

Одна  із  одної обтрушує  пилинки

З  образами  воюють  заодно.

 

Чудовий  дар  природа  сотворила,

Коли  дві  душечки  з’являються разом

На  Божий  світ, коли подвійні  крила,

А  у  житті  один  на  двох  політ.

 

(Музика звучить голосніше. Мама з двома донечками сідають за вільний столик. На сцену виходить маленька дівчинка Даниїла і співає пісню)

 

 

(Після виконання пісні Даниїла сідає за стіл, де сидять дівчата-близнята з мамою. У цей час музика звучить голосніше. На сцену виходить студентка Наталя)

Наталя: Я маю ангела, який своїм крилом
Мене в житті постійно обіймає.
І якби мені тяжко не було,
Той ангел в мене смуток забирає.

Він цінності передає мені,
Навчив завжди Всевишньому молитись.
І в добрі, і в не дуже гарні дні,
Душею перед Господом коритись.

Я бачу ніжність в ангельських очах,
Той погляд завжди є переді мною.
Його молитва - завжди в небесах,
За мене просить, про щасливу долю.

Той ангел скромний. По душі тече
Любов його і усмішка ласкава,
Не раз схилялась на його плече,
І плакала. Раділа або спала…

Люблю його, він друг найкращий мій
І все, що маю в світі я сьогодні,
Натхнення, віру, висоту надій
Подарував мені ангел Господній.

Він доторкався шепотом душі,
Коли  малою я в колисці спала,
Тому й співаю я для вас пісні.
А хто цей Ангел? Це є моя МАМА! (Неля Романовська)

 

(Наталя зразу виконує пісню «Мамина стежина».)

 

 

(Наталя виходить…Звучить сумна мелодія. . Голос за кулісами)

 

Ведуча: (за кулісами) На небі закружляли чорні хмари.

Рясним дощем на землю випали вони.

То плаче Мати -Україна за синами,

Що вже ніколи не повернуться з війни. .

 

Ведуча: Горить свіча, і тихо плаче мати,

 

(В діалог вступає жінка  в чорному вбранні, що сидить за столиком на сцені)


Мати (жінка в чорному вбранні): Куди поділося дитя?
Лягло воно лиш задрімати?
Та зупинилося життя…

 

(Голос сина за кулісами. Мати починає бігати по сцені і шукати його)


Син (за кулісами): «Пробач, матусю, що покинув,
Заставив плакати, прости.
Я йшов за вільну Україну!
Я лиш хотів допомогти.
 

Я знаю, тобі тяжко-важко
Й життя не буде вже тобі.
Я буду тут, з тобою, рідна,
У серці, ненько, назавжди.

 

(Мати сідає за стіл і плаче. Звучить голос за кулісами)
 

Ведуча: Відправилась душа на захід сонця,
Підняли ангели і понесли у Рай.
Він мав почесне право охоронця,
Він є герой, він полетів у даль…

 

(Коли звучать слова ведучої виходять три студентки і підходять до столика, де сидить жінка в чорному вбранні)

 

Студентка Юля: Жінко, чого Ви плачете?
Ваш син-герой. Ви що - не бачите?

 

Студентка Катя: Сьогодні ваше свято,

 Ви дали йому суть,

 

Студентка Наталя: ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ,

ВОНИ В СЕРЦЯХ ЖИВУТЬ!

 

(Дівчата виконують хореографічну композицію «Плакала калина»)

 

(Дівчата і жінка в чорному виходять. Звучить мелодія. На сцену виходить молода мама у якої дорослий син і говорить слова)

 

 Дорослий син і можна порадіти

Та мимоволі смуток огорта,

Чому ж так швидко виростають діти,

А в матерів ніхто і не пита.

 

І ось вже час віщує нам розлуку,

І мій синок від долі не втече

Зате вже можу не тримать за руку

І навіть спертись на його плече.

 

Можливо я і не найкраща мати,

Холодним вітром сумнів студить кров,

Бо що я можу своєму сину дати

Лише любов… Лише свою любов!.

 

А скарб найбільший, знаєш, мій синочку,

Всі ці роки я в шафі берегла

Цю крихітну батистову сорочку

В якій тебе додому принесла.

 

Спокуси, перешкоди, пересуди,

Але одне з тобою знаєм ми.

Мені ніколи соромно не буде

За тебе, сину мій, перед людьми.

 

Майне у небо зграя журавлина,

Сльоза важка на віях забринить.

Я в світ широкий відпускаю сина,

Лети, мій хлопче! Хай тобі щастить!

 

(Вона сідає за вільний стіл. А на сцену виходять дорослі хлопці з композицією «Мамі» і дарують квіти усім жінка в залі).

 

 

 

(Мелодія звучить….На сцені, за столиками присутні продовжують пити каву. Зявляються все нові люди… Виходить читець Віталій…)

 

Віталій: Я до тебе іду крізь літа.

Як колись, коли в першії роки,

Простягаючи руки, я встав

І до мами зробив перші кроки.

 

Я до тебе усміхнений йду.

Йду до тебе, сльозами залитий.

Бо з  тобою розділю біду,

І лиш тобі можу радість ділити.

 

Як багато у світі доріг,

Та одна лиш лежить між шляхами.

Із шкільних ще знайома нам літ,

Яка нас повертає до мами.

 

Хоч дорослий я, мамо, давно,

Та все ж мрія ота не згасає,

Коли мама з доріг мене знов

Біля хати в саду зустрічає.

 

Зустріч з мамою –  світлий момент.

Я забуду про болі і втому.

Бо як в п`ятницю, юний студент,

Я лечу, мов на крилах, додому.

 

Мов пустельник, там воду знайду

Прийду знову на теплу розмову.

Мамо, світ я увесь перейду,

Та до тебе повернуся знову.

 

(Мелодія звучить гучніше…. На сцену виходять всі учасники і ті, що за кулісами, і ті, що на сцені, і працівники кафе, і ведуча)

 

Ведуча: Кавовий запах, мов туман ранковий,

Біжить з кав’ярні і кричить: – «Зайди!».

Він зачаровує, все кличе, кличе, кличе –

Сюди, сюди, скоріше іди сюди.

 

Тут затінок. Чистенький, гарний столик.

Серветка вишита і квіти на столі.

Йдемо в кав’ярню. У кав’ярню «Мами».

Бо тут найкраща кава на Землі.

 

(Звучить фінальна пісня Закривається завіса)

 

У сценарії використані авторські поезії Марії Скочиліс, Нелі Романовської, Галини Пухти, Віталія Скасківа..)

 

 

 

docx
Додано
15 лютого 2019
Переглядів
913
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку