Сценарій "Рослини-символи у поезії Т. Г. Шевченка".

Сценарій

Рослини-символи у поезії Т. Г. Шевченка

Мета: ознайомити учнів із рослинами-символами у житті українського народу та творчості Т. Г. Шевченка; розвивати навички правильного та виразного читання; виховувати любов до поетичного слова, повагу до традицій українського народу.

Вступне слово вчителя

Березень в Україні часто називають Шевченковим. Тому ми вирішили присвятити наш виступ саме його творчості. Адже творчість Великого Кобзаря багатогранна і її можна застосовувати на будь-який урок. Тому пропонуємо Вашій увазі: «Рослини-символи в поезії Т. Г. Шевченка».

Ведучий 1. Світ Т. Г. Шевченка неможливо уявити без тополь, дубів, без очерету, травички під ногами, рясту на воді. Поет був неабияким знавцем рослинного світу, глибоким знавцем природи рідного краю.

Ведуча 2. Він називав рослинність «зеленою ризою матінки-природи». Недаремно ж у творах поета згадується понад 80 видів рослин. Квіти і квіткові рослини не тільки наповнюють поетичні пейзажі, вони сповнені глибокою народною символікою.

Ведучий 1. Цілу Україну можна назвати барвінковим краєм. Ця рослина має багато символів. Найперше, барвінок символізує віру в свої сили, все переможність природи. Гадали, що барвінок, оберігає людину від зла. Дівчата ним заквітчували голови, уплітаючи його у вінки.

Ведуча 2. Про барвінок писав Т. Шевченко. Зокрема є у Великого Кобзаря вірш написаний 1860 року.

Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався.

Та недосвіт перед світом

В садочок укрався.

Потоптав веселі квіти,

Побив… Поморозив…

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода!

(«Барвінок цвів і зеленів»)

Ведучий 1. Калина – це символ нашої України. Вона полюбила українську землю, на якій гарно росте, а народ шанує її за дуже пишну вроду і цілющі властивості.

Ведуча 2. Т.Г. Шевченко у своїй книзі «Кобзар» згадав про калину аж 385 разів. У творчості поета калина є символом вірного, відданого кохання, дівочої вроди, невідворотності долі, а також підкреслює красу рідної природи.

Тече вода з-під явора 
Яром на долину. 
Пишається над водою 
Червона калина. 
Пишається калинонька, 
Явір молодіє, 
А кругом їх верболози 
Й лози зеленіють.

Пісня «Зацвіла в долині червона калина»

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

Почула дівчина,

І в білій свитині

З біленької хати

Вийшла погуляти

І вийшов до неї

З зеленого гаю

Козак молоденький;

Цілує, вітає,

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Ведучий 1. Вишневий сад супроводжує наші оселі хтозна й відколи, немов на нашій отчій землі і батьківщина цього чудового дерева.

Ведуча 2. При згадці про вишню на пам'ять одразу приходить  така близька і люба серцю, кожному знайома поезія Т. Шевченка.

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати;
Вечірня зіронька встає;
Дочка вечерять подає...
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Ведучий 1. Й інші Кобзареві рядки про вишню, проникливі, ніжні.

«Катерина» уривок

Ледве встала, поклонилась,

Вийшла мовчки з хати;

Осталися сиротами

Старий батько й мати.

Пішла в садок у вишневий,

Богу помолилась,

Взяла землі під вишнею,

На хрест почепила,

Промовила: «Не вернуся!

В далекому краю

В чужу землю чужі люде

Мене заховають;

Ведуча 2. Образ вишні, як символ України, що з’являється в останні моменти життя Т. Шевченка, і в симфонії І. Драча «Смерть Шевченка»

Цілу ніч надворі виє хуґа,
Плаче, деренчить в віконній склі.
Ні дружини, ні дітей, ні друга —
Тільки гілка вишні на столі.

Я — Оксана, вічна твоя рана,
Журна вишня в золотих роях.

Вишневий цвіт
З вишневих віт
Вишневий вітер
Звіває з віт…

Попід горою, яром, долом,

Мов ті діди високочолі,

Дуби з гетьманщини стоять.

Ведучий 1. В українській флорі – дуб найдовговічніша рослина. Це символ слави, невмирущості, волелюбності нашого народу.

Ведуча 2. «Тарасовий дуб» росте в парку Березовий гай у Києві, що по вулиці Вишгородській. За переказами очевидців, під цим деревом спочивав Т. Шевченко в 1850 р., коли наймав квартиру в нині відомому будиночку по цій вулиці.

       Вірш «Червоний місяць аж горить»

Червоний місяць аж горить,
З-за хмари тихо виступає.
І ніби гори оживають.
Дуби з діброви, мов дива,
У поле тихо одхожають.
І пугач пуга, і сова
З-під стріхи в поле вилітає,
А жаби крякають, гудуть.

Дивітесь, очі молодії,
Як зорі Божії встають, 
Як сходить місяць, червоніє...
Дивітеся, поки вас гріє,
А зорі спати не дають.

Ведучий 1. Ще довкола сніги біліють, але, як тільки сонце на весну поверне і трохи потепліє, одразу ж на верболозах біля річок, ставків і на узліссях з’являються ніжні пухнасті котики. Це верба цвіте, нагадуючи, що весна вже не за горами, що невдовзі оновлююча пора повсюдного зелен-квіту.

Ведуча 2. Верба – улюблене дерево великого Кобзаря. Вона натхненно й ніжно оспівана в чудових віршах і поемах поета. Це перлини лірики, в яких так виразно відчутні народно-пісенні мотиви.

Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав, −
Неначе човен в синім морю,
То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясень раз-у-раз скрипів.

Вірш «Світає, край неба палає»

ПІСНЯ ПРО КОБЗАРЯ (Н. Май)

1. Відкриваю Кобзар і душею радію,
Кожне слово твоє, оберіг золотий.
І у серці моїм оживає надія,
Уклоняюсь тобі, мій Кобзарю святий.

ПР :
За любов до рідної землі,
За пісні твої пророчі.
За калину білу на весні,
Чорні брови, карі очі.

Програш

2. Відкриваю Кобзар, цю священную книгу
І молюся і вірю, у пророчі слова.
Відкриваю Кобзар і на серці утіха,
Доки мова живе, Україна жива.

ПР : І любов до рідної землі,
І пісні твої пророчі.
І калину білу на весні,
Чорні брови, карі очі.

1 куплет.

Слово вчителя. Ці рослини, які оспівані у творах Шевченка, стали символом краси рідної природи, а також і людини, символом могутності і непоборності українського народу.