Сценарій "«Мистецтва вічний зміст в ряснім кленовім листі»"

 

 

 

 

 

 

 

                                  Усний журнал

 

 

  «Мистецтва вічний зміст

в ряснім кленовім листі»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

/Звучить музика  Маріконе/

 

 

/Музичний супровід + слайди/

Бабине літо

Учень                           Дихнула осінь першим морозцем,

Лице умила вранішнім туманом,

Попестила тоненьке деревце,

На горобину хлюпнула багряним,

У золото прибрала явори, 

У пурпури – калину біля школи…

Мандрує полем, садом, крізь двори,

Крізь верболози – на розкішні доли.

Майстриня - осінь спозаранку тче 

Із павутин тонесенькі серпанки :

Дорога просить хустки на плече,

Сріблястих покривал – жовтневі ранки.

А людям осінь щедро налива

Тепла прощального у серце й душу.

                                                                                        Антоніна Заїка

 

Учениця               Осінь – найправдивіша пора. Вона не виявляє  яскраві емоції, як весна… Вона не виявляє нестерпних надій, як літо… Вона показує все, як є…   Осінь викриває все, з чим ми залишились… Вона не безнадійна, ні, вона не забирає мрію, вона просто намагається привести нас до тями, щоб ми покинули світ нездійсненних мрій та тліючих надій.  Осінь ніколи не бреше, не обриває крил в останній момент, коли ти так хочеш здійнятись в небесну блакить…  Мрійники не люблять її, вона для них неначе зненацька злива серед сонячного дня… Чому люди так не люблять осінній дощ? Бо то сльози…Сльози тих, хто більше ніколи не повірить у мрію… Та хіба осінь у цьому винна ?...

 

    Ведуча         В осінньому вінку приудайських лісів стоїть старовинний Пирятин, щедрий на таланти здавна. Справді, рідною домівкою став він і для науковців, для мислителів, і для завзятих трударів. Прославилася Пирятинщина і митцями, які витворили частину творчої культури нашого народу.

      Як кожне сузір’я на небі має декілька найяскравіших зірок, так і у нашому краї серед тисяч хороших людей є чимало справжніх митців, яким доля подарувала рідкісний талант і разом з тим поклала  на їх плечі нелегкий обов’язок – зробити нас ще більш людяними, примусити співчувати, мислити.    Кожним своїм твором, кожною думкою вони виховують нас, передають краплину свого натхнення, щоб і ми були здатні творити добрі діла, окрилюють наші душі. Кожен їх витвір -  то діамант, що своєю довершеністю і красою дивує нас, то джерело з чистою водою, що дарує мудрість віків.

 

                          / закінчується звучати музика/

      У народі кажуть : «Гість на порозі – радість у домі». А коли ці гості, та ще й з усього Полтавського краю? Сьогоднішня наша зустріч -  це визнання вдячності і щирий уклін талановитим людям Пирятинщини:

 

     майстру, природна обдарованість якого засвідчила єдність металу і форм Олександр Миколайович Стельмашенко; 

 

   лицарю слова - Ользі Гурбі;

 

   людині, що  торкається до природи з трепетом і вдячністю, намагаючись увібрати і передати красу, розсипану нею з безкінечною щедрістю і добротою до людей - Володимиру Миколайовичу Лелюху;

 

   сімейна пара Лідія та Володимир Прокопенки, пісенний дивосвіт  яких задаровує дивовижною силою.

             «І линуть звуки чарівні»

          /Звучить пісня у виконанні  сімейного дуету Прокопенків/

 

Учениця                                Музика буває

 

Музика буває, як весняний вітер.

То тихенько заколише в яблуневім цвіті,

То долину вкриє запашним розмаєм,

То в кущах калини тихо задрімає.

 

Музика буває, як червнева злива:

То забарабанить у вікно бурхливо,

То раптово стихне, і вже за хвилину

Падають в калюжі дощові краплини.

 

Музика буває схожа з листопадом:

То кружляє сумно над пожовклим садом,

То полине в гору, стихне край дороги

І осіннє листя кине нам під ноги.

 

Музика буває, як завія біла:

То розправить вільно над землею крила,

То злетить шалено, люто і зимово,

Заведе з вітрами зимову розмову.

Музика кружляє, наче птах казковий

Полетить у мріях в дивосвіт квітковий,

То до зір долине й на дитячі вії

Кольорові, добрі, тихі сни навіє

                                                                          О. Лобода

 

 Ведуча    Лідія та Володимир – соратники, однодумці, творчий дует. Щастя, що їх поєднують спільні ідеї, творча праця, реалізація задумів, а не лише дах над головою та родинний побут. Їх поєднала сцена, цементуючою основою родини Прокопенків є високе мистецтво пісні.

 

  1 Нестримний потяг до пісні привів вас на головну сцену України, на конкурс «Мелодія двох сердець». Ким ви були запрошені на цей конкурс, що нового, цікавого, захоплюючого знайшли ви там ?

 

 

Ведуча 

  Погодьтесь, рідкісно гармонійна пара. Саме рідкісна, бо ж нерідко буває тісно  двом  яскравим, творчим особистостям під одним дахом – безкінечні суперечки, зіткнення ,незгоди. А ви завжди разом працюєте і подорожуєте, говорите і мовчите, радієте і сумуєте.

        2 Пісні, що  не старіють, непідвладні часові і моді – бо в них саме життя, часточка серця. Народність, ліризм, чистота образів і почуттів – характерні риси їхніх пісень, у яких природно живе звичайна людина, щирої душі, яка знає драматичні злами людської долі. Цікаво, останнє слово в підборі репертуару для вашого дуету за ким ?

 

 

      3.Ми знаємо, що ви подорожуєте  за кордон, де звучать пісні у вашому виконанні. Чи популяризуєте ви українську пісню за межами нашої держави і як сприймається вона за кордоном ?

 

                                        /пісня Прокопенки/

         

 

 

 

 

 

 

 

 

   «Палітра рідної землі»

 

 Ведуча : У його натурі гармонійно поєднуються праця мозку і серця, душевна тонкість з твердим практицизмом. Ця людина природно живе у світі різноманітних інтересів, поривань, шукань і спілкування. Тому і здатний знайти спільну мову з різними людьми, емоційно забарвити і ділове засідання і навчальний семінар …

     Володимир Миколайович  хоче, мріє, творить задля того, щоб зменшувалися масштаби чорного і безбарвного, щоб людина і все, що її оточує, ставали кращими, чистішими, світлішими.

 

  1 Ваші пейзажі володіють гіпнотичною силою, причаровують. Незбагненно, яким чином у них навіть повітря, котре, як відомо ще зі шкільної лави, складається з безбарвних газів, зберігаючи свою прозорість, перетворюється у багатокольорове диво? Як досягається відчуття живого руху за повної нерухомості полотна і всього втіленого в ньому?

   

    2 Чи поділяєте думку, висловлену геніальним Леонардо да Вінчі : «Живописці сперечаються і змагаються з природою?».

 

   3 А пензель завжди слухається? Адже всі негаразди життя тиснуть на художника, не менш ніж на будь-яку іншу людину. Коли і як приходить і чи приходить відчуття повної свободи?

 

 

 

 

                                              /танець/

 

 

 

 

 

                   «Печальна жінка місячної ночі»

/ Звучить музика. Шервудські зонтики/

 

 

 

  Ведуча:   Де знайти ті незвичайні слова, якими потрібно розказувати про поета? Надто, коли поет – жінка? Красива, вишукана, розумна. Як розкрити її таємничий світ? Адже її поезія закликає читача стати співавтором, однодумцем, замислитися над трагічністю і недосконалістю жорстокого, немилосердного світу,відчути серцем біль, тяжкий життєвий досвід.

                                      /закінчується музика/

Повернення

     Учениця   Дивачка… Квітку тулить до лиця,

Схилившись перед нею на коліна,

Мов силу п’є з живого джерельця,

Що дивом збереглося у руїнах.

Зраділа – аж сльозинки на очах

Бентежним блиском росяно сяйнули

І тихий сум на зломі уст зачах…

Нарешті – дома, все-таки вернулась.

Звелась в задумі, боса по траві

Бреде повз хату, мовчазно убогу.

Які думки у сивій голові?

Чи скарб який забула тут небога?

Таки знайшла у лютих бур’янах

Стару сапу, покинуту на полі,

Мов в диких нетрях, витоптала шлях

І обережно квітку обполола.

А щоб з незвички сонце не пекло,

Тонке стебельце пальцями прикрила.

І стежить мовчки кинуте село,

Як очі жінки ніжно заясніли.

Лягла в спориш, не зсунувши руки,

Дрімає, як дитина, на осінні.

Здається сонцю: квітка залюбки

Росте з її засмаглої долоні.

                                                                               Ольга Гурба

 

  Ведуча:   Автор цих віршів – педагог, а за сумісництвом – дружина офіцера. І тим усе сказано:  часті переїзди, труднощі й пошуки себе на новому місці. А ще на її долю випало багато тривог, зокрема й пов’язаних із чеканням чоловіка з афганської війни. «Чим вищих ідеалів прагнеш, тим важче їх досягти, більше перепон і болю, а отже, й смутку. І коли бажана мить радості настає , раптом він оживає від свідомості того, що затримати цю мить неможливо. І це теж складова людського щастя, бо коли б зупинилася мить, то все б завмерло і час, і простір, і саме життя» - такий лейтмотив творчості поетеси.

 

    1 Творчість не знає вихідних, як і жіночі клопоти. Поштовхом до задуму  що може бути?

 

      2                     Вмостившись край холодного вікна,

Одна в самотній неспокійній тиші,

Неначе зачарована, без сна,

Печальна жінка вірші ніжні пише…

Ці слова вилилися на папір із власного життєвого та творчого досвіду. Чому «печальна жінка місячної ночі?» Чому така назва збірки?

 

    3 Нічого немає сильнішого і прекраснішого за життя. В основі ваших віршів – завжди щось реальне, часто відчуте, пережите, що поселяється у серці , живе, розвивається, тягнеться по життю з минулого, через сучасне у майбутнє. У ваших віршах є тема війни в Афганістані, події, що пройняли серце. Чи можемо ми сказати про ці твори : «Серце болить, а розказувать треба…?»

 

 

 

 

/Звучить музика  «Аліне…»/

 

     Учениця :                           Мадонна.

Стоїть собі замріяна…На вишню задивилася,

У погляді ласкавому – печаль і співчуття;

Це ж літо не доспіване, а дерево схилилося,

Пожовклий лист вплітається так рано у життя.

Долонями смаглявими до гілки доторкнулася

Зірвати передчасну ту тужливу жовтизну.

Та вишня враз здригнулася, неначе відсахнулася,

Мов хтось рвонув безжалісно душі її струну.

І жінка зупиняється, розгублена і знічена,

Сховались милі ямочки, здригаються уста,

Кирпатенька,у хусточці, ледь зморшками відмічена

Повернута із мрій своїх в розбурхані літа.

Зітхає, посуворіла, мов душу прикриваючи

Від поглядів непроханих, хай добрих, та чужих.

А очі ще замріяні все ждуть чогось, шукаючи

В просторах літа пізнього, збентежено ясним

                                  «Танець»

 

 

 

 

 

  «Світ дивовижної краси»

 Ведуча : Роботи, що ви бачите  зараз на нашому екрані,  свідчать про величезну працездатність цього надзвичайно талановитого майстра .Його руки не можуть і не вміють бути без діла. Про цю людину можна сказати «винахідник» , але винахідник не на поліпшення механізмів, а на підвищення виразності вічних засобів мистецтва – кольору, лінії, форми.  Своєю творчістю, безупинною винахідливістю Олександр Миколайович  довів і землякам, і всьому думаючому світу, що реальність багатогранна, різнопросторова у реальному її образному значенні цього слова. Кожною роботою прагне сказати щось нове. І майже кожне удосконалення є не даниною моди,  а виваженим рішенням, заснованим на переосмисленні традицій старовинних майстрів ,зовнішніх реальностей світу, життєвих концепцій.  У його творах лунає могутній заклик до глядача мобілізувати розум і почуття, щоб пізнати не пізнане, бути співтворцем образу.

  1 Не можемо похвалитися глибоким знанням Вашої творчості, однак того, що все - таки доступне, можна судити про Вас , як про скульптора бароко, зі своєрідним світобаченням і своєю життєвою філософією.

У ваших роботах глибоко відбилося бажання здивувати, представити образ сильно, гучно, вразливо. Що стає причиною, імпульсом мотиву творення, творчим збудником виникнення нових форм?

 

2 Мистецтво не спиняється десь на чомусь. Воно йде, проходить усі народи і тільки в кожному - своєрідно проявляється. Мистецтво скульптури  має свої постійні закони, рівно як і музика або поезія. Закони не обмежують творчості, бо створення нових творчих форм збагачує і самі закони. Чи правильно буде твердити, що на Вашу творчість, крім скульптури,  вплинули й інші види мистецтва /живопис, література, музика…/ ?

 

3 Які галереї світу гостинно відчиняли свої двері перед Вашими творами мистецтва? Чи є ваші твори у приватних колекціях? З якими скульпторами ви працювали ?

 

 

4 Що є метою Вашого життя ?Скульптура чи просто жити, насолоджуючись цим світом? Які Ваші творчі плани?

                                         /пісня Прокопенко/

 

                      /Звучить музика Лунна соната/

 

   Учень : Усвідомлюємо, що доля дала Пирятинській землі, щирих митців. Вони виростили і подарували людям багатий, розкішний сад свого бентежного серця. Осінь унаочнює людську душу.Не схвилюєш – не схвилювавшись. Не зачаруєш – не зачарувавшись. Не побачиш – не невідтвориш.

 

  Учениця : І завмираєш у подиві перед цією красою ,і оживають душа, бажання, сили.

     Ці  хвилини ми з вами, дорогі гості, спілкувалися в саду пісень, віршів, картин, скульптур, із запашними, соковитими, життєдайними плодами вічних мелодій, добра, любові до всього прекрасного .

«Пісня Прокопенки»

 Ведуча : Всесильну магію слова, невиміряну цінність грації,світ добра, краси дарили вам сьогодні із цієї сцени талановиті юні серця - танцювальний колектив «Стиль» школи – гімназії естетичного виховання,учні  пирятинського ліцею,учні пирятинської  школи №1  та учні  Великокручанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         Усний журнал

 

 

  «Мистецтва вічний зміст

в ряснім кленовім листі»