Сценарій до Шевченківського свята: "Шевченко вічний" (До 210-ї річниці Великого Кобзаря)

Сценарій до Шевченківського свята : «Шевченко вічний!»

Слово вчителя

Є дні, що минають непомітно і зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня. День, який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

https://youtu.be/dD2TGyuYFdM?si=z2aJzYEuEHfzCO3

Ведуча 1. З цих слів: «Реве та стогне Дніпр широкий», з поеми «Причинна» розпочинається «Кобзар» великого Тараса. З цих слів йде початок Шевченка, як поета. Такі прості, доступні і водночас геніальні рядки стали і відомою піснею, і символом України, її другим гімном, яку знають у Європі і в усьому світі.

Ведуча 2. Наше свято ми присвячуємо генію українського народу, великому патріоту України, її Пророку. Пошана і вдячність наповнюють серця усього людства, бо Тарас Шевченко – не тільки співець України, він митець на всі часи, на всі віки для всіх людей на землі. Ми пишаємось тим, що він – наш земляк, і прагнемо бути гідними його нащадками.

Ведуча 1. Так, саме навесні прийшов у світ цей геній людства, «щоб всіх од сну нас розбудить». 9 березня 1814 року в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) народився Тарас Григорович Шевченко. Родина була не з бідних: батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відробити, і себе прогодувати.

Учень:

Благословенна та година

Як народила Мати сина

І назвала його Тарасом.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами.

У старій хатині

В кріпака колись

В тихий день весняний

Хлопчик народивсь

У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас

Він не вчився в школі

Він ягнята пас.

Перегляд відеоінсценізації (розмова Тараса з Оксаною)

                       https://www.facebook.com/share/v/mz7MhCojRFT2dt1c/

Ведуча 2. Тарас був четвертою дитиною в сім’ї. Він виростав пустотливим, допитливим і мрійливим хлопцем.

Ведуча 1. Ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном.

Ведуча 2. Шевченку було лише 9 років, коли померла його мати. Через два роки не стало й батька. Життя Тараса, його братів і сестер стало нестерпним. Пригадаймо найважливіше із його біографії.

Перегляд відеоролика «Тарас Шевченко»

https://www.youtube.com/watch?v=uJd2ajOPoH8

Ведуча 1. У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав. Голив вуса, але залишав бакенбарди. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість.

Ведуча 2. На перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до нього, чарували невеликі, але виразні очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.

З’являється молодий Тарас у чорному сюртуку, білій сорочці, з краваткою.

Тарас:

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилиться –

Хоч згори та в воду!..

В того доля ходить полем –

Колоски збирає;

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає… (замислившись)

Єсть на світі доля…

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

Єсть люде на світі –

Сріблом – злотом сяють,

Здається, панують,

А долі не знають, -

Ні долі, ні волі!

Возміть срібло-злото

Та будьте багаті,

А я візьму сльози –

Лихо виливати;

Затоплю недолю

Дрібними сльозами,

Затопчу неволю

Босими ногами!

Тоді я веселий,

Тоді я багатий,

Як буде серденько

По волі гуляти!

Тарас виходить.

Ведуча 1. Останніми роками Тараса Григоровича охопила туга за родинним теплом, жіночою ласкою й опікою.

«Оженіть, будьте ласкаві, - писав він своїм друзям в Україну. – А то так і пропаду бурлакою на чужині…» «Чи так, чи сяк, а я повинен одружитися, а то проклята нудьга скине мене зі світу».

Ведуча 2. Мрія створити сім’ю, знайти дружину не полишала Шевченка. Якось дорогою з Нижнього Новгорода до Петербурга він відвідав родину Максимовичів. Там і познайомився з молодою красунею Марією, дружиною українського відомого природознавця, історика і фольклориста.

Інсценізація «У гостях у закоханого художника»

Тарас Шевченко малює портрет Марії. (Заходить знайомий, знімає капелюх з парасолькою)

Знайомий: Моє шанування Вам, Тарасе Григоровичу!

Шевченко: А, добридень, будьте і ви здорові, заходьте (підставляє стілець).

Знайомий: А Ви, бачу, Тарасе Григоровичу, якусь тут красуню вимальовуєте? Чий це портрет?

Шевченко: Це не просто портрет, друже, це шедевр, діамант у жіночій подобі! (Захоплено)

Знайомий: О, бачу, Тарасе Григоровичу, по Ваших очах і по цьому портрету, що і ви не просто художник, а закоханий художник. (Підходить ближче і придивляється). Надзвичайно замріяні очі, особливо сяючий вираз обличчя, серпантиновий ореол навколо голови – це, знаєте, друже, свідчить про те, що цей образ Ваша – Ваша Муза! Ось що Вам скажу!

Шевченко: Ох і проникливі Ви! Усе бачите, все відчуваєте!

Знайомий: Мене не проведеш! Та й здається мені, що тут заплутана якась історія? Чи я не правий?
(Звучить запис гри на фортепіано).

https://youtu.be/OokznUIHisc?si=47tiMYW8ZGRnePOK

Шевченко: Ну, як Ви кажете, Вас не проведеш… Була історія… Одного разу ми заїхали до Михайла Максимовича. Ви знаєте його. Хазяйки його не застали вдома… А незадовго з’явилася і вона, як сонце… ви знаєте, похмура домівка вченого просвітліла! Яке миле, прекрасне створіння!

Ну що в ній найгарніше – це чистий безпосередній аналог моєї землячки – яскрава і вродлива! Вона програла для нас на фортепіано кілька наших пісень. Так чисто, безманірно, як ні одна велика артистка грати не вміє. Ці звуки, ці ноти в’їлися мені в саме серце!

І знаєш, друже, дивуюся я, де він, старий антикварій, Максимович, виконав таке чисте і свіже добро?!

І сумно, і заздрісно…

Знайомий: Не сумуйте, не ятріть свою душу, може ще й зустрінетеся. Життя – не поле перейти! Я іду, а Ви творіть, творіть, Григоровичу, свою Музу! (Іде).

Шевченко: Кажете, зустрінетеся? Якби ж то зустрітися!

(Учень декламує вірш «Якби зустрілися ми знову…»)

Якби зустрілися ми знову,

Чи ти лякалася б чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім нагадала,

Сказавши: «Снилося дурній».

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось.

Слізьми-водою розлилось,

Колишнєє святеє диво.

Катря Піунова : Після всього пережитого на засланні душу Кобзаря заполонило відчуття самотності. Він почав серйозно подумувати про одруження, про своє, як він казав, «кишло». Повертаючись із фортеці, зупинився у Нижньому Новгороді, щоб дочекатись дозволу на виїзд до Петербурга. Тут і познайомився зі мною, 16-річною актрисою Катрею Піуновою. На прохання Щепкіна Шевченко навчав мене української мови, а під час лекцій і закохався. Почав частіше відвідувати нашу родину. Урешті попросив у батька руки, але йому було відмовлено. Якось я і книги йому віддала. Ось, до речі, він і листа мені прислав.

(Читає листа)

Кохана і шановна Катерино Борисівно!

Я сам приніс Вам книги і приніс їх з тим, щоб Ви їх прочитали… Але Ви, не прочитавши їх, прислали назад. Як пояснити цей учинок? Він рішуче ставить мене у западню, особливо, коли, взявши до уваги нашу сьогоднішню розмову. Чи не відповідь це на мої почуття? Якщо це так, то я прошу висловити зрозуміліше… Для мене це дуже важливо. Я Вас люблю – і говорю це прямо, без возвеличень та прикрас… Ви досить мудрі для того, щоб вимагати від мене палких зізнань у коханні. Я дуже люблю і поважаю Вас.

Стати Вашим чоловіком для мене – це велике щастя, і відмовитись від цієї думки досить складно. Але в усякому разі ні почуття мої, ні повага до Вас не зміниться, коли Ви не можете чи не хочете бути моєю дружиною, то дозвольте залишитися Вашим другом і постійною вірністю, пошаною заслужити ваше добре ставлення і повагу.

 Ведуча 2. Тарас Григорович неодноразово захоплювався жінками, але так і не одружився

Входить Шевченко уже старший, у вишитій сорочці.

Селянин: Пани-кати… свитину з каліки знімають, з шкурою знімають, бо нічим обуть княжат недорослих!

Шевченко: (замислено) Пани, пани! Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо ва буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших…

Селянин: Ех, Тарасе, не доведуть тебе до добра такі вірші.

Шевченко: А що мені буде?

Селянин: У москалі віддадуть…

Шевченко: Нехай!

Виходять

Ведуча 1. Якби мовчав… Та не гнівив…

Та малював… То мав би й нагороди…

То був би тільки дзеркалом доби,

А став душею рідного народу!

Ведуча 2. Сьогодні ми бачили трьох Шевченків: малого, молодого і старшого віку. Тому маємо змогу поспілкуватися хоча б з одним особисто. Тож ласкаво просимо до телестудії, де наш кореспондент матиме змогу поставити великому Кобзареві декілька запитань.

Інтерв’ю з Кобзарем

Кореспондент:

-         Дозвольте представитись, я кореспондент Лиманівської шкільної газети «ШОК», _______________________. Скажіть нам, Тарасе Григоровичу, ким ви є для українського народу?

Шевченко:

-         Я звичайний бідний чолов’яга, який одного разу не побоявся промовити те, що накипіло на душі на повний голос.

Кореспондент:

-         Щоб наші читачі мали змогу краще з вами познайомитися розкажіть трішки про свої уподобання та захоплення? Про що ви мрієте?

Шевченко:

-         Ще з дитинства хотів подорожувати разом з чумаками, мріяв стати великим художником, тож і малював все що бачив перед очима. Згодом навіть хотів стати вчителем малювання. Дивно, що ніколи навіть і не думав бути поетом, письменником чи драматургом. Але не так склалося, як гадалося. Також захоплююсь музикою. Мій улюблений композитор – це Фредерік Шопен. Іноді у садочку полюбляю грати на кобзі чи бандурі, співаючи якоїсь української пісні.

Моя найзаповітніша мрія, щоб скасували кріпосне право, адже кожна людина приходить у цей світ вільною, то чому ж так склалося у світі, що один верховодить іншим і дозволяє собі вирішувати його долю. І, звичайно, мрію про те, щоб наша славна Україна стала вільною не лише від кайданів кріпацтва, а й в думках, почуттях, у серці кожного українця жила воля.

Кореспондент:

-         Мені приємно буде вам розповісти, що у нашому сучасному житті кріпацтва давно вже не має, тож часточка Вашої мрії здійснилася. Натомість росія веде повномасштабну війну проти України. Щоб ви побажали нашим читачам на прощання?

Шевченко:

-         Побажав би їм жити на цім світі по правді, нікого не обдурювати і дотримуватися власних принципів, адже за всі свої вчинки доведеться відповідати перед Богом. Піклуватися не лише за власну душу, а й за рідних, близьких людей та й за тих, кому знадобиться ваша допомога.

… вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Кореспондент:

-         Що ж, бажаю Вам, щоб Ваша мрія здійснилася. Творчого Вам натхнення і подальших успіхів! Дякую, що завітали до нас на гостину.

Шевченко:

-         Дякую, що запросили. До нових зустрічей.

Учитель: Шевченко – це Україна, Україна – Шевченко! Минатимуть роки, спливатимуть віки, а Тарас Шевченко залишатиметься у пам’яті нащадків, бо є й буде Україна, і український народ, який пам’ятає його заповітні слова.

Звучить пісня «Думи мої..»

https://youtu.be/dZzfjLPC-Rk?si=Mwa9l2jCabSu5EDf