Сценарій музично-театральної композиції "Герої не вмирають!"

Сценарій виступу учасників Конкурсу на кращий захід з національно-патріотичного виховання

(музично-театральна постановка)

Ведуча.
       

  6 квітня 2014 року невідомими озброєними бойовиками було оточене та захоплене приміщення Донецької обласної державної адміністрації.

Ведучий.
       12 квітня - поява «зелених чоловічків» у Слов'янську  та Краматорську.  Терористами захоплені державні установи та райвідділ міліції міста Слов'янськ, де був встановлений прапор Російської федерації.

Ведуча.
          13 квітня у Донецькій області почалась антитерористична операція (АТО) з метою зупинити терористів та сепаратистів. Внаслідок операції є вбиті і поранені з обох боків — українських силовиків та терористів.

          Виконуючий обов’язки  президента України Олександр Турчинов заявив 13 квітня 2014 р., що для того, щоб зупинити розгул тероризму, організованого російськими спецслужбами у східних регіонах України, Рада нацбезпеки та оборони розпочинає широкомасштабну антитерористичну операцію(АТО) із залученням Збройних Сил України.

Ведучий.
        14 квітня в місті Луганськ терористами було взято в облогу Луганську обласну раду та об'явлено про невизнання центральної влади в Україні.
   І так день за днем, день за днем…

(Звук музика)

Ведуча.
І зима не зима
і війна не війна
Назбирала смертей
як зерно на жнива.
Ведучий.

Натрусила нам сліз
мов травневим дощем
Для війни це каприз
І вона хоче ще
Ведуча.

 І відважні доньки
і найкращі з синів
Від'їжджають на Схід
у обійми війни
Ведучий.

 У обіймах зими
там де грім канонад
Кожен іншому ворог
кожен кожному брат

Ведуча.

І війна не війна
закінчились слова
І країна німа
та жива ще, жива!

(Вірш Анатолія Хромова, 93- тя ОМБр Холодний Яр)

Виходять солдати з фотографіями загиблих воїнів АТО та «долі»

Біла. У кожного своя доля. Доля… Доля…

Чорна. У кожного свій хрест. Хрест… Хрест…

Червона. У кожного свій шлях. Шлях… Шлях…

Біла. У своїх руках ми тримаємо нитки життя. Життя…

Чорна. У наших руках людські долі. Долі...

Червона. Тільки Богові і нам відомо, коли обірветься нитка. Ніхто не може змінити своєї долі.

Біла. Цей молодий юнак,  Рясков Микола Васильович,
2003 року закінчив Зіньківську школу № 1.  Мобілізований 22 серпня 2014-го, солдат, 40-й окремий мотопіхотний батальйон «Кривбас».

Загинув 13 лютого 2015-го у бою під  Дебальцевим.

Без сина лишились батьки.

Чорна. Кузьменко Віталій Михайлович.  Закінчив Зіньківську ЗОШ, потім — ПТУ, здобув професію слюсаря-ремонтника.

Проходив строкову службу в ЗС України.

    9 листопада 2014 року загинув поблизу Дебальцевого під час мінометного обстрілу.

Вдома лишилися батьки та два молодших брати-близнюки.

Червона. Мирінець Вадим Михайлович. Закінчив Полтавський технікум харчових технологій, потім пройшов строкову службу у ЗСУ.

4 серпня 2014-го мобілізований, а 20 вересня цього року загинув під час виконання бойового завдання біля міста Щастя.

Без єдиного сина лишились батьки.

Похований в селі Дейкалівка.

Біла. Яковець Роман Михайлович. Призваний за мобілізацією 2 квітня. Востаннє виходив на зв'язок із рідними 26 серпня. Загинув 29 серпня 2014-го під час виходу з Іловайського котла «зеленим коридором» на дорозі поблизу села Побєда.

Без Романа лишились батьки та дві сестри.

Червона. Матвієвський Іван Володимирович. Народився в Широкому Станично-Луганського району, згодом родина переїхала до Зінькова.

25 березня 2014-го мобілізований до ЗСУ. 3 вересня 2014-го загинув під час обстрілу з території Російської Федерації із РСЗВ «Смерч». Похований в місті Зіньків.

Чорна. Ці молоді люди могли прожити довге і щасливе життя, збудувати дім, одружитися, народити дітей, але в них інша доля. Їх  доля і мрія – вільна незалежна Україна!

 Солдат 1. За волю!

Солдат 2. За свободу!

Солдат 3. За родину!

Солдат 1. За рідну землю!

Солдат 2.  За мир!

Солдат 3. За Батьківщину!

Всі разом. За Україну!

(Танець солдат та «доль» під композицію «Воля» гурту «Без обмежень»)

Біла. Жінко, чого Ви плачете?....
Ваш син - герой...
Ви що - не бачите....
Що цей хлопчина. І он той..

Герой.

Мати.
Героєм був мені завжди...
з тих пір, коли почав іти...
з тих пір, коли сказав він "мама"...
я так раділа...так ридала...
Від щастя сльози проливала...
так, ніби знала...ніби відчувала...
я так його тримала...так оберігала...
та все ж пішов...за іншу битись маму....
мені ж залишив вічну рану...
А я дзвонила, кажу: "Сину,
іди додому, бо там гинуть..."
А він: "Неправда...тут все мирно..."
Мені від того було дивно...
І я його чекала...так чекала...
він вернеться...я вірила...я знала....
І він приїхав не колись...а нині....
виходжу я...дивлюсь...
моє дитя у домовині...

Мій син - герой...
Герої не вмирають...

( Уривки із вірша «Жінко, чого Ви плачете?....» невідомого автора, який підписався «журналіст»)

Біла. За одну секунду нитка життя обірвалася та долю близьких людей змінила.

Червона. Вони були звичайними хлопцями, а стали героями.

Чорна. Бо вони останнє віддали найдорожче – своє життя. За нас віддали, аби ми пісні за них доспівали.

Біла. Не плачте рідні, дайте поплакати Україні. Вона кожного дня помирає, як її сини і доньки.

Українець-патріот.

Вся в ранах, побоях  й величезних синцях.
Їй боляче, тяжко, та вона не кричить

Радість моя, не здавайся! Стій до кінця!
Вірю, що тяжко! Вірю, болить!
Яка ти побита, красуне моя...
Замучена, втомлена. Наче й не ти

Тіло в крові, й від горя бліда.
Благаю, Ненько моя, лиш ЖИВИ!

Тримайся, будь сильною! Мамо, не плач!
Твої сльози тяжчі за весь інший біль.

Знаю, я винний! Благаю, пробач!
Та мені без тебе нікуди йти.
Бинтуємо рани твої, та дарма.
До дірок знову їх розривають кати

Для них святим раєм здасться пітьма,

коли побачать, на що здатні твої дочки й сини.

Знаю, біль тобі ніяк не мине,
адже скільки тіл поклали за волю
твої діти. Життя - несправедливе й складні.
Життя повне радості й величезного горя.

Вся в ранах, побоях  й величезних синцях.
Тобі боляче, тяжко, та вона не кричить

Україно, живи! Україно, вставай!

Україно, ненько моя, не мовчи!!!

(Поезія  Зоряни Макаренко)

 Виходять всі учасники.

Всі. Герої не вмирають!!!