Сценарій мітингу присвяченого вшануванню пам’яті односельця, загінувшего в зоні АТО "Лиш 20 літ на світі ти прожив..."

« Лиш 20 літ на світі ти прожив…»

Сценарій мітингу присвяченого вшануванню пам’яті  односельця, загінувшего в зоні АТО  Дмитра Сирбу

Мета: вшанувати пам’ять героя-односельця, який загінув під час проведення АТО, вшанувати пам’ять Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість,  розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Учень  1 : 

Сторіччями здригався мій народ

Від ярм, від зрад й кривавих заворушень,

І мову як духовний ополот

Втирали в бруд прямісінько у душах.

Шевченко вмер. І Лесі вже нема.

Є незалежність. Є уже свобода.

І все одно ще темно від примар.

І все одно щось гірко труїть воду.

Ведучий 1 «Історія  України  написана  не  чорнилом,  а  кров’ю». За  останні роки ми  у   цьому  переконалися. Хто  з  нас  міг  би   подумати,  що  вшановуючи  пам’ять  героїв  різних  історичних  епох: Героїв  Крут,  Голодомору  32-33  рр., Бабиного  Яру,  іноді, не  вникаючи  у  сутність  загальних  висловів – у   ХХІ ст..  ми  станемо свідками, учасниками, жертвами  схожих  подій.

Шановні присутні! Мітинг з нагоди вшанування памяті загиблого у зоні АТО односельця Дмитра Сирбу оголошується відкритим. (гімн)

Ведучий 2 Час…! У кожного із нас з ним свої рахунки, а в України -  особливі. Більше 350 – ти років на шляху боротьби за незалежність, український народ завжди приносив у жертву своїх найкращих синів і дочок. Останніми у цьому довгому списку стали герої Небесної сотні та воїни АТО. Пророчі слова Т.Г. Шевченка підняли їх до боротьби зі злом, до вибуху непокори і гідності проти тих, хто ціною брехні і хворих амбіцій хотів повернути Україну назад в рабство, але воля людей і прагнення до цивілізованого людського життя перемогла, та заплатили вони за перемогу надто високу ціну – власне життя. То чи може бути забутою кров героїв пролита на вулицях Києва і в зоні АТО? Чи можемо ми живі, забути невинно убієнних? Лише одна відповідь – «Ні!».

Учень 2 : 

Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців…
А мій розум сприйняти не хоче:

Це не сон, не синдром маячні,

Ця війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Саме тут всі її вояки

Схід країни від зла захищали,

Бились на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливали.

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддали найцінніше – життя,

України найкращі сини!

Ведучий 1  Кожна війна має своїх героїв! Багатьом із них, на жаль, не судилося повернутися живими. Вони полягли навіки. Серед них наш односелець Дмитро Сирбу.

Ведучий 2

11 липня 2014 року страшна й безжальна звістка за лічені хвилини облетіла весь Саратський  район: під час проведення АТО під Зеленопіллям Луганської області загинув уродженець села Новоселівка, 20 –річний Дмитро Сирбу.

Ведучий 1

В одну мить яскраві кольори літнього дня стали тьмяними й невиразними — двері в дім Саратщини навстіж розчинила непрохана смерть. Дмитро загинув.

Учень 3 :

Капає, капає, капає кров,

Постріл лунає знову і знов,

Очі закрилися, зблідли вуста,

В небо злітає душа молода.

Хлопці на руки його підняли,

- Друже, не здайся, тримайся, живи.

Ледь посміхнувся, він тихо шептав

- Я Батьківщину свою захищав.

Сльози не втримав зрілий борець

- Синку, тримайся, ще не кінець.

Та хлопець не чує, лине до хмар,

Життя за Вкраїну поклав на вівтар.

Учень 4 :

Горить свіча і памяті сльоза

Додолу з неї краплями стікає

Земля ридає,плачуть небеса –

Село героя з почестю ховає.

І  взяв його Господь, щоб ангелом в раю

В його садах довічно проживати.

Він назавжди залишиться в строю

Про нього ми пісні будем співати.

Горить свіча і памяті сльоза

Додолу з неї краплями стікає

Земля ридає,плачуть небеса –

Героїв Україна пам’ятає.

Учень 5:

Уклін тобі, юначе золотий,

Який поклав життя за Україну

Ти в грізний час для неї непростий

Пішов на бій як і належить сину.

Ніхто не відав і не знав

Як буде сходити зоря ранкова

Із «градів» пущений вогнений вал

Тебе настигло нагло і раптово

Не досміявся ти , не долюбив

Не народив і нем домріяв вволю

Лиш 20 літ на світі ти прожив

Та ці роки – твоя й Вітчизни доля.

Ведучий 2

Воєн без смертей не буває. Проте кожна мати, відправляючи свого сина у “гарячі точки”, все ж сподівається, що її дім омине лихо, що її дитина обов’язково повернеться в родину живою та неушкодженою.

Учень 5 :

І вже сердець немає молодих,

Що билися за волю разом з нами.

Лиш чути материнський плач за них,

Який блукає довгими ночами.

Учень 6 :

Не плачте, мамо. Ваш син на небесах. Йому вже не болять рани. Він прийде коли ви спатиме і розкаже як любить Вас. Не плачте, тату. Дайте поплакати Україні. Вже не тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому в грудях більше. Вже на небі стоїть він на варті. Праворуч від Бога. А ліворуч його побратими. Вони були звичайними хлопцями, а стали Героями, бо в мить останню віддали найцінніше – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, доспівали пісень, дітей за них виростили. Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати світові.

Ведучий 1

Єдине, усім нам під силу – це мовчки віддати честь Патріоту, що поклав найцінніше, – власне життя, – за Україну, за мир для своїх дітей і зробити все можливе, аби пам’ять про Героя жила вічно, щоб ця жертва не була даремною.

Учень 7 :

Запалим свічку пам’яті про тих,

Кого війна забрала в домовину.

Бог забирає кращих, може і святих.

У когось батька, в когось -  і дитину.

Помолимось за тих, хто ради нас,

Йшов крізь вогонь і знищував гармати.

Когось забрала куля, когось убив фугас,

І не одна ридає зараз мати.

Запалим на вікні вогонь скорботи

За тих Героїв, що не впали духом.

І не дали країну побороти.

Нехай же Вам земля всім буде пухом.

 Ведучий  2

Дорогі присутні! Схилімо голови перед світлою пам’яттю загиблих в зоні АТО, зокрема нашого односельця Дмитра, вшануємо героїв Небесної Сотні  і всіх українців, які віддали своє життя за самостійність  і незалежність України хвилиною мовчання. (Звучить метроном)

Слово надається _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Ведучий  1

Герої не вмирають! Вони тут з нами на Землі! Лише тихенько-тихенько сплять.  Ми плачемо, вони ж не плачуть. Їхні душі горять героїчним жовто-блакитним полум’ям!

Учень 8 :

Я дякую вам, хлопці, за життя,
Я дякую вам, хлопці, за свободу.
Пробачте нас. Пішли ви в небуття,
І більше не повернетесь додому.
Ви йдете в бій, йдете на вірну смерть,
Ви не лякаєтесь нікого і нічого.
Ви захищаєте своїх жінок й дітей,
Ви знаєте що робите й для чого.
Вас пам’ятати будемо завжди,
І з вами боремось за рідну країну.
За ту країну, де нема війни,
За нашу й вашу вільну Україну!

Ведучий  1

Допоки ми живі — житиме пам’ять про наших героїв. Вони поклали життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні. Вшанування їх пам’яті – це не просто наш святий обов’язок, це наша шана і гордість за справжніх героїв.

Ведучий 2 Ми будемо їх пам’ятати … 
Їхній подвиг неоціненний для України. Їхньою кров’ю омита нова держава. Вони вже вплинули на душі і серця і впливатимуть надалі…
Нашим обов’язком є будувати ту державу за яку вони загинули. Нашим обов’язком є пам’ятати їхній подвиг і дякувати Богу за тих сміливих і щирих людей які були серед нас.

Шановні присутні! Мітинг з нагоди вшанування памяті загиблого у зоні АТО односельця Дмитра Сирбу оголушується закритим. (гімн)

Учень 10 :

Моя Україно! Ти сильна й багата,

У тебе мільйони найкращих синів,

І мова твоя, солов'їна й крилата,

Ще світу покаже величний мотив.

Моя Україно, народ мій коханий,

Брати-українці, мої земляки!

Здоров'я і щастя вам, рідні краяни,

Добробуту, миру на довгі роки.