Сценарій до свята Андрія.

                                             Свято Андрія

Вчитель.        Зима приносить нам багато теплих родинних свят, традицій та обрядів.     13 грудня ми святкуємо День святого Андрія Первозванного. І хоч Андрій Первозванний — християнський святий, але в народні традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання калити та багато іншого.

Святий Андрій — брат Петра, був рибалкою на

Тіверіадському озері. Народився у Віфсаїді в Сирії. Андрій найперший апостол, який став послідовником Христа, тому його назвали "Первозванним". Перший єпископ Візантійський.  

Його вважають особливим апостолом для України, а також першим благовісником Євангелія Христового на наших землях. Коли після сходження Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, Андрію випала Скіфія, тобто землі сучасної України.Вважається, що апостол Андрій передрік появу великого міста Києва, також його вважають основоположником церкви України. Проповідуючи християнство по всьому світу, вірний своєму імені, що грецькою означає "мужність", апостол Андрій прийняв варварські муки заради Христа. У місті Патри  у 77 році за наказом проконсула Егея (Егеата) Андрія піддали жорстокому катуванню і розіп'яли. Косий хрест, на якому апостол Андрій прийняв мученицьку кончину, відтоді називається андріївським хрестом. Тому Андрія Первозванного часто зображують з його атрибутом — косим хрестом.

Першу церкву на честь апостола Андрія звели в Києві в 1086 році працями великого князя Всеволода Ярославича, сина Ярослава Мудрого.

Святого Андрія вважають засновником і небесним покровителем Константинопольської Православної Церкви. Також він – святий покровитель України, Росії, Шотландії, Румунії, Греції, Сицилії, Амальфі. Крім того, Святого Андрія вважають покровителем моряків і рибальства, а андріївський хрест символічно прикрашає національний прапор Шотландії та військово-морських флотів світу.                                                           

   Учениця1.                              В народі свято Андрія

називають «Калита». Це свято вважається парубоцьким, бо в Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити збитки, а дівчата цієї ночі ворожать на свою долю.

    Учениця 2.                                      За традиціями наших предків,

дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ще ввечері 12 грудня. Як тільки вечоріло, дівчата приносили до господині, у якої мали відбутися вечорниці, хто що мав із необхідних продуктів, і допомагали господині приготувати святкову вечерю. А після заходу сонця приходили хлопці, які приносили наливку і цукерки, розсідалися у світлиці і тоді розпочиналося дійство. Спочатку переповідали цікаві історії, жартували, розважалися, щоб дочекатися півночі, а вже в ніч з 12 на 13 грудня починали ворожити на майбутню долю.   

Учениця 3.     Основною на Андріївський вечір була гра «Калита». Калита — це великий корж із білого борошна, який пекли усі дівчата разом, адже кожна мала взяти участь у готуванні калити. Тому тісто місили по черзі від найстаршої до наймолодшої дівчини. Тісто солодке, з медом, а зверху коржа оздоблювали сухими вишнями чи родзинками і запікали так, щоб важко було вкусити. Посередині коржа обов’язково мала бути дірка, через яку протягували червону нитку або стрічку, за яку високо підвішували калиту до сволока посередині хати, щоб хлопці могли у стрибку дістати його зубами.

 Учениця1.    Біля калити стояв вартовий «Пан Калетинський» — веселий, жартівливий парубок, який запрошував хлопців кусати калиту. Кожен учасник брав між ноги коцюбу, що імітувало сидіння верхи на коні, і «їхав» кусати калиту. В той час вартовий всіляко мав розсмішити хлопців, смикати за один кінець нитки, прив’язаної до калити, щоб всяко не дати відкусити від калити шматок.

Той, хто таки наважувався вкусити калиту, сідлав коцюбу і ставав паном Коцюбинським, або кочергу, і тоді ставав паном Кочержинським (чи панною) та скакав до Калитинського. Між ними відбувався жартівливий діалог. Хлопці та дівчата, що підходили до калити, мали підстрибнути і вкусити її. Але щоб їм це дозволили зробити, треба було відгадати загадку, розказати скоромовку, або станцювати «зайчика». А хто калиту вкусить, той неодмінно протягом року одружиться.  (Кусання калити).  

Учениця 2.                Дівчата в ніч на Андрія ворожили найрізноманітнішими способами. Вибігали, наприклад, на подвір'я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи «Молодець, старець…», а останній кілок обов'язково оглядали. Якщо кілок тонкий і рівний, то тій дівчині і хлопець випаде молодий і стрункий. А якщо кілок з товстою корою – суджений буде багатим тощо.

     Учениця 3.                      А ще брали чобіт у дівчини і від стіни до порога переставляли і промовляли «молодець, удовець, буду дівувати…» і на якому слові чобіт «вийде» з хати, таку долю ця дівчина і буде мати. Схожим ворожінням було коли дівчата від протилежної до вхідних дверей стіни одна перед одною ставали, і яка з них перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею – другою і т. д.

                                           (   Ворожіння на взутті).

      Учениця 1.                                                                                       Ще одна

ворожба полягала в тому, що дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима і не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком впаде, звідти її наречений і шукатиме.(дівчата кидають чобіт)

Учениця 2.Ворожили на дровах. Одну дівчину спеціально посилали по дрова. Вона мала взяти навмання оберемок полін і, прийшовши додому, порахувати – парна їх кількість чи непарна. Якщо парна – то й собі знайде свою пару у новому році.  

 Схожою була ворожба на гавкіт собак. Дівчата одна за одною виходили на подвір'я і тричі примовляли певні слова, і з якої сторони після цих слів собака залає, то з цієї сторони й буде її наречений.

   Учениця 3.  Або брали, наприклад, перстень, гілочку мірту, ляльку і паперову квітку і клали під окремі тарілки. Найпершою вгадувала свою долю найстарша дівчина, яка не бачила який предмет під яку тарілку клали. Вона заходила і обирала лише одну тарілку. Якщо під тарілкою перстень — скоро заміж, якщо – квітка — ще дівуватиме, якщо мірт — на неї чекає розлука з милим, а коли лялька — то її зрадить коханий.

(ворожіння на тарілках)

   Учениця1.  Вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. Твердили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо для такої ворожби треба було бути відважною, не боятися. У ворожбі на дзеркалі дівчина мала бути обов’язково наодинці, сісти перед дзеркалом, обабіч дзеркала свічки засвітити й тричі примовляти:

     Я тебе, дзеркало, питаю,  

     З ким я свою долю злучити маю?      З'єднати з Іванком прошу,       Бо його в серденьку ношу.

Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти:

    Святий Андрію, допоможи,     Судженого мого покажи!     Ворожу на свій вінок,     Прошу захисту від зірок!     Дай, Боже, шлюбу дочекати,     Мене з Іванком звінчати.

     І зразу різко повернутися і подивитися у дзеркало, але не налякатися, бо в дзеркалі може бути не її обличчя, і навіть не обличчя бажаного їй Івана, а якогось незнайомця!

Учениця 2.  В миску насипають пшеницю, потім опускають в неї каблучки - золоту, срібну, з дорогоцінним каменем, просту.

Перемішай із пшеницею, зробивши так, щоб каблучки не було видно.

Заплющ очі, подумай про коханого і тягни каблучку. Попалася срібна - зустрінеш другу половинку, золота - одержиш запрошення вийти заміж, із камінчиком - будеш кохана, проста - шукатимеш свою долю.

(Ворожіння на пшениці)

 Учениця 3. Ще ворожили на балабушках.В хаті ставили невисокого ослона, покритого скатертиною чи рушником. На нього викладали балабушки, в ряд по одній або парами. Потім до хати впускали собаку, якого до цього тримали під замком, не даючи їсти. Голодний пес хапав балабухи не дотримуючись порядку, змішуючи їх. Інші оминав, а чи скидав з ослону.   Тут молодь і підмічає: чию балабушку собака бере першою, чию другою, третьою і т.д. Власниця балабушки, яку собака вхопить першою – першою вийде заміж з присутніх. А чию не торкне – та залишиться ще рік дівувати. Важливим було і в який бік собака понесе балабушку – звідти чекати сватів.  

  Учениця 1.   А перед тим як вкластися спати, під ліжко своє дівчата ставили миску з водою, а на неї дощечку, як кладку через річку і просили спеціальними примовками, щоб суджений приснився.

Учениця 2. Після андріївської вечері дівчата залишалися ворожити, а хлопці йшли в село, перед тим домовившись, що кому утворити. Найбільше перепадало господарям непривітним, скнарам та ненависникам, а ще тим хто  дівчину на вечорниці не відпускали. В цю ніч всі витівки хлопцям прощалися.

Хлопці могли почепити ворота на хату – на самісінький дах, або перенести їх у безлюдне місце. Замість маленького цуцика, прив’язати великого чужого пса. Бувало таке, що розбирали тини, хліви, сараї й будували нову вулицю, та так, що пізні перехожі могли й заблукати. Перетинали мотуззям ту вулицю, по якій дівчата поверталися додому з ворожіння та лякали їх. Потім вже відводили дівчат по домівках, а самі розходилися перед світанком.  

 Учениця 3.  Свято Андрія Первозваного – це веселе і колоритне дійство, жарти й сміх, яке охоплювало не тільки молодь, а й старше покоління.  

У день Андрія жінки намагалися не пекти хліба, не прясти й не шити, а господарі передбачали погоду:

Як ще до цього дня сніг не випав — зима буде теплою, а як з'явився — довгою і холодною.

Якщо вдень йде сніг, то бути хурделиця цілий тиждень.

Якщо вода на річці тиха – на рівну зиму, шумовита – на завірюху.    

І звичайно ж яке свято Андрія без вареників.Дівчата всі разом ліпили вареники з картоплею,капустою а в деякі з них  клали якісь незвичне начиння або передбачування.

Тож давайте всі разом посмакуємо вареникам!