Сценарій «Ні! Я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає…» (до 155-річчя від дня народження Лесі Українки)

Учитель української мови і літератури

Петрокорбівської філії

Верблюзького ліцею

Кам'янецької селищної ради

Кропивницького району

Кіровоградської області

Ярощук Ганна Борисівна

 

«Ні! Я жива, я буду вічно жити!

        Я в серці маю те, що не вмирає…»

(до 155-річчя від дня народження Лесі Українки)

 

Мета. Розкрити перед учнями неповторний світ Лесі Українки, її життєве кредо; підкреслити незбориму її жагу до волі, краси; виховувати в учнів прекрасні людські риси; почуття любові до рідної землі.

Обладнання. Портрет Лесі Українки, світлини її та батьків, друзів, музею-садиби в с. Колодяжне Ковельського району, музичні записи, книжкова виставка творів Лесі Українки.

 

Учитель. Будь-яка людина щоденно пише свою "книгу життя". І важливо, щоб кожна сторінка була виписана добрими ділами, щирими почуттями, впевненими кроками до гідної мети. Написана прекрасними чорнилами ця "книга" житиме в душах людей.

Учень. Справді, потрібно пройти свій шлях так, щоб залишившись у пам’яті народній, запалити вогонь незалежності, відданості, добра, поваги в інших. Нам відомі імена багатьох людей, що з гідністю пройшли шлях від народження до визнання. Серед таких і Леся Українка.

Учениця.  Тож перелистаймо книгу її життя. Адже безсмертна іскра Прометея запала глибоко в її серці і розгорілася ясним вогнем. І від­блиском цього вогню світ пізнав творіння української поетеси, пройняті філософськими роздумами про людину очікуваного майбуття, сповнені незримої сили заперечення зла і утвердження влади добра та честі, справедливості та рівності.

 

               Сторінка "На шлях я вийшла ранньою весною".

Учениця (Леся Українка).

На шлях я вийшла ранньою весною І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрівся на шляху зо мною,

То я щирим серденьком вітала:

"Самій не довго збитися з путі,

Та трудно з неї збитись у гурті... "

Коли я погляд свій на небо зводжу, - Нових зірок на йому не шукаю,

Я там братерство, рівність, волю гожу Крізь чарівні хмари вглядіти бажаю, - Тих три величні золоті зорі,

Що людям сяють безліч літ вгорі...

Чи тільки терни на шляху знайду,

Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

Чи до мети я певної дійду,

Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, - Бажаю так скінчити я свій шлях!

Як починала: з співом на вустах!

Леся Українка. «Мій шлях», 1890 р.

 

Учень. Леся Українка народилася та зростала в інтелігентному середовищі родин Косачів і Драгоманових, у яких завжди жили волелюбні традиції. Дівчина ще змалку була вільною від релігійних забобонів, могла критично ставитися до біблійних легенд та оповідей, давати власну, незалежну оцінку почутому, побаченому та прочитаному.

Учениця. Із всіх шістьох дітей Леся найбільше була схожа на батька і вродою, і вдачею... Вони обоє були лагідні та добрі безмежно, надзвичайно стримані, терплячі та витримані, з виключною силою волі. Вони на диво високо цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини...

Учениця (Леся Українка). Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

"Що болить?"- мене питали,

Але я не признавалась —

Я була малою горда, —

Щоб не плакать, я сміялась.

Леся Українка, «Як дитиною бувало...», 1897р.

 

Учень. Леся була дуже обдарованою дитиною. їй було всього 13 років, коли мати, вибравши їй яскравий псевдонім, зважилась опублікувати під ним перші її дитячі твори "Конвалія" і "Сафо" в галицькому журналі "Зоря" (1884 р.), ще кілька поезій 1887 р. було вміщено у Львівському жіночому альманасі "Перший вінок".

Учениця. Мала Леся гарно малювала, грала на фортепіано. Але пізніше, у одному із своїх листів вона писала: "...з мене був би кращий музикант, ніж поет, але натура утяла мені жарт".

Учень. Цей "жарт" - туберкульоз кісток і спричинена ним операція руки, через що мусила покинути заняття музикою. Болючим було прощання з інструментом, якому повіряла свої радощі і смуток.

(Звучить музичний запис).

 

 

 

Учениця (Леся Українка).

Коли я смуток свій на струни клала,

З'являлась ціла зграя красних мрій,

Веселкою моя надія грала,

Далеко линув думок легкий рій.

Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою...

Прощай же, давній, любий друже мій!

Леся Українка. «До мого фортепіано», 1890р.

Учениця. Хвороба підточувала здоров'я. І хоч Леся не закінчила жодного навчального закладу, вона належала до найосвіченіших людей свого часу: вона проявляла великий інтерес до різних галузей знань, головним чином до літератури, мистецтва, історії, географії, іноземних мов, оволоділа німецькою, французькою, грецькою, латинською, англійською, італійською, польською, болгарською та іспанською мовами.

Учень. М. Павлик у своїх спогадах (1891 р., коли Лесі виповнилось 20 років) так писав: "Леся так просто ошоломила мене своїм образуванням. Я думав, що вона тільки в крузі своїх поезій, аж воно далеко не так. На свій вік це геніальна жінка".

 

                  Сторінка "Хто вам сказав, що я слабка"

Учениця (Леся Українка)."Хто вам сказав, що я слабка,

                                                 Що я корюся долі?

                                                 Хіба тремтить моя рука.

                                                Чи пісня й думка кволі? "

Учень. "Леся Українка була борцем, бійцем, воїном, що начертала на своєму щиті слова: "Умру — не здамся», і проголосила серед стогонів і зойків різного роду нитиків "Contra spem spero" («Без надії сподіваюсь!»)», - так писав про поетесу М. Рильський у своїй статті "Проблеми художнього перекладу" 1953 року.

Учениця (Леся Українка).

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім, сухім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі.

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть - і настане Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем 'яную                   Буду камінь важкий підіймать                І, несучи вагу ту страшную.

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну          Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей.

Так! Я буду крізь сльози  сміятись,                                             Серед лиха співати пісні.

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

                 Леся Українка. "Сопtrа spem sреrо" 1890р.

  

Учень. Хіба не вимальовується в цій поезії живий, героїчний людський характер, хоча вірш наскрізь ліричний і в ньому немає не яскравої портретної характеристики героя, ні якихось конкретних подій і вчинків. Вся увага автора зосереджена на внутрішньому світі, на думках, почуттях, переживаннях людини, що переборює хворобу і настрої суму, зневір'я, мріє про боротьбу й щастя.

Учениця. Не так склалося життя нашої поетеси, щоб вона могла зовсім відігнати сумні думи! Навпаки, чим глибше входять ті думи в життя, тим сумніші робляться вони, але серце Лесі Українки від них уже не відвертається, і не м'якне, не піддається песимізмові. Бона помалу доходить до того, що може виспівувати найтяжчі розпачливі ридання і тим співом не будити в серцях розпуки та зневіри, бо в самої в душі горить могуче полум'я любові до людей, до рідного краю і широких людських ідеалів, ясніє сильна віра в кращу будущину.

Учениця (Леся Українка).

Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки,

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло —

Зелений шум, веселая луна,

Співало все, сміялось і бриніло,

А я лежала хвора й самотна.

Я думала: "Весна,для всіх настала. Дарунки всім несе вона, ясна,

Для мене тільки дару не придбала, Мене забула радісна весна.

Ні, не забула! У вікно до мене Заглянули від яблуні гілки,

Замиготіло листячко зелене, Посипались білесенькі квітки. Прилинув вітер, і в тісній хатині Він про весняну волю заспівав,

А з ним прилинули пісні пташині,

І любий гай свій відгук з ним прислав. Моя душа ніколи не забуде

Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,

Як та була, що за вікном цвіла.

                 Леся Українка. "Була весна" 1894р.

 

Учень. Життя краяло поетесу глибоко і дошкульно. Калинова Лесина сопілка ридала "потоками сліз нестриманих, раптових, що рвались з глибини самого серця". Та вона вміла стримувати "хвилю ридання гарячу", стискати серце лещатами залізної волі і в палких мріях творити бойову пісню. Це був дужий месник, сповнений гніву і ненависті.

 

    Учениця (Леся Українка).

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту.

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою...

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Леся Українка. «Слово, чому ти не твердая криця...», 1896р.

   Учениця. "Життя самої Лесі Українки є зразком мужності. Таку силу духу ми знали в засланого солдата Тараса Шевченка, у розбитого паралічем І. Франка…", - писав О. Білецький 1951 р.

 

 

 

 

 

Сторінка "Хотіла я тебе, мов плющ, обняти..."

Учень. Леся Українка належить до тих рідкісних творців, повсякденне життя яких, стосунки з людьми і поведінка не обезславили (бодай найменшою вірою) їхнього чесного імені. Вона жила красиво і самозречено, як і творила.

Учениця. По-різному складаються письменницькі долі, як і взагалі людські. Лесина ж доля була незвичайна. Щедро обдарована талантом, наділена ніжним чуттєвим серцем, сповнена палкої любові до людей, поетеса зазнала і великого горя.

(Звучить музичний запис: Бетховен, «Місячна соната»).

Учениця. Вони зустрілися уперше в Києві, але познайомилися лише у 1897 році. Вона - Леся Українка, він - Сергій Мержинський. Уже через рік Сергій приїжджає в Зелений Гай (Полтавщина) до Лесі. їх пов'язують теплі стосунки, що поступово переростають у кохання.

У 1900 році Леся відвідує у Мінську Мержинського, а у січні 1901 року приїздить сюди ж доглядати тяжко хворого коханого, який помирає 3 березня 1901 року.

(Міні-інсценування: Леся Українка зустрічається із Сергієм Мержинським, вони прогулюються).

Коли дивлюсь глибоко в любі очі,

В душі цвітуть якісь квітки урочі,

В душі квітки і зорі золотії,

А на устах слова, але не тії,

Усе не ті, що мріються мені,

Коли вночі лежу я у півсні.

Либонь, тих слів немає в жодній мові,

Та цілий світ живе у кожнім слові,

І плачу я п сміють, тремчу і мрію,

Та вголос слів тих вимовить не вмію...                    Нижній ряд : Олена Пчілка, Леся                                                                                            

                                                                                                   Українка, С.К.Мержинський. 

(Леся та Сергій розходяться у різні боки. Леся прогулюється сама).

Якби мені достати струн живих,

Якби той хист мені, щоб грать на них,

Потужну пісню я б на струнах грала.

Нехай би скарби всі вона зібрала,

Ті скарби, що лежать в душі на дні,

Ті скарби, що й для мене таємні,

Та мріється, що так вони коштовні,

Як ті слова, що вголос невимовні.

(Леся підходить до застеленого скатертиною столу, сідає, уважно дивиться на квітку (колись подаровану Сергієм), потім починає писати).

Якби я всіми барвами владала,

То я б на барву барву накладала.

  І малювала б щирим самоцвітом,

Отак, як сонечко пречисте літом,

Домовили б проречистії руки,

Чого домовить не здолали гуки,

І знав би ти, що є в душі моїй...

Ох, барв і струн, і слів бракує їй...

І те, що в ній цвіте весною таємною,

Либонь, умре, загине враз зо мною.

Тифліс, 1904 р.

Учениця. Чи була Леся щасливою? Була! Бо доля подарувала їй кохання, а не кожен у житті має цей дарунок долі.

 Учень. Свою долю Леся Українка зв'язала із Климентом Квіткою… Якось у листопаді 1898 року Леся читала своє оповідання «Над морем» на зібранні літературно-артистичного гуртка Київського університету. Там вона познайомилася із 18-літнім першокурсником Климентом Квіткою. Вони мали велике спільне захоплення – український фольклор. Улітку 1901 року Климент Квітка їде разом із Лесею Українкою у подорож Буковиною. Поступово у них виникають стосунки. 7 серпня 1907 року Леся Українка і Климент Квітка офіційно оформили шлюб, а через два тижні разом вирушили до Криму, де Квітка отримав посаду в суді. Ця робота забирала у нього багато сил, але не давала достатньо грошей для нормального життя. Через нервове і фізичне перенапруження Климент і сам захворів на туберкульоз. Але приклад Лесі надихав його, і Квітка робив усе, щоб урятувати їх обох. 

 

                Сторінка «Довго щирими сими словами                                                                              

                                    до людей промовлятиму я...»

Учитель. Леся Українка прожила хоч і коротке, проте надзвичайно цікаве життя - життя сповнене любові, добра, сили волі, мужності і краси. Тому недаремно її твори користувалися і користуються надзвичайною популярністю. Вона добре знана не лише у нашій країні, але й за кордоном.

       По собі Леся Українка залишила вражаючі поетичні поеми, прозові твори, понад 270 віршів, публіцистичні статті, а також неперевершені переклади світової класики.

 Драма-феєрія «Лісова пісня» - шедевр української і світової літератури, драматургії. Розповідаючи у «Лісовій пісні» сумну історію кохання, Леся Українка дивовижно точно та вишукано передала глибину вічного протистояння між світлим і темним у людському єстві, прірву між красою природи, неповторністю душі, здатної її відчувати, і потворністю обмеженості та жадібності. У цей твір Леся Українка вклала усе своє дитинне зачудування світом, свій пошук спорідненої душі, увесь свій життєвий досвід, енциклопедичні знання і непересічний багатогранний талант.

       Уперше  «Лісову пісню» поставлено її на сцені у 1918 році. Окремим виданням драма вийшла в січні 1914 року. Вона пережила багато постановок, видань та декілька екранізацій.

      Це фільм 1961 року. У  фільмі «Лісова пісня» 1981року в образі дядька Лева з’являється відомий український актор  Іван Миколайчук. Мабуть, це найвдаліша на сьогодні екранізація твору та зразок українського поетичного кіно.
       У 2023 році на широкі екрани виходить анімаційний фільм «Мавка. Лісова пісня». Озвучили героїв анімації відомі українські зірки, зокрема Олена Кравець, Сергій Притула, Михайло Хома (Dzidzio), Олег Скрипка, Катерина Осадча, Олег «Фагот» Михайлюта, Наталка Сумська, Ніна Матвієнко та інші.

Пісню «Мова вітру» до фільму записали Артем Пивоваров та Христина Соловій. Пивоваров озвучив Лукаша. Мавку озвучила акторка Наталка Денисенко, а прима-балерина Національної опери України Катерина Кухар наділила Мавку пластикою. Також у ролі самих себе діють та співають музиканти з «Дахи Брахи».

А у 2025 році львівська Опера презентувала балет «Мавка» на музику Вікторії Польової.

Пропоную вам інсценізацію уривка з поеми "Лісова пісня " у виконанні наших учнів.

                 Інсценізація уривка з поеми "Лісова пісня "

                                                                                          

Учитель. Ми перегорнули деякі сторінки книги життя видатної української поетеси. І сьогодні звертаємося до Лесі Українки: «Твій голос в пісні нашій, в нашому житті, Твоя зоря цвіте над рідним краєм, Так! Ти жива! Ти будеш вічно жити! Ти в серці маєш те, що не вмирає» (В. Гей).