Літературно-мистецький вечір « Голубі сестри людей»

 

 

 

 

Літературно-мистецький вечір

  «Голубі сестри людей»

 ( за творами М. Вінграновського)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хруленко Тетяна Володимирівна,

                                                              педагог-організатор

Первомайської  загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №17

 ім. Миколи Вінграновського

 

 

 

 

 

Літературно-мистецький вечір « Голубі сестри людей»

 (за творами М. Вінграновського)

Мета:    ознайомити з  маловідомими фактами життя Миколи Вінграновського; показати особливості його творчості на прикладах пейзажної лірики поета

 

Обладнання:

1.Портрет М. Вінграновського.

2.Презентація.

3.Аудіозапис віршів у виконанні М. Вінграновського.

4.Книжкова виставка творів поета.

5.Кадри з фільму Г. Патріашвілі « Він»

Слайд1

 (Звучить музика. Дівчата виконують хореографічну композицію на тему води).

Ведучий: (на фоні музики) Слайд2

Вода. У тебе немає ні смаку, ні кольору, ні запаху. Тебе неможливо описати, тобою  можна насолоджуються, не знаючи, що ти таке.

Ведучий: Не можна сказати, що ти необхідна для життя. Ти саме життя.  Тобою наповнюються прозорі струмки та могутні потоки. Тебе носять просторі озера та бурхливі ріки.

Слайд3

Ведучий: Там, де зустрілися дві безмежності — неба й степу, на Миколаївщині, у Первомайську народився Микола Вінграновський,  який не міг не полюбити  рідні степові річки: Кодиму, Синюху, Південний  Буг, в яких — відчуття близькості могутнього пониззя Дніпрового й козацького Чорномор'я. 

Ведучий: Уже в ранній поезії Миколи Степановича, у 1959 році, з’являється поетична мініатюра, яка вражає поетичною концентрацією, образністю і простотою. Послухайте ці рядки. Це ж про нашу Синюху!

Слайд 4

Учень читає вірш «Сама собою річка ця тече»

Сама собою річка ця тече, маленька річечка, вузенька, мов долоня.

Ця річечка Дніпра тихенька синя доня, маленька донечка без імені іще.

Вона тече в городі в нас під кленом, і наша хата пахне їй борщем.

Цвіте над нею небо здоровенно солодкими хмаринами з дощем.

Ця річечка тече для клена і для мене, її й тоді я бачу, коли сплю.

Я річечку оцю в городі в нас під кленом як тата й маму і як мед люблю.

Слайд 5

Ведучий: Серед улюблених річок Миколи Вінграновського були не тільки рідні, найближчі: Синюха, Південний Буг, Кодима, а й  Дніпро, Десна, Дністер, Інгулець, Рось. Микола Степанович об’їздив уздовж і впоперек усю Вкраїну:від Одещини,Луганщини, Чернігівщини і аж до Прикарпаття.

Слайд6

Ведучий: Дружина Миколи Степановича, Олександра Білинкевич згадувала: «Десь із середини травня і до жовтня, і так з року в рік, у домі починалися розмови про мандри. Називати це мандрами було б неправильно, бо виїжджаючи з наметом на берег Росі чи Десни, він там і залишався. Місце для його «бази» вибиралося дуже вимогливо, з урахуванням усяких деталей, і не тільки пейзажних.

Слайд7

Ведучий: Наймилішими йому були місця на Росі, поблизу сіл: Яблунівка, Шкарівка, Трушки, а на Десні - біля Лутави, Біликів, Новобільського. В котрійсь облюбованій  місцині ставили намет, перш за все як знак чиєїсь присутності, бо сам Микола у ньому рідко перебував, а в чорному спальному мішку спав хтось із товаришів - гостей. Сам Микола спав чи лежав під деревом на вивернутому кожусі, босий, з кросівками біля кожуха».

Ведучий: Анатолій Кульчицький, композитор, провів кілька днів з  видатним поетом на Росі. Свої враження  він занотував у  книжці спогадів «212  світанків з Миколою Вінграновським».

«Уже вечоріло. В Росі купалися зорі. А Микола Степанович, примруживши очі, вдивлявся в хвилі Росі, на яких гойдаються кілька качечок, і коментує: «Яка краса. Яка неймовірна краса. Що то творить природа». І ,думаю, для нас декламував»:

Слайд8

Учень читає уривок із вірша М Вінграновського « Голубі сестри людей»

 Під темними вітрилами ночей

Сюди, сюди, на ці шовкові води,

На синій звук любові і свободи,

На синю Рось, що в снах моїх тече.

Сюди, на Рось, не ближче і не далі,

На центр серця в плинучих літах…

Ведучий : А скільки кумедних випадків траплялося під час відпочинку на улюблених річках. Ось один із них - у селі Богоявленці, на Дону з письменником - Леонідом Талалаєм.

Слайд9

(Інсценізація «На рибалці»)

Вінграновський: - Льонько, зроби мені вудочки, я рибу буду ловити. Доки ви тут наведете порядок, я щось упіймаю.

( Передають вудочку)

Леонід Талалай:-На. І не заважай. Сядь!

(  Микола ловить рибу)

Вінграновський: - В мене клює! Одчепи його, він мені всі пальці поколов , я не можу!

Леонід Талалай:- Знаєш , що, не заважай, ніколи мені відчіплювати. Ти ж бачиш, намет треба поставити, кріплення приготувати,стіл зробити.

Вінграновський: - А що ж мені робити?

Леонід Талалай: - Закидай прямо з окунем. Може щось більше візьметься.

Вінграновський: - Як візьметься?

( Микола закидає вудочку і сидить. Раптом крик)

Вінграновський:- Скоріше!

(Леонід підбігає )

Вінграновський:- Витягай!

Леонід Талалай:- Ні, ти сам тягни. Таку рибу не завжди витягають. Ти тільки слухай, що буду тобі казати. Підтягуй. Попускай, попускай».

(  Микола за допомогою друзів піймав судака)

Леонід Талалай:- Гарний судак.

Микола дивиться на судака і промовляє:- Вєліколєпно!

Леонід Талалай:- Миколо, чого ж ти не ловиш? Може ще впіймаєш?

Вінграновський:- Ні, більшої я не спіймаю, а меншої – не хочу.

Ведучий: Під час подорожей Миколі Степановичу із своїми друзями  пощастило упіймати у хвилях рік  і ляща,і сібеліуса, і щуку.

 Ось як він про такий улов писав у вірші «Щуче».

Читець читає  уривок із вірша М. Вінграновського «Щуче».

…Удар! Удар! –і колом - кумельгом

З хвоста на голову, із голови на хвилю

Летить, і котиться, і в’ється батогом

В манері рок-ен-ролівського стилю

Щучисько юне…Б’ється по дубах,

Латаття ляскає, куга кипить у муках,

Хвостом - по сонцю, хмарам - по губах,

Летить на берег реактивна щука!

Ведучий: Микола Степанович не міг нахвалитися місцями, знайденими для відпочинку на Десні. Бо й справді, вони « вєліколєпні».

 Слайд10

Ведучий: У своїй книзі «Микола Вінграновський. Степовий Сварог» Мирослав Лазарук  пише: «Десна тут робила, як казав Вінграновський, «невелике колінце» праворуч. З одного боку до самого берега підступав справжній ліс, а ще трохи далі озера-стариці-давні русла Десни,порослі лататтям,білими ліліями. Ми – на високому, метрів зо три березі. Подекуди  берег стає навколішки перед рікою, як перед принцесою, тоді вони зливаються воєдино. Вінграновський , піднесений, аж врочистий,до пізньої ночі сидить біля сварливого вогнища.

Ведучий: Іван Павлович Дзюба зварив юшку ще й на реберцях молоденького теляти Микола Степанович не міг її нахвалити. Особливо вподобав ребра, підсмажені на сковорідці - качечці з томатами, цибулею і капустою. Іван Павлович раптом згадує поезію Вінграновського  про «підчеревину» і просить його прочитати. Вона звучить у вечірній тиші над Десною»:

Читець читає вірш М. Вінграновського «Півпуда бринзи і корзина перцю»

Слайд11

Півпуда бринзи і корзина перцю,

І сірий дощик скаче в казані…

Як доведеться,то вже й доведеться

З тобою помирати тут мені.

Напечемо солодкої цибулі,

Із підчеревини нашкваримо шкварок…

Під тихий крок зорі, під води при заснулі

На цей пісок і ми вкладем свій крок.

Ми станемо тут жити і любити,

Під темним летом темних кажанів

Тут будем колисати свої діти

Й варить їм сірий дощик в казані.

Ведучий :А одного разу на Десні з поетами – мандрівниками сталося таке…

(Інсценізація « Гадюка»)

Мирослав Лазарук:- Микола Степанович лежав на надувному матраці і споглядав стишений плин Десни. Раптом я побачив, як щось досить блискуче почало повзти по ньому. Похолов від здогаду: « Гадюка!».

-Миколо Степановичу! Не ворушітьсяі, лежіть спокійно.

Автор: Довжелезна гадюка, виставивши роздвоєного язика переповзла через Миколу Степановича і, легко сковзнувши на землю,поповзла до високого деснянського берега.

Вінграновський:- Мирославе, що то було: вуж чи гадюка?

Мирослав Лазарук:-А хіба тут водяться гадюки?

Вінграновський:- Та інколи, зрідка, особливо, коли їх не чекаєш у гості.

Мирослав Лазарук:- Я був тоді глибоко переконаний: великих людей гаддя не жалить

Слайд

Ведучий: Не раз зустрічався Микола Вінграновський  із друзями саме над ріками, там вони спілкувалися, насолоджувалися сонцем і зливами, шаленими грозами. Саме там  ще глибше  можна було відчути талант Вінграновського, надзвичайно доступний і водночас заглиблений у щось надсуттєве.

Слайд12

Ведучий: Миколу Степановича хвилював екологічний стан  річок. Внаслідок « меліоративної»  програми  осушення боліт разом із річечками зникала вода. У своєму вірші «Голубі сестри людей» Микола Вінграновський  закликає бити на сполох, рятувати насамперед малі річки України:

Учень читає уривок із вірша М Вінграновського « Голубі сестри людей»

Ця річка нежива, ця річка не живе.

Вона осліплена, оскіплена навіки,

Її бояться і моря, і ріки,

Бо річка ця-погибель їх пливе.

Народжена для нас, вона убита нами.

Від Либеді лишилось лиш ім’я.

І з піднятими в смерть свою руками

Вона іде сама вже не своя.

Слайд13

Ведучий: Як і крізь поезію Т. Шевченка, так і через усю поезію Миколи Вінграновського тече Дніпро. Образ Дніпра в його ліриці має свій вимір, свій пульс:

Учень читає уривок із вірша М Вінграновського «Привіт тобі, ріко моєї» долі! ( на фоні музики « Реве та стогне Дніпр широкий»)

Привіт тобі, ріко моєї долі!

Ні я тебе не можу уявить

Без тебе, Дніпре, як і без тополі,

Що в серці моїм змалку тополиць.

Слайд14

Ведучий: Дніпро у Вінграновського - це віднайдення себе у просторі, це точні координати твоєї приналежності до землі, до краю, народу: «На срібнім березі Дніпра Слов’янська золота столице…», « Попід Дніпром. Біля чола Тараса, до моря Чорного, а  потім і під морем

На ліктях, на колінах твій поет

Повзе до тебе, чуєш,Батьківщино?!»

Ведучий: Образ Дніпра – вияв активного ставлення автора до світу, до дійсності, вияв пристрасної любові до життя, до матері-Вітчизни. З Дніпром асоціюється майбутнє України:

Клекочучий Дніпре! В якому народі,

В якому народі народжений ти?

Немеркнучий Дніпре! В якім переброді

Народ переходить в майбутні світи?...

Ведучий: Микола  Вінграновський любив Україну, свою маленьку батьківщину, свою тополю край вікна. Як бурхлива ріка протікало його життя, де він «губами хвиль пив щастя й горе, і долю свою пив без вороття».

Слайд 15

Ведучий: Та здається, 26 травня 2004 року, коли перестало битися серце Миколи Степановича,на мить перепинили свій стрімкий і сповільнений лет Дніпро і Дністер, Десна і Прут,Черемош,Рось, Південний Буг і Синюха. Бо всі вони в одну мить збагнули, що вже ніколи на їхні мальовничі береги не ступить людина, яка вміла любити їх по-справжньому.

Виконується  пісня на слова М. Вінграновського «Заспіваю твоє ім'я»

Слайд 16

Ведучий: Яка ж ріка зостанеться по ньому, Миколі Вінграновському? Мабуть, найповноводніша, найнестримніша, нарекли яку Поезією.

Ведучий: Ми приходитимемо до неї в часи найбільшої скрути і найчистішої радості,приходитимемо, щоб почерпнути із неї сили і натхнення. Бо житиме його дзвінко-срібне слово,допоки існуватиме Україна і народ.

Звучить вірш М. Вінграновського «Може бути, що мене не буде» у виконанні автора.

Може бути, що мене не буде,

Перебутній час я перебув,

Але будуть світанкові губи

Цілувати землю молоду.

І моєю літньою судьбою

На Поілля, Галич і на Степ

Карим оком,чорною бровою

Ти мене у серці понесеш.

Погойдаєш, вигойдаєш вивчиш-

І на вік, і на єдину мить-

Біля , вічна і всевишня,

Знов научиш жити і любить!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Альманах «Рось16», Чернівці  «Друк-Арт» 2016.
2. Антологія поезій та прози з Буга та Синюхи... Степове многоріччя. Харків: "РА"-"Каравела", 2001. – с. 6-50
3. Микола Вінграновський
4. Дзюба І. Духовна міра таланту. // У кн.: Микола Вінграновський. Вибрані твори. – К. Дніпро, 1986.
5. М. Лазарук «Микола Вінграновський Степовий Сварог». Харків  «Фоліо», 2009.
6. Мирослав Лазарук  «МиколаВінграновський Степовий Сварог». Харків  «Фоліо», 2017