«Шевченкова криниця слова не міліє»

 

Вчитель: Доброго дня, шановні! Ми раді вітати вас. Знов прийшла на землю шевченкова весна. 9-го березня виповнилося 210 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Ми пропонуємо вам пройти разом із нами життєвими шляхами великого Кобзаря.

Ведуча: Україна… В одному вже тільки цьому слові бринить музика смутку і жалю. Україна  -  країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її.

Ведучий: Україна  - це тихі води і ясні зорі.

Ведуча: Україна  - це край, де широка і довга стрічка Дніпра оперізує  жовті лани пшениці, де бездонна блакить неба купає золотосяйне сонце.

Ведучий: В Україні скрізь білі хати у вишневих садах, і весною у нас дуже гарно, як усі садочки зацвітуть, і усі соловейки защебечуть.

 

Ведуча: Весна-весняночка… Це вона привітна і щедра подарувала Україні Пророка. Ім’я  дала йому рідна мати - Тарас, що означає бунтар.

Ведучий: Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, стало ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже багато років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.

Учениця:

І став для нас Шевченко заповітом,

Безсмертним, як саме людське життя.

Ми будем славить перед цілим світом

Живе й святе Шевченківське ім’я!

Ведуча: 9 –го Березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях в хаті Григорія Шевченка, кріпака Пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, - народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.

Учень:

 Не на шовкових пелюшках.

 Не у величному палаці –

 В хатині бідній він родивсь

 Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила.  

Його малого й зажурилась…

 І цілу ніченьку вона – 

 За сина – кріпака молилась.

Ведучий: Тарас Григорович був четвертою дитиною у родині. Усього їх було шестеро.

Ведуча: Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села – Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета.  Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка.

 

 

 

Сценка «Тарас і мати»

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати.    Так, синочку, правда. 

Хлопчик.  А  чому так багато на небі зірочок?

Мати.  Це коли людина на світ приходить,  Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне,  зірочка падає. Бачив?

Хлопчик.  Бачив,  матусю,  бачив… Матусенько, а чому одні  зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра , любить людей, робить їм добре, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик.  Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати.  Старайся мій хлопчику (гладить його по голові).

Мати.

Як гірко, як нестерпно жаль

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм  радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Тарас.

… В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дадуть.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми,

( А ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині !… А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

Ведучий: Вчитися йому подобалося. Та недовго тривала ця наука. Коли хлопцеві сповнилося 9 років, від важкої праці померла його мама.

Ведуча: Щоб якось упоратися із сім’єю, батько Тараса одружився знову. Мачуха виявилася жінкою сварливою, недоброю. Вона зненавиділа «чужих» дітей, а особливо Тараса. Щоб хлопець менше був на очах лихої мачухи, батько брав Тараса чумакувати. Та скоро помер і батько.

 

Інсценізація «Мені тринадцятий минало…»

Хлопець:

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога……
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся богу… І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось…
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята!
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати –
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала…..

Дівчина:

Поглянь,

Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину,

На калині одиноке
Гніздечко гойдає.
А де ж дівся соловейко?

 

Хлопець:
-Не питай, не знаю

 

Дівчина:

А знаєш,

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Любо,любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

 

Хлопець:

Ех,
Вітер в гаї нагинає
Лозу і тополю,
Лама дуба, котить полем
Перекотиполе.
Так і доля: того лама,
Того нагинає;
Мене котить, а де спинить,
І сама не знає .

Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє… лани, гаї, сади!..

Разом:
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.

Ведучий: Осиротівши, Тарас пішов у найми. Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, він  ріс допитливим і розумним хлопчиком. Не було нічого у хлопця-сироти, але був талант, прагнення вчитися. У нього рано проявилися здібності до малювання, співу та написання віршів.

 

 

Учень:

І золотої й дорогої   

Моєї долі молодої,

А іноді така печаль 

Оступить душу, аж заплачу. 

І ще до того, як побачу  

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі. 

Одне-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я.

 

 

Ведуча: Тарас наймитує, у вільній від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до маляра, який погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург.

Учениця:

Хоче  малювати, прагне він до знань

Та за це багато, зазнає знущань. 

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші  про людську біду.

Ведучий: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком різко змінила долю Тараса Григоровича. Він знайомиться також із байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. Шевченко  виправдав їхні надії.

Учень:

І виріс я на чужині

І сивію в чужому краї,

То одинокому мені

Здається кращого немає

Нічого в Бога,  як Дніпро

Та наша славная країна.

  Ведуча: Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна не тільки в житті Шевченка, а й важлива для всієї України – вихід у світ книги віршів  «Кобзар» у 1840 році. У наступному році окремою книжкою Шевченко видає велику історичну поему «Гайдамаки». Далеко від рідного краю живе поет мріями про Україну.

Учениця:

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люди, що одпочинуть

А я дивлюся… І серцем лину

В темний садочок на Україну.

Ведучий: Так,  у 1843 році йому нарешті вдалося побувати на Батьківщині після 14-річної розлуки. Із цієї подорожі поет виніс гнітючі враження, Україна постала перед ним з усіма злиднями простого народу.   За бунтарські твори 33-річного Шевченка було заслано в солдати із забороною писати й малювати.

 

 

 

Учень:

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні

Чи хто згадає, чи забуде   

Мені в снігу на чужині! –

Однаковісінько мені.  

В неволі виріс між чужими, 

І, не оплаканий своїми, 

В неволі, плачучи, умру.

 

Ведуча: Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. 

 

 

Ведучий:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучусь, … але не каюсь!...

 

Ведуча: Туга за  рідною природою, рідним краєм звучить в його віршах.

Ведучий: Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.

Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього  звичайного людського щастя.

Учень:

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насаджу.

Поси́джу я і походжу

В своїй маленькій благодаті.

Та в одині-самотині

В садочку буду спочивати,

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені!...

Ведуча: Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса Григоровича провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних  телеграм з України. Прочитавши їх , хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. Вранці 10 березня  життя поета обірвалось.

Учень:

Коли на раду тиху, на розмову

Коли ми зійдемося знову

На цій зубоженій землі?

Ніколи, братія, ніколи

З Дніпра у купі не п’ємо!

Розійдемось, рознесемо

В степи, в ліси свою недолю

Повіруєм ще трохи в волю,

І потім жити почнемо.

Межи людьми, як люди.

Ведучий: Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі.

У травні цього ж року тіло  Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками      « Заповіту».

 

Ведуча: Все йде,  все минає… Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у світі у пошуках істини та правди.

Ведучий: Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.

Ведуча: Кожне слово Тараса Григоровича Шевченка ніби із сьогоднішнього дня. Читайте його твори. Вони допоможуть осмислити минуле та зазирнути в майбутнє, відкрити для себе нове в мудрих рядках його творчості.

Ведучий: І дорослі і діти вшановують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.

Звучить мелодія

 

 

Вікторина

1.   Скільки творів містив «Кобзар» у 1860 році,  а скільки тепер? (17 — 228.)

2.  Скількома мовами перекладений «Заповіт»?   (150).

3. До 100-річчя виходу «Кобзаря», яка була створена поема кобзарями і

якими?

       (Носач, Кушнерик, Перепелюк написали поему «Слава Кобзареві»,

що складається з 9 пісень).

4. Із якого часу Шевченка почали називати  Кобзарем? (1840р.)

5. Назвати псевдоніми  Шевченка?

                                      (Кобзар Дармограй).

6. У  яких  роках  виходив   «Кобзар»   за  життя Шевченка?

                                                                 (1840, 1844, 1860 )

7. У якому році і ким було вперше здійснено повне видання “Кобзаря” в Україні?                         (1908 р. у Львові, І. Франко)

8. Єдина байка Великого Кобзаря, в якій відображено події в Галичині 1846 року?

                                                                                                                                    ( «Сичі»)

9. Який твір написав Шевченко за десять днів до смерті?

                                                                      ( «Чи не покинуть нам, небого»)

10.  Коли викупили поета з неволі? (1838р.)

11.  Коли відбулася друга поїздка поета в Україну? (1845р.)

12.  Коли помер Шевченко? (1861р.)