19 серпня о 18:00Вебінар: Ментальна арифметика: розвиваємо обидві півкулі головного мозку

Сценарій фольклорно-обрядового свята для учнів 5-9 класів "Слобожанський ярмарок українських ремесел"

Про матеріал

Сценарій фольклорно-обрядового свята для учнів 5-9 класів допоможе сформувати культуру людських почуттів через обереги, пісні, твори та символи України; дасть змогу учням ознайомитися із обрядами, звичаями, нерозривно пов'язаними з національними традиціями; розвиватиме в учнів пізнавальні інтереси до вивчення промислів та ремесел українського народу. Виховуватиме риси дбайливого господаря, формуватиме бережне ставлення до результатів праці. Навчить учнів заощаджувати кожну зароблену копійку. Розвиватиме зв'язне мовлення, художні здібності. Формуватиме високі моральні якості: духовність, доброту, щирість, людяність.

Перегляд файлу

«Слобожанський ярмарок»

(сценарій фольклорно-обрядового свята українських ремесел

для учнів 5-9 класів)

 

                                       З.І.Сікора, педагог-організатор

 КЗ «Рубіжанська обласна загальноосвітня      

                                                           санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів»

 

Мета: формувати культуру людських почуттів через обереги, пісні, твори та символи України; дати змогу учням ознайомитися із обрядами, звичаями, нерозривно пов’язаними з національними традиціями; розвивати в учнів пізнавальні інтереси до вивчення промислів та ремесел українського народу. Виховувати риси дбайливого господаря, формувати бережне ставлення до результатів праці. Навчати учнів заощаджувати кожну зароблену копійку. Розвивати зв’язне мовлення, художні здібності учнів. Формувати високі моральні якості: духовність, доброту, щирість, людяність.

Форма проведення: фольклорно-обрядове свято.

Місце проведення: актова зала освітнього закладу.

Учасники: учні 5-9 класів, вихованці гуртків «Народознавство»,  «Інформатика», «Вокальний», «Хореографічний», «Золоті долоньки».

 

Попередня підготовка:

  • об’єднання учнів у творчі групи: «Етнографи», «Лексикографи», «Краєзнавці», «Мистецтвознавці»;
  • пошуково-дослідницька робота із збору краєзнавчого матеріалу;
  • проведення засідання творчо-редакційної колегії, обговорення сценарного плану  заходу,  написання сценарію;
  • підбір кожною творчою групою матеріалу до презентацій та виступів, підготовка відео-роликів;
  • перегляд майстер-класів, виготовлення глиняних іграшок та стилізованих ляльок-оберегів.

 

Обладнання: лотки із написами «Гончарні вироби», «Ковальські вироби», «Одяг», «Городина», «Вишивки»,  відповідні товари, рушники,  ляльки-обереги, глиняні іграшки, українські костюми, кошики, штучні квіти тощо.

 

Хід свята

(Святково прибраний зал. На стінах – українські рушники, напис: «Ласкаво просимо на ярмарок!». Лотки розташовані на сцені. На лотках із написами  розкладено відповідні товари.

Звучить у запису пісня «Квітуча Україна». До мікрофонів виходять ведучі свята).

Ведучий 1. Добрий день, любі друзі, дорогі гості! Щиро вітаємо вас на нашому святі.

Ведучий 2. Хто бував на Україні?! Хто знає Україну?! Хто бував і знає, той хай згадає, а хто не бував і не знає, той хай собі тільки уявить і запам’ятає…

Ведучий 1. У цьому світі ми єдині. Єдині, бо неповторні. Самобутні формою втілення етнічного світогляду, своєрідним комплексом і оригінальним типом національного світобачення. Ми, українці, виробили в складних умовах багатовікового поневолення раціональну організацію середовища життєдіяльності й забезпечення духовних запитів людини, відтворили особливу систему звичаїв, вірувань, світорозуміння, моральних, правових, етнічних і естетичних форм, які складалися упродовж історичного розвитку людської спільності на шляхах до формування української нації і національної культури.

Ведучий 2. Україна! Скільки глибини у цьому співучому слові! Це – золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес. Тихі плеса річок, сині очі озер і ставків, ясні зорі, зелені сади, лани золотої пшениці.

Ведучий 1.  Багатовіковий досвід і традиції духовної та матеріальної культури українського народу ми продовжуємо вивчати із року в рік. Звичаї та традиції народу – це ті прикмети, по яких розпізнають народ не тільки у сучасному, а і в його історичному минулому… Звичаї та традиції, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Славиться наша Україна своїми звичаями та обрядами. Ведучий 2. Ось і ми сьогодні з вами ознайомимося з однією із традицій нашого краю – ярмарком українських традиційних ремесел.

Ведучий 1. Сьогодні на нашому святі присутні гості:

  1. Бондаренко Олена Юріївна – методист з народної творчості м. Сватово.
  2. Черкашина Валентина Павлівна – науковий співробітник Новоайдарського краєзнавчого музею.
  3. Горькова Лариса Олексіївна – керівник Кремінської громадської організації «Скарбниця талантів», народний майстер Луганщини.
  4. Головненко Віктор Дмитрович – майстер лозоплетіння.
  5. Волкова Світлана Анатоліївна – майстер бісероплетіння.

 (У виконанні ансамблю учнів 7-8 класів звучить пісня «Ярмарок» сл. і муз. Наталії Май).

Ведучий 2. На ярмарок! Благословилося на світ! Виткнуло заспаний писок сонце, стьобнуло проміння по луках, по степах, по садках, по левадах.

     І видно: аж-аж-аж ген до того ліска, куди око дістає, дорогою вози потяглися. І кіньми, і волами, і коровами… І гарби, і вози, і козенята. І дорога вже не дорога, а строката величезна гадюка, жива і покручена, що за отой лісок не поспішаючи полізла. І де її голова, і де хвіст – невідомо, бо за лісок аж вона потяглася, а хвіст аж он за тим пагорбом, десь там іззаду. Пливе річка селянських возів. На ярмарок. І їдуть, і їдуть, і їдуть.

Ведучий 1. І де тільки того люду береться в отій рухливій каші, де все розбухає, гуде, сміється, торгується, марнословить, озивається іржанням коней, ревінням волів, дзвоном заліза, горщиків, криками людей.

(Звучить українська народна пісня «Ти ж мене підманула…», виходить Дід з Бабою. Співають).

Дід. Ти казала день за днем, що на ярмарок підем,

        Люди всі ідуть на свято, а я знов сиджу у хаті.

                      Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела,

                      Ти ж мене, моя бабо, з ума-розуму звела.

         Ти казала, що даси  на кілечко ковбаси,

        А тепер мене ізнову залишаєш самим вдома.

                      Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела,

                      Ти ж мене, моя бабо, з ума-розуму звела.

        Ти казала у цім році, шило я у тебе в боці,

        Ти візьми мене на свято, дай поярмарковувати.

Баба. Ну, добре, тільки: до шинка не ходити,

           На молодиць не глядіти, нічого не просити, коло мене сидіти!

Дід. Гей, на ярмарок хутчіше, і не пішки, а бігом!

        Тож збирайтесь веселіше всі на ярмарок гуртом!

Баба. Та мерщій додайте ходу, просинайтеся, не спіть!

           Вже на ярмарку – народу! Тож і ви сюди біжіть!

Дід. Увага! Увага! Спішіть-поспішайте!

         Господарі й гості, глядіть, не минайте!

         На ярмарок прошу гуртом, поодинці

         Чекають на всіх там чудові гостинці!

Баба. На ярмарку нашім веселім, багатім

           Є чим дивуватись і є що придбати,

           Тут щедрі дарунки із саду, й городу,

            Тут пісня і жарти – усім в нагороду.

Дід. Тут речі умільців, ні з чим незрівняні –

        Барвисті стрічки, рушники вишивані.

        Полив’яний посуд – тарелі, горнятка,

        Сопілки – хлоп’яткам, намисто – дівчаткам.

        Мерщій-бо на ярмарок всі поспішайте,

        Купуйте, милуйтесь, танцюйте і грайте!

(Під мелодію української народної пісні «Ой, там, на точку, на базарі» Дід з Бабою відкривають завісу, учасники свята – продавці заходять до залу, підходять до лотків і рекламують свій товар).

1-й продавець. Ярмарок у нас багатий можете всього придбати:

                           Овочі, зерно і фрукти, хліб та різні ще продукти:

                           Сало, м'ясо, поросятко і полив’яне горнятко,

                            І корову, і коня – це не купите щодня!

                            Вівцю й кізку круторогу приведете до порогу.

                            І вола, й кота, й собаку, ще, звичайно, живність всяку!

                            І півсвинка, і конячку, воза купите і тачку,

                            Сапку, вила і граблі – все, що треба на землі.

2-й продавець. Буряки, картоплю, сіно, виноградні грона й вина,

                           Моркву, редьку, хрін столовий, і горох та біб чудовий.

                           Грушу, гарбуза, капусту – тут всього багато й густо!

                           Тож скоріше! Поспішайте! Всі на ярмарок рушайте!

3-й продавець. А у нас вбрання придбайте. Йдіть, панове, не минайте!

                           Є в нас бриль, жупан, запаска, капелюх, сіряк, черкеска,

                           Юбка, шапка і фартух, шаровари і кожух!

                           Є в нас кучма і личак, плахта, свита і сіряк,

                           Є чемерки, і торочки, гарні вишиті сорочки,

                           Є корсетка, і очіпок, ще й сап’янці є для діток!

                           Чоботи, хустки, спідниці… То ж заходьте, молодиці!

4-й продавець. А у нашому дворі виставляють гончарі

                          Глеки, кухлики, горнятка і свистульки для малятка.

                          Куманці для вин і квасу… Йдіть сюди, не гайте часу!

                          Тут барила і макітри, є горнятка на півлітри,

                           Ложки, миски і сільниці, баняки і ще дійниці,

                           Слоїк, цебер, чарки, чаші, ківш, котел, казан для каші!

5-й продавець. Тут в нас плетиво з лози для людей – не для кози!

                            Тарілки, корзини, вази, меблі є тут для показу:

                            Люлі, ліжечка, колиски, крісла є, дивани, диски,

                            Діжки, бочечки, столи, є із лика постоли,

                            Кухлі плетені і кварти, а навколо сміх і жарти.

(Виконується українська народна пісня «Ой, я, молода, на базар ходила». Виходять ведучі свята).

Ведучий 1. Отак починається ярмарок – кипуче, веселе свято, повне сміху, танців та гумору. Із давніх-давен в Україні проводяться ярмарки. Ярмарок завжди був очікуваною і бажаною подією. Як правило, великі ярмарки відбувалися у кінці літа. Зібравши врожай хліба, овочів, фруктів, господар бачив, що з цього достатку можна продати, щоб прикупити щось з одежі, хатнього начиння, придбати необхідний реманент або поміняти товар на товар. На ярмарку продавали все: від шила до воза.

Ведучий 2. Ще за кілька днів господарі з синами змащували колеса возів, вистеляли їх сіном та домотканими килимами, складали товар, що мали везти на продаж. Господині з дочками готували святковий одяг, щоб самим показатись і на інших подивитись, а, як поталанить, то й жениха знайти. Люди з’їжджалися на ярмарок, як на свято чи видовище.

Ведучий 1. Саме на ярмарку могли оцінити і вашу майстерність. Тому кілька разів на рік селянин мав побувати там, адже це був один із засобів його існування. А ще на ярмарку закликали селян до слободи (спеціальні поселення, звільнені на певний час від податків). Тут же проводили повалання, тобто привселюдно повідомляли про вчинення якогось злочину, прикмети злодія тощо. На ярмарок збиралися й лірники, які під схвальні вигуки натовпу змагалися в майстерності. У день ярмарку навіть до церкви ходили менше.

Ведучий 2. Саме тут, на ярмарку, люди вчилися спілкуватися,  торгувати і торгуватися, економити. Саме тут дізнавалися про новини, знайомилися, запрошували один одного на храмове свято чи сімейні урочистості, пізнавали географію та ази бізнесу. Атмосферу, що панувала на ярмарку, влучно характеризує народне прислів’я: «У ярмарок поганого нічого нема – усе хороше».

(Звучить мелодія української народної пісні «Ой, там на точку, на базарі». Виходять Дід з Бабою).

Дід. О-о-о! Усе на ярмарку тут є. Було – твоє, купив – моє!

Баба. Є й картопля!

Дід. І буряк!

Баба. Тут цибуля.

Дід. А там мак. Чого тільки тут немає!

Баба. Кому що треба, той питає.

Дід. Тут і смажене, й варене!

Баба. І сире є, і печене!

          Рот не треба роззявляти.

          Можна все тут купувати!

Дід. Ти все, Бабо, тільки говориш, а для борщу нічого не купила, кошики усі ще порожні.

(Вибігають учні 5 класу, пропонують Бабі купити овочі).

1-й учень. Купуйте, куштуйте усі бараболю,

                   Варіте і смажте із сіллю й без солі,

                   Сто страв господиня з картоплі зготує,

                   Картопля, як хліб – вона всіх нагодує.

2-й учень. Ця морква під сонечком щедрим зростала,

                   Земелька водою її напувала.

                   Тому-то морквина така соковита.

                    Морквяного соку вам треба попити!

 3-й учень. Скуштуйте ось диню – солодку, духмяну,

                    У роті, немов медок, вона тане.

4-й учень. Цибуля, погляньте, яка уродила –

                  Велика, ріпчаста, ну справжнєє диво.

                  Цибулю на зиму собі запасайте,

                  Тушкуйте, варіть і сирою вживайте!

5-й учень. А у мене буряки, ви підходьте, свояки!

                   Буряк червонястий, солоденький, головастий!

Баба. Усі так кричать, - я нічого не чую.

          Спиніться, послухайте, що пропоную!

          Хай овочі ці про себе розкажуть,

          А потім до мене у кошики ляжуть!

(Учні 5 класу презентують городництво у формі театралізованого дійства «Ходить гарбуз по городу». У кінці говорять:

Ми з гарбузової родини.

А виростаєм –  для людини

За те нас люблять і шанують,

Що різні страви з нас готують

Який салат без огірка?

А що за борщ без буряка?

Чи то без моркви? Без капусти?

Без нас в каструлі буде пусто.

Це правда, хлопці і дівчатка,

Ми є – і всі живуть в достатку!).

Баба. Діду, діду! При моїй пам’яті років дванадцять ми з тобою картоплю на одному місці садимо. І родить! А кажуть на ярмарку, що треба сівозміну робити.

Дід. А ми, Бабо, і так сівозміну робимо: один рік я саджу картоплю, а на другий рік – ти! Ось тобі і сівозміна.

Та немає в мене часу, Бабо, з тобою базікати. Змагання у мене з кумами.

        Ой, а де ж ви силачі завзяті, щоб власну силу показати,

        Виходьте, будемо змагатись та з гарбузами потягатись.

(Проводиться гра «Силачі» (хто більше разів підніме гарбуз). Звучить мелодія пісні «Кучерики»).

Ведучий 1. Ярмарку в селі чекають і старі, і малі. Хлопці, заробивши грошей, мріють купити собі чоботи, картуза зі шкіряним козирком. А дівчата дуже бажають купити ситцю, черевики та хустку, а найбільше прикрас – стрічок, намиста на шию, квіточок на віночок. І чого тільки немає на ярмарку? Ведучий 2. Кажуть, що є кожухи нижче п’ят, щоб за собою промітати сніг, і короткі теж, чоботи різних фасонів, і шапки, і рукавиці, і хустки.

Сорочки, і кушаки, і серветки, й рушники.

Тож у будень і у свято є в нас вишивок багато.

Ведучий 1. Ткацтво є однією з найважливіших складових національної культури українців. Воно існувало на українських землях ще з доісторичних часів. Ткацтво належить до найпоширеніших видів ремесла і народного мистецтва й поширене по всій етнічній території. Про прадавність цього виду господарської діяльності свідчать як архаїчне приладдя («прядки», «верстати», «кросна» та інше), так і давня термінологія, що має багато спільного з термінологією найбільш близьких українцям сусідніх народів – сербів, хорватів, македонців, західних слов’ян.

А продовжать тему ткацтва учні 7 класу, ми запрошуємо їх на сцену.

(Виходять три учениці 7 класу з хустками).

1-ша учениця. Дівчата, беріть хустки –

                           На ній і грона, і пелюстка,

                           У небі радуга на ній.

2-га учениця. Мов берегиня вроди хустка

                         Здавен у нашій стороні.

                         То нареченим, то на щастя,

                         То на добро і долю матерям.

3-тя учениця. Вічний дарунок – хустина квітчаста

                         Здана стежкам і вітрам.

                         Вічний дарунок – хустина барвиста

                         На собі долю несе нам.

(Дівчата виконують танок із хустками. Далі учні 7 класу презентують ткацтво).

Ведучий 1. А тим часом ярмарок іде далі. Сонце вже давно піднялося. Торгівля триває.  Як увійдеш у волячо-коров’ячо-овечо-свинячу половину, так саме чуєш, як трагічно, безнадійно ревуть воли та пищать свині на ярмарку. Чи то вони підтримують загальний ярмарковий галас, чи не хочуть переходити від одного хазяїна до іншого. Чи може, ще щось?

Тут немає простих коней. Тут не кінь, а Лев, Орел, Вітер. Тут немає простих кобил, а тут: Птиця, Буря, Скеля. Одна в світі! І обов’язково продавець, одержавши від покупця гроші, неодмінно кидає йому в полу срібного золота. Інакше тварини не підуть новому господареві до рук.

Ведучий 2. Шумить ярмарок, вирує. А ось і наші знайомі: кум Кумко і кум Панько.

(Звучить мелодія української народної пісні «Ой, там на точку, на базарі». Заходять два куми).

Кум Кумко. Куме!

Кум Панько. Га?

Кум Кумко. А що будете просити за поросят?

Кум Панько. Та… Дарма віддав би, так жінка з’їсть.

Кум Кумко. А що, не їдять?

Кум Панько. Нє-е!

Кум Кумко. От би їм та апетит моєї куми!

Кум Панько. О-о-о! Тоді ціни б їм не було. Хто б їх на базар повіз? А ви, куме, вирішили корівку продати?

Кум Кумко. Еге ж.

Кум Панько. Хороша корова, видна, годована!

Кум Кумко. Та! Якби ще й доїлася, ціни б їй не було.

Кум Панько. Люди! Налітайте на поросят. Світ ще таких не бачив! Їдять усе підряд. Ростуть як на дріжджах. Якби було чим годувати, нізащо не продав би. Налітай!

Кум Кумко. Гей, люди! Купіть корову!   Спокійна, добре їсть, а що вже молока дає – видимо-невидимо. Весь посуд зайняв, нема в чому води принести. Якби мав кілька зайвих відер – нізащо не продав.

Кум Панько. Беріть поросят, не пошкодуєте!

Кум Кумко. Ви хочете купити корову? То беріть швидше та спершу гроші заплатіть.

Кум Панько. Куме, як добре корову продали, та й ще непогано за неї взяли.

Кум Кумко. Шкода того нещасного, що купив. Жінка його, мабуть, з’їсть.

Кум Панько. А мого покупця хіба мені не шкода? Чи ви, куме, думаєте, що я геть без серця?

Кум Кумко. Куме, я вас поважаю.

Кум Панько. Я ж, куме, у вас душі не чаю.

Кум Кумко. Куме! А давайте по ярмарку прогуляємося, побачимо, чим люди торгують. Гроші маємо, може, щось і купимо!

Кум Панько. Ходімо!

(До мікрофона виходять ведучі).

Ведучий 1. Виробництво заліза та його обробка методом гарячого кування були відомі на землях сучасної України ще задовго до нашої ери. Це визначалося наявністю багатих покладів червоного бурого залізняка та болотних руд. Болотна руда легко піддавалась обробці. Найпримітивнішим способом її перетворювали на густу залізну масу при температурі 700 – 800 градусів. Ця густа маса називалась криця. Цю масу із залишками шлаку та окалини знову обпалювали і перековували доки залізо не очищалось та не набувало необхідних властивостей. До виробництва заліза примикає і ковальська справа. Ковалі були осілі та мандрівні. Останнім селяни несли свої замовлення, а також вугілля і плату. Вже в Х-ХІІ століттях ковальська справа досягла такого високого рівня, що деякі способи обробки заліза і технології виготовлення знарядь праці та предметів побутового призначення без суттєвих змін дійшли до нашого часу.

Ведучий 2. На сцену запрошуються учні 8 класу.

(Презентація учнів 8 класу ковальської справи).

(Звучить мелодія пісні «Ой, там на точку, на базарі». Заходять Дід з Бабою).

Баба. Купив, Дід, те, що казала?

Дід. Ні.

Баба. А гроші де?

Дід. Нема.

Баба. А де ж ти їх дів?

Дід. А от де: за чоботи просили чотири, а я дав три – це сім. Карбованця туди, карбованця сюди – це дев’ять, а одного з кумом Панько та з кумом Кумко проїли – от і всі десять. От дурні мої куми. Вони тільки поросят та корову продали, а в їх зразу гроші й витягли.

Баба. А в тебе?

Дід. Е, ти думаєш, що я дурний. Я їх попомучив. У кумів зранку гроші витягли, а в мене аж увечері, не на такого напали!

Баба. Діду, а корову продав?

Дід. Продав.

Баба. А гроші ж де?

Дід. Воно, бач, стара … Та ж ополоника купив (віддає Бабі).

Баба. А бодай би ти з ярмарку ніколи не приходив! (з ополоником гониться за Дідом).

(До мікрофона виходять ведучі).

Ведучий 1. Одним із найдавніших стародавніх промислів і ремесел є обробка дерева. В Україні здавна виготовляли з дерева посуд, різні засоби, знаряддя праці, іграшки тощо. Будівництвом житла і господарських будівель, церков займались теслярі. Інколи, збудовані хати у розібраному вигляді привозили і продавали на місцевих ярмарках. Порівняно з теслярством та іншими деревообробними промислами бондарство на Україні поширилося пізніше, але швидко набуло значного розвитку. Бондарі виготовляли різноманітні діжі, бочки для пива, квасу, вина, соління риби та овочі, дерев’яні відра, бодні, цебри, дійниці тощо..

Найтоншу роботу по дереву виконували різьбярі. Різьблення – це народне мистецтво, яке розвинулося з деревообробних ремесел як допоміжне. До роботи з деревом можна віднести і лозоплетіння. Виготовлення саней, возів та деталей до них – це була справа стельмахів.

Ведучий 2. Займалися на Україні також столярством, ложкарством, гребінництвом. Про це докладніше нам розкажуть учні 6 класу.

(Учні 6 класу презентують деревообробництво).

Ведучий 1. Той купує, той торгує, той божиться, той прицінюється, той товариство скликає, той на жінку гукає. Жіноцтво щебече, усі разом розказують і ні одна не слухає.

Ведучий 2. Так, у жінок були свої турботи. Було одягнуть свій найкращий одяг та як пройдуть між лотками, так усі й задивляються. І про щось собі гомонять…

(Звучить гумореска М. Хижка у виконанні учня 8 класу).

Це було позаторік та на нашім ринку –

Хтів купити чоловік кабанця чи свинку.

Ламав голову Павло (нелегке це діло) –

Нешкодливе щоб було, і щоб добре їло.

І нарешті підібрав: «О! Які хороші!».

Гаманець мерщій дістав, став платити гроші.

  • А з якого ви села? – спитав молодиці.

Та йому відповіла: «Я з села Мельниці».

  • Забирайте їх назад! – буркнув незабаром, – 

Я мельницьких поросят не візьму й задаром.

Тітка ближче підійшла: «То ж назвіть причину?!».

  • Я із вашого села маю вже… дружину!

(Звучить українська народна пісня «Ой, там на точку, на базарі». Виходять Дід з Бабою).

Баба. Ой, що ж це робиться, людоньки, сил моїх більше немає. Привела оце Діда на ярмарок продавати. Таки продам! Їй богу, продам! (кричить голосно) Продаю чоловіка! Купіть чоловіка! Їсть добре! Ніхто не хоче купити! Та хіба таке ледащо хтось купить?! Нічого не робить!

(Виконується українська народна пісня «Грицю, Грицю, до роботи!». До мікрофона виходять ведучі).

Ведучий 1. «Хоч умирай, а в свій горнець заглядай»,    наполягали совісні господині. «На віку доведеться і в глечику варити», –  казали бувалі. «Хоч малий глечик, а м'ясо варить», –  вчила мати дочку. І всі були певні, що без цього посуду та багатьох інших гончарних виробів не обійтися у господарстві.

Ведучий 2. Гончарство – один з найдавніших видів народного ремесла. На ярмарку розбігалися очі від такого багатства. Над дорогою різнокольоровими пагорбами підіймаються горшки, миски, полумиски, глечики, ринки, макітри, куманці. І жінки руками вибирають із них передзвін.

Ведучий 1. Ось як всесвітньовідомий полтавець Микола Гоголь зберіг для нащадків бачене: «Гори горшків, закутаних у сіно, поволі сунули, здається, нудьгуючи з своєї неволі й темряви, подекуди тільки яка-небудь розмальована барвисто миска чи макітра хвалькувато висувалася з високо піднятого на возі плоту й привертала розчулені погляди прихильників розкоші. Багато подорожніх поглядало з заздрістю на високого гончаря, власника цих коштовностей, що, повільно ступаючи, йшов за всім крамом, дбайливо закутуючи своїх глиняних чепурунів та кокеток ненависним для них сіном…».

Ведучий 2. До слова запрошуються учні 9 класу.

(Виступ учнів 9 класу. Демонстрація майстер-класу з гончарства. Презентація гостям іграшок-сувенірів (глиняні свищики, ляльки-мотанки).

Ведучий 1. А який ярмарок обходився без веселого запального українського танцю «Козачок»?

Всі виходьте танцювати, бо прийшли музики грати!

Дайте лиха закаблукам, щоб почули аж в Прилуках!

 (Танцювальна композиція «Козачок» у виконанні учнів 5 класу).

(Виступи гостей).

Ведучий 1. На доброму ярмарку ви побували,

                    Одні – продавали, другі – купували.

                    Співали, сміялись та ще й жартували

                     І предків наших славних з шаною згадали.

Ведучий 2. Все вміють робити люди, все можна і купити, і продати. Тільки рідної сторони, рідного краю, рідної мови не можна продати, а треба берегти це все як зіницю ока, бо це найдорожче, що у нас є.

Ведучий 1. Шануйтеся, люди, на рідній землі, бо одна у нас Україна, наша рідна ненька, бережіть її, примножуйте її багатства, любіть і високо підносьте свою рідну мову, свої звичаї та обряди!

Ведучий 2. Прийшов час казати: «Бувайте здорові!». Ми бажаємо всім вам, щоб у ваших родинах завжди був достаток, щоб було що продавати і було за що купувати!

Ведучий 1. Купайтеся в достатку веселого слова. Жартуйте, всміхайтесь щасливо й привітно! До побачення! До нових зустрічей!

(Звучить фінальна пісня «Давайте, браття, заспіваємо» сл. і муз. Наталії Май. Фотосесія на загдку).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
26 лютого 2018
Переглядів
1724
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку