Виховний захід для учнів 7 - 9 класів "Жінки в історії України"

Класний керівник:

Я просто жінка… Грішна і земна.                                                                                                             Не ангел я, не перший витвір Бога.

Так легко мною впитись без вина,

Я ж на устах залишу тільки здогад.

Я просто жінка… Суміш сміху й сліз,

Фонтан емоцій, джерело любові.

Я загадка, незвіданість, ескіз,

Рожеві сни і мрії кольорові.

Я просто жінка… Та в усі віки

В моє ім’я творили і вмирали,                                                                                                         З небес  зривали в пристрасті зірки,

Співали солов’ї нічні хорали.

Я просто жінка… Різна для усіх:

Для когось подруга, ну а комусь єдина.

В міцну я дружбу вірю, мов горіх,

А як любов, то тільки лебедина.

Я просто жінка… Та лише мені

Одній дано святе наймення Мати.                                                                                                              Я послана на землю, щоб в вогні

Своїх діток від бід охороняти.                                                                                                                    Я просто жінка… Ніжна і слабка.

І в слабкості моя таємна сила.                                                                                                           Жіноча доля, кажуть, не легка,

Та іншої я в Бога не просила.

Я просто жінка...                          (Олена Іськова)

Українська жінка – особливий феномен. Він не має аналогів у світі. Хоча, що тут говорити: кожна жінка це особливий феномен. Але українська – і поготів.

Українка мила, привітна, скромна, трохи мрійлива. Ми сьогодні вам це доведемо.

Слайд «Жінки та історичне минуле»

Учень:

Анна Ярославна – королева Франції!

      Донька київського князя Ярослава Мудрого. Анна народилася в 1024 році. Її дитячі роки і юність пройшли в Києві.Анна зростала у атмосфері держави, що на той час була однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі.

        З часом слава про красу й розум київської князівни полинула по всій Європі. Коли Анні виповнилося 22 роки французький король Генріх І попросив її руки. Офіційна згода на шлюб була надана.

        Під час вінчання Анна подарувала чоловіку привезене з Києва Євангеліє, писане кирилицею. Всі пізніші королі Франції аж до революції 1793 року приносили клятву на цій святій книзі, навряд чи знаючи, що належала вона самому Ярославу Мудрому. 

        Займаючи високе становище у тогочасному французькому суспільстві Анна брала діяльну участь у керуванні державою.

     Її підпис часто зустрічався на ділових паперах французького двору поряд з "хрестиком" неписьменного короля. У Франції Анна поширювала традиції Київської Русі, насамперед повагу до освіти, культури і мистецтва. Після смерті Генріха І Анна зберігала титул королеви і керувала Францією від імені неповнолітнього сина Філіпа.  

        Цікаво, хоч хтось із сучасних французів усвідомлює, що такі французькі національні риси, як вишуканість, елегантність, потяг до мистецтва і літератури сформувалися завдяки дочки Ярослава Мудрого Анни?

Учень  :

Її ім'я – княгиня Ольга!

     Стародавні літописи змальовують княгиню Ольгу як вродливу, енергійну, жорстоку і хитру правительку. Та найбільший комплімент літописці роблять їй тоді, коли згадують про її ніби то чоловічий розум. Вихваляння, що ними щедро обсипали Ольгу монахи-літописці, частково можна пояснити тим, що вона першою з київських можновладців прийняла християнство. Але навіть без цього Ольга безперечно залишилася б однією з найвизначніших правителів Київської Русі.

     Чоловік Ольги, князь Ігор, а згодом і син Святослав перебували у Києві не часто – вони завше тинялися по походах, підкорюючи собі то хазарів, то половців, а то й саму Візантію. Увесь цей час турботи п управлінню державою брала на себе Ольга. Добре відомо як вона тричі помстилася деревлянам за те, що вони вбили її чоловіка. Але головне у цій історії не помста. А те, що після цього вона укоренила поняття закону – з тих пір данина стягувалася не довільно, а регламентовано.

    Отже, Ольга першою впровадила в Київській Русі так би мовити юридичні реформи, які дозволили цій державі вступити на шлях економічного розвитку і згодом перетворитися на одну з наймогутніших країн світу.  Ольга першою з київських правителів прибула до Східної Римської Імперії – Візантії – не з війною, а з миром і тим самим зробила з цієї потужної держави союзника. Померла Ольга 969 року.

                     Ще в домонгольські часи її було канонізовано – вона стала першою жінкою, яку прилучили до лику святих.

 

Учень:

     Либідь     

Сестра засновників Києва Кия, Щека та Хорива за легендою була чарівною, як травневе сонце. З усіх країн приїжджали просити її руки молоді лицарі, князі, королевичі... Але вона була дуже вередливою і відмовила усім, хто до неї сватався. А коли зрозуміла, що зосталася одна – збудувала собі хатинку на горі і жила там самотньо. Однак сумним видалося дівчині оте життя. Дні і ночі вона плакала. З її сліз утворився струмочок, який згодом став річкою. А гора, де мешкала бідолаха, назвали Дівич-горою. Ця гора знаходиться ось тут, з правого боку річки Либідь біля вулиці Саперно-Слобідська.

        Але згідно з іншою легендою, Либідь зовсім не була старою дівою – вона таки побралася з готським королем Германаріхом, який заснував могутню державу у Придніпров'ї нижче Києва.

      Як би там не було, однак ані засновник першої на українських теренах держави, король Германаріх, ані засновники Києва Кий, Щек і Хорив сьогодні не мають такої популярності, як Либідь. Саме їй присвячено найбільшу кількість столичних топонімів.

     Є річка з такою назвою, а неподалік розташована станція метро "Либідська". Існують вулиці – Либідська, Володимиро-Либідська, Набережно-Либідська, Новолибідська,

провулок Либідський тощо. А скільки з назвою "Либідь" існує готелів, туристичних бюро, ресторанів… І через тисячі років залишається київською берегинею.  

Учень:

    Скромна дівчина з Рогатина на ім'я Настя.    Її пам'ятають і навіть обожнюють незважаючи на те, що жила вона 500 років тому! 

    За батьківським прізвищем вона – Анастасія Лісовська. Але у 16 столітті її називали так: королева аланів! Тобто – Роксолана!

       Роксолана – унікальний феномен світової історії. Його унікальність полягає у тому, що чи навряд знайдеться якась інша жінка, окрім Роксолани, яка понад три десятиліття була однією з найвпливовіших постатей не де не будь, а у мусульманському світі! 

            Потрапила Роксолана до Туреччини у 15-тирічному віці полонянкою. Згодом вона опинилася при дворі султана Сулеймана і враз його приворожила. 

      Схід споконвіку не знав жінку в такій величній ролі. На той час ніхто не міг зрівнятися з Роксоланою розумом і веселою вдачею. Сулейман брав її у військові походи.           

              Отже Роксолана для Туреччини зробила багато чого.

А що вона зробила для України?

     Немало. Вона зробила усе можливе, що б зупинити походи турецьких і татарських військ на наші землі. Існують достовірні дані про те, що Сулейман стримував татарську орду від нападів на терени, підпорядковані Речі Посполитої, до якої у той час належала більшість території України. Роксолана листувалася з польським королем Сигізмундом II Августом і сприяла підписанню між ним і своїм чоловіком Сулейманом низки взаємовигідних угод.  

        З  1566 по 1574 роки – Османською Імперією фактично керувала – Роксолана. 

Слайд «Жінки і музика»

Учень  :

Соломія Крушельницька!

      Соломія Крушельницька – найвидатніша оперна співачка світу. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Федір Шаляпін і інші оперні зірки першої величини.

       Народилася Соломія Амвросіївна у 1872 році в селі Білявинці нинішньої Тернопільської області. Походить із шляхетного й старовинного українського роду. У дитинстві співачка вивчила багато народних пісень.   

       Після закінчення Львівської консерваторії вона поїхала до Італії. Її голос захопив італійців силою звуку, дзвінкістю, соковитістю, віртуозною технікою, благородним тембром, ліризмом і драматизмом.

       З 1890 року почались її тріумфальні виступи на кращих сценах світу. Але майже щороку співачка виступала з концертами у Львові, Тернополі Чернівцях та інших містах України.

      З біографії Соломії Крушельницької варто навести такий цікавий факт:  17 лютого 1904 року в міланському театрі «Ла Скала» відбулася прем’єра нової опери Джакомо Пучіні «Мадам Батерфляй». Ще ніколи композитор не був так упевнений в успіху. Але глядачі оперу освистали. Славетний маестро мало не наклав на себе руки. Друзі порадили Пучіні запросити на головну партію Соломію Крушельницьку.

     Через три місяці відбулася прем'єра оновленої «Мадам Батерфляй». Цього разу – тріумфальна. Після вистави, зворушений Пучіні подарував Крушельницькій свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй».

    Мало хто має сумнів у тому, що оперні голоси України одні з найкращих в світі. Італійцям у нас можна багато чому повчитися.

Відео з виступу Соломії  Крушельницької

Учень:

Ніна Матвієнко

Лине пісня, негучна, гарна. Народна пісня. І витончена її мелодія бринить легко, наче натхнення самої весни. «Піснею до серця - серцем до народу», - кажуть у народі, а отже, до далеких коренів нашої історії.

Українським соловейком назвав Дмитро Гнатюк Ніну Матвієнко. Сольний спів Матвієнко своєрідний, оригінальний. Він, як чисте ранкове повітря, непомітно проникає в серце, зачаровує магією м'якого голосу, глибиною почуттів, трагізмом людським. Співачка майже ніколи не повторює один і той же репертуар. Майстерністю народної артистки України, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка Ніною Матвієнко захоплювались у багатьох країнах. Найбільшої глибини сягнула співачка у виконанні народної пісні.

Її народність бере витоки з історії отчого краю, його легенд, балад, від мудрої селянської філософії, в основі якої - розум, доброта, внутрішній протест проти неправди.

    Народилась вона на Житомирщині. У сім'ї було одинадцятеро дітей. У дитинстві вчилась перекрикувати пташок, іржати, як коні, бо батько пас їх, і, мабуть, ця обставина сприяла тому, що з дитинства виникла в неї любов до тварин.

      Любила спорт, зокрема ручний м'яч. Була і в акробатичному гуртку. Після школи пішла на коростеньський завод «Хіммаш», улаштувавшись кранівницею. Мрією Ніни Матвієнко було поступити до студії театру.

       Закінчивши в університеті факультет української мови та літератури, пізнавши історію пісні, вона стала співачкою. Коло її захоплень різноманітне, але найближчою стала пісня.

Прислухайтесь, як співає Ніна Матвієнко, і ви станете щедрішими, чистішими в помислах і ділах своїх.

Слайд  «Жінки і мистецтво»

Учень:

                    Катерина Білокур.

     Катерина Василівна Білокур народилася 7 грудня 1900-го року в бідній селянській родині. У дитинстві  малюванням не займалася, про мистецтво дізналася вже дівчиною з книжок. Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна.

       У 20-х роках вона намагалася вступити до художнього технікуму, але не мала документів про закінчення семирічки. Отже прийшлося опановувати техніку живопису самотужки. Лише у віці 40 років художниця побувала в Києві та Москві, де вперше побачила музеї і твори видатних митців.

       50-ті роки — найбільш плідний період творчості Катерини Білокур, незважаючи на те, що після смерті батька на її плечах лежало господарство та догляд за старою матір’ю. 1954-го року її картини було виставлено в Парижі, після чого вона стала всесвітньо відомою художницею.

       Олійними фарбами вона почала малювати портрети рідних та односельчан на фанері. Про те, що перед малюванням картин полотно ґрунтують, К. Білокур тоді не знала.

        Саморобні пензлики, рослинні фарби, які виготовляла з буряків, калини, бузини, цибулі, різних трав, - саме цим творила вона свої картини.  Зображені на її полотнах квіти, овочі, предмети побуту осяяні незвичайним чуттям кольору й сприймаються як величальний гімн природі і людині. В її хаті відкрито музей. Катерина Білокур була удостоєна звання Народного художника України.

 Творчий доробок дивовижної художниці різноманітний - натюрморти, портрети, пейзажі

      Пабло Пікассо зазвичай про інших художників казав: "Я потопаю в цих бездарах". Але про авторку даних робіт він озвався так: "Якби в нас була художниця такого рівня, ми змусили б заговорити про неї увесь світ".

Творчість української художниці з села Богданівки належить до найкращих надбань світової культури ХХ століття.

Слайд «Твори Катерини Білокур»

Слайд «Жінки і література»

Учень:   

А наступну нашу героїню спробуйте відгадати:

Запис із «Лісової  пісні», пісня Мавки

     Гетьте, думи, ви, хмари осінні! 
     То ж тепера весна золота! 
     Чи то так у жалю, в голосінні 
     Проминуть молодії літа? 

     Ні, я хочу крізь сльози сміятись, 
     Серед лиха співати пісні, 
     Без надії таки сподіватись, 
     Жити хочу! Геть думи сумні! 

     Я на вбогім сумнім перелозі 
     Буду сіять барвисті квітки, 
     Буду сіять квітки на морозі, 
     Буду лить на них сльози гіркі. 

          
     Я не дам свому серденьку спати, 
     Хоч кругом буде тьма та нудьга, 
     Хоч я буду сама почувати, 
     Що на груди вже смерть наляга. 

     Смерть наляже на груди важенько, 
     Світ застеле суворая мла, 
     Але дужче заб’ється серденько, 
     Може, лютую смерть подола. 

        Буде погляд мій вельми палати, 
     Може, згинуть всі хмари сумні, 
     Може, зірка, як буде сіяти, 
     Ясний промінь пошле і мені. 

         Так! я буду крізь сльози сміятись, 
     Серед лиха співати пісні, 
     Без надії таки сподіватись, 
     Буду жити! Геть думи сумні! 

Не маю сумнівів, ви здогадалися, що це – Леся Українка
 
            Леся Українка залишилася жити. Вона і зараз серед нас. Адже людина живе стільки, скільки її пам'ятають. Невеличкий нюанс. Лесю Українку українці цінують набагато більше, ніж своїх легендарних правителів, воєначальників і героїв, що присутні в їх гаманцях.    Так Володимир Великий – це одна гривня,  Ярослав Мудрий – дві, Богдан Хмельницький – 5,        гетьман Мазеа – 10,    Микола Грушевський – 50,    а Леся Українка – 200.

Учень:

     Ліна Костенко!

     Народилась у родині вчителів. Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років.

Збірки її віршів: «Проміння землі» (1957) , «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961).

Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі. Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).

Розповідь про цю людину хотілося б завершити уривком в твору,який написала сама письменниця – «Маруся Чурай»:

«…Серед різних людей, що зібралися у суді, син Якова Остряниці, Іван Іскра. Цей чесний шляхетний юнак кохає Марусю, але не тільки в тім справа. Він справжній патріот, і слова його — промова патріота і гуманіста:

Ця дівчина не просто так Маруся.

Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа...

Коли в похід виходила батава, —

її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні...

Звитяги наші, муки і руїни

безсмертні будуть у її словах. Вона ж була як голос України, що клекотів у наших корогвах! А ви тепер шукаєте їй кару. Вона ж стоїть німа од самоти. Людей такого рідкісного дару хоч трохи, люди, треба берегти!..»

Слайд  «Жінки і медицина»

Учень:

Наді́я Олекса́ндрівна Пучкі́вська

 ( 25 травня 1908, Смоленськ — 15 травня 2001, Одеса) — українська лікар-офтальмолог, доктор медичних наук , професор, член-кореспондент , Герой Соціалістичної Праці , дійсний член НАН України .

Почесна громадянка міста Одеса.

Дочка отоларинголога Олександра Пучківського.

1930 року закінчила Київський медичний інститут.

Від 1946 року працювала в Українському науково-дослідному експериментальному інституті очних хвороб та тканинної терапії імені академіка Філатова в Одесі. Була одружена із сином українського поета Віталія Боровика.

    Пучківська — учениця Володимира Філатова, фахівець з пересадження рогівки та лікування опіків очей.

Запропонувала низку нових оперативних метод лікування очей, працює також у галузі тканинної терапії.

Від 1956 року редактор «Офтальмолотического журнала».

Слайд «Жінки науковці»

Учень:

Казимирчак-Полонська Олена Іванівна (21. 11. 1902, с. Селець Володимирського пов. Волинської губ., нині Волинської обл. — 30. 08. 1992, м. Санкт-Петербург, РФ) — астроном.

Народилася в дрібній шляхетській сім’ї. У 1920 р. закінчила гімназію в м. Луцьку; у 1920—1922 рр. працювала в канцелярії Луцького міського суду. у 1928 р. — Львівський університет, після чого працювала у Львівській астрономічній обсерваторії. У 1932—1934 рр. — позаштатний асистент Астрономічної обсерваторії Варшавського університету. У 1934 р. захистила дисертацію на звання доктора філософії на тему «Про планетоцентричний рух комет». З 1940 р. — співробітник Астрономічного інституту при Львівському університеті. З 1945 р. — викладач математики і астрономії Херсонського педагогічного інституту. З 1948 р. — співробітник Інституту теоретичної астрономії АН СРСР. у 1953—1956 рр. — доцент Одеського педагогічного інституту. З 1956 р. — науковий співробітник Відділу малих планет, комет і супутників Інституту теоретичної астрономії АН УРСР у м. Ленінграді. Лауреат премії ім. Ф. Бредіхіна АН СРСР (1968 р.); того ж року захистила докторську дисертацію на тему «Теорія руху короткоперіодичних комет і проблеми еволюції їх орбіт». В останні роки життя (період «перебудови» викладала в Ленінградській академії теології.

Основні наукові праці присвячені вивченню руху комет. Особливу увагу приділяла короткоперіодичним кометам: встановила, що характерними закономірностями руху таких комет є їхнє зближення з великими планетами (передусім з Юпітером). Дослідила рухи 35 короткоперіодичних комет різних планетних сімейств, визначила типи змін кометних орбіт. Обґрунтувала гіпотезу захоплення короткоперіодичних комет великими планетами і намітила загальні закономірності кометних орбіт.

Учень:

Ольга Броварець – докторка фізико-математичних наук в Україні, провідна наукова співробітниця відділу молекулярної та квантової біофізики Інституту молекулярної біології і генетики НАН України (ІМБіГ НАНУ), а також старша наукова співробітниця кафедри молекулярної біотехнології та біоінформатики Інституту високих технологій Київського на ціонального університету (КНУ) імені Тараса Шевченка.

Науковиця – володарка численних президентських та урядових премій для молодих учених, міжнародних нагород. Цьогоріч вона стала лауреаткою премії ScopusAwardsUkraine 2016 у номінації «Найкращий колектив вчених, який досяг значних наукових результатів без західних колаборацій» та премії «Лідер науки України 2016. WEB OF SCIENCE AWARD» у номінації «Вчений України. За надзвичайні досягнення» разом зі своїм науковим керівником – членом-кореспондентом НАН України Д.М. Говоруном.        

    Дослідниця  опублікувала 63 статті англійською мовою в міжнародних наукових журналах. Родом з Ніжина.Після завершення ніжинського ліцею при педуніверситеті імені Миколи Гоголя Ольга зрозуміла, що фізико-математичні дисципліни – її покликання, та вступила на фізичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка, який закінчила з відзнакою та отримала рекомендацію в аспірантуру.

 2011 року достроково захистила кандидатську дисертацію за фахом «біофізика». Почала працювати в ІМБіГ НАН України, де 2013-го отримала вчене звання старшої наукової співробітниці за фахом «молекулярна біологія», а два роки тому захистила докторську дисертацію за спеціальністю «біофізика».

         Разом зі своїм науковим керівником ‒ членом-кореспондентом НАН України, професором Дмитром Миколайовичем Говоруном ‒ пані Ольга досягла небачених результатів у своїй галузі. Під його керівництвом вона досліджувала зміни в будові ДНК, які зумовлюють у ній помилки – мутації.

          Пані Ользі та її керівнику вдалося створити внутрішньо несуперечливу та логічно замкнуту теорію спонтанного точкового мутагенезу.

 Учень: Ольга Іщук із Запоріжжя – кандидатка наук із психології. Засновниця власних та учасниця всеукраїнських і міжнародних проектів.

Вступила до Запорізького національного технічного університету, коли ще навчалася в 11 класі.

У центрі уваги науковиці – це допомога ветеранам антитерористичної операції, внутрішньо переміщеним особам  та іншим постраждалим унаслідок подій на сході країни.

Ольга Іщук бере участь як у всеукраїнських, так і в міжнародних проектах. Зокрема, у квітні 2015 року з її ініціативи створили представництво DevelopmentFoundation в Запоріжжі (організація, створена з метою переведення психологічної волонтерської діяльності руху, заснованого на Майдані, на рівень формального утворення, що спрощує комунікацію з державними органами й дозволяє масштабувати проекти, потрібні суспільству, – прим. авт.)

У травні 2015-го під керівництвом пані Ольги почав функціонувати запорізький осередок цієї громадської організації, до складу якого ввійшли психологи, соціальні працівники, волонтери. У країні триває неоголошена війна, і багатьом нині потрібна психологічна підтримка. Саме з такими людьми і працюють фахівці і фахівчині цієї доброчинної установи.

Ольга Іщук була супервізоркою у «Якісному дослідженні психічного здоров’я і психосоціальних проблем вимушених переселенців, ветеранів та їхніх родин у Східній Україні», яке ініціювали Університет Джонса Хопкінса, Школа охорони громадського здоров’я Блумберга та Агентство США з міжнародного розвитку, Києво-Могилянська академія та Запорізький національний університет.

Ця ініціатива спрямована на розширення можливостей допомоги українцям із психічними проблемами внаслідок травматичних подій.

У травні 2016-го у Конкурсі проектів молодих учених, ініційованому Міністерством освіти і науки України, Ольга Іщук представила свій проект, а також виступила експерткою.

Ще один проект Ольги Іщук – створення Центру психологічного здоров’я та психосоціального супроводу Запорізького національного університету, який відкрили нап

Класний керівник:

        Нашу мандрівку можна продовжувати й продовжувати. У кожній квітці - своя чарівність. Так само, як у кожній жінці. Треба лише вміти бачити, уміти дивитись.

Життя іде і все без коректур. 
І час летить, не стишує галопу. 
Давно нема маркізи Помпадур, 
і ми живем уже після потопу. 
Не знаю я, що буде після нас, 
в які природа убереться шати. 
Єдиний, хто не втомлюється, – час. 
А ми живі, нам треба поспішати. 
Зробити щось, лишити по собі…

                           (Ліна Костенко)

Саме такими рядками  української письменниці Ліни Костенко ми завершуємо наш захід.