Сценарій казки для лялькового театру: "Зачикова витівка"

Зайчикова витівка

У ролях:

Зайчик –

Гусінь –

Ведмедик –

Автор:

Жив собі зайчик. Одного разу, коли вже прийшла золота осінь, зайшов до нього у гості його друг ведмедик, та й каже:

Ведмедик:
Привіт, друже! Чого сидиш удома один? Пішли на вулицю, погуляємо! Поглянь, яка чудова погода за вікном! Дерева вдягнулись у різнокольорове вбрання, повітря чисте та свіже.

Зайчик:

Привіт, ведмедику! Із задоволенням! Дійсно, на вулиці дуже красиво! Мабуть, стільки цікавого можна побачити і почути! А може… давай запросимо на прогулянку нашу подругу гусінь? Давненько не бачилися. Думаю, вона із радістю погодиться, підемо гуляти всі разом!

Ведмедик:

Добре, я не проти. Разом завжди веселіше!

Зайчик:

Ходімо!

Автор:

Зібралися друзі та й пішли до своєї подружки, яка сиділа у своїй хатинці та нудьгувала біля віконця. Дійшли вони до її будинку та стукають:

Гусінь:

Хто там?

Зайчик:

Відчиняй, подружко, це ми, твої друзі  – Зайчик…

Ведмедик:

Та ведмедик! Прийшли запросити тебе на прогулянку.

Зайчик:

Так, пішли із нами у ліс, будемо гратися разом і радіти чудовій погоді!

Гусінь:

Ой, не знаю… щось мені не дуже хочеться. Повітря холодне, осіннє… змерзну! Вітер дме – застужуся!

Ведмедик:
Ну що ти таке кажеш? Повітря чисте, свіже. А вітерець зовсім не сильний, тільки легесенько грається з листочками на деревах. Виходь! Ходімо із нами! Я впевнений, що тобі сподобається прогулянка!

Зайчик:

І справді, якщо вдома залишишся – нічого цікавого не побачиш і не почуєш. А у лісі завжди стільки пригод!

Гусінь:

Ну добре, зачекайте хвилинку, вже йду… 

Автор:

Прийшли друзі до лісу і стали милуватися красою осіннього лісу!

Ведмедик:

Погляньте, які гарні дерева! Наче їх хтось пофарбував чарівним пензликом у такі дивовижні кольори. Жовте листя верби схоже на кораблики, а листя клена — на золоті зірочки.

Зайчик:

А скільки тут грибів! Ось рожеві сироїжки, ось запашні рижики…

Гусінь:
А я бачу у небі темно-сині хмаринки! Вони так схожі на різних казкових героїв! А он та дуже схожа на тебе, ведмедику!

Ведмедик:

Справді, дуже схожа!

Зайчик:

От бачиш, подружко, скільки тут цікавого можна побачити! А ти хотіла вдома залишитись…

Автор:

Поки Зайчик та Гусінь розглядали дерева та хмарки, ведмедик помітив, як щось виблискує у пожовтілій траві. Підійшов він ближче та побачив дуже гарний камінчик.

Ведмедик:

Друзі, подивіться, що я знайшов! Щось надзвичайне та чарівне! Я ніколи не бачив такого раніше! Здається, я знайшов подарунок для моєї мами, у неї скоро день народження! Вона, напевне, дуже зрадіє такій красі!

Гусінь: (бере, роздивляється).

Покажи-но мені! Ух ти! Цей камінець дуже схожий на коштовний! Такий блискучий!

Зайчик:

І я… і я хочу подивитися!

Гусінь:

Ось, тримай.

Автор:

Тільки-но гусінь віддала камінчик зайчикові, як він схопив його міцно та й втік. Кинулися друзі навздогін…

Ведмедик:

Стій! Стій! Куди ти мій камінчик поніс! Я його знайшов!

Гусінь:

Віддай камінчик, злодій! Це ведмедикова знахідка!

Автор:

Але не чув зайчик своїх друзів й швидко зник у лісовій гущавині, адже він був майстром швидко бігати…

Ведмедик (плаче):

Ну ось, тільки знайшов – як відразу ж загубив… Так хотілося зробити мамі щось приємне на день народження… вона дуже любить всілякі прикраси, які блищать.

Гусінь:

Не плач, ведмедику! Ми що-небудь придумаємо! (Думає) У мене є ідея! Якщо твоя мама любить прикраси, давай зробимо їй намисто з горобини! Подивися, скільки червоних ягід на деревах! Тим більше, подарунок, який зроблений своїми руками – завжди найдорожчий!

Ведмедик:

Гарна ідея, згоден. Але ж… мені дуже сумно ще й від того, що мій найкращий друг виявився крадієм. Я думав, що він зрадіє за мене, а він таке вчинив…

Гусінь:

Не засмучуйся! От побачиш, він зрозуміє, що погано вчинив. Ще прийде просити пробачення… А тепер, витри сльози – і за роботу, намисто майструвати!

Автор:

І робота закипіла… Намисто вийшло гарне, такого в магазині не купиш. Подякував ведмедик своїй  подружці та запросив її до себе додому, чаю попити, із медом та цукерками.

А зайчик вже біля будинку ведмедика так і крутиться… соромно стало йому… Почав він думати, як виправити ситуацію, як пробачення попросити… І дуже хвилювався зайчик, тому що не знав, чи пробачить його ведмедик. І ось наважився він постукати у двері…

Гусінь:

Ведмедику, чуєш? Хтось стукає до тебе. Ти ще на когось чекаєш?

Ведмедик:

Ні, нікого не чекаю. Зараз визирну у вікно і побачу, хто це…

Автор:

Визирнув ведмедик у вікно і на порозі побачив зайчика, який чекав, поки йому відчинять двері, адже він дуже сподівався, що ведмедик погодиться хоча б вислухати його.

Гусінь:

Ну що, ведмедику? Хто там?

Ведмедик:

Це зайчик. Прийшов все-таки… Але не хочу йому відчиняти. Мені такі друзі не потрібні!

Гусінь:

Ведмедику, відчини йому! Думаю, він також дуже переживає! Всі можуть помилятися, але ніколи не пізно свої помилки виправляти. Відчини і хоча б вислухай!

Ведмедик:

Добре, прислухаюся до твоєї поради. Але якщо цей нахаба не вибачиться – нехай навіть не підходить до мене більше!

Автор:

Не встиг ведмедик відчинити, як зайчик з порогу почав вибачатися.

Зайчик:

Ведмедику, будь ласка, пробач мене! Я все зрозумів! Я вчинив таку дурницю! І зовсім не подумав про наслідки!

Гусінь:

Ти розумієш, що своїм вчинком ти міг втратити своїх друзів?

Зайчик:

Так, розумію, і мені дуже соромно! Я довго думав про те, що не одна річ не варта того, щоб втратити вас! Сам не знаю, що зі мною сталося… мені так сподобався цей камінчик, що я вирішив забрати його собі без дозволу... Але я зрозумів, що вчинив неправильно і дуже прошу: вибач мене, ведмедику! Ти ж мій найкращий друг!

Ведмедик:

Я пробачаю тебе. Відчуваю, що говориш від щирого серця і більше не ображаюся на тебе. Проходь, будемо разом пити чай!

Зайчик:

Ура! Дякую тобі! Тепер почуваю себе набагато краще. Мій друг пробачив мене!

Гусінь:

Подивись, яке намисто ми зробили з ведмедиком для його мами! Давай сюди камінчик, покладемо його разом з намистом у подарункову коробочку. Мамі буде дуже приємно!

Зайчик:

А я пропоную ще й листівку гарну разом намалювати!

Ведмедик та Гусінь:

За роботу!

Автор:

Друзі разом підготували для мами чудовий подарунок, а спільна робота поєднала їх ще більше. Вони знову разом милувалися природою лісу, перетворювали хмарки на чудернацьких казкових героїв і ніколи більше не згадували про поганий вчинок зайчика, тому що були впевнені, що та подія добре навчила його цінувати справжню дружбу.