сценарій позакласного заходу герої майдану

«Мальви Майдану»

до Дня Героїв «Небесної сотні»

 

(Звучить пісня Ані Лорак «Балада про мальви», відео про майдан.)

Ведучиа 1: Війна. Чума, яка занадто часто приходила на українську землю. І ось знову. Вона тут. Посеред нас. Неочіковано. Неждано.

Ведуча 2: Зима. Звуки пострілів. Вогонь. І вони. Вони – незламні душі з великою любов’ю у серці. Янголи в людській подобі, які ступали по Майдану. Та не надовго вони тут були. Ворожа куля їх знайшла. Мить… і вони уже й правда янголи.

Ведуча 1: Мить… і вони небесна армія. Захисники, які завжди дивляться на нас згори, які молять за нас Бога, які воюють там, над хмарами. А зброя, то їхня жертва, то їхнє втрачене життя, то наша пам'ять про них.

Ведуча 2: І сьогодні ми тут зібрались, щоб вшанувати кожного янгола, схилити голову в скорботі, помовчати, заплакати. Згадати. Щоб не забути.

               Учень 1:    А сотню вже зустріли небеса.

                                  Летіли легко, хоч Майдан ридав.

                                  І з кров’ю перемішана сльоза.

                                  А батько сина ще не відпускав.

                                  Й заплакав Бог, побачивши загін:

                                  Спереду – сотник, молодий, вродливий

                     І юний хлопчик в касці голубій,             І вчитель літній-сивий-сивий.

                                  І рани їхні вже їм не болять.

                                  Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло.

                                  Як крила ангела, злітаючи назад,

                                  Небесна сотня в вирій полетіла…                      (Людмила Максимлюк)

 

(Відео «Нігоян декламує вірш»)

Ведуча 1: Аж не вірилось тоді, що буде він. Зловісний перший номер. Перша жертва – Сергій Нігоян. Загинув 22 січня 2014 року від поранення під час подій біля стадіону «Динамо». Його застрелили близько шостої години ранку. А тоді ж ще тривало перемир’я між мітингувальниками та «Беркутом». 

Учень 2:  І тихо плакав янгол за вікном…

Горів Майдан і розпочався бій…

Із темряви почали вже стріляти,

Твій янгол шепотів: «Стривай, Сергій,

Тобі не час ще, друже, помирати.»

Не вірю, знаю,  це ще не війна,

Страшний кошмар, який мені наснився…

Відвага, друзі, гідність, небеса…

Бруківка де  назавжди залишився…

 

Мені здається бачив все колись,

Така  знайома  і гірка картина

І чую голос : «Сину повернись!»

І відчуваю в чім моя провина…

 

«Не плач , матусю,  та пробач мені

Он журавлі у вирій відлітають…

Не я лежав у проклятій труні,

Герої, мамо, віриш не вмирають!»

 

І тихо плакав янгол за вікном, А у хатині голосила ненька...

Душа сиділа мовчки за столом

А із небес: « Пробач мені, рідненька…»

 

На барикаді розгорався бій…

Летіли камені і вогняні коктейлі,

Хлопчина прокричав : «Дивись … Сергій…

А з ним товариші,  наші померлі…»

 

Церковний дзвін ударив,  б’є  набат…

Сигнал на сполох у лиху годину …

Небесна сотня – вищий зорепад,

У цю святу і мовчазну хвилину…

Майдан затих … Тепер назавжди твій… І двічі нам  на ньому не вмирати!

І сину мовив : «Пам’ятай , Сергій!

               Ми цього не повинні забувати…»              (Ігор Філіпович( Волощук ))

 

Ведуча 2: Вся Україна заплакала, коли 18-20 лютого 2014 року почалися криваві розстріли на Майдані. На гарячу, від палаючих шин, бруківку падали бездушні тіла через снайперські та кулі роти «Беркут». Колись білий сніг став червоним від крові невинних людей, які всього лиш бажали свободи.

Ведуча 1: Тоді ми втратили батьків, дідусів, братів, чоловіків. Тоді Україна втратила синів. Сергій теж був єдиним сином у сім’ї. Скільки ж тоді матерів заплакало? Та чи зможуть вони колись не плакати за своїми дітьми? Ця люта зима розбила материнські серця назавжди. А ви задумались колись над тим, що б сказав син, який помер на Майдані, своїй матері, яка в скорботі проливає сльози ночами?

(Пісня Тіана Роз «Мамо, не плач, я повернусь весною»)

Ведуча 2: Цей біль ніколи не стихне. Він знову і знову вертається до нас, кожного року, кожного 20 лютого, ми наново переживаємо події Майдану. Та в нас не має права, щоб перестало боліти! Це рана усього народу. Небесна сотня віддала життя за нас і наступні покоління. Вони творили Революцію гідності. Революцію, яка назавжди і докорінно нас змінила. Ми не маємо права забути, ми маємо жити так, щоб наші ангели пишались нами, країною. Що їхня мрія про вільну країну і краще життя, уже не мрія, а реальність.

Учень 3: «Згадай мене»

Ну, як ви тут без мене, розкажіть...

Війна іде, бо чую постріли до неба.

Звичайно і без мене Україні-жить.

Мені ж моя Вкраїна і на небі треба...

 

І не співається мені в раю...

Бо моє серце там, на полі бою.

Як хтось згадає-то й здається, що живу.

Як когось вб‘ють-то ранять душу мою.

 

Немає спокою, допоки хлопці гинуть.

Нема пророка-править долю чужак-пан.

Та щастя буде ще в моєї України.

Ще справжній прийде патріот-гетьман.

 

Згадай мене.І не лише словами.

Хай згадкою буде твій сильний дух.

І віра в Україну хай буде між вами.

Тоді душа моя співатиме без мук.

                         *****

Згадай мене, мійукраїнцю, брате.

Хай не в окопах спиш, та серденько ж болить...

І не мовчи, борись-байдужість гірше ката.

Запам’ятай  назавжди-УКРАЇНА-БУДЕ ЖИТЬ!»(Любов Кальцева)

Ведуча 1: «Нерівною була ця боротьба. Сила – проти гарячого серця. Зло – проти добра. Куля – проти мрії.» (Пісня «Мить» Вакарчук С). Тож запалімо свічки в пам'ять про Небесну сотню, щоб вони з небес побачили ці вогники. І зрозуміли – ми не забули!

(Учні по черзі ставлять свічки і запалюють їх на столі під пісню Фіра «Серце плакало»).

 

Учитель: Хочемо усім присутнім подякувати, що разом з нами згадали полеглих героїв Майдану, що бережете цю частину історії і не цураєтесь її. Тож на останок вшануймо усіх полеглих у цій неоголошеній війні хвилиною мовчання.