Виховний захід для 10 класу "Афганістан - мій біль, моя пекуча пам'ять"

Тема. Афганістан – мій біль, моя пекуча пам’ять

Мета: ознайомити учнів  з трагічною сторінкою нашої історії, з передумовами афганської війни; через поезію, пісні, спогади учасників бойових дій донести до юних сердець головну думку: війна — це безумство, невиправдана жорстокість; розповісти про співвітчизників, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-інтернаціоналістам; виховувати в учнів почуття патріотизму, поваги та шани до воїнів-афганців, доброту, уміння співпереживати, гуманне ставлення до воїнів-інвалідів.

Обладнання: на сцені напис із назвою заходу «Афганістан – мій біль, моя пекуча пам’ять»;  політична карта світу, ілюстрації,  мультимедійний проектор.

                                          Хід заходу

Мати-Україна( з-за куліс)   Пам'ять… Таке коротке слово. Вона нетлінна і вічна… Пам'ять! Гірка пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам'ять! Що ти залишила?.. Пам'ятники, як символ про тих, хто пройшов афганську війну.

Ведуча1.

Життя іде і вносить корективи
У наші плани і у долі теж.
Здається тут ми вже були щасливі,
І, раптом щастю — знову вже кінець!

Ведучий 2.  До грудня 1979 року  все було  як завжди. Наші хлопці вчилися, працювали, бігали на дискотеки, закохувалися, раділи життю.

Ведуча 1. І раптом ... Ця страшна, жахлива, чужа війна ... Афганська війна.  Чорним смерчем пронеслась над просторами України, зачепила багато родин, які віддавали своїх синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.

                    (Виходять хлопець і дівчина)

Хлопець.   Не плач. Не треба. Сльози не для нас.

Я повернусь. Ти тільки вмій чекати.

І не забудь оцей прощальний вальс,

Що ти танцюєш з завтрашнім солдатом.

А ще прошу: пиши мені листи

Про тиху Случ  і про сільські новини,

А я піду, бо мушу берегти

У світі мир та спокій Батьківщини.

Я мушу йти, як батько мій і дід,

Бо ще потрібні на землі солдати,

Щоби щодня, зустрівши сонця схід,

Всміхалась до дітей щаслива мати.

А ти чекай. Печалитись не слід.

Я повернусь. Запам’ятай цей вечір…

Наречена.  Я помолюсь за тебе, мій солдате,
                    Хай Бог оберігає вас в біді,
                    Бо в армії таких, як ти багато
                    І всі вони герої молоді.

                       (Вальс хлопця з нареченою.)

Автор.   Вся вулиця на службу проводжала

                Улюбленця свойого – Василя,

                А парубчак потрапив до Афганістану.

                Там уже не служба. Там – війна!..

 

Ведучий.              Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

Геройство. Біль. Дочасна сивина.

Прокляття чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна.

Війна. Війна. Війна.

 

Солдат.      "Мамо. Рідна моя, мамо.

Я вже далеко від оселі.

В чужій країні, за "Салангом",

Де гори, спека і пустелі.

Я знаю, що немає в тебе сну,

Коли поїхав я "за річку".

З тих пір ти посивіла враз...

Не засипаєш кожну нічку...

Щоб повернувся я додому -

Ти Бога молиш... Щохвилини...

Я повернуся, мамо! І побачу

Зелені наші полонини!

Я обніму тебе і сам заплачу.

Промовлю тихо: "Я з тобою.

Ніхто нас не розлучить більш

Несправедливою "війною".

Бог допоможе нам! Та молитва,

Яка злітаэ з вуст твоїх,

Бар'єром стане перед смертю!

Сина залишить вона в живих!"

     Відео 1.

Ведучий 1. Афганістан…Вже більше 30 років у нашій свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього пекла.

Ведучий 2. 25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для інтернаціонального обов'язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатонаціонального народу.             

(Звучить лірична мелодія. На середину сцени виходить «МАТИ-УКРАЇНА»(жінка в українському вбранні). До неї підходить воїн-афганець. На фоні музики вони читають свої монологи).

 

Мати- УКРАЇНА:

Хай скрегіт й плач стражденної землі

Досягне й хмар, і сонця, й неба, й Бога.

Хай пом’януться дні, коли сини

Мої топтали ті важкі дороги.

І скільки, наче масок, чорних плит!

Вони відчули усі біди долі

В нічному небі, де холодний вид

Афганського страшного болю.

 

АФГАНЕЦЬ: Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу.Товариша- нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

 

Ведучий 1. Афганістан - це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з них 8 млн. - афганці, а решта - таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.  До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу. 86 тисяч чоловік населення проживають в аулах, у злиднях. 3 млн. чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення,  висока смертність.  У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою.

Ведучий 2. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право афганським жінкам зняти паранджу.  Але, у мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам їхній вірі -  ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони "маджахетів" ("борців за віру"). У країні спалахнула громадянська війна.

 Ведучий 3. У результаті цього у грудні 1978 року між Радянським Союзом і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов'язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з президентом Леонідом Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичного режиму воєнну підтримку. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини радянських військ у великі міста Афганістану. Присутність чужоземної армії викликали стихійний опір народу. І розпочалася справжня війна…

 Ведучий 4.   Для тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та тривоги. Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі 10 років афганської війни, яка тривала вдвічі довше, ніж Друга світова війна. 

Учень. Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза —
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й двадцяти не було йому літ,
Юним навік і зостався.

Учень. Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулись з війни ?
Скільки гибіє ще у неволі?
...Роки летітимуть, мов журавлі,
Та не полегшає втрата,
Доки ходитиме по землі Мати солдата.

 

                              ( Пісня «А мама жде»)

Ведучий 2. За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Не забудеться це горе, не відболить іще кілька поколінь.   

Ведучий 4.  На знак вшанування світлої пам`яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

                                       (Хронометр відбиває хвилину)

       Учень .   Хто ж відповість?

                        Як захлинався бій останній

                        І ущухав вогонь атак,

                        Упав юнак в Афганістані –

                        Двадцятирічний мій земляк.

                        Упав, з очей спадали зорі,

                        Темніла неба пелена

                        О, Боже мій, що тільки творить           

                        Людьми придумана війна.

  

     Учень.    Ховали інтернаціоналіста,

                      Блищала глухо цинкова труна

                      Нестерпно пахло тополинним листом

                      І плач дівочий танув, як струна.

                      Руда земля розверзлась чорнорота

                      Чекає хижо мовчки на своє.

                      А мати на колінах у болоті

                     Обмацує труну: «Чи ж там він є ?!!»

                     На хрест сусідній похилився тато,

                     Похнюпилися братики малі –

                      В селі ховали воїна – солдата

                     У мирному вкраїнському селі.

                                Пісня «Чорні лелеки»

     Ведучий 3. Афганістан — окрема сторінка історії, яка досі залишається «білою плямою». Статистика свідчить, що через ту чужу війну пройшло 700 тисяч чоловік. Серед них 30% - українці. Не повернулося додому 3360 наших земляків: 3280 — загинуло, а 80 - пропало безвісти. Звання Героя було присвоєно 12 українським військовослужбовцям. Наші земляки  теж не стали винятком. Цим 18-річним хлопцям, які, як і всі, відбували військовий обов’язок перед радянською Батьківщиною,  довелося пройти через пекло  афганської війни. Дякуючи долі, всім їм випав щасливий квиток — їм випало жити, а значить повернутися до рідного дому. Назвемо їх поіменно:…………………………

       Низький Вам уклін!

     Ведучий 1. Сьогодні на нашому урочистому заході присутній гість, учасник та очевидець цих поді…………………………….. Запрошуємо його  до слова

                                ( Вручають квіти і  подарунки)

     Ведучий 3. Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Сьогодні ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати.

     Ведучий 4. Воїни-афганці… Ми тепер називаємо їх по-різному: інтернаціоналісти, ветерани.   У кожного в них своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувалися молоді солдати і командири, які з перших днів служби пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на мужність і гідність.                             

     Ведучий 2.  15 лютого 1989 року – День виведення радянських військ з Афганістану, День  коли скінчився рахунок втрат наших солдатів. Важкий, сумний  підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, і не сказали вони «Мамо, я живий ...».

 

Афганістан – ти край війни і крові,
тих молодих завзятих юнаків,
в котрих у грудях полум’я любові,
горить допоки дух їх не дотлів.
Афганістан – проклятий ти батьками,
всіх тих синів, котрих ти вербував.

Бо їх серця скривавлені ножами,
у кожну мить, як воїн помирав.

За що ж боролись, що там здобували?
Добробут, волю, Боже, це ж вуаль?
Прокляті битви, що життя ламали,
несли в собі лиш сльози і печаль.
Афганські гори, кров’ю, ви, омиті,
тих юних тіл, що гинули в бою.
І, ви пекельні, горем оповиті,
а мертвим душам місце у раю.
 

Учень:     Була війна жорстока і кривава.

                  Горів вогонь і забирав життя

                 Учасникам боїв довічна буде слава!

                  І вічна пам’ять тим, хто йшов без вороття!

 

Учень .  Пройшли  роки…  Війну  ж  ту  не забути,
               бо  кожен  воїн,  що  вернувсь живим,
               згадає  тих,  кого  не  повернути
               бо  й  вірний  друг   загинув молодим  .

Ведучий.  Отож,  15 лютого - особливий день для афганців. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення  радянських військ з Афганістану. Вони пройшли пекло цієї війни. Вони і є тією пам’яттю, що пише історію.

                                   Пісня «Погони»

Ведучий 2. Ми обіцяємо ніколи не забути, як ціною завойоване мирне життя, бути гідними тих, хто віддав своє життя за наше сьогодення. Нашим гостям і всім присутнім  бажаємо  здоров'я,   щастя,   миру,  душевного спокою,   злагоди,  добробуту  у   великому домі,  що зветься - Україна.

        Учень.     Хай буде все, що має бути:

                        І тихі радощі життя,

                        Калини цвіт і вишень біле диво,

                        І мирних ранків сонячність щаслива,

                        І наша вдячність нескінченна,

                        І України бойові знамена.

Учень.   О, Україно! Ніжно пригорни

               Усіх живих синів своїх, як мати,

               Щоб ми уже не бачили війни,

(Разом)  Ми більш не хочемо війни!

               Хай буде мир на всій землі!

Ведучий. Ось і підійшов до завершення наш урочистий захід. Всім дякуємо за увагу.