СЦЕНАРІЙ ЛІТЕРАТУРНо-музичного СВЯТА                          "поети ДЛЯ УСІХ СТОЛІТЬ..."

Мета: навчальна – показати значимість постатей для всього людства; розвиваюча – розвивати творчі здібності учнів,поглибити знання про митців ; виховна – виховувати повагу і шану до велетів України.

 

 

 

 

Звучить пісня «Десь по світу» Despasito

 

Ведуча.  

    Тарас Шевченко, Ліна Костенко… З цими іменами сьогодні на планеті ідентифікується Україна та українці. Їхня творчість надихає нас, українців, на героїчні діяння в ім’я рідної землі, на подвиги задля її блага. 

    Це не просто геніальні митці, яких доля обдарувала поетичним талантом. Вони – апостоли правди, котрі своїм словом  згуртували українців, зібрали докупи і об′єднали в один великий український народ.

 

 

Ведуча.  

Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, своюУкраїну.

 

Пісня «Зоря моя вечірняя»

 

Учень

Уклін тобі, Тарасе Великий, наш пророче, 
Для тебе вірно б’ється 
Те серденько дитяче, 
За тебе вічно б’ється, 
За твої заповіти, 
Чого батьки не зможуть ,
Те зроблять їхні діти. 
Спи спокійно, Тарасе! 
Нащадки твої 
Словом шани й любові і тебе пом’янули ,
І народи Вкраїни ,
Заповітів священних твоїх не забули. 
А вже бреде сліпий кобзар, 
І Гонта кличе на пожар, 
Кавказькі гори, в млу повиті, 
Рясною кровію политі, 
Чолом підводяться до хмар, 
І Катерина півжива 
Дитя в хуртечі сповива. 
Сніги колишуться над нею… 
Орел жадібний Прометею 
Криваве серце розбива. 
По «Кобзарю» отім старім 
Учились грамоті щасливо, 
Росли задумані від «Дум», 
Гострий біль за Катерину. 
І клали в серце тихий сум 
За слізну долю удовину .
Нам снились Гостині сини, 
Що батько вбив, за честь і волю, - 
Сувора правда давнини 
Ішла, мов клятва в нашу долю. 
 

   Ведуча.  

   Сьогодні ми також відчинимо двері в дивовижно-яскравий світ видатного  українського митця Ліни Василівни Костенко. Цьогоріч, 19 березня вона зустріне свою 90 весну.

    Власне, це ім'я не потребує ніяких рекомендацій, його знають навіть ті, хто ніколи не належав до числа шанувальників поезії. Адже ця жінка — не просто поетеса, книги віршів, якої перекладені багатьма мовами, здобули визнання в усьому світі, вона — явище, творчість її варта цілої літератури.

 

Вірш «Доля» (відео)

 

     Ведуча.  

     ЇЇ доля прозирає крізь вірші, поезія є її долею. Вкрай малослівна щодо себе самої, Ліна Костенко залишає нам право побачити у віршах відблиск свого життя, високих почуттів, тяжкої  письменницької  праці. ЇЇ  біографія  наче вписана у творчість.

 

Пісня «Коли буду я навіть сивою»

 

    Ведуча.  

    Мистецький талант поетів: Тараса Шевченка та Ліни Костенко, полягає в тому, щоб промовити до сучасників знайомим, але ніби вперше вимовленим, неповторним словом. Зробити слово відкриттям серед мільйонів слів і людей – це нелегка праця і велика відповідальність перед майбутнім.

 

Учень

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

 

Ведуча.  

   Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко та Тараса Шевченка можна охарактеризувати одним словом – боротьба.

 

Пісня «Небачене побачено»
 

Тарас Григорович був сином мужа, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі в щастя для нього самого. 

 

Пісня «Ох, не однаково мені…»
 

Учень

Думи мої, думи мої, 
Ви мої єдині, 
Не кидайте хоч ви мене 
При лихій годині .
Страшно впасти у кайдани, 
Умирать в неволі, 
А ще гірше – спати, спати 
І спати на волі - 
І заснути навік-віки, 
І сліду не кинуть 
Ніяково, однаково, 
Чи жив, чи загинув! 
Доле, де ти? Доле , де ти? 
Нема ніякої! 
Коли доброї жаль ,Боже,                                                                                          То дай злої ! Злої! 

 

 

 

Ведуча. 

Безперечно, Шевченко - духовний символ України, наш великий сучасник. Із дитячих літ, неначе святе писання, убираємо ми в душу його полум'яні пророчі рядки. Великий Кобзар і сьогодні незримо присутній у нашому житті.

 

Учень
      Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

 

 

Пісня «Тополя» 

 

Ведуча.  

Український народ свято вшановує пам'ять свого безсмертного пророка, поета. Линуть над світом вірші та пісні, написані Шевченком. А його величний образ постає у нових творах поетів, зокрема Ліни Костенко.

Учень

Кобзарю, знов я до тебе приходжу,
бо ти для мене - совість і закон.
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний, твій глибокий сон.

А може, це не зовсім і дрібниця,
Ти ж бачиш сам, які складні часи:
Великі струси. Перелом традицій.
Переосмислення краси.

І вічний рух - у всесвіті, у світі.
Лише могила з місця - ані руш...
О скільки стало в нашому столітті
скалічених і безнадійних душ!

Ну, що ж не дивно, покрутився глобус
в диму, в пожежах, у кривавій млі.
Захворів дехто на морську хворобу,
хитається по палубі землі.

Розхитаний, спустошений і кволий,
біда, якщо в мистецтво забреде,
шукає форм, не бачених ніколи.
Шукає форм, нечуваних ніде.

І тут же - просто шукачі прокорму,
і шахраї, і скептиків юрма -
шукають найсучаснішої форми
для того змісту - що в душі нема.

Возрадуйтеся, прадіди печерні,
ось пролунав новітній благовіст!
В абстракції, в модерні, в істерії
конає в корчмах витончений зміст.

І сам на себе поглядає збоку -
Чи є в його агонії краса...
Кобзарю мій! Поете мій високий!
А як же ти поезії писав?

- Я не писав. Я плакав і сміявся.
Благословив, співав і проклинав.
Сказати правду - мало турбувався,
як я при цьому збоку виглядав...

 

Ведуча.  

Свого національного поета Тараса Шевченка народ називає Генієм. Сьогодні ми повертаємось обличчям до загальнолюдських цінностей, а отже, й до Шевченка. Він приходить у наш день. Але ми повинні йти в його час. Лише так між нами і ним глибшатиме взаєморозуміння.

 

Пісня «Заповіт»

 

 

Учень

Встань, поете, подивися

На поля просторі,

Колоситься там пшениця,

Наче синє море.

Україна твоя вільна

Вже панів немає,

І народ наш український сам шлях обирає.

І в сім'ї народів славних,

В сім'ї вольній новій

Тебе згадує , поете,

Незлим тихим словом! 

  

Ведуча.  

Т.Г. Шевченко – славний син українського народу,  сьогодні як живий говорить він із своїми наступниками. Його слово живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне. 
 

Учень

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди! . . . . . . . . . . .

Похилившись,

Не те щоб дуже зажурившись,

А так на палубі стояв

І сторч на море поглядав,

Мов на Іуду... Із туману,

Як кажуть, стала виглядать

Червонолицая Діана...

А я вже думав спать лягать

Та й став, щоб трохи подивиться

На круглолицю молодицю,

Чи теє... дівчину!.. Матрос,

Таки земляк наш з Островної,

На вахті стоя,

Журився сам собі чогось,

Та й заспівав, — звичайне, тихо,

Щоб капітан не чув, бо злиха

Якийсь лихий, хоч і земляк.

Співа матрос, як той козак.

Що в наймах виріс сиротою,

Іде служити в москалі!..

 

Давно, давно колись

Я чув, як, стоя під вербою,

Тихенько дівчина співала, 

І жаль мені, малому, стало

Того сірому-сироту,

Що він утомився,

На тин похилився,

Люде кажуть і говорять:

Мабуть, він упився.

І я заплакав, жаль малому

Було сіроми-сироти.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Чого ж тепер заплакав ти?

Чого тепер тобі, старому,

У цій неволі стало жаль —

Що світ зав’язаний, закритий!

Що сам єси тепер москаль,

Що серце порване, побите,

І що хороше-дороге

Було в йому, то розлилося,

Що ось як жити довелося, —

Чи так, лебедику?! — Еге...

Ведуча. Так як і Тарас Григорович, вірила й поетеса Ліна Василівна, що колись настане день....

 

            Учень

                    Настане день, обтяжений плодами,

  Не страшно їм ні слави, ні хули

  Мої суцвіття, биті холодами,

  Ви добру зав’язь все-таки дали.

  

І то нічого, що чигали круки,

Що проминуло так багато літ.

З такого болю і з такої муки

Душа не створить бутафорський пліт.

 

 

Ведуча.  

І все ж, попри всі життєві негаразди, поетеса не втратила ніжних почуттів до людей. Любов до людей проходить через усю поезію Ліни Костенко.

 

 

Учень

Ісус Христос розп’ятий був не раз.
Там, на Голгофі, це було уперше.
Умер од смерті, може,- від образ,
і за життям не пожалів, умерши.
А потім розп’яли на полотні,
у мармурі, у гіпсі і в граніті.
А потім розп’яли його в мені,
і розп’яли на цілім білім світі.
І тіло з’їли, кров’ю запили.
Ще рік, чи два, чи десять, чи довіку?
І продавали образ з-під поли,
і не дають умерти чоловіку.
Куди піду? Куди тепер піду?
Де на землі земля обітована?
Казарми в Гефсіманському саду,
І всі народи – як розкрита рана…

 

Ведуча.

І на оновленій землі, над ланами, широкими полями, вільними містами і селами як весняні води могутнього Дніпра линуть вічно живі в народі слова великого Кобзаря. 
 

Учень

І тепер наш Тарас в кожній хаті,

З нами словом живим розмовляє.

Є в Шевченка народження дата-

Дати смерті в Шевченка немає!

 

Ведуча.

Сьогоднішнє свято закінчується. Я сподіваюся , що ви зрозуміли, яке вагоме значення для кожного з нас, українця, має Великий Кобзар. Він – пророк, вчитель, взірець, приклад.

А також вітаємо Ліну Василівну з ювілеєм і бажаємо їй творчих успіхів та наснаги, нових мистецьких звершень. «Народ шукає в геніях себе», – якось сказала Ліна Костенко. Але хочеться думати, що прийде час і нащадки наші скажуть: «Народ знайшов себе в Ліні Костенко».

 

А зараз хотілося б зачитати вам свій авторський вірш, присвячений цим двом митцям.

 

Я живу на Україні –

Моїй славній неньці,

Де мої живуть всі рідні,

Де забилося серденько.

 

Я в садочок тут ходила,

Школу закінчила,

В інститут ходила мило,

Творчість там відчула.

 

Муза не моя вітала,

То твори Шевченка.

А пізніше я пізнала,

Хто така Костенко.

 

Цей поет і поетеса –

Дві душі незримі!

Їхні твори – піднебесся!

Ми ж ростем у римі.

 

Рима їхня – щось чудесне,

Невблаганне, сильне!

Чудеса, повірте мені,

Тут вже ощутимі.

 

Ті вірші – мистецтво дуже,

Милість наша Божа.

Познайомся з ними, друже,

І наповниться душа.

 

Та не просто пролистни

Їхні книжки щирі,

Ти межу ту перетни

Й полетиш у вирій!

 

Вирій легкий, український,

Вирій наш та долі,

Вирій справжній, громадянський,

Де блищать вже зорі.

 

Ви відкрийте, прочитайте,

Хоч один рядочок.

Почитайте й завітайте

В мистецький садочок.

 

Ви, повірте, там прекрасно:

Сонце, квіти, небо.

Там цвіте все дуже рясно.

Нам це все і треба!

 

І подякуйте цим людям,

Що для нас служили,

Не корились правосуддям,

Живуть для нас і жили.

(Ротар В.С.)

До нових зустрічей.

Дякую за увагу!