Виховний захід на тему:

«1030 років Хрещенню Русі»

 

 

Ведучий:   Наш Бог – це Бог життя та світла. Коли Бог творить, то дає світло та життя. Руки Бога створили шедевр і людську істоту, людське серце. І вона може бачити Бога і обоє вони можуть розмовляти між собою, знаходити спокій один в одному, жити  в єднанні і радіти разом. Творець і творіння здатні любити один одного. Господь послав до нас сина свого – Ісуса, який творив дива, навчав людей, ніс добру новину, про свободу бідним та в’язням а сліпим про світло.

 

Ведуча:   Його наука була проста: “Любіть один одного, як я полюбив вас, любіть соїх ворогів, любіть тих, що ненавидять вас, любіть тих, що відхилені, сліпих,  кульгавих, бідних і прокажених. любіть усіх, адже любити – присвячувати своє життя іншим, це пробачити і бути милосердними”

 

Хор:   Пісня „Молитва”

(урок з Євангеліє  „Спочатку було слово”.

Хор:   Пісня „Аве Марія”

 

Ведучий:   У 988р. князь Володимир проголосив християнство державною релігією Київської держави і енергійно взявся запроваджувати нову віру.

 Володимир звелів знищити язичницьких ідолів, що стояли перед його князівським теремом, а киян наказав позаганяти у протоку Дніпра Почайну і там всіх охрестити. На місцях колишніх капищ, де стояли ідоли, будувалися християнські храми.

 

Ведуча: Запровадження християнства зумовило позитивні зрушення у житті держави. Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, античної культурної спадщини.

Почали бурхливо розвиватися писемність і культура. Зміцнилась державність, пожвавилися міжнародні зв’язки. Християнська церква посилила авторитет і владу князя, сприяла розбудові держави.

 

Ведучий: Запровадження християнського віровчення ввело Київську Русь до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні відносини з європейськими державами.

 

Ведуча:  

Ти-Бог Єси, сама Любов і Доброта.

Я вдячна Тобі навіть за страждання.

Ти обіймаєш мене силою Христа,

Пробуджуєш мене до покаяння.

 

Я дякую Тобі, Спасителю, за все:

Хоч ТИ і посилаєш нам терпіння.

Та в наш останній час воно нас і спасе.

Благословляю, Боже, Твоє Ім’я.

 

(Звучить  музика)

(зявляється Нестор Літописець, бере перо та записує в книгу кажучи)

 

Нестор Літописець   І попливла Ольга в грецьку Землю і прийшла в Царгород де був царем Констянтин. Як побачив цар Ольгу сказав:

(виходить Ольга і цар Констянтин)

 

Цар:    Достойна ти єси царствувати з нами столиці нашій.

 

Ольга:   Я ж бо язичниця, якщо хочеш мене охрестити, хрести сам. Якщо ні – то я не хрещуся   (цар іде)

 

Нестор Літописець:   І хрестив її цар з патріархом. Просвітившись,вона раділа і тілом і душею. І пішла Ольга в Київ і учила свого сина Святослава прийняти хрещення. А він того не слухаючи казав:      

 

(виходить Cвятослав)

 

Святослав:   Як же мені перейти в іншу віру? А дружина моя стане насміхатися.

 

Ольга:   Якщо ти хрестишся то й всі зроблять те саме.

(виходить з сцени)

 

Нестор Літописець:   А він і далі жив за язичницькими звичаями. Коли хто хотів хреститися не забороняв, а тільки  насміхався  над тим.І був у Святослава син Володимир, що Києвом став правити.                            

вірш про Володимира

 

Усміхиулись добра доля

Україна у віконце,

Як на княжому престолі

Засів князь, мов “ясне сонце”.

Володимир його ім’я,

І Святим його назвали,

Бо завів він святу віру –

Із Хрестом сиав в одну лаву.

Володимир Україну

Прославив на вічні віки,

    За це він свяитй у церкві,

   А в народі він – Великий 

 

І приходити до нього багато посланців з других держав і пропонували свою віру. Якось прийшли до нього хозарські євреї

   (На сцену виходить Володимир сідає, заходить посланець (2) )   

Хозари:    Ми чули князю що приходили болгари і  німці, кожен навчаючи тебе своєї віри. Німці вірують у того, ми розіп’яли, а ми віруємо в триєдиного Бога нашого Авраама, Ісаака  і Іакова.

 

Володимир: Де ж ваша земля?

 

Посли:   Розгнівався Бог на батьків наших і розсіяв нас по всіх землях за наші гріхи. А землю нашу віддав християнам.

 

Володимир:   Як же ви інших учите, коли самі відкинуті Богом і розсіяні? Чи ви і нам того хочете? 

       (посли кланяються, виходять)

 

Нестор Літописець: І прислали греки свого філософа.

(виходить грецький філософ)

 

Філософ:   Ми, греки віруємо в Бога нашого Ісуса Христа. Він ходив по землі і проповідував  Царство небесне за що розіп’ятий був і воскрес. І сказав він учням своїм, що повернеться із неба на землю і буде Судити живих і мертвих і  кожному  воздасть по заслугам його. Якщо хочеш з праведником стати поруч – хрестись.                                          (виходить)

 

Нестор Літописець:   І послав Володимир послів у різні країни подивитися на віри їхні, а коли ті повернулися, то сказали що у греків віра найкраща. Сказали Володимиру і таке:

 

(встає, виходить на середиру сцени)

Посол1:   «А ще би, ліхь законь греческий то не бі баба твоя пріяла, Ольга, яже б мудрий всєх  человєк.»

 

Володимир:   Якщо не прийде хто завтра на річку – хай то багатий чи бідний, чи нужденнй чи раб, - буде мені ворогом                             (виходить)

 

Нестор Літописець     І охрестив Володимир Русь!

(ансамбль виконує пісню « Вірую в єдиного Бога …»)

 

Ведуча:     

 

Легенда про Покрову

 

  Одного дня Божа Мати зняла зі своєї голови білу хустку й розкинула її над людьми, що зібралися в церкві. Богородиця молилася за їх спасіння й порятунок від біди. Завдяки цьому чудові Візантія була визволена від загарбників.

Свято було назване Покровом, бо Діва Марія "покрила" людей своєю хусткою як оберегом.

Ця легенда припала до душі українцям, тому що століттями земля наша страждала від чужоземних набігів. Божу Матір вважали своєю покровителькою запорожці, тому щорічно з великою урочистістю відзначали вони свято Покрови на Січі. Від порога Покровської церкви січовики вирушали на захист рідної землі. Сюди ж з подякою за порятунок козаки поверталися після походів.  

 

 

 

(звучить козацький марш)

На сцену виходять козаки.

 

2. Козак:   Прийміть брати у своє товарниство.

1. Козак:   А в Бога віруєш?

2. Вірую.

1. Отченаш знаєш?

2. Знаю.

1. Кажи?

2. Отче наш , що єси на небесах хай святиться імя твоє, нехай прийде царство твоє, да будеть воля твоя, як на небі так і на землі …

1. Добре, ану перехрестися.

2. Хреститься.

1. Що ж  бачу наша, християнська душа. То що братове, беремо його в наше славне козацьке товариство, приймаємо його до нашої матінки вольної Січі???

 

Всі козаки:   Беремо, беремо . . .    (ідуть)

   (виходять)

 

                                  Звучить пісня  «Покрова»  

 

(На сцену виходить жінка)

 

Як немовля без матері сумує,

Коли вона від нього відійде...

І як воно сміється і радіє,

Як мама знов до нього підійде.

 

Ось так і я без Господа страждаю,

Як Він Свої лиш очі відверне...

Я тужу, побиваюся, благаю –

Не покидай, Спасителю, мене.

 

Мені нічого більшого не треба –

Лиш благодаті відчувати стан...

Як Ти зі мною – то зі мною Небо...

Дари дай іншим... Будь зі мною Сам...

 

(Стає на коліна перед іконою та молиться)

 

Ведуча:   Олександр Пушкін, Адам Міцькевич, Оноре де Бальзак, Анна Ахматова, ... це неповний перелік митців, які побували на Україні. Усі вони були вражені красою

безмежних українських степів, її чорноземами, архітектурою, народною піснею та звичаями.

 

Ведучий: Відомий австралійський поет та прозаїк Райнер Марія Рільке так згадував про своє перебування на Україні.

 

Рейнер Марія Рільке:   У 1899р. Я побував на Україні. Тут знову осягаєш розміри  і масштаби. Довідуєшся: земля – велика, вода – теж щось велике, а перш за все великим є небо. У мене відчуття, ніби я споглядав саме творіння; як мало слів для всебуття, для речей, що існують у масштабі Бога – Отця. Мене захопила простота та набожність народу, з іконою вони народжуються, з іконою живуть, з нею і вмирають. Я зі свічкою в руці брав участь у великодньому церковному обряді. То був мій Великдень, і я вірю, що мені його вистачить на все життя. А Київ – місто близьке до Бога, саме там і бере початок Русь. Я побував у найсвятішому монастирі усієї імперії – Києво-Печерської лаври. Я проходив її підземними ходами повз келії, де у святому божевіллі самотньо жили святі. Ця подорож дарунок Русі. Саме тут я відчув близькість до Бога – і Бог увійшов у мою творчість.

 

Тебе знаходжу всюди і в цьому

в усіх речах, з якими я збратавсь.

Ти як зернина криєшся в

малому, в великому

великий Ти зоставсь.

 

*******

 

Дівчинка:

Є чудний образ у величнім храмі,

Той образ мою душу обновляє,

Коли очима серця в нього гляну...

Спаситель мій зі мною розмовляє...

 

Багато є зображень мого Бога,

Але на тій іконі, що у храмі,

Показує найкращу нам дорогу

Спаситель з пробитими руками.

Правицею народ благословляє...

Лівицею показує на серце

Очима до людини... промовляє...

З Його очей... ласкаве світло ллється.

 

Ці очі... то ласкаві, ніжні, добрі.

А іноді уважні, навіть строгі.

То кажуть: „Моя доню, будь хоробра,

Як смієш сумніватись в силі Бога?..”

 

Або: „Спокійна будь і не журися.

Чи Я не говорив тобі, дитино?..

Довір’я май до Мене і молися.

Хто твердо йде за мною – не загине”.

 

 

Ведучий:  Церква христова квітла, жила та навчала людей бути милосердними, добрими, люблячами.

Ведуча:   Та насунулися чорні хмари над Україною. Наступив час всенародної скорбрти . Здавлося, що всі сили пекла спряглися, щоб обернути нашу Вкраїну в руїни, церкву в попелище, а усіх віручих в рабів.

 

Дівчина:       Блажен той муж, воістину блажен,

Котрий не був ні блазнем, ні вужем.

Котрий вовік ні в признаки, ні в будні

Не піде на збіговиська облудні.

І не схибнеться на дорогу зради.

І  у лукавих не спита проради.

І не зміняє совість на харчі, -

Душа його у Бога на плечі.

І хоч про нього скажуть: навіжений,

То не біда, - він всеодно блаженний.

І між людей не буде одиноким,

Стоятиме, як дерево над потоком.

Крилаті з нього вродяится плоди,

І з тих плодів посіються сади.

І вже йому ні слава, ні хула

Не зможе вік надборкати крила.

 

Ведучий:   Церква в Україні має багато мовчазних свідків, які стояли самотні, безпомічні перед радянською владою. Вони знаходять силу в стражданні  Ісуса  Христа, знаючи, що йдуть за Тим, хто також переніс страждання. Ось як Блаженніший Йосиф Сліпий описує своє страждання:"… так ступив я на тернистий шлях мого дальшого життя. Почало бути дійсністю те, що вмістив я у своєму пастирському гербі - "Через терня до зірок"... На цьому шляху могутня Божа десниця помагала в'язневі Христа .

Ув'язнення ніччю, тайні судилища, безконечні допити і підглядання, моральні і фізичні знущання й упокорення, катування, морення голодом; нечестиві слідчі і судді, а перед ними я, безборонний в'язень-каторжник, "німий свідок Церкви", що знеможений, фізично і психічно вичерпаний, дає свідчення своїй рідній мовчазній Церкві..." (Із "Заповіту").

Дія 1 (Кабінет генерала, 1945 р. Генерал сидить за столом, два солдати стоять по боках стола. Чути стукіт у двері)

 

Генерал: Заходьте! (Два солдати злісно вводять Митрополита)

 Солдат І: (Салютуючи), Ось в'язень, товаришу генерал.

Генерал: Так. Ти Митрополит Йосиф Сліпий! Сідай (Митрополит сідає), Я чув, що ти незадоволений, Сліпий,

Митрополит: А ти був би задоволений? (Сильно). Ви позачиняли наші церкви, заарештували наших єпископів, повбивали наших священиків і заборонили нашим людям відвідувати богослужіння.

Генерал: Ми відновили справжню Церкву – Російську Православну. Нема іншої Церкви ні в Росії, ні в Україні.

Митрополит: Моя Церква – це Українська Католицька Церква!

Генерал: Сліпий! Ми розумні люди. Нема різниці між нашими Церквами. Ми славимо того самого Бога, маємо ті самі богослужіння...

Митрополит: (Перебиває), Комуністи не вірують в одного Бога Ви – атеїсти Ваша церква – це лише лицемірство для режиму, щоб обманювати людей, приховувати справжню мету. Ви перекручуєте людські серця й уми; ви маніпулюєте ними.

Генерал: (Встає, вдаряє кулаком об стіл). Досить цього! Я не буду гратися з тобою в піжмурки. Вже час, щоб ти визнав нових володарів своєї держави і твоєї Церкви. Послухай, якщо ти даєш згоду стати Головою нашої Церкви у Києві, ти будеш вільною людиною...якщо ні... (погрозливо)…

Митрополит: (Перебиває), Стати Митрополитом Російської Православної Церкви в Києві? Генерал: Сліпий. Я тут маю листа (бере до рук лист зі стола), в якому сказано, що якщо ти відречешся від Української Католицької Церкви, то будеш призначений новим Митрополитом нашої Церкви у Києві, станеш вільною людиною.

Митрополит: Вільною людиною? Вільною для чого? Щоб зрадити Церкву Христову? Зрадити свій народ?...моїх священиків, яких ви повбивали?...моїх співєпископів? Ніколи! Генерал: (Грізно) Може ти ще подумаєш? (Погрожуючи), Чи знаєш про наслідки своєї відмови?

Митрополит: (Впевнено), Я не буду нічого передумувати. Я вже давно прийняв своє рішення. Я ніколи не зречуся моєї Католицької віри, ані мого народу.

Генерал: (Гнівно і погрозливо). Якщо так, то ти будеш страждати, Йосифе Сліпий! (Хапає іншого листа і читає). Ти засуджений на вісім років ув'язнення та примусової праці в Сибірі. Не побачиш України! (Ставить печатку на листі. До солдатів) Візьміть його! (Солдати хапають Митрополита заруки і виводять, Генерал сідає). Світло поступово гасне.

Ведучий: Митрополит Йосиф Сліпий був ув'язнений у 1946 році, спочатку його засуджено до смертної кари; пізніше засуд був замінений досмертним ув'язненням. На Сибірі його перевозили з одного табору до іншого. Часто він ставав об'єктом глузувань вартових та в'язнів.

Дівчина2: 

Сибірська каторжна дорога,

І хто тебе тут не топтав?

Тут Україна наша вбога

Мільйони склала своїх лав…

Гарячі наші патріоти

В Сибіру дні свої кінчали,

Й найтяжчі каторжні роботи –

Вінок за чесні ідеали…

Сибір – це цвинтар України,

Тайга – це давня наша мати…

Віки припало нам без зміни

Цю землю кров’ю поливати. 

 

Ведуча: Скільки храмів було зруйновано, віруючих було розстріляно, вислано до концтаборів, на важкі каторжні роботи в Сибір. Сьогодні хочеться згадати репресованих отців святої Церкви нашого Підволочиського району.

(Звучить реквієм Моцарта, виходять з запаленими свічками діти)

Ведучий: Отець Григорій Алескевич (парох Старого Скалата) 10років ув’язнений. Помер в 1972році.

Ведуча: Отець Григорій Банахм парох с.Зарубенці 15 років ув’язнення.

Ведучий: Син Отця Григорія Банаха, Юліан 10років ув’язнення.

Ведуча:  Отець Іван Цимбал, священик з села Колодіївки.

Ведучий: Отець Богдан Гавриш священик з села Остапє 10 років ув’язнення.

Ведуча:  Ігуменя Олена – Йосифа Вітер. 47 допитів, побої, знущання . Померла у 1988році. Реабілітована у 1995році.

Ведучий:  Пом’янемо Хвилиною мовчання усіх розстріляних, замордованих, хто у ті часи вистояв, виборов і наблизив той час, коли свята Хрестова Церква ожила, щоб у людських серцях знову яскраво запалахкотів вогонь віри та любові до Христа.

(Хвилина мовчання, усі виходять. Звучить музика Гріга «Рано».)

Ведуча:  Як після періоду холоду та зими надходить період весни коли воскресає до нового життя, так і після падіння СРСР воскресла свята  Христова  Церква.

(Танець журавлі. Велекодній передзвін, виходять у вишиванках діти )

 

Дівчина2:           Люблю молитись рано-вранці,

Коли квітки росою повні, -

Душа і серце, їхні бранці,

Пливуть у Рай в ефірнім човні!..

Люблю співать при сході сонця,

Як землю променем цілує, -

Тоді я славлю Оборонця

Святим величним: Алилуя!

Люблю молитись повним серцем,

Як соловейко славить Бога, -

І вдвох із ним у щирім герці

Мчимось до райського порога!

 

Дівчина1:       Благословляю тебе, Господи, за все:

За ясне сонце і блакитне небо,

Що з мого серця рветься цей вінок пісень,

Що дух мій і душа летять до тебе.

 

Дівчина2:          Благословляю тебе, Господи, за все:

За літній дощик і за спів пташиний,

За жовте листя, що нам осінь принесе,

За усмішку невинної дитини.

 

Дівчина3:         Благословляю тебе, Господи, за все:

За дар життя і за налитий колос,

За гідність людську й чисту совість понад все,

За те, що серцем чуємо твій голос.

 

Дівчина4:        Благословляю тебе, Господи, за все:

За буйні трави, діаманти — роси,

За все, що було вже, і є, і що гряде,

Я кланяюся низько Тобі в пояс.

 

Ведуча:  Сьогодні, як і раніше, Ісус закликає іти за Ним, повторювати Його шлях. Закликає Тебе і мене воскресати,  як Він воскрес. Закликає нас вірити у милосердну любов отця

 

Ведучий:   Жити, як Він жив; любити, як він любив, найпалкішою любов’ю тих малих і скорботних і навіть творити щось більше.

На завершення пісня «Боже великий єдиний»

 

 

 

 

 

Виховний захід на тему:

«1025 років Хрещення Русі»

 

 

 

Підготувала

Класний керівник 11-го кл.

Левицька Лілія Іванівна

 

 

 

                          Підволочиськ 2013