Сценарій до Дня захисника України

   День  Захисника

 

Слово вчителя

Шановні батьки, вчителі, гості. Ми раді вітати Вас у цьому залі. Історія українського народу багата традиціями, святами. Одне із них День захисника Вітчизни.

Військові традиції не вмирають, доки існує сам народ.

 Все життя батьків — у дітях. Батьки тривожаться за них, і хочуть, щоб їхні нащадки були у всьому кращими. Ця мрія робить кращими і самих батьків, вивищує їх над буденністю, підносить над життєвою суєтою...

Який ти будеш, сину мій, — невже

Від мене візьмеш гірші риси, а не кращі?

Невже у лицемірстві, як іржі,

Меч правди зрониш, виростеш ледащом?

 (В. Коломієць)

Мої вихованці, учні 7-Б класу підготували для Вас невеличку мандрівку в історію нашого війська.

 

Ведуча1 Захищати рідну землю — святий обов’язок чоловіків. Хоч як боліло мамине серце, а мусила вона проводжати синів на поле бою. Благословляла в похід, благала Бога, щоб сини повернулися. Проклинала війни... А сини часто не поверталися з походів, гинули, захищаючи рідний край. Господи, та це ж протиприродно: колисала, любила, навчала, ростила — а війна забрала...

 

Ведуча2 Та ж немає більшого горя, як утратити дитину. Немає більшої муки, як віддати її на знущання ворогові. Немає оправданих смертей. Люди народжуються, щоб жити, і тому не повинні гинути в ім’я чогось. Але ж мусили, бо як не захистити рідну землю від лютого ворога?!

 

 Ведуча1: Запорізька Січ була першим українським військом: організованим, дисциплінованим і боєздатним. Козаки виконували роль прикордонників, захищаючи південні кордони України від нападів кримських татар.

Козацький марш

Виступ початкової школи (хлопці).

 

  1. Поведу таку я річ:

     Що ми знаємо про Січ

     І про нашу Україну

     Й нашу армію єдину.

 

  2. Знаю, друзі, - славна Січ,

                                             Ворогам ішла настріч,

                                             Рідну землю захищала

                                             І народ наш прославляла .

 

 

  3. Наші хлопці –козаки

     Будуть гарні вояки.

  Хай лиш трішки підростуть

  Тоді й в армію підуть .

 

 

                                               4. Маленькі наші ноги,

                                                  Та знають свою путь.

                                                  На службу Україні,

                                                   Як виростуть підуть .

 

 

  5. Маленькі наші руки

     Та кріпнуть і ростуть .

      На службу Україні

      Всю працю віддадуть.

 

 

6.Дитячі в нас серденька

Та щире в них чуття.

Любити Україну

Будуть ціле життя.

 

 

7. Маленькі наші ноги

   Та взуті в чобітки

   На службу Україні

   Йдуть хлопці – козаки.

 

 

 

8. Непереможну у бою

   Ми славим армію свою

   Бо всі на світі чесні люди:

   Хочуть миру скрізь і всюди,

   І дорослі  і  малі   

   Хочуть миру   на землі.

 

 

 

Пісня «КОЗАЧАТА»(учні 1кл)

Ми — маленькі козачата,

Станем справжніми людьми,

Ми кохаєм рідну пісню,

Україну любим ми.

 

Приспів

Україна — наша мати,

 І про неї вільний спів,

 Ми веселі козачата,

 Ми нащадки козаків.

 

Ми шануєм рідне слово

В ньому вірність і краса

Ми маленькі козачата

Наша пісня не згаса

 

Ведуча1: Український народ завжди поважав  своїх захисників , про що свідчить і любов до козацтва 

( Проня і Кайдашиха )

Кайдашиха. Ой , люди добрі, куди це стара баба забрела?

 Та я ж наче на базар зібралась. А все ото городські кажуть:

 “Іди, бабо на зупинку, де рафіки стоять.” Які такі рафіки? Як їх упізнати, як вони всі однакові ходять ? Підійшла до одного такого, з “ дипломатом”, питаю: “ Чи вас часом не Рафіком зовуть ?” А він каже : “ Петро Данилович”

 Не стала я більше шукати того Рафіка, щоб повіз мене до базару. Сама пішла, мабуть заблукала .

 

  Ведуча2. Бабусю, проходьте, будь-ласка , будете гостею на нашім святі, послухайте , як ми прославляємо наших захисників  Вітчизни , а саме зараз ми поговоримо про козаків.

 

 Кайдашиха. Козаків? Не чула, їй-богу не чула. Ой, про князів знаю. Брехливі дуже були.

 

 Ведуча1. Чому це, бабусю ?

 

 Кайдашиха. От посудіть самі, людоньки добрі . Знайшли якось в книзі картину – знаєте, такі кольрові картинки в книжках є ?

 

 Ведуча2. Так, знаємо.

 

 Кайдашиха . Так  от, підписано під картиною : “ Князь Ігор з дружиною”. Цікаво ж мені стало, які дружини у князів бувають, чи такі як моя невістка Мотря? Так шукала, шукала її на картинці, так і не знайшла. Все якісь вусаті на конях, а дружину як вітром здуло… Так оце я думаю собі, якщо вона тобі, князю, десь дома борщ варить, чого ж ти людей чесних дуриш? “Князь Ігор з дружиною”

 

(Музика. Входить Проня)

Проня. (Оглядає себе, підсмикує плаття) Господи, чи все в мене на своєму місці? Чи по-модньому? Ой, мамо моя, брансолєта забула надіти. Не знаю, що мені більш до лиця? Чи шалю? Чи мантію? А книжки нема? Коли треба, то як назлість? Як би їх прийняти: мабуть сидячи (сідає на стілець)

 

Кайдашиха. Це ж для кого ти тут чепуришся, краля пансіонська?

 

Проня. А це моя справа, якого вам діла до цього?

 

Кайдашиха. Ой, якби ти була моєю невісткою, я б тобі такого лупцюга дала!

 

Проня. Фі, какі ви необразовані! Поняття нікакого не імеєте о прілічіях. Я в пансіонє всє наукі пройшла. Чула , сьогодні тут збираються дуже образовані люди.

Кайдашиха. Не козаки часом?

 

Проня. Ага і козаки також. Знаєте, які вони зайняті. Такі красиві мужчини. Я, було, как встрічу їх, то так стривожусь, що цілу ніч не сплю.

 

Кайдашиха. Та що ж це за мужчини такі?

 

Проня. Сразу відно – образованія ніякого. Да ладно, розкажу. Колись давним-давно, так давно, што вже мало вже хто пам’ятає, була собі країна, невелика така країна. І жили там люди. Могутні такі! І погуляти вміли, і попрацювати. А волю вже любили – страх. Геть нікого над собою не визнавали.

 

Кайдашиха. Прямо як я!

 

Проня. Та імєйте тєрпєніє. За єнто дражнили їх козаками. А країну їхню за країну не вважали. Говорили, яка ж то країна? Україна – не більше. А козаки на те: що ж, нам більше не треба. Ви тільки нашої України не чіпайте, то й ми вас не чіпатимемо. Отак і жили – билися, гуляли, співали.

 

Кайдашиха. Ой, як я люблю співати! Ой, гарна я, гарна, як тая горлиця…

 

Проня. Та імєйте какоє-то прілічіє! Голосу нікакого, а туда ж! Єнті козаки дуже сміливі були, а уж как вечорами гуляли… Я єму: “Ваша люлька шкварчить”. А він до мене: “Єнто в грудях моїх шкварчить от любові. У мене такая стремітєльность до вас образовалась”. Ох як я начиталась про тих козаків, сразу вирішила треба зустрітися.

 

Танець козаків

 

Ведуча1:  З глибини віків, із давніх давен доходять до нас легенди про воїнів звитяжців, які не жаліючи життя свого боронили рідну землю-неньку Україну. Козацьке військо впродовж віків було армією, яка протистояла чужинцям, яка боронила свою землю і український народ від загарбників. Запорізька Січ уславилась іменами Байди Вишневецького, Сагайдачного, Хмельницького, Дорошенка, Сірка, Виговського…

 

Ведуча2. Найбільшу славу здобув Богдан Хмельницький. Ціла доба в історії України називається Хмельниччиною.Служити в козацькому війську вважалось в народі найпочеснішою справою, навіть ті матері, що в звичайний час благали синів не ходити на Запорожжя, під час великого Походу відряджали дітей у військо… і чекали.       

 

Ведуча1: І все ж таки, хоч гинули запорожці , та не загинула їхня слава великих героїв, могутніх велетів, котрі поклали свої голови за віру, за народ, за людські права, за безцінну волю

 

 Ведуча2. Українська армія може по праву пишатися своєю історією, своїми традиціями.

 

 Ведуча1. На теренах нашого краю наприкінці 19 століття зародився січовий стрілецький рух. Ця назва свідчила про його зв'язок з традиціями січового козацтва.

 

 Ведуча2. З початком першої світової війни розпочалося формування Легіону січових стрільців на засадах офіційних збройних сил для боротьби з царською Росією, за визволення України.

 

Світить сонце,…(Кліп)

Світить сонце, світить ясне

 В українському селі.

Покидають рідні стріхи

Усі хлопці молоді.

 

Покидають рідні стріхи,

Ще й рідную родину,

А самі йдуть в ліс шукати

Сумну й тиху хатину.

 

Ані свята, ні неділі

В цих криївках лісових –

 Така доля нас чекає

Усіх хлопців молодих.

 

Україно,Україно

Ти купаєшся в крові

А ми мучимось у лісі

Славні хлопці молоді

 

Україно, моя нене

Твоя доля вже така

Виганяє москаль з хати

Молодого юнака

 

Виганяє виганяє

Та вже довго не буде

Наша славна Україна

Незалежною буде

 

Наша славна Україна

Самостійною буде

 

 

 

 

 Ведуча1: Звертаючись сьогодні до нашої історії,

ми з глибокою вдячністю схиляємо голову перед бійцями Української повстанської армії.

 

 

Ведуча2 Під час другої світової війни українці прославили себе і як оборонці рідного краю, і як патріоти, що боролися за незалежність України. І які б зараз не були суперечки, і збройні формування (УПА-ОУН)  та партизанських загонів робили все можливе, а інколи і неможливе, для того щоб ми могли жити з вами на своїй землі в мирі. Кожне серце і сьогодні повинно берегти пам'ять про тих, кого немає більше з нами, хто поліг на полі бою.

 

1 -й боєць Привал!...

 Між тишею й війною якихось 5 хвилин!

 Як тихо, як незвично тихо,

 А недалеко десь чатує лихо.

 О, скільки ж то до Перемоги йшли!

 

 2 -й боєць Вдалося нам відвоювати Батьківщину,

Та попереду ще шляхи, шляхи…

Назад на Україну.

 Травнева тиха ніч пливе.

 Поля притихли, мов пусті вокзали…

 Погляньте, друзі, в небі журавлі!

 

 

 3 -й боєць Хоч би щасливо всі подолітали,

 Щоб у дорозі десь не заблукали

Чи не потрапили в якусь біду…

 

 

дівчина Які сумні, тужливі їхні крики –

 На стогін чимось схожі…

 А чи чули ви, що люди кажуть

Ніби журавлі, то воїни,

 Що нагло були вбиті.

 То наші друзі, сумом оповиті,

 Летять в вечірній сивій вишині.

 

 (звучить пісня „Журавлі”) танець,кліп

 

 1 -й боєць У битві друзі наші полягли.

 Не мали іншого ні вибору, ні змоги.

Вони загинули, але перемогли,

 Бо віддали життя для Перемоги.

 

дівчина Та серце затискається в солдата.

 Зруйнована, розтоптана, розп’ята

Земля Вкраїнська під ногою ката.

А десь стоїть біленька гарна хата,

 І біля неї мати вигляда,

 Чекає із війни свого солдата.

 

 3 -й боєць Когось чекають діти і дружина,

А мене – моя ненька мила і єдина.

 (пише лист, промовляючи вголос слова)

 «Та не можу прийти я, не клич.

Від жалю своїх губ не криви.

 Я страшною дорогою йду,

 

Стигне кров по моєму сліду.

 Я від куль не зведу голови,

Я не можу прийти, не зови.

Упаду – ти за мною не плач

 І за все мені, мамо, пробач:

 

 Що невчасно писав я листи,

 Що любов я не зміг донести…

Від жалю своїх губ не криви,

Я не можу прийти, не зови.

 

ведуча

Є в центрі нашого селища могила воїнам УПА, а біля неї знайшов свій спочинок останній генерал УПА Василь Кук. Це людина-легенда. Він народився у Красному. Босоногим хлопчаком бігав знайомими вулицями, а коли настав час, прийшла небезпека, став воїном Української Повстанської армії. Він віддано захищав рідну землю від ворога. Василь Кук був останнім генералом Української Повстанської армії.

Нам є ким пишатися. Ми, його нащадки, маємо пам’ятати своїх героїв

(фрагмент фото біля могили Кука)

 

Вірш

Зупинись людино.

Поклонись,

Помолися щиро хоч хвилину

За героїв тих, що піднялись

Захищати рідну Україну

Пройшли роки,

Пройдуть десятиліття,

Та не зітреться пам'ять

Бо жива.

І житиме повік

В серцях народу

Довічна вдячність воїнам УПА.

 

ведуча

26 листопада 2013 року Сотні тисяч мерехтливих вогників заповнили Хрещатик у Києві. Це зібрався цвіт української нації з вимогами до правлячого уряду. У всіх містах і селах України молодь підтримала цей рух. Так починався Майдан.

 

Ведуча1 Україно! Біда твоя в тому, що народила ти сліпців, які віддалися в науку неукам, безбожникам! А ті згубили твоїх найвірніших синів, твій яблуневий цвіт.

 

Ведуча2 Одна-єдина в кожного мати. І Батьківщину не вибирають. Саме тому творити й розбудовувати Українську державу — нам, оберігати рідний край — нам і захищати його — нам. Наші сини — це надія України.

 

Ведуча1. Скільки  їх  - юнаків голубооких, русявих і чорнявих, одружених і тих, до яких ще не прийшло кохання, загинуло на майдані і назавжди залишаться в пам’яті поколінь, як герої небесної сотні

 

Ведуча2Поки на землі існують гарячі точки, і поки порушується біблійна заповідь “ Не вбивай”, ми не можемо, не повинні заспокоюватись, не можем спати спокійно, коли не спокійно у світі, коли йдуть війни, коли гинуть діти.

 (виходить дівчина, яка виконує роль матері і хлопець-син)

Я йду на смерть, а ти не плач за мною,
Я йду, щоб ти не бачила війни.
Якщо помру, згадай мене сльозою,
І я прийду... в твої щасливі сни...

- Не йди, прошу, побудь іще, благаю...
І вже немає сили підвестись...
Чи ще хоч раз побачу?
- Я не знаю...
Та ти чекай, май віру і молись...

Не плач, прошу, нічого не змінити...
Мій час настав, покликала війна...
Я маю рідну землю захистити,
Вона ж у мене як і ти - ОДНА...

- Мій любий, доки серце в грудях б'ється
За тебе буду Господа молить...
Моя любов до тебе озоветься
І від ворожих ГРАДів захистить.

... Тепер він там, де спокою немає,
Де сметрь своїми залпами гримить...
Вона ж щоночі молиться й чекає,
І вірить... і продовжує любить...

 

 Мати Помилуй його, куле, обмини…

 Невже тобі так хочеться убити?

Він молодий, не має ще жони,

Лиш Батьківщину вміє він любити

 Та батька, матір…

 Батько на війні –

Обом повоювати довелося…

 Ти пролети, свинцева, по стерні,

 Зітни при стежці сонях чи колосся.

Ну зачекай…Помилуй…він іще

 Зустріне у житті свою кохану.

 Не обминеш, то розсічи плече,

Він у шпиталі вигоїть ту рану…  Фрагменти боїв

А куля пролетіла навпрошки,

 Не слухала вмовлянь моїх, проклята,

 І в саме серце влучила-таки

 Ще юного, безвусого солдата…

 

Пісня Мамо не плач, я повернусь весною

 

Ведуча1–Наші воїни гинуть. Кожен з них чийсь син, брат, чоловік, батько, а тому – смерть страшна. А як страшно помирати у 18-19 років, коли ще тільки починається життя. Господи! Всели в усіх землян милосердні душі! Земле, не народжуй потвор, звірів у людській подобі!..Дай, Боже, щоб матері проводжали своїх синів у далекі дороги й неодмінно зустрічали з тих доріг.

 

Я дякую вам, хлопці, за життя,

Я дякую вам, хлопці, за свободу.

Пробачте нас. Пішли ви в небуття,

І більше не повернетесь додому.

Ви йдете в бій, йдете на вірну смерть,

Ви не лякаєтесь нікого і нічого.

Ви захищаєте своїх жінок й дітей,

Ви знаєте що робите й для чого.

Вас пам’ятати будемо завжди,

І з вами боримось за рідную країну.

За ту країну, де нема війни,

За нашу й вашу вільну Україну!

 

Пісня Олеся Мазур

 

Ведуча2 Хвилина мовчання… Вона більше нам розкаже,

 Ніж тисячі, а чи мільйони слів…

 Про подвиг безіменний всього не вимовить словами,

Лиш тільки серце може розказати про нього,

 Але воно, на жаль, не має мови,

 

 Ведуча1 Встаньмо, постіймо  хвилину, нехай защемлять серця за тих , кого нема серед нас , хто лежить у землі, хто світить нам із небес.  

Плине кача

Помоліться Богу за свою країну

Помоліться, всіх попрошу я, за Україну.

Хай вона ніколи більше з горя не заплаче

Та не бачить сліз дорослих чи дитячих.

 

(свічки в руках дівчаток)

    Пісня “Молитва” - 

Україно, молюся за тебе,

 Як за матір гріховно-святу,

 За блакить твого вічного неба

 І за ниву твою золоту.

 Україно, молюся за славу,

 За твою непокору століть,

 За столицю твою златоглаву,

 Що по груди в тополях стоїть.

 Україно, молюся за мову,

 За божественну мову твою,

 І за вроду твою калинову,

 Від якої добрішим стаю.

 Україно, молюся за пам`ять

 Убієнних за волю синів

 І за тих, що у душах запалять

 Пломінь правди, щоб край наш заяснів.

 Україно, лише в милосерді

 Час єднання синів настає.

 То нічого, що ми не безсмертні,

 За безсмертя молюся твоє.

 Отче наш, у Твоїм часоплин

 Все минає - ридай не ридай.

 Прости, Боже, гріхи Україні

 І надалі грішити не дай. 

 

Ведуча2. Звертаючись сьогодні до наших  хлопчаків, майбутніх солдатів , хочеться сказати:  Будьте гідними захисниками нашої землі і нехай береже вас Бог.

Ведуча1. І на закінчення сьогоднішньої зустрічі  хочеться побажати миру у  нашому домі, сонячних ранків, радісного сміху дітей і внуків у наших домівках. Щастя всім, здоров’я , миру і добра.

 

Пісня про Україну