Хай планета наша рідна – розцвітає людям на добро

Виступ екологічної агітбригади

Мета: поглибити знання про різноманітність та вичерпність  природи південного краю, розкрити екологічні проблеми села як складові в контексті екологічних світових проблем;

розвивати творчі здібності учнів. вміння аналізувати і синтезувати матеріал, зібраний шляхом досліджень;

виховувати почуття малої Батьківщини, формувати активну громадську позицію.

Обладнання: відео- та аудіозаписи, стилізована квітка, плакати-заклики,  газети, костюми казкових героїв, опудало ворони.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

(Звучить мелодія в стилі „РЕП”, на фоні музика вибігають газетярі.)

- “Сарненські новини”!

- “Сарненські новини”!

- Купуйте!

- Читайте!

- Наших знайте!

- Прибуло до столиці – не дичини, не птиці,

А безліч гостей з усіх областей.

- Ось Черкаси, там із Донбасу,

І ви, із Львова, будьте здорові!

- Всіх вітає наша Сарненщина!

- Від нашого міста не далеко, не близько

Десь так: кинеш палку – попадеш в Криву Балку.

- Щоб ясніше було – це наше  рідне село.

- Екологічна стежина через всю Україну

Дорогу проклала, друзів з’єднала.

- Може й кращі є десь села,

Та тільки у нас “Дзеркальні джерела”

- Ось вам сенсація, ось вам новинка!

Саме там ми зробили зупинку

- Купуйте! 

- Читайте!

- Наших знайте!

- Ну що ж, як-то кажуть, будемо знайомі.

Спочатку наша прекрасна половина. Наші квіточки.

- Наші перлинки.

- Совість команди, окраса команди, душа команди — це те незначне, що можна сказати про Ольгу.

- Оленка — єдина з нашої команди, хто дружить з Ольгою.

- Настюша — найяскравіша перлина нашої команди.

- Оксана.  Ну коли на сцені Оксана, дивитися слід тільки на неї. Оксана у нас — красуня...вона може тільки мовчати.

- А ще в нашій команді є  друзі не розлий-вода — Антон і Вадим. Вони дуже люблять тварин, і взимку пташок підгодовують.

(Вбігають хлопці. У одного у руках опудало ворони).

- Антон, ворона їсти не хоче!

- А ти їй на очі надави, щоб вона рота роззявила.

- Ось саме тому у нас у команді всі пацани тихі і мовчазні.

- Наш екогурток, значить, “____________________” зветься.

Корінчики пустим до вашого серця.

- Панове жюрі! Балів ви не шкодуйте

І саме за бали газету купуйте!

- Цей номер, повірте, є ексклюзивний.

Ну ж бо, хто більше? Хто самий активний?

- Купуйте!

- Читайте!

- Наших знайте!

- Ну от, здається приїхали.... Не розумію що не так? І познайомилися і привіталися. І навіть газети всі продали, а журі не реагує.

- Тобто як?

- Ну не аплодує і навіть не посміхається, а просто сидить і дивиться.

- А що на нас дивитися, ось вони ми! (кураж)

- І чого хтось не аплодує? А хтось старався, тренувався, репетиції проводив і, врешті-решт, це ж комусь потрібно!

- І нехай не думають, що ми запишалися, ми просто геніальні  діти

які божественно виконують свою роботу.

(Вбігає хлопчик)

- Послухайте мене! Ну послухайте! Я щойно дізнався, що для того, щоб перемогти, потрібно 10 разів заспівати фінальну пісню і щоб, було багато-багато яскравих плакатів.

(Вибігають діти з білими ватманами-плакатами).

- Значить, (оглядається) кажеш, багато яскравих?

- Угу! Адже світ такий різнобарвний! І для когось оберігати цей дивосвіт ─ стало справою життя.

- А хтось тільки розпочинає цю справу, як і ми, з чистого листка.

( Звучить пісня «Білий сніг» на слові «білий» діти підіймають ватман-плакат)

Білий цвіт,

Білий день,

Білий слід,

Білий світ.

Хтось тихенько у серце постукав,

Попросив: „Відчини і послухай!

Я Земля, я іду до людей,

Я Земля, я іду до людей!

Зупинись на хвилинку, послухай:

Сипле з білих вишень завірюха,

Білий сад білить душі людей,

Білить душі людей”.

Білий птах,

Білий дім,

Білий рік,

Білий вік.

ХХІ тихенько ступає.

Що попереду людство чекає?

І який ми залишимо слід?

І який ми залишимо слід?

„Що попереду всіх нас чекає?” -

Біла хмарка в лелеки питає.

І чекає на відповідь світ,

Хай планета  наша  чиста розцвітає  людям  на  добро

Конкурсна програма.

Звучать фанфари.

(Голос за сценою)

Увага! Пані і панове, шановне товариство! Сьогодні вперше на сцені

агітбригада  з Сарненщини“ ___________________ “.

Девіз команди:

З джерел у ріки ллються води.

Іти таким шляхом спіши:

Від екології природи —

До екології душі.

Отож, вітаймо!

- Ну що, не чекали!

- Привіт, тусовка!

- Дорогі друзі, ну і люди, які сидять у цьому залі, також!

- Ну як для початку, то нормально, здається, як ти вважаєш?!

- Ти маєш рацію, як говорить наш керівник – стильно!

- Ну, так кожен зуміє, а як на мене, то саме зараз якоїсь родзинки не вистачає.

(З’являється ведуча).

- Ну, і що ви тут витворяєте?

- Ми не витворяємо, Олюню, ми творимо!

- Творите ,значить.

- А то!

- Ой, а це що у вас?

- Де?

Невже не чуєте? Ось, прислухайтесь!

(Звучить музика, з’являється квітка)

- Та це ж квітка!

- І справді квітка, та якась дивна, різнокольорова...Десь я таку вже зустрічав, начебто...

- Ой?!

- Ну, читав про неї. Дай подивитись!

- Не дам, зламаєш!

- Припиніть вовтузитись, а ну дайте квітку сюди! Ну от, вже зламали!

- І нічого особливого не трапилось, тільки одна пелюстка відірвалась.

- То не біда, була квітка із родини Розоцвітих і вмить стала із Родини Хрестоцвітих (поправляє пелюстки).

- Теж мені, Ліней доморощений! Кажу, віддай-но сюди квітку!

Ой, хлопці, здається я згадала, це ж квітка з казочки, пам’ятаєте?!

 (Бере пелюстку, що відірвалася).

- Ти пелюстка чарівна

З казки дивної прийшла!

То ж полинь за небосхил,

До зірок і до світил.

Лети з Півночі на Схід,

Через Захід, без доріг,

Завертай до нас на Південь

Й клич у гості друзів всіх.

Як припинеш свій політ,

Нам відкрий ти Дивосвіт.

(Музика. З’являється Казкар).

Казкар: Вірте чи не вірте, а жив собі на світі Антон - учень. Він себе не мучив:вчив уроки абияк, погуляти був мастак. М’яча ганяв, траву топтав, до всього іншого діла не мав. Та якоїсь днини сталася причина: закохалась раптом мамина дитина. В неї ж, як шафран лице. І струнка, мов деревце. Сказати одним словом – екологічно здорова.

( На сцені Антон і Олена).

Хл.

- На тебе, моя дівчино,

Я б дивився до загину!

М’яч на тебе б проміняв,

Щей комп’ютера додав!

Дів.

- То дурниці – не дари!

Їх собі, як хоч бери

Якщо ж хочеш догодити,

Роздобудь мені води!
Щоб вода ота текла

Із живого джерела,

 Щоб у ній, як у свічаді,

Видна вся земля була!

Казкар: Йде Антон додому, сльози ллє додолу. Соплі, як китиці, до мами хилиться.

( Сценка Антон і мати).

Мама:

- Чом сердитий, як їжак?

Чи у школі щось не так?

Чи погано пообідав?

Чи поспав, бува, не так?

Хл.

- Та яка вже там їда?

В мене інша є біда:

Закохався у дівицю,

Їй пече якась вода.

Мама:

- Не сумуй же, мій синок,

Хутко скличемо гурток,

Обійдемо все село

І зайдемо джерело!

Казкар: І на ранок наш загін всі зібрались як один. По степах наших блукають, джерело оте шукають. Та ось знаходять і руки розводять. Джерело в яру, заплуталось в траву, землею засипане - ледве дихає.

Хл.

- Вчора ти хотіла пити,

То ж зумів я догодити!

Від любові ожило

Джерельне джерело!

Степу буде легше жити,

Яр зумів я зупинити!

До героя ти авжеж

На побачення прийдеш?

Дів.

- Якщо й справді те зробив,

Джерельце вже оживив,

То знайди ще й первоцвіти,

Це вже буде диво з див!

(Антон і мама)

Мати

- Ти чого надувсь, як сич?

І від їжі вернеш лич?

Вже й води тобі добули,

Та кажи, у чому річ?

Хл.

- Та тепер моя біда

Вдвоє більша, ніж вода.

Забажала первоцвітів

Вередлива молода.

Де ж я буду їх шукати,

Як не знаю навіть звати?

Доведеться мені, мабуть,

З туги мамо пропадати!

Мати:

- Ти ж, синок, не зовсім пень,

То ж, як прийде новий день,

Миттю мчи в бібліотеку,

Наче молодий олень.

Там є Книга, знають діти,

Зібрані в ній чудо-квіти.

Книга та Червона зветься,

Заспокоїть тобі серце.

Казкар: Книга хлопцеві сказала, які квіти заховала. Не знати, що б то було, а допомогло джерело: землю щедро напувало, життя квітам

дарувало. Випрямив тендітний стан на очах у всіх шафран, закружляли в танці мушки біля ніжної брандушки. Всіх тюльпан охороняв, листя мов списи підняв. Ось і квітка розцвіла. У наш степ весна прийшла.

(З’являється квітка у середині якої дівчинка. Квітка розкриває пелюстки і Дівчинка-Квітка виходить на сцену.)

(Звучить мелодія „Аve Maria”. Вихід дівчат зі свічками).

 Монолог квітки

- Молю людину: квітку не зірви,

В руках бездушних вмить вона зів’яне!

В мені краса, мільйон цілющих сил,

Я сотні раз в пригоді людям стану!

Аптеку не в містах, а на полях,

В лісах, на луках слід тобі шукати.

Зцілю хвороби, звеселю в свята,

Та треба лиш не камінь, серце мати.

Казкар: Ох і хлопець, молодець!

Ключ до всіх знайде сердець!

Тільки будемо спокійні,

Як всьому буде вінець.

Казку можна завершити,

Тільки ж правди ніде діти,

Що дорослих важко вчити

В домі ріднім не смітити.

Де ж хороший взять кінець?

Ось біди новий гінець.

(Мелодія різко обривається. Запис кроків. Тупіт кінських копит).

-   Армія самих страшних ворогів збирається у повній тиші, і ніхто не слідкує за їх небезпечною силою. Їх все більше, і чекати помилування від них даремно. Спочатку на їхню сторону перейде все, що ми маємо, а потім і сама земля буде належати тільки їм.

 В безлюдних місцях збираються загарбники, у порівнянні з якими Чингізхан і Наполеон – безпорадні діти. Ці місця називаються звалищами, ім’я цих ворогів – сміття.

(Музика ”Канкан”. Танцюють завойовники: Амброзія, Сміття, Кульок)

 Амброзія: (Кричить) А-а-а-а!

Я купила цю кофту спеціально для цієї вечірки! А ти просто навмисне обляпав мене якоюсь гидотою! Ох, яка я розлючена!

Сміття: Та я ж не думав, що хтось викинув пакет з кетчупом. Почекай десь тут валявся “Тайд”- подвійна сила”!

Кульок: Куди твоя подвійна сила на зелену Амброзію! Тут треба “Персил” – зелене світло!

Амброзія: Ах! Я знову в центрі уваги! Вечірка врятована. Та не шкреби мене, Кульок! У моїй роботі важливо, щоб шкіра була гладенька.

Сміття :А яка в тебе робота?

Амброзія: А пилок розсівати? А дихати людям не давати? Він не продається в магазині, замовляйте тільки у нас, на сміткиках! Ну то як? Літо замовляли? Отримуйте безкоштовні подарунки!

(Всі кашляють. К-хи, к-хи, к-хи)

Кульок: А до чого тут гладенька шкіра?

Амброзія: А щоб такі, як ти не чіплялися! Ти ж не можеш, як нормальне сміття себе вести. Викинули тебе. то й лежи! Так, ні! Він скрізь літає, за все чіпляється. (Звертається до залу) Ну, а ви знаєте, куди діваються ваші викинуті кульки? Нікуди! Ось вони!

Сміття: Кайф! Життя стає цікавішим!

Амброзія: Фу! Ну чого ж ти так смердиш? Ну ніяк не можу звикнути. Добре, що в мене є така штучка (дістає балончик). Два натискання - і свіжість озонової дірки вам забезпечена.

Кульок: Ти що не почув! Відійди від дами, смердиш, як три в одному!

(На фоні музики “Бригада”)

Сміття: Та не лайтеся ви! Ми стільки років разом! Ми – бригада. Учора ми сказали собі: ”Можемо!”, а сьогодні кажемо всім: ”Треба!” Треба завоювати  Землю!

(На фоні ліричної мелодії. Учасники агітбригади передають клубочок. Утворюють іпровізований екологічний ланцюг).

1. Ось планета,

Яку ми звемо Земля.

А я вербичка, зелене личко,

Яка вплітається в ниті незримі,

Що все з’язали у коло єдине

На цій планеті,

Яку ми звемо Земля.

2. А я сонце, що день приносить,

Повітря нагріє, розчеше коси вербичці,.

Яка вплітається в ниті незримі,

Що все зав’язали в коло єдине

На цій планеті, яку ми звемо Земля.

3. А я зернятко,

Яке зігріте сонцем ласкавим,

Що день приносить,

Повітря нагріє,

розчеше коси зеленій вербичці,

Що росте на планеті Земля.

4. Я- мишка сіренька,

Яка зернятко з’їдає тихенько,

Яке зігріте сонцем ласкавим,

Що сіє життя на планеті Земля.

5. Я -  змія повзуча,

Яка впіймає мишку сіреньку,

Яка з’їдає зернятко тихенько

На щедрій планеті,

яку ми звемо Земля.

6. А я - їжачок колючий,

Який поснідає гадом повзучим,

Що гріє на сонечку тіло блискуче,

На добрій планеті, яку ми звемо Земля.

7. А я -  людина,

Завершую коло єдине,

Яке зберегти повинна,

Щоб квітло життя невпинно

На вічній планеті,

Яку ми звемо Земля!

- Всяк хоче від  природи  щось узяти,

І рівновага вже  по  швах  давно  тріщить!

Коли ж  борги  ми  будем  віддавати?

І  чи  Всевишній  зможе  нам  простить?

- Життя – це соло. Кожен має  право

Його  прожить, як поле перейти.

Та сонце щоб  щодня  людей  вітало,

Усі  помилки  маєш  сам знайти!

(Вихід всіх учасників з плакатами, на яких відображається  діяльність гуртка).

- Ой, погляньте, а на нашій квітці залишилась лишень одна пелюстка.

- І що це означає?

- І що ж тепер будемо робити?

- Це значить, що нам час збиратися додому.

- А так не хочеться, адже ми тут знайшли нових друзів і однодумців.

- Набули досвіду і  захопилися  новими ідеями.

- І дивлячись на товариство, яке зібралося у цій залі, ми певні, що всупереч Енштейну наша людяність пережене нашу технологію!

- Ми не знаємо, які політичні чи економічні системи виграють,  яким шляхом ми підемо, але є одна ,сама людяна система – екологічна.

(Звучить мелодія “Пісня на добро” слова Ю. Рибчинського, музика І. Карабиця).

Гей, на видноколі,

Де лани просторі,

Стежка йде до джерела.

Скрізь листи ми пишем,

Що його не лишим,

Це для нас не просто гра!

Жити будем чесно

І в долонях  нести

Сонце, квіти, спів птахів,

Паростки плекати,

Про майбутнє дбати,

Щоб наш край  південний  цвів.

(Приспів виконують всі учасники агітбригади. В кінці виступу плакати перевертаються і зі зворотної сторони відображена карта України, області, району).

Яблунева, солов’їна

В моїм серці Україна,

В моїм серці ріднеє село!

В світлих  росах променистих

Хай планета  наша  чиста

Розцвітає  людям  на  добро!

Вихователь ГПД     Онісковець Ірина Миколаївна