Сценарій огляду – конкурсу художньої самодіяльності « Любарському професійному ліцею - 55».

Любарський професійний ліцей

Сценарій огляду – конкурсу художньої самодіяльності

« Любарському професійному ліцею - 55».

 

(Під класичну мелодію лунає вірш «Любарський професійний ліцей»)

Декламує Ющенко Г.О.

 

Дві п’ятірки на обрії долі!

Дві п’ятірки  - оце ювілей!

Тож заглибивши крок свій і подих,

Зустрічає його наш ліцей.

 

Осінь – щедра пора і багата,

І в ліцеї ужинок теж є.

Ми вшановуєм з успіхом свято,

Бо воно і твоє, і моє.

 

В книзі долі сторінки гортаєм:

Скільки тут визначних є імен!

Ми їх, звісно, завжди пам’ятаєм,

І історію – день у день.

 

Півстоліття вже майже у праці,

Знає ж бо, що життя – це рух

Впевнений, що усе йому вдасться

Володимир Григорович Денисюк

 

Ветерани в навчанні професій,

Іх здобутки у праці – втішні

Ми шануємо вас (скажем чесно)

Суханіцький і Нікулішин

 

Скільки років у царстві цифр!

Скільки звітів складних вами здані.

Ми пишаємось вашим терпінням,

Грибенюк Марія Іванівна!

 

На повагу найвищого подіуму,

І на оплески наших рук

Заслужила Орися Мефодіївна

 Микола Самолюк і Тетяна  Шевчук

 

Він не мислить себе без ліцею,

Він не любить в роботі затишшя

Скільки років у праці щоденній

Наш директор й колега – Гнатишин

 

Всім вам – шана й низький уклін

І за мудрість і за терпіння

Хай життя Ваше, наче дзвін,

Озивається в поколіннях

 

Хай ужинок достойний Вам

Буде завжди врожайна нива!

Шана вашим плідним думкам,

Що Людей із дітей зростили!

 

З святом із ювілеєм вас!

Сійте добре, розумне, вічне!

Хай зупиниться в долі час –

Дочекайтеся іще й сторіччя!

 

 

 

(Звучать фанфари, виходять ведучі на середину сцени)

 

Ведуча 1: У Любарі над рікою

Училище славне є.

Кадри робітничі

Воно на Любарщині кує.

 

 

Ведуча 2: Дім. що чекає завжди гостей,

Де творчість й неспокій панує

Це наш Любарський професійний ліцей.

55-ту річницю святкує.

 

Ведуча 1: Вітаємо в Храмі Науки усіх !

Лунає хай в ньому щасливий ваш сміх !

Знання здобувайте, ростіть професійно,

І будьте здорові завжди й енергійні!

 

 

Ведуча 2: Ви – гідне поповнення року нового,

Це вам наше свято натхненно стрічать,

Пройшли ми щасливу і плідну дорогу,-

Ліцею – вже П’ЯТДЕСЯТ П’ЯТЬ!

 

 

Ведуча 1: Запрошуєм щиро навчатись відмінно,

Бо в цьому є сила Вкраїни і міць

Її ви шануйте в нелегку годину,

В майбутнє упевнено йдіть!

 

Пісня у виконанні В.М. Одончука «Наш прекрасний ліцей»

(на сцену виходять  Козаков Діма і  Бернацька Настя в українському вбранні)

 

Хлопець: З хлібом у нас зустрічають гостей

Хліб завжди цвіте в короваї

І кращих немає у світі вістей

Ніж хліб уродився у рідному краї

 

Дівчина : Хлібом –сіллю вас вітаємо

І здоров’я вам бажаємо

Під веселий спів дзвінкий

Шлемо Вам уклін низький!

 

(Вручають коровай, звучить уривок пісні про коровай)

 

пісня О.Матвієнко «Вітальна»

 

 

Ведуча 2: Скільки всього сплелося до купи: минуле, сучасне, майбутнє…

Ведуча 1:Поважна дата,55 років,яка надихнула нас вирушити у своєрідну мандрівку крізь час…

Ведуча 2: крізь події, імена та долі…

Ведуча 1:... крізь минуле…

Ведуча 2:.. і сучасне…

Ведуча 1: ..і майбутнє…

Ведуча 2: Отож, вирушаймо!

Ведуча 1: Наш навчальний заклад розпочинає свою історію з 1 жовтня 1963 року як Любарське училище механізації сільського господарства. Навчання розпочали 5 груп. Згодом  - сільПТУ №7, потім – СПТУ№37, ПТУ - №37. Нині це – Любарський професійний ліцей, приміщення якого височіє над мальовничими берегами річки Случ і має свою древню та таємничу історію.

Ведуча 2: Так, історія нашого навчального закладу надзвичайно цікава та символічна. Адже розташований він на території Георгіївського Василіанського монастиря, заснованого у 1616 році. До наших днів збереглося лише два корпуси – це так звана «тепла церква» та дві келії. Перший корпус визнано пам’яткою архітектури 18 –го століття, яка входить до Державного реєстру національного культурного надбання та має охоронний номер.

Ведуча1:Визначною сторінкою в історії монастиря стала діяльність школи, заснованої 1797 року, яка за кількістю учнів конкурувала зі столичними гімназіями. В ній навчалося до 500 дітей. При монастирі діяла величезна бібліотека з фондом 17 тисяч книг та був ботанічний сад з рідкісною колекцією дерев. Все це 1831 року було закрито, зруйновано і пізніше у приміщенні починає діяти православний Свято – Георгіївський чоловічий монастир, а згодом  - жіночий.

Ведуча 2: На початку 20 –століття в стінах монастиря було створено дитячий будинок  подібний до колонії Макаренка. Після війни тут були розташовані всі районні установи. І ось уже півстоліття у цьому храмі науки здобувають свою освіту та  професію ті, хто мріє поповнити лави професіоналів – робітників.

Ведуча 1:Крокуючи таємничими коридорами старого корпусу, гостро відчуваєш дух історії, який нині тісно переплітається з досягненнями сьогодення. Як же нам не гордитися нашим ліцеєм?

Хор пісня « Україно – молитва моя!»

 

Ведуча 1: Отож, з того пам’ятного дня, коли стіни колишнього монастиря перетворилися на приміщення навчального закладу і в ньому задзвеніли дитячі голоси – минуло 55 років. Здається, це не так вже й багато. Але якщо порахувати, то за цей час для нашої рідної України було підготовлено тисячі кваліфікованих робітників, фахівців, які закінчивши ліцей, своєю працею зміцнюють економіку нашої держави, примножують її здобутки.

Ведуча 2: На ниві нашого навчального закладу виростали й виростають механізатори сільськогосподарського виробництва, водії, електрогазозварники, плодоовочівники – продавці, оператори комп’ютерного набору, спеціалісти бухгалтерського обліку. В нашому ліцеї навчається творча молодь,талановиті хлопці і дівчата, які мають стати справжніми фахівцями. Бо саме  в нас закладаються основи для виховання у молоді таких важливих рис, як відповідальність, наполегливість у досягненні мети, любов до професії та оволодіння її секретами. А які ж талановиті наші діти! Вони віршують і співають, малюють і танцюють, вишивають нитками і бісером, перемагають на спортивних змаганнях та конкурсах професійної майстерності. І сьогодні вони вітають вас піснями.

 

Пісня «Україна» виконує Діана Поліщук, Оля Кульбовська, Мирослава Кравченко

 

Ведуча 2:Хтось мудрий сказав: історію творять люди. Тож історія нашого ліцею  - то люди, які стояли на початку його створення, які своє життя присвятили йому, які навіть на заслуженому відпочинку цікавляться його подіями. Це – я б сказала, стовпи історії, на яких тримається наш навчальний заклад. Кожен з них працював у свій час, займав своє місце у механізації, але всі разом вони вершили велику справу виховання і навчання.

Ведуча 1:Не можемо не згадати сьогодні імена Карплюка Бориса Петровича, який 47 років, тобто більшу частину свого життя віддав роботі з молоддю, трішечки менше 46 років – такий трудовий стаж Кузьмінського Івана Івановича, більше 40-а років життя присвятив училищю заступник директора з навчально – виховної роботи Олійник Павло Іванович, а також більше 20 років  присвятили вихованню і навчанню підростаючого покоління:

-         Комашня Микола Петрович

-         Будім Наталія Григорівна

-         Шарафан Петро Михайлович

-         Піскановський Борис Андрійович

-         Шидловський Анатолій Станіславович

-         Герасимчук Володимир Прокопович

-         Колос катерина Дмитрівна

-         Дуднік Раїса Степанівна

-         Дуднік Сергій Федорович

-         Буров Анатолій Іванович

-         Янко Василь Дмитрович

-         Карпенко Петро Андрійович

-         Боровик Сергій Сергійович

-         Юрик Наталія Іванівна

-         Ковальчук Василь Степанович

-         Курієць Олександр Іванович

-         Біленький Констянтин Васильович

-         Хомишин Михайло Якович

-         Олійник Ольга Федорівна

-         Сикало Любов Микитівна

-         Кришталь Наталія Мирославівна

-         Хомишин Михайло Якович

Деяких з них вже немає сьогодні з нами…

 

Пісня «Думи мої» С.Рябін

 

Ведуча 1: Скільки сил, скільки любові віддає навчальному закладу директор. Це керманич, який веде за собою, це людина, яка дбає про своїх педагогів і учнів. Сьогодні ми хочемо згадати і привітати всіх людей в чиїх біографіях рядки «Працював директором Любарського професійного ліцею».

Ведуча 2:Першим директором Любарського училища механізації сільського господарства був Григорій Семенович Долиненко. Він робив все, аби учні та педагоги відчували себе єдиною дружньою родиною у тяжкі та складні часи становлення закладу.

Ведуча 1: Григорій Семенович вмів дібрати ключик до людських сердець, як ніхто інший підтримати, зрозуміти, окрилити, надихнути.

Ведуча 2: Після Долиненка Григорія Семеновича директорами працювали Герасимчук Степан Іванович, Грибенюк Михайло Степанович. Окрему сторінку в історії нашого навчального закладу займає ім’я Володимира Федоровича Нехая. Більше 20 років він очолював колектив, був не просто директором, а й вчителем для своїх колег. Вміння триматися гідно вивищувало його серед інших керівників, а розуміння дитячої психології наближало до учнівського середовища. Все це  разом дало йому шанс упродовж довгого періоду часу користуватися авторитетом у колективі.

Ведуча 1: Наш нинішній директор – Гнатишин Василь Васильович, який очолює колектив з 1999 року і по сьогодні, родом теж з профтехосвіти. Він навчався у нашому училищі, був його комсоргом, тому добре володіє ситуацією в колективі. Багатий досвід державної роботи, володіння новими формами і методами сільськогосподарського виробництва, педагогічний хист, постійні пошуки та відкриття – таким став стиль роботи директора ліцею.

Ведуча 2: За словами педагогічного колективу він надзвичайно мудрий і людяний, вміє вислухати, порадити, допомогти, завжди йде назустріч колективу. За його керівництва зроблено ремонт у всіх навчальних кабінетах, побудована котельня для автономного опалення, збільшено кількість навчальних груп, налагоджуються зв’язки з великими сільськогосподарськими підприємствами, впроваджується дуальна форма навчання та елементи інклюзивної освіти.

Ведуча 1: Кожний день  Василя Васильовича розписаний по хвилинах – але без виховної бесіди чи просто батьківського напуття учням ліцею не обходиться жодного дня. Для усіх наших керманичів звучить наступний музичний комплімент.

Жіночий квартет. Пісня «Хлочці кучеряві»

 

Ведуча 2:Так уже склалося  протягом 55-ти років, що в історії нашого закладу утворилися династії, коли діти, а потім і онуки продовжують справу своїх батьків. дідусів та бабусь.

Ведуча 1: Працював майстром виробничого навчання і син нашого директора Гнатишин Володимир Васильович, працює нині і донька Клочан Лариса Василівна та невістка Олена Вікторівна, навчався внук Роман.

Ведуча 2:Це і  наш головний бухгалтер, Марія Іванівна Грибенюк, яка теж присвятила все своє життя ліцею. ЇЇ чоловік та двоє синів тут здобули професію, один із них певний час трудився в училищі. Нині невістка Люба Юріївна, до речі також наша випускниця, радує учнів смачними обідами.

Ведуча 1: Долі трьох родин Шидлівських пов’язані з підготовкою кадрів для сільськогосподарського виробництва.

Ведуча 2:Подружжя Олійників Павло Іванович та Ольга Федорівна трудилося довгий час в навчальному закладі, а нині їх донька Оксана Павлівна продовжує справу батьків.

Ведуча 1:Також дідусь і бабуся Дудніка Ярослава Володимировича – Дуднік Сергій Федорович та Курдя Раїса Степанівна внесли свій вклад в становлення навчального закладу.

Ведуча 2: Любарський професійний ліцей – це благодатне місце, намолене та благословенне, тому багато хто з працівників та учнів зустріли тут свою долю і продовжують працювати уже сім’ями та родинами. Це і подружжя Трохимчуків, Суханіцьких, Дукмасів, Гадомських…Також зустріли у цих стінах своє кохання Мясніков Іван Володимирович, Одончук Володимир Миколайович, Креничко Петро Петрович….

Ведуча 1:Здавалося б, що єднає  ці покоління окрім родинного зв’язку?А єднає їх прагнення служити справі своєї долі, писати все нові й нові сторінки історії нашого закладу.

­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­Пісня «Родина» виконує Поліщук Д.

 

Ведуча 2:Так,дійсно. Наш навчальний заклад став першим життєвим інститутом для багатьох керівників, шанованих нині людей. Училище дало їм той гарт, який згодом допоміг знайти своє місце в житті. Вони не почервоніють від того, що розпочали свій трудовий шлях в сіль ПТУ. Бо довели,що саме завдяки цій школі стали мудрими, відповідальними і добрими людьми. Свій талант людяності започаткували в ліцеї нині вже покійний Іван Степанович Рудий, Ігор Іванович Замега, Василь Васильович Юрик, Микола Петрович Гаюк, Ігор Петрович Кучер…І таких людей є ще багато. Вони – це складова історії нашого навчального закладу.

Ведуча 1: Вітайте наш чоловічий ансамбль!

 

Чоловічий ансамбль. Пісня «Була колись дівчина»

 

Ведуча 1:Усяким людям різні дари:

Одному ясний, сильний ум,

що не знаходить в світі пари;

другому – рій крилатих дум,

що, мов орли, летять за хмари

Ще  іншим -  руки золоті,

що очі бачать – руки вдіють.

який же дар дістали ті,

що так дітей учити вміють?

Мені здається, в скарбі тім

найбільш любові стало ім.

 

Ведуча2: Ці сторінки безсмертного світоча думки Івана Франка ми присвячуємо усім тим, хто обрав професію на все життя і не зрадив їй. Замислююсь:а справді, який він, вчитель профтехосвіти? Як виглядає? Куди прошкує?Про що мріє?І одразу знаходжу відповідь: це збірний портрет усіх, хто протягом півстоліття плекав освітянську ниву, з Любов’ю засівав її і терпляче чекав на ужинок.

Ведуча 1:В цьому портреті – багато рис, є багато чого від багато кого…Важливіше те, що кожен знайде часточку себе у тому величному портреті Вчителя з великої літери. Дуже хотілося б, щоб час минав, а до портрету додавались все нові і нові риси. А історія нашого ліцею збагачувалася б новими іменами.

Ведуча 2:У нашому житті трапляються печалі і радощі, але у будь – яку хвилину чарівна мелодія, гарна пісня об’єднує нас, надихає на спогади та мрії.

 

Жіночий квартет «Ой у полі криниченька»

 

Ведуча 2: Відомий факт:хто від душі сміється

                 Для того зайві ліки й лікарі

                Відтак, ми ліцеїсти, як ведеться

               На вахті від зорі і до зорі

Ведуча 1:Хто добре й чесно працювати вміє

                Тому і посміхатися не гріх

               Нехай же сміх ніколи не старіє

              Нехай живе здоровий й щирий сміх.

 

Сценка

(Учасники:Б.Трубій, А.Бернацька, К.Ніколайчук, В.Тимощук, Д.Козаков, С.Грондівський)

 

Чоловік хитаючись, іде до столу. Співає:

-         Сам п’ю,сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю…

От бісова жінка, так хату розхитала, що в двері втрапити не можу. Т-п-р-р-р-у! Стоять! Ох! (сідає біля столу)Нарешті моя хата, нарешті моя дома. (Ставить на стіл пляшку самогону)

Ото добре, що Параски дома немає. А то ж у моєї Параски нюх, як у скаженої собаки. Ну де пляшку не сховаю,  знайде. Вже одного разу сховав під квочку з яйцями – знайшла бісова баба! А вдруге під ковдру сховав, під її матрац – і там унюхала. А вже третього разу у гній коло хліва закопав – і там чортова баба знайшла. Ну я вам не дурний!Куди ж то мені сховати цю пляшку? Охо- хо-хо… Чобіт у мене є…Тут вже не внюхає.(Здіймає чобота, ховає в нього пляшку та засовує його під стіл)

Сховаю та ляжу спати, аби вона до мене не чіплялася.

Лягає спати на лавці, вкривається свиткою, щось мугикає під ніс. Хропе. Заходить жінка. ставить пироги на стіл. співає.

Ж.-Ой, зацвіла ружа край вікна,

Ой, зацвіла ружа край вікна,

Мала я мужа пияка….

(Чоловік з просоння:)

Ч.- Ой, ах!Хто? Куди? Рятуйте!

Ж.-Ти якого біса кричиш, мов навіжений?!Клята твоя печінка!

Ч.- Таке мені,жінко, наснилося, ну таке наснилося, ну мені страхіття наснилося, що страшно й казати….

Ж.-Що ж тобі таке страшне з перепою наснилося?

Ч.- На наснилося, що я женюся другий раз та знов з тобою!

Ж.-Та тьху на тебе!

Ч.- Свят-свят-свят…

Ж.-А ти скажи мені, голубе сизий, де то ти був, що тільки – но по цій порі додому дійшов?

Ч.- А я рано прийшов!

Ж.- Ха!Рано!Де напився?За що пив?Га?

Ч.-О, а я думав то ковдра, а то мій піджак(одягається). Та не пив я, не пив!

Ж.-Грошей не було…Де взяв?Я вчора всі кишені тобі провірила – не було ні копієчки!Ану вивертай кишені!

Ч.- Та нема в мене нічого!Ти ж мені кишені повирізала, де вони в мене, ті кишені?

Ж.- А ти скажи мені, голубе сизий, де то подівся наш зозулястий півень?Поки ти вдома був,то й півень ходив та виспівував! А як ти з двору драла, той півень пропав!,

Ч.- Та хто ж його знає, куди він подівся? Може,залетів куди?Я те, в кума був! А півень то ж на зиму ,та в теплі краї подався!

Ж.-У вирій , кажеш?Півень?Полетів?А трястя б тебе взяла у собачій матері,дивися, аби т разом з кумом у теплі краї не забрався, слідочком за півнем, або на сєвєр, або на юг! А почекай же, та чого ти зраночку трохи босий, трохи взутий? На одне ногу?

(Чоловік переховує чобот з-під столу під пахву)

Ч.- Та я те-є, та я спав, не встиг узутися!

Ж.-Ага,напилося та не здужав і роззутися, як спати вклався! (нюхає повітря) Ага!Свіженька! Точно є!Кажи, де сховав?

Ч.- Та нема в мене нічого!

Ж.-А це що в тебе таке?(вихопила чобота, витягає самогон)

І-і-і-і-і…У вирій кажеш? Півень? А це за що куплено?Ти мене ще дурити будеш? (Б’є чоловіка, той тікає круг столу)

Ч.- Ай, Палазю,ой, Палазю!Ти щоб знала, як будеш мої кишені провіряти, той гусак у теплі краї помандрує і коза в ліс піде! Отак, жінко! (тікає зі сцени)

До Палажки підходять дві жінки.

Ж.1-Ой, здраствуйте, Григорівна!

П.- Здоровенькі були!

Ж.2-Куди це ваш Петро побіг?

П.- Та нехай біжить п’янюга!

Ж.1-А як не повернеться, десь пропаде?

П.- Та де він в біса дінеться?Приповзе до вечора!Толку з нього.

Ж.1-А от, мій сусіда – хазяїн. Чотирьох корів має, свиней добрий десяток. Хазяїн,ой хазяїн….А копійку згубив, то третій день шукає!Так і не знайшов. Вчора жінка його жалілася. Всю хату,каже, догори ногами перевернув, все поперекидав, клуню перетрусив, не їсть і не спить – усе ту кляту копійку шукає!

П.- Золоту мабуть!

Ж.1- Та ні. Звичайну. Казала вона, що кожного дня перераховує і перераховує копій очку до копій очки. А грошей у нього багато! Ой багато! А тут однієї н вистачає, то біда, шукає, аж коліна позбивав!

Ж.2- Та що та копійка тепер важить!Колись було можна пачку сірників купити. А тепер?

Ж.1-Гроші у нього мають щот. От!

П.- За те він хазяїн, а н п’яниця!

Ж.2-Дивіться Палажко, ваш кум Микола, кум Василь ідуть.

П.- Доброго дня, куми!

Ж.1- Підходьте, підходьте до нас.

Кум1 –Добрий день, жіночки!

П.- Де це ви ходили, дорогі мої куми?А Де це мій Петро був?

Кум1-Та ми по селі ходили!Думали, може де яку новину почуємо?

Кум2- А Петра, так, по дорозі зустріли.

П.- Ну й почули? Хоч щось почули?

Кум2- Та хіба за тим народом почуєш?

Кум1-Далеко стояли тай нічого не чули!Але про цю новину усе село говорить!

П.- Та про що ж вони говорять?

Кум1-О, як скажете мені, то і я буду знати!

Ж.2-О,добре діло!А ви хіба н чули, що на тому краю села Панько помер?

Кум2-Та ви що! Та не може бути!

П.- Певно, що помер!

Кум1-Та він же мені дві гривні винен!Ну чи не біда?От якби я дуба  врізав то за мною би пів села затужило би!

Ж.1- Та яка ж то вже ваша заслуга така?

Кум1- Та я ж грошей напозичався через хату, та й винен!І не одну сотню! А Одарку криву знаєте?

Ж.2-То хто ж її не знає?

Кум1- То вона, певно, і за домовиною волочитиметься!

Ж.1- А то ж чого?

Кум1- Бо я їй винен аж 150!

Кум2- От такі й справи.

П.- Чого зажурилися? Про смерть в такий день говорите .Сьогодні ж концерт у нас!Огляд художньої самодіяльності!

Ж.2- Та ми знаємо, знаємо.

Ж.1-Оголошення читали!

П.- А ми ось зійшлися та й розказуємо,що у селі нового.

Кум1-Краще б про дітей своїх поговорили б. Он ваші,Катерино,молодята недавно побралися, так розкажіть же нам, як вони живуть?

Ж.2-О, мої молодята, як голубки!Як ті голубочки!

Ж.1-Справді?

Ж.1-То, дивись. вона випурхне у вікно, а то дивися, вона в двері вилетить. То, гляди вона в двері полетіла. а він у вікно!

П.- Отака теперечки молодьож! Така молодьож!

Ж.2-А ви чули як на нашому кутку вчора кричали?

Кум1-А я саме й хотів спитати – чи то хтось кабанця до свята колов?

Ж.1-Якого ще кабанця? Якого там кабанця?То ж ваша теща верещала!

Кум1 – А, тож я їй ноги мив!

Ж.1- Ну, то ноги, ну мені зять теж ноги миє! Тепленькою водичкою помиє, сухеньким рушничком витре, м’якенькі капці принесе, поставить. щоб теща до ліжка дійшла чемненько!

Кум2-О, а я своїй мию у холодній воді, щоб загартовувалася, червоною цеглиною п’яти шкрябаю, а потім викручую, викручую.

П.- Ой, та що це ми забарилися, забалакалися з вами!Та пішли вже концерт дивитися. (усі учасники сценки йдуть за куліси)

 

(Гумореска П.Глазовозо «Як Кузьму провчила жінка його мила» та «Мудра мати» у виконанні І. Тимощука)

 

 

Ведуча 1:Ми не тільки трактористи

               Продавці і водії

               Ми ще вмієм танцювати

              Веселитись від душі

Ведуча 2: Дійсно, безмежні джерела учнівської творчості, адже мистецтво не має меж та кордонів. Ми з радістю поринаємо у його бездонний океан і захоплюємось чарівним світом музики і танцю.

Ведуча 1: Сьогодні ми маємо можливість доторкнутися до піднесеного, хвилюючого і чарівного. адже танець говорить з душею глядача, а сцена – це полотно, на якому малює свої думки танцівник. До вашої уваги ліричний танець!

 

(танець С.Грондівський, Д.Марценюк)

 

Ведуча 2: Професійний ліцей пройшов тривалий час становлення і незважаючи на труднощі, ліцей не втратив свого обличчя.

Ведуча 1: Великий і творчий колектив на чолі з директором Василем Васильовичем, його бойовими заступниками Віктором Павловичем Суханіцьким та Віктором Петровичем Гевлічем, а також старшим майстром Григорієм Андрійовичем Туруком та методистом  Тамарою Костянтинівною Лавренюк, докладає багато зусиль, щоб не тільки вижити в сучасних умовах, але й успішно здійснювати основне своє призначення – навчати учнівську творчу молодь робітничим професіям та готувати їх морально до життя у складних економічних умовах.

Ведуча 2:Колектив – це великий дружній механізм, який працює злагоджено і ритмічно. А інакше і бути не може. Адже кожний  робочий день розпочинається із зчитування облич своїх вихованців, бо намагаються прочитати на них краще з того, що засіяли напередодні.

 

Хор «Їхали козаченьки»

 

Ведуча 2: Є у нашому ліцеї і ветерани праці. Це і Денисюк Володимир Григорович, Суханіцький Віктор Павлович, Нікулішин Володимир Степанович, Грибенюк Марія Іванівна, Трохимчук Орися Мефодіївна, Шевчук Тетяна Василівна. Скільки дитячих сердець пройшло  через їх турботливі руки, скільки широких шляхів відкрили ці люди для своїх вихованців.

(Вітальне слово директора, вручення подарунків)

Ведуча 1:Є серед працівників ліцею і колишні учні, які в різні роки закінчили ПТУ, а потім успішно стали трудитися майстрами виробничого навчання, викладачами та іншими працівниками ліцею. А саме Кузьмінський Дмитро Дмитрович, Зав’язун Михайло Олексійович, Дереча Василь Вікторович, Грибенюк Любов Юріївна та інші.

Ведуча 2: І це прекрасно не лише тому, що з лав ліцеїстів виходять чудові поети, художники, музиканти. Головне те, що кожен з нас, збагачуючи свій духовний світ, збагачує тим самим інших.

 

Пісня «Побажання»

 

 

 

Ведуча 1:Біжать стрілки годинника, минають дні,ночі,місяці, роки і ось уже 55 десятків років ритмічно працює великий механізм Любарського професійного ліцею

Ведуча 2: І дай Бог, щоб його рух ніколи не зупинився. Щоб усі ми зажди були в строю, щоб усім нам завжди здоровилося, щасливо жилося і навчалося!

Ведуча 1: Без минулого немає майбутнього. і ми переконуємося у цьому кожного дня, наближаючи наші мрії до реальності. За 55 років свого існування наш ліцей пережив багато цікавих, тривожних і радісних подій. В його стінах народжувались ідеї, робилися відкриття, плекались думки.

Ведуча 2: Протягом життя кожна людина збирає свої фотографії – від миті найпершої – народження – до миті зрілості. Так формується життєвий альбом. І коли в долю приходить серйозна ювілейна дата, кожний з нас з особливим настроєм гортає сторінки альбому, пригадує минуле, і на душі стає тепліше.

Ведуча 1:Тож наш навчальний заклад теж має свою історію у фото. Давайте ж погортаємо сторінки цього видатного альбому, і я впевнена, кожен з вас знайде себе у ньому.

Перегляд фотоальбому.

(під пісню «Старі фотографії» виконує С.Рябін)

 

Ведуча 1: Ну, що ж, час підвести риску. Хоча… Давайте краще на цій прекрасній ноті завершимо сьогоднішній концерт.

Ведуча 2: Сьогодні ми – нові творці історії нашого навчального закладу і ще багато щасливих і ми надіємося творчих років у нас попереду. Спасибі Вам усім, хто були і є в історії нашого ліцею. Низький уклін Вам за плідну, невтомну працю! Хай Господь береже усіх нас, укріпляє і дарує багато літ життя.

Ведуча 1:  Адже усі ми, наш ліцей – це частинка великої української родини. І у нас одна мати – наша Україна!

 

Пісня у виконанні Л.В. Чабан «Щаслива родина»

 

Ведуча 1: До нових ювілейних зустрічей, друзі!

Ведуча2: На все добре!