Сценарій. Доторкнімось до живого слова поета.
Все життя Тараса Шевченка є дороговказом для нащадків: як потрібно любити Україну, свій народ. Сценарій містить вірші Т.Г. Шевченка та вірші про нього.А також сценки із життя малого Тараса.
Сценарій «Доторкнімось до «живого» слова поета».
Мета. Глибше ознайомити дітей з життям і творчістю поета
Т.Г. Шевченка. Виховувати інтерес до його творів, викликати бажання розповідати і слухати вірші. Вчити сприймати зміст поезії на слух. Виховувати любов до рідного краю, української мови.
Урочисто оформлений клас: портрет Т. Г. Шевченка, вишивані рушники, виставка творів.
Біля портрета слова:
Свою Украйну любіть,
любіть її во врем`я люте.
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Вступне слово вчителя.
Пишається наша держава своїми вірними синами й дочками, борцями за гідне життя наступних поколінь. Сьогодні ми розповімо багато цікавого про незвичайну, дуже талановиту людину, вірного сина українського народу –Тараса Григоровича Шевченка.
Руйнуються будівлі, тліють книги, стираються написи на каменях, а слово Шевченкове – живе і вічне. То ж вивчаймо його, вдумуймося в його зміст, виконуймо його заповіти, які він посилав синам свого народу.
А зараз слово дітям.
Щовесни, коли тануть сніги
і на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги,
ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
Кобзарем його ми звемо,
так від роду і до роду:
Кожен вірш свій і поему,
він присвячував народу…
Пісня «Кобзар» Додаток 1
Благословен той день і час,
коли прослалась килимами,
Земля, яку сходив Тарас
малими босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
дрібними росами-сльозами.
В похилій хаті, край села,
над ставом, чистим і прозорим,
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.
Автор. Багато років тому в невеликому селі Моринцях, недалеко від Черкас народився Тарас Григорович Шевченко. Це сталося 9 березня 1814 року.
Благословенна та година,
Як народила мати сина
І назвала його Тарасом.
( Входить мати і малий Тарас )
Мати. Як гірко, як нестерпно жаль,
що долі нам нема з тобою.
Ми вбогі змучені раби.
не знаєм радісної днини,
нам вік доводиться терпіть,
весь вік не розгинати спини.
Промовиш слово – і нагай
над головою люто свисне.
І так усюди, з краю в край
панує рабство ненависне.
Росте неправда на землі,
згорьованій, сльозами вмитій,
О, любі діточки мої,
одні залишитесь на світі!
Ну хто замінить вам мене,
рожеві квіти нещасливі,
коли безжальна смерть зітне
мене на довгій панській ниві?
( Мати цілує Тарасикову голівку і тихенько виходить )
( Тарас дивиться їй услід, потім повертається до гостей.)
Тарас. Переді мною наша бідна, старенька хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем. А біля хати на причілку – яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні – квітник. А біля дверей стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям. А за вербою – клуня, за клунею – сад, а за садом – долина, а в долині – тихий, ледь дзюркотливий струмочок
Сценка
Автор. Скільки тих шляхів на світі, і куди вони всі ведуть?! Увечері сяде дід на призьбі, малий Тарас коло нього, показує дід на темне небо, на зорі.
Дід. Ото Чумацький Шлях! Ото їдуть, їдуть чумаки, навколо самий степ та тиша, і ковила не шелесне. Глянуть на небо – ото їм і дорога.
Тарас. А вони ж, чумаки, коло нас Чорним шляхом їдуть?
Дід. Еге ж Чорним.
Тарас. А чому він чорний, тому що чумаки чорні?
Дід. А того він чорний, що страшний.
Автор. Тільки хотів Тарас розпитати, чому він страшний, як покликала Катруся, бо спати вже час було. Ех шкода, що дід не доказав.
Вірш «Не називаю її раєм»
Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою,
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам.
Автор. В Тараса справ чимало. У ставку викупатися треба? Треба. З хлопцями в просі вивалятися треба? Треба. А потім знов викупатися. Їсти хочеться, та однаково нічого додому бігти – нема нічого. Може, яку скоринку Катруся суне або він сам щось знайде у садочку. Потім до кузні забігти , як коваль працює – подивитися. Еге ж, у Тараса
справ багато, незчуєшся, як літній довгий день мине.
Пісня «По діброві вітер виє» Додаток 2
Автор. Оце вже він утік від свого товариства, заховався в густих кущах калини і замріявся. Небо над головою, ніби великий високий дах, а там, у долині, десь на обрії, дах цей спускається до землі. Там його стовпи залізні підтримують. За горою, напевно, як іти і йти цим шляхом, так можна до стовпів добрести і побачити, що за тими стовпами! А як на могилу, що за селом, залізти, то може й видно їх.
Тарас. Микита, старший брат, мабуть, уже бачив ті стовпи, бо як батько чумакував, то брав його з собою до Одеси. Але ні, краще не чіпати Микиту краще самому піти на могилу й подивитися.
Уч. Йшов довго. Зупинився Тарас: пізно вже. Сонце вже майже за гору сховалося. Зустрілися йому чумаки і довезли до рідного села Кирилівки. Надворі вже сутеніло. Коли підійшов до перелазу, побачив, біля хати сидить вся сім’я і вечеряє.
Вірш «Садок вишневий коло хати»
Сценка
Уч. Тарасик дуже рано навчився читати. Про школу першим завів розмову дід.
Дід. Що в голові є – те довіку твоє.
Час уже Тараса до дяка в науку віддати.
Мати. Та чи не мале ще?
Дід. Нічого, хай змалку вчиться. Що вмітиме, того за плечима не
носитиме.
У. Тарасові було і цікаво, і трохи боязко йти до школи. Він не раз бігав під її вікнами і чув як учитель-дяк гучним голосом проказує: «Аз-буки! Аз-буки!». А за ним хлопці всі хором. Ось у такій школі, де
було 10-12 босоногих хлоп`ят, опинився і малий Тарас. І з усіма почав повторювати за дяком співуче: «Аз-буки! Аз-буки!» А вибігши зі школи, співав з усіма хлопцями:
Аз – били мене раз!
Буки – не потрапляй дякові в руки!
Та потрапляти дякові в руки доводилось Тарасові частенько.
Тарас. Давно те діялось. Ще в школі,
таки в учителя-дяка,
гарненько вкраду п’ятака…- та й куплю
паперу аркуш. І зроблю
маленьку книжечку. Хрестами
і візерунками з квітками
кругом листочки обведу
та й списую Сковороду…
Пісня «РУШНИЧОК» Додаток 3
»Автор. Світлі дні дитинства Тараса були недовгими. Перше тяжке горе, що вразило серце малого Тараса і принесло лихо в Шевченкову родину – смерть матері. Тарасові було 9 років.
Тарас. Нудно мені, тяжко, що маю робити?
Молитися Богу? Так думка не та.
Не рад би, єй-Богу, не рад би журитись,
Та лихо спіткало, а я сирота.
Нема кому в світі порадоньки дати,
Нема з ким прокляту журбу розділить,
Ніхто не пригорне, як рідная мати,
Ніхто не спитає, що в мене болить?
Автор. Тарасові хотілося бути малярем. Все, що бачив, хотілося змалювати. Пішов до маляра. Але все було марно.
Сценка
( Тарас сидить на подвір’ї. Входить Ярина з вузликом у руці.)
Ярина. Я на хвилинку забігла до тебе, ось твоя свитка, полатана вже.
Тарас. (Бере свитку). Спасибі, Яринко, хоч ти мене не забуваєш.
Яринка. То давай я тобі ще й сорочку виперу, зашию.
Тарас. Не треба, я сам.
Яринка. Тарасику, а в тебе є малюнки? Покажи.
Тарасик. Добре, тільки тобі, сестричко. ( Показує дощечку з малюнками.) Ось наша хата.
Яринка. Дуже схожа. Невже це ти сам? А чого ж на дощечці?
Тарас. Паперу не було. Дяк не давав. Обіцяв учити малювати. А!.. Хіба йому болить голова за мене? Тільки п’є та шмагає мене різками.
Яринка. І зараз? (Тарас киває головою.) То хай йому грець. Вертайся додому.
Тарас. А там що?
(Ярина зітхає і йде. Тарас сумний сидить, думає.)
Учениця. Коли Тарасові минуло 11 літ, він втратив останню опору – батька, який, помираючи, сказав пророчі слова: «З нього буде або щось дуже добре, або «ледащо». І тільки поховали батька зібрав
Тарас у свою торбинку каламар, перо, та крейду і пішов по
шляхах шукати собі долі, і почала доля його гнати, як мачуха.
Вірш «Доля»
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене маленького за руку,
І в школу хлопця одвела
До п`яного дяка в науку.
« Учися, серденько, колись
З нас будуть люде » - ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава – заповідь моя.
Вірш «Думка»
Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилиться,-
Хоч з гори та в воду!
Утопився б молоденький,
Щоб не нудить світом;
Утопився б, - тяжко жити,
І нема де дітись.
В того доля ходить полем –
Колоски збирає;
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.
Добре тому багатому:
Його люди знають;
А зо мною зустрінуться –
Мов недобачають.
Тарас ( сидить і сумно співає )
Бідну птичку уловили
І в кліточку засадили
Ой, одчепіть!
Ой, випустіть! Да вже ж,
Да вже жмені не літати,
Да вже ж мені не співати,
Тьох-тьох-тьох!
Да вже ж мені тут бути,
Ох тут бути.
Ох! Ох! Ох! Ох, ох, ох.
- Невже мені тут бути вік наймитом у дяка Богорського? (встає). Ні, я хочу так малювати, як лисянський дяк. Якби вмів я так малювати – нічого більше б не хотів.
Пісня «Думи мої»
Автор. У тяжкій неволі ріс малий Тарас
Він не вчився в школі, він ягнята пас.
Вірш «Мені тринадцятий минало» (1 частина)
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога…
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур`яні
Молюся Богу… І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Ягня, здається веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось…
Запекло, почервоніло
І рай запалило,
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята –
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати –
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу,
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала.
Сценка
(Заходить Оксана . Підходить до Тараса. Він плаче.
Вона бере його за руку, підводить до середини класу.)
Оксана. Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе, давай я сльози тобі витру (витирає рукавом). Не сумуй, Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще від усіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш ти. От виростеш і будеш малярем, еге ж?
Тарас. Еге ж, малярем.
Оксана. І розмалюєш нашу хату, еге ж?
Тарас. Еге ж… А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний…
( встає) Ні, я не ледащо! Я буду, буду таки малярем!
Оксана. Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої
ягнята! Ой бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони питоньки
хочуть!
Вірш «Мені тринадцятий минало» (2 частина)
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє… лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Учень. Він був і пастухом, і погоничем, і ким тільки він не був, і чого тільки не робив! Але йому ж хотілося бути малярем! Все, що бачив, хотілося змалювати.
Та минали літа, і було йому вже 15 років. Ось так і відплив якось непомітно Тарас від берега Дитинства.
Учень. Молодому поміщику Енгельгардту знадобились різного роду дворові. І ось одним розчерком пера всесильного самодура Тарас потрапляє до нього кімнатним козачком.
Учень. Поміщик розраховував, що з природного обдарування кріпака Шевченка з часом можна мати більше вигоди. Посилає його на 4 роки до різних живописних діл майстра Ширяєва в Петербург.
Учень. 25квітня 1838р. перед поетом відкрився світ волі і навчання в Петербурзькій Академії Мистецтв. Уже в перший рік навчання він за малюнок одержує срібну медаль. Отже, Шевченко був не тільки поетом, а й художником.
Учень. В світлі Петербурзької ночі молодий Шевченко бігав у літній сад малювати статуї. тут уже молоде і ніжне серце заспівало і заговорило віршами.
Учень. Вечорами юнак любив перемальовувати статуї в літньому саду. Одного такого вечора сталася зустріч із земляком, учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Сошенко зі своїми товаришами викупив Шевченка з кріпацтва за 2500 карбованців.
Учень. Ще одна подія, знаменна не тільки в житті Тараса Шевченка, а й важлива для всієї України – вихід у світ книги віршів «Кобзар» (1840р.). Ця книга належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То є святиня, національна Біблія України.
Вірш «Село… І серце одпочине…»
«І досі сниться під горою
«Світає, край неба палає»
«Сон»
«Сонце заходить, гори чорніють»
Пісня «Зацвіла в долині…»
Учні продовжують читати вірші.
«І золотої й дорогої…»
«Ой діброво – темний гаю»,
«Тече вода в синє море»
Учень. Після закінчення Академії мистецтв Шевченко приїздить до Києва, працює художником, пише вірші, в яких виступає проти панів і царя. Він прагне волі для простого народу. За те поета було заслано в солдати в Орську фортецю, що в Казахстані, далеко від рідної землі. Цар заборонив йому писати й малювати.
Учень. Понад 10 літ Шевченко «карався, мучився, але не каявся». Це були тяжкі дні в житті поета. Він тужив за Україною, за своїм народом. Незважаючи на заборону, Тарас Шевченко писав вірші та ховав їх за халявою чобота. Це були так звані «захалявні» книжечки.
Учень. За бунтівні вірші Тараса Шевченка забрали в солдати. 10 років у засланні підірвали сили і здоров`я поета. Він мріяв про Україну, хотів у ній оселитися, писати, працювати. Та не пустили його до України. Заарештували, наказали виїхати до Петербурга. Уже будучи тяжко хворим видав буквар для недільних шкіл. Думав про освіту свого народу.
Учень. І де б не був, куди б не кидало його життя, він прохав долю:
Аби хоч крихітку землі
Із-за Дніпра мого святого
Святії вітри принесли,
Та й більш нічого…
Якихось 47 літ судилося Шевченкові топтати ряст. До болю мало.
Учень. Восени 1860р. Шевченко захворів, а 10 березня 1861р. перестало битися серце великого художника, геніального поета. Поховали поета на Смоленському цвинтарі в Петербурзі. Та не могли люди забути і не виконати його заповіту.
Вірш «Заповіт»
Учень. У травні цього ж року , згідно із заповітом, тіло великого Кобзаря було перевезено в Україну, в місто Канів. Його поховано на Чернечій горі. Відтоді ця гора називається Тарасовою. Ми ж завжди пам’ятатимемо нашого великого поета.
Учень. Умер співець! Але живуть в серцях людей слова безсмертні,
І тихо по Вкраїні всій бринять його пісні славетні.
Пісня «Квітували поля» Додаток 4
Учні читають вірші про Шевченка
Уч, Кріпацький син, ти все віддав народу.
О, скільки мук за нього виніс ти!
Але не впав і в лютий час негоди
ти твердо йшов до дальньої мети.
Уч. Вогнем твій спів у кожне серце лине
і розцвіта веселкою кругом.
Ти так любив замучену Вкраїну,
що в дні твої стогнала під ярмом.
Уч. Любив Тарас свій рідний край,
свою злиденну Україну,
дзвінкі струмки, зелений гай
й червону калину.
Уч. Найкращий сину України
Тарасе, батьку дорогий!
Про тебе слава світом лине,
Про тебе знає світ цілий.
Уч. Ти не помер, поете, ні!
Твої пісні цих днів окраса.
Дитини голосок дзвінкий
Читає вірші про Тараса.
Уч. Великий батьку наш, Кобзарю!
Ти живеш і в наші дні,
Ти з нами в праці і в борні,
Ти нас ведеш до щастя й волі,
Ти правди й вольності пророк.
Уч. Ми не забули тебе, Тарасе,
читаєм правду в твоєму слові.
І вберегли ми нащадкам нашим
вкраїнську пісню, вкраїнську мову.
. Уч. На Вкраїні милій Канів на Дніпрі.
Тут його могила на крутій горі.
І дорослі й діти до могили йдуть
І барвисті квіти Кобзарю несуть.
То ж як будеш, часом, в Каневі колись,
Кобзареві нашому низько уклонись.
Учитель. Творче насліддя Тараса Григорович Шевченка є актуальним і сьогодні для нашого народу. Деякі з рядків стали гаслом боротьби на Майдані за перемогу правди, за гідність і честь українців.
Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає.
За вас правда, за вас слава
І воля святая.
Свою Украйну любіть
Любіть її во врем`я люте.
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть!
Пісня «Боже великий єдиний»
Пісня «Кобзар» Додаток 1
-
Відкриваю Кобзар і душею радію,
Кожне слово твоє, оберіг золотий.
І у серці моїм оживає надія,
Уклоняюсь тобі, мій Кобзарю святий.
Приспів :
За любов до рідної землі,
За пісні твої пророчі.
За калину білу на весні,
Чорні брови, карі очі.
Програш
2. Відкриваю Кобзар, цю священную книгу
І молюся і вірю, у пророчі слова.
Відкриваю Кобзар і на серці утіха,
Доки мова живе, Україна жива.
Приспів :
І любов до рідної землі,
І пісні твої пророчі.
І калину білу на весні,
Чорні брови, карі очі.
1 куплет.
Пісня «По діброві вітер виє» Додаток 2
По діброві вітер віє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий,
Марно зеленіє,
Кругом поле, як те море,
Широке синіє.
Чумак іде – подивиться,
Та й голову схилить.
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі.
Подивиться – серце мліє:
Кругом ні билини,
Одна, одна, як сирота,
На чужині гине.
Пісня «РУШНИЧОК» Додаток 3
|
|
Вишивала я рушник Приспів:
Мов жива, на полотні —
До ладу все довела |
Пісня « Квітували поля» Додаток 4
1.Квітували поля, щедрувала земля
В ім'я сина кобзарського роду.
Із народних болінь,
Із народних стремлінь,
Як пророк, він явився народу.
ПРИСПІВ
Славтесь той день і той час,
Що возвістили по світу.
Мужнє імення Тарас,
Віщі слова Заповіту.
2.Він братів просвітив,
Від біди захистив,
Мову виплекав, наче калину;
На устах Кобзаря
Слово, наче зоря.
У віках не помре, не загине.
ПРИСПІВ:
3.Смертю смерть він здолав
І кайдани порвав,
Волі дав свої сплакані очі.
До сміливих вершин,
Як пророк і як син,
Україну він вивів з неволі.
ПРИСПІВ:
про публікацію авторської розробки
Додати розробку