Сценарій "ОСІННЯ МЕЛОДІЯ За казкою В.Сухомлинського «Флейта і Вітер»"

ОСІННЯ МЕЛОДІЯ

За казкою В.Сухомлинського «Флейта і Вітер»

Автор

У саду на лавці сидів Музикант.

Музикант

На срібних струнах бабиного літа
Осіння тиха музика заграла.
Уся земля росою вранці вмита
Свою одвічну пісню заспівала.
Ключі пташині в небо піднялися.
Є нотний стан — лиш ноти записати...
Мелодії над світом розлилися...
Любити й жити треба поспішати...
Світ незбагненний, дивовижна казка.
Тут стільки щастя, музики і дива!
Від сонечка струмує ніжна ласка.
Я йду по жовтій осені щаслива.
А музика осіння тихо ллється
І будить струни серденька, лунає...
То сумно зазвучить, то засміється...
І душу знову в юність повертає...

(запис  звучання  флейти)

Автор

Він грав на флейті. До його чудової пісні прислухалися і пташки, і дерева, і квіти.

Музикант

Така вже доля музиканта –

Блакитить співом час і даль.

Та Божа іскорка таланту

Дарує радість і печаль, 

Дарує щастя і кручину.

Тікаєш, а воно твоє:

І хвилювання безпричинне,

І спокій, хоч причина є.

Я вчився сам і вчив дорослих,

Дітей до музики горнув.

Срібляться трохи світлі коси,

Роки у серці вже відчув.

(запис  звучання  флейти)

Автор

Навіть Вітер приліг під кущем і з подивом слухав гру на флейті.  Грав Музикант про сонце в голубому небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку — жайворонка і про щасливі дитячі очі.

Музикант

А нині сонце ясно засміялось,
Усе покрило ніжним промінцем.
Земля в красу осінню щиру вбралась,
Танцює жовтий лист під вітерцем.
Усе в природі у чеканні дива.
Все завмирає у дзвінкій красі.
Я йду по осені так легко і щасливо,
Радію і всміхаюся усім.

Автор

Замовкла пісня, поклав Музикант флейту на лавку й пішов до хати.

(запис  шуму вітру)

Хмаринка

Візьми флейту,
Вітре мій, маестро,
І заграй в осіннім лісі,
Зазвучи оркестром!

Натягни осінні струни
Бабиного літа.
Щоб звучала в лісі пісня
Сонечком зігріта!

Щоб вона дзвеніла в соснах
І в опалім листі,
Щоб сміялась на калині
В червонім намисті.

А хто прийде в ліс в цю пору,
Щоб зачарувала,
Щоб запала в його душу
І не відпускала.

Щоб відкрила йому очі
На красу чарівну.
І навіки закохала
В золоту царівну!

Автор

Підвівся Вітер з-під куща, прилетів до флейти та й подув з усієї сили.

Листочок

Невтома вітер, ніби вперше взяв сопілку,  

настирливо, невдало вчиться грати. 

Шумливо-свиста гра, неспинно, стрімко,  

розбудить сонну ніч - кошлатововчі шати.  

Тривожно, сумно... немов грози іони... 

То він левину гриву колошматить, хмару. 

Як бриз із моря, сутінки солоні 

І щось зірвалось з вітром, що ніч в собі тримала. 

 

І хто придумав, що на світі є безмежжя - 

Куточок кожен божевільний як той вітер. 

Що вчиться грати на сопілці обережно - 

про що мелодія - непросто зрозуміти. 

Автор:

Загула флейта, мов осіння негода під стріхою. Подув Вітер ще дужче, а флейта не грає — гуде та й гуде.

Вітер:

Чому ж це так?

Я залюбки можу вирвати дуба з корінням, скинути дах з хатини.

Чого ж флейта не підкоряється мені, не грає?

Хмаринка

 

Листочок

Осінь така незвичайна, казкова.
Ліс різнобарвний тихенько стоїть.
Це дивовижна пора і чудова,
І неповторна в ній будь-яка мить.
От заясніє в небесній блакиті,
Блискітки сонця підуть по воді.
І кольори світлі-світлі, розмиті
Враз розіллються довкола тоді.
То десь у небі хмаринка візьметься,
І потемніє осінній пейзаж.
З дощиком осінь в обнімку пройдеться,
Щемно і сумно всім зробиться аж.
То вітерець підійметься, заграє —
Сосни вгорі зазвучать як орган.
А в надвечір’я усе заливає
Білий-білесенький ніжний туман.

 

Шматочок літа

 

Автор: Лариса встала на світанку, пішла в сад.

Мати : Пора з осінню прощатися: скоро випаде сніг, закрутить віхола. Вночі ходитиме під вікнами Дід Мороз, дихатиме крижаним холодом, від якого замерзатимуть вікна.

Автор: У саду було порожньо й тихо. Листя з дерев давно опало. Вітер гойдав голі віти.

Вітер:

Автор: Під деревами лежало сухе листя. Воно тихо шелестіло під ногами.

Сад:

 

Автор: Коли це серед сірого листя Лариса побачила велике рожеве яблуко. Мабуть, воно щойно впало, бо ціле було й свіже.

Дівчина зраділа. Вхопила яблуко, глянула навколо й відчула, немовби в саду стало світліше й затишніше.

Автор: Може, то здалося Ларисі, а може, й справді було: десь загув джміль.

З яблуком у руках Лариса пішла до хати. Вона поклала його на столі й сказала мамі:

Лариса

 Це шматочок літа. Хай лежить воно тут до весни.

АвторМама всміхнулась. Яблуко так і лежало на столі. Велике, рожеве, свіже, немовби щойно із дерева.

 

Автор: І буде зима, надворі мороз, хуртовина, а воно лежатиме  на столі. Хто зайде до хати, гляне на яблуко й усміхнеться.