Сценарій родинного свята "Дзвенять Кобзареві струни"

ДЗВЕНЯТЬ    КОБЗАРЕВІ    СТРУНИ

 

 

ДІТИ  ВИКОНУЮТЬ ПІСНЮ-ТАНЕЦЬ ,,ЯКБИ МЕНІ ЧЕРЕВИКИ,,

 

ВЧИТЕЛЬ. В історії кожного народу є імена , які становлять його славу, велич і національну гордість.Саме таким і є для України ім,я                    

Безсмертного Кобзаря—Тараса Шевченка.

 

               Звучить запис «Думи мої , думи мої»

 

Сценка «Мама і дитина»

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати.Так,синку,правда.

--А чому так багато зірок на небі?

--Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює,і горить та свічка, поки людина не помре.А помре, свічка гасне, зірочка падає.Бачив?

--Бачив, матусю, бачив…Матусечко, а чому одні зірочки ясні ясні,великі,а інші ледь видно?

--Бо коли людина зла,заздрісна,скупа,її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра,любить людей,її свічку далеко видно.

--Матусю, я буду добрим.Я хочу,щоб моя свічечка світила найясніше.

--Старайся,мій хлопчику.( Співають « Думи мої»)

 

 

    Тануть вже сніги весною,

     І покрила ряст веселка.

     Повні сил й наснаги живої

     Всі вшановують пам,ять Шевченка.

 

 

Кобзарем  його ми звемо,

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

 

 

 

Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим.

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

 

І тому в сім,ї великій,

У цвіту садів прекрасних,

Буде жити він навіки,

Як безсмертний наш сучасник.

 

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля,яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

 

 

 

9 березня 1814р темної ночі , перед самим світанням,

 в с. Моринцях на Звенигородщині в хаті Григорія Шевченка , кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на село вогник:

народилась нова кріпацька душа для пана,а для України—її великий співець—Тарас Шевченко.

 

Що воно означає-це ім.,я—Тарас? Етимологія  підказує…Ім,я Тарас

Прийшло до нас з грецької мови, в якій слово «тарактіос» означає

Бунтівливий, бунтівник.

 

Прізвище Шевченко пов,язане із назвою професії швець. Шевцем був прадід по батьковій лінії. Син шевця—шевченко.Звідси і прізвище—Шевченко.

 

У селі Моринцях,

У сільській хатині,

Уродився він на славу

Цілій Україні.

З-під низької стріхи

Соколом піднявся,

Як промовив,його голос

Громом розлягався.

 

        Не на шовкових пелюшках,

        Не у величному палаці—

        В хатині бідній він родився

        Серед неволі, тьми і праці.

        Нещасна мати сповила

        Його малого й зажурилась…

        І цілу ніченьку вона

        За сина-кріпака молилась.

        І бог почув молитву ту,

        І в руки хлопцеві вручив

        Співецьку чародійну ліру.

 

«У нашім раю на землі»

 

 

Сценка

Мати. Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіти,

Не розгинать своєї спини.

Промовив слово-і нагай

Над головою люто свисне,

І так усюди-з краю в край

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі,

Згорьованій, сльозами вмитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі.

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітре

Мене на довгій панській ниві?

 

ТАРАС.  ПЕРЕДІ   мною наша бідна,старенька хата з потемнілою солом,Яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на припічку-яблуня з  червонобокими яблуками, а навколо яблуні –квітник. А біля дверей стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою-клуня, а за клунею-сад, а за садом-долина, а в долині-тихий, ледь дзюркотливий струмочок.

(Мама виходить)

Ведучий.                      

Скільки тих шляхів на світі,і куди вони всі ведуть! Увечері сяде дід на призьбі, малий Тарас коло нього, показує дід на темне небо,на зорі.

Дід.

Ото Чумацький шлях! Ото їдуть, їдуть чумаки, навколо самий степ та тиша,і ковила не шелесне. Глянуть на зорі-ото їм і дорога.

Тарас.

А чому він чорний, тому що чумаки чорні?

Дід.

А того він чорний, що страшний,синку…(задумався)

Ведуча.

Тільки хотів Тарас розпитати , чому ж він страшний, як покликала Катруся, бо спати вже час було.

Тарас.

Ох шкода, що дід не доказав(махнув рукою)

(Виходять з дідом)

Ведучий.

У Тараса справ чимало.У ставку викупатись? Треба.З хлопцями в просі вивалятись треба? Треба.А потім знов викупатись.І поїсти б щось, та нічого нема. Може, якусь скоринку Катруся суне, або він сам щось знайде у садочку.У Тараса багато справ, не зчуєшся,як і літній довгий день мине.

 

Пісня-танець»Зацвіла в долині»

 

Ведуча.

Оце вже він утік від свого товариства,заховався в кущах калини і замріявся.

(Поволі виходить,роздивляється)

Тарас.

Небо над головою,ніби великий високий дах, а там в долині, десь на обрії,дах цей спускається до землі.Там його стовпи залізні підтри мують. А за стовпами щось ,мабуть,є,якщо йти цим шляхом і подивитися. А як влізти на могилу, що за селом, то ,мабуть, ті стовпи видно…

  А Микита,мабуть,ті стовпи бачив,бо коли батько чумакував,то  брав його з собою до Одеси.Але ні,краще Микиту не чіпати, краще самому піти на могилу і подивитися.

(Тарас схопився і побіг)

 

Ведучий.

Довго-довго блукав.Втомився.Зупинився Тарас:пізно вже.Ач,і сонце майже все за гору сховалося.Зустрілися йому чумаки і довезли до рідного села Кирилівки.

Тарас.  Надворі вже затемніло,коли я підійшов до перелазу,дивлячись на подвір,я, а там біля хати всі наші сидять собі в колі і вечеряють…

 

«Садок вишневий коло хати»

 

 

Тарас.  Там матір добрую мою

             Ще молодую-у могилу

             Нужда та праця положила.

             Там батько плачучи з дітьми

             (А ми малі були і голі),

             Не витерпів  лихої долі,

             Умер на панщині!..А ми

             Розлізлися межи людьми,

             Мов мишенята…

 

«На панщині пшеницю жала»

 

 

Сценка

(Тарас порається коло хати. Приніс відро з водою,поставив коло тину.Поправив покривало на лаві,позамітав,поставив лавку,пензлі і присів. Входить Яринка з клунком у руці.Сідає на лаву.)

Яринка.

Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе(розв.язує клунка). Ось твоя свитка,полатана вже.

Тарас (бере свитку)

О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш( тулиться до неї).

Яринка.

Давай, я тобі ще й сорочку виперу,зашию…

 

--Не треба, я сам.

--Тарасику! А у тебе малюнки є? то покажи.

--Добре, тільки тобі , сестричко (показує дощечку з малюнком). Ось наша хата.

--Дуже схожа…Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?

--Паперу не було. Дяк не дав…Ось розживусь ,може, на свитку, і на фарби, і на папір.

--Коли ж це буде?

--Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв  вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені…малярем…я б нічого не хотів більше.

--То вчись у нього.

--А…Хіба йому голова болить за мене? Тільки й норовить, щоб різками одшмагати…

--І зараз?( Тарас ствердно киває головою). Та хай йому грець! Вертайся додому.

--А там що?( розводить руками).

(Сидить задумливо. Яринка цілує його у щічку і йде. Тарас сідає під тином.)

 

 

 

Перше горе,що отруїло хлопцеві серце,--злидні і праця матері, які поклали її в домовину. Батько одружився вдруге,взявши вдову з дітьми. В хаті почалися  сварки, бійки, докори. Сяк-так жилося, поки живий був батько. Але він застудився в дорозі, помер слідом за матір,ю. І не стало сиротам життя у своїй хаті.

 

Ой умер старий батько

І старенька мати,

ТА нема кому щирої

Тії Радоньки дати.

Що мені на світі.

Сироті робити?

Чи йти в люди жити,

Чи дома журитись?

 

Було Тарасові тільки 11років, коли він залишився круглою сиротою. Тяжко жити сиротою, в наймах. Ким  тільки він не був: і погоничем, і пастухом, і воду носив школярам.

 

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилитися,-

Хоч з гори та в воду!

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом;

Утопився б,- тяжко жити

І нема де дітись.

 

В того доля ходить полем-

Колоски збирає,

А моя, десь , ледащиця

За морем блукае.

Добре тому багатому:

Його люди знають.

А зі мною зустрінуться-

Немов недобачають.

Багатого губатого

Дівчина шанує,

Наді мною, сиротою,

Сміється, кепкує.

 

 

Як сумно,і як нестерпно важко бідному сироті. Там отара ягнят,як біла хмарка,що впала на зелені луки. Хай собі пасуться! А як хотілося Тарасові  дізнатися, що за тими стовпами,які землю підпирають! ЯК тепер хочеться йому за тими хмарками полинути, на світ подивитися.

 

«Мені 13  минало»

 

Заходить Оксана

---Чом же ти плачеш? Ох, дурненький Тарасе, бач, плаче малий. Давай я сльози тобі витру(витирає рукавом).Не сумуй, Тарасику, Адже кажуть,що ти най краще від усіх читаєш, співаєш,ще й кажуть,малюєш ти. ОТ виростеш і будеш малярем!

 

Тарас.

Еге ж, малярем…(задумався).

--І ти, Тарасе, розмалюєш нашу хату.

--Еге ж…А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний…Ні, я не ледащо, я таки буду малярем!

--Авжеж, будеш! А що ти ледащо,то правда. Дивись,де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка—вони ж пити хочуть.

 

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє…лани, гаї,сади!

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

 

Пісня «Тече вода «

 

«Тече вода»

 

«Реве та стогне Дніпр широкий»

 

«Тополя»

 

«Пливе човен «

 

 

Не було нічого в хлопця-сироти,не було талану,тобто долі, але був талант,прагнення вчитись.

Будучи пастухом, Тарасик завжди мав при собі зшиту з паперу маленьку книжечку, де малював і записував народні пісні.

 

Давно те діялось.

Ще в школі,

Таки в учителя –дяка

Гарненько вкраду п,ятака-

…та й куплю

Паперу аркуш.І зроблю

Маленьку книжечку…Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду.

 

 

Лише на 24 році життя став тарас Шевченко вільною людиною. У 1838 році пан видав вільну кріпакові Шевченку, Це сталося завдяки відомим діячам живопису і літератури: Жуковському, Брюллову, Гребінці, які зібрали і заплатили за нього 2500 карбованців.

 

Пісня «По діброві Вітер віє»

 

 

За бунтарські вірші 33-річного Тараса Шевченка забрали в солдати.

 

Всю неправду, всі нещастя,

Що душили груди

Виливав він на папері

Піснею між люди.

 

Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною.

( Розповідь про вербову гілочку)

 

 

«Думи мої»

 

« Тарасова ніч»

 

«Село…»

 

«Думка»

 

«Якби ви знали, паничі»

 

 

«І виріс я на чужині»

 

Пісня «Зоре моя вечірняя»

 

Тільки через 10 років він повернувся до Петербурга.

         За Тарасом слідкували,

         Все забороняли,

        За писання й малювання

        Жорстоко карали.

 

Повернувся Тарас з неволі

Вже хворим додому.

Але пісню, але думу

НЕ забув складати.

Як страждала –горювала

Україна-мати.

 

 

Думи й помисли Тараса Шевченка були про Україну, про її народ, його долю нещасливу, занапащену.

   Я так її, я так люблю

   Мою Україну убогу,

   Що проклену святого Бога,

   За неї душу погублю!

 

 

Наш Тарас Шевченко був поетом, був художником  ще й великим вчителем.

 

Поетична спадщина Шевченка налічує понад 240 творів. Мистецька—1200 робіт.

 

10 років заслання підірвали сили і здоров,я Шевченка, Поет мріяв про Україну, хотів оселитися в ній, писати, працювати. Та не пустили його до України, заарештували, наказали виїхати до Петербурга,

 

Восени 1860 р він захворів, стан його здоров,я  дедалі погіршувався. А 10 березня 1861р перестало битися серце великого художника, геніального Кобзаря.

 

Поховали його в Петербурзі на Смоленському кладовищі,Та чи могли люди забути і не виконати його Заповіту?!

«Заповіт»             Звучить «Заповіт»

А в травні того ж року перевезли прах Кобзаря до України. Поховали на Чернечій горі, поблизу Канева.

 

 

Два місяці далеко від Вкраїни

В землі лежав похований Тарас,

Не встиг купити білої хатини,

Щоб зігрівала пращурів і нас.

Не встиг зійти і на високій кручі,

Щоб милуватись обрієм Дніпра,

Грудьми дихнути, як реве ревучий,

Строфу для кобзи випустить з пера.

Та вічний біль і думу про Чернечу

Ні брат, ні друг забути не змогли.

В травневі дні народ підняв на плечі.

Щоб ти позбувсь чужинської землі.

 

 

Там спорудили з дальніх сіл могилу

Потрісканії руки кріпаків.

Мабуть, Господь послав незламну силу,

Щоб пам,ять залишилась для віків.

Багато літ минуло з того часу,

Праправнуки вивчають «Заповіт»,

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна—цілий світ.

 

 

Його ім.,я увічнене в легендах і переказах, його ім.,я ми славимо у своїх розповідях, народом про нього складені прислів,я та приказки.

 

**Шевченко Тарас, наче сонце для нас.

**Шевченкове перо панів по серцю шкребло.

**Пани Шевченка карали,та мудрості не відібрали.

**Шевченко дужий був не силою, а словом мудрим.

**Тарасові слока—то правда жива.

**Хто з Шевченком знається, той розуму набирається,

**Хто Шевченка прочитав, той багатий серцем став.

**Шевченкове слово в віках не старіє.

**Шевченкові пісні молодіють, бо дюди з ними живуть, працюють і мріють.

**МИ Шевченка славить будем і ніколи не забудем.

**Тарасів Кобзар—для народу великий дар.

 

Звучить»Реве та стогне Дніпр широкий»

«І мертвим, і живим»

Ми чуємо тебе, Кобзарю,крізь століття,

І голос твій нам душі окриля,
Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

             У росяні вінки заплетені суцвіття

            До ніг тобі , титане,кладемо.

           Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

          Тебе своїм сучасником звемо.

Живи, поете, в бронзі і в граніті,-

Живи,поете,в пам,яті людській,

Живи в піснях, живи у Заповіті,

У слові праведнім, у славі віковій.

                          І кожен раз в весняний час,

                          Всі українські діти

                           Згадають: нас любив Тарас!

                          Йому дарують квіти.

Сповнить Тараса заповіт

Ніхто з нас не забуде,

І хоч минуло 200 літ,

Він завжди з нами буде!

 

Пісня» Про Шевченка»

-----ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!!!              Звучить ГІМН УКРАЇНИ