Сценарій "Шевченко Т.Г."

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«ЖИТТЯ  І  ЧАРІВНИЙ

 

 СВІТ  ПОЕЗІЇ

 

ТАРАСА  ГРИГОРОВИЧА  ШЕВЧЕНКА»

 

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

 

 

 

 

                                             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2020

 

 

 

 

 

 

«Поки сонце з неба світить, тебе, Тарасе, не забудуть»

СЛАЙД 1

 

Місце проведення: зал коледжу.

Мета: розширити знання студентів про значення творчості  Кобзаря та історії України, показати його любов до українського народу, Батьківщини.

Оформлення: портрети Шевченка, виставка творів Шевченка.

Обладнання: відеозаписи  уривків з фільмів: «Сон»,  «Кобзар», «Надії», «Шевченко художник», «В.В.Тарновський», мультфільм «Тополя», записи мелодій «Думи мої, думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий», зразки художньої спадщини Т.Шевченка.

   Святково прибраний зал: на стіні портрет Шевченка у вишитому рушнику, збірка поезій «Кобзар» Т.Г.Шевченка, ілюстрації його художньої спадщини, презентація його творів, за допомогою мультимедійного проектора спроектовано  слова:

СЛАЙД 2

 

                            І мене в сім’ї великій,

                            В сім’ї вольній, новій,

                            Не забудьте пом’янути

                            Незлим тихим словом.

                                                       Т.Г.Шевченко

 

Викладач:  Плине час, як стрімкі води сивого Дніпра-Славути. Минають роки, десятиліття… Але ніколи не минеться народ і його невгасима любов до всього найкращого, що квітчає рід людський і землю рідну. Ніколи не погасне в серцях глибока шана до яскравого сузір’я полум’яних борців за народне щастя, до геніїв, що віддали свій талант рідній Батьківщині. Серед них Тарас Григорович Шевченко.

Студент 1: Тарас Григорович Шевченко – це ім’я  стало  символом нашого народу. Його портрети – в кожній хаті, його «Кобзар» лежить на столі поруч з хлібом, а його пісні вишиті на рушниках.

   Тарас Шевченко піднісся до  вершин людського духу, до вершин вселюдської любові, бо був найбільшим патріотом України, заповідав нам любити свій народ, плекати свою культуру.

 

Відеофільм «Заповіт»

https://www.youtube.com/watch?v=j1gmx59Zhj0

 Студент 2:  Восьмилітнього хлопчика Тараса батьки віддали до дяка в «науку» . за найменшу провину карав він своїх учнів різками.

Ти взяла мене маленького за руку

І в школу хлопця одвела,

До п’яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

З нас будуть люди», - ти сказала.

Викладач:  Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Студент 1:  Невдовзі після смерті матері в 1825 році помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Студент 2.

                   Там батько, плачучи з дітьми

                   (А ми малі були і голі),

                   Не витерпів лихої долі,

                   Умер на панщині!.. А ми

                   Розлізлися межи людьми,

                   Мов мишенята. Я до школи –

                   Носити воду школярам…

Викладач:  Тарас наймитує, а випаде вільна часина – читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра.

СЛАЙД 3

Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

СЛАЙД 4, ..5…6

 

Студент 1:  Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, поетом Жуковським круто змінила долю Шевченка. Вони побачили великі здібності юнака і викупили його з неволі.

Студент 2.

Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вільним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

 

Викладач: У листах з Петербургу, де він у той час навчався в Академії художеств, звучить велика гордість і гідність вільної людини: «Так от, бач, живу, учусь, нікому не  не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога, - велике щастя буть вольним чоловіком, робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить». А між рядками листа можемо відчути притаєний смуток, що родичі його перебувають у неволі, як і вся рідна Україна. Так, саме ці перші листи (з листа до рідного брата Микити від 15 листопада 1839 р. та 2 березня 1840 р.) юного Тараса сповнені почуття глибокої відповідальності за долю рідних: «поклонися усім родичам од мене, а надто дідові, коли живий, здоровий…»

Студент 1. З цих листів ми бачимо, що  у Шевченка сформоване почуття національної гідності в молодого поета, про його любов до рідного краю, до материнської мови: «Та, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому.

Бо москалі чужі люди,

Тяжко мені з ними жити;

Немає з ким поплакати,

Ні поговорити.

Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скушно, що я всяку ніч тілько й бачу во сні, що тебе, Керелівку, та рідню, та бур’яни…»

Студент 2. Читає вірш  «Три літа»:

І день не день, й йде не йде,

А літа стрілою

Пролітають, забирають

Все добре з собою.

Окрадають добрі думи,

О холодний камень

Розбивають серце наше

І співають амінь,

Амінь всьому веселому

Од нині до віка.

І кидають на розпутті

Сліпого каліку.

Невеликії три літа

Марно пролетіли…

А багато в моїй хаті лиха наробили.

Опустошили убоге

Моє серце тихе,

Погасили усе добре,

Запалили лихо,

Висушили чадом, димом

Тії добрії сльози,

Що лилися з Катрусею

В московській дорозі.

Що молились з козаками

В турецькій неволі,

І  Оксану, мою зорю,

Мою добрую долю,

Що день Божий умивали…

Поки не підкрались

Злії літа; та все теє

Заразом украли…

Студент 1. Шевченко бажає так щиро, ніби говорить сам з собою, ніби сповідається. «Я в марті місяці їду за границю, а в Малоросію не поїду, цур їй, бо там, окрім плачу, нічого не почую…». І хоч дуже кортіло, молодому художнику поїхати в Італію, немов магнітом тягнула до себе знедолена Україна. Вирішив твердо, що поїде тільки туди…

   І ось нарешті довгождана подорож на Україну влітку 1843 року після чотирнадцяти літ розлуки. Рік творчої відпустки, а вражень вистачило на все подальше життя.

Студент 2. Тарас народився в епоху, що знищувала найкращих, найславетніших синів своїх – гноїли в катівнях, убивали … Але ось парадокс: найпохмуріша епоха народила найволелюбніших людей – Пушкіна, Лермонтова, Шевченка… До того ж, якщо  російські генії – з дворян, то Шевченко – кріпак. Невтомимий біль, дума невсипуща, доля власна, доля близьких і рідних – ось чим був для нього народ! Тому-то не мав потреби ні нагинатися до народу, ні тягнутися до нього. (Спроектовано малюнки з циклу «В казематі»)

Орю

Свій переліг – убогу ниву!

Та сію слово. Добрі жнива

Колись-то будуть.

Викладач:  Він гострить сокири, кличе на панів. Шевченко боровся Словом із самодержавством, з імперською офіційною церквою, з лукавими панами. То була не політична боротьба ідей, а ігнорування історичних опор і неприйняття «суєсловів і лицемірів господом проклятих» неприйняття з позицій Вічного Духу.

Студент 2.Твори Тараса Григоровича Шевченка, на мій погляд, не застаріють ніколи: надто вже палка душа, осяяна світом могутнього розуму, стоїть за ними. Кобзарволодів даром пророцтва: як інакше можна пояснити деякі з його віршів? Узяти, наприклад, поезію, де Шевченко звер­тається до всієї української спільноти: “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”. Кожна фраза, кожне сло­во тут, як опік. Дійсно, у цьому творі чується жи­вий голос Кобзаря, який звертається водночас до всіх і кожного зокрема. А “Гайдамаки”? Сторінки цієї поеми перегукуються з подіями XX століття — громадянською та другою світовою війною. Якщо ж перечитати цикл віршів “У казематі”, то також виникають історичні паралелі з певною добою в нашій історії. І подібних прикладів можна навести багато. Та хіба лише істо­ричними паралелями вимірюється сучасність Шевченкового слова?

 

Студент 1:  Муза Шевченка роздирала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і боляче, і захоплююче було зазирнути туди! Немає у світовій літературі іншого поета, який би  так ніжно з любов’ю оспівав у своїй творчості жінку – Матір усієї землі, берегиню, продовжувачку роду. Його невмируще:

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі, -

стало святим ідеалом для багатьох поколінь і є ним для нас нині, коли нарешті ми взялися за будівництво власної хати.

СЛАЙД 7,8.

 

Студент 2:  Тарас Шевченко був заклятим ворогом всякого насильства, тому і вибрав темою своїх пісень долю жінки, як одну з найбільших плям на загальному похмурому тлі суспільного ладу. Найбільше людське горе він бачив у горі жіночім, і саме тому така непоборна й сильна його жіноча лірика. Милисердям і любов’ю сповнені твори поета: від поеми «Катерина» до поеми «Марія».

Пісня «ТОПОЛЯ»

https://www.youtube.com/watch?v=PTSHn2WftFQ

Викладач:  Мені їх жаль!.. Мій боже милий

                    Даруй словам святую силу –

                    Людськеє серце пробивать,

                    Людськії сльози проливать,

                    Щоб милость душу осінила,

                    Щоб спала тихая печаль

                    На очі їх, щоб стало жаль

                    Моїх дівчаток, щоб навчились

                    Путями добрими ходить,

                    Святого Господа любить

                    І брата миловать…

 

Студент 2:  Яке потрібно мати добре, чисте серце, щоб не занепастись, витримати до кінця! Як не вмер він у страшних тортурах, тривалих, байдужих? Муки його за своєю тривалістю були жахливіші й обурливіші за всі муки, яких зазнавали герої України.

                     Чого мені тяжко, чого мені нудно,

                     Чого серце плаче, ридає, кричить,

                     Мов дитя голодне? Серце моє трудне,

                     Чого ти бажаєш, що в тебе болить?

Студент 1:  Поетичний геній Кобзаря обезсмертив національні символи України: калину, тополю, вербу, явір, хрещатий барвінок. Шевченкова Україна – струнка, тонкостанна, з рожевими світанками і зоряними ночами. А українське село в його поезіях – в зеленому віночку широколистих тополь і білому серпанку квітучих садів.

Студент 2. Як в українській вишиванці символічно поєдналися червоний і чорний кольори, так у поезії Великого Кобзаря України переплелися любов і ненависть, ніжність і гнів, замилування і прокляття. Для всіх цих людських

пристрастей є  свої символи, які вросли в товщу прадавніх вірувань і які єднають нерозривними зв’язками поета з його народом, з Україною.

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю, заплаче серденько.

Студент 1:  Шевченко закликає «добре вигострить сокиру». Іншого виходу поет не бачив, бо навряд чи російський царизм зглянувся б над долею українського народу.

   Симон Петлюра на питання : «Що  дав українському суспіству його геніальний поет? - Відповідає: «… національне відродження…, провісником, співцем, поетичним виразником і попутною жертвою якого був Шевченко. З ним воно пов’язане, ним зміцнене і відведене на широкі, відкриті й вірні шляхи».

Відео «ЗАПОВІТ»

https://www.youtube.com/watch?v=PAsoWxEkR0M

Студент 2. Найпершою заповіддю Великого Кобзаря – по-синівськи самовіддано любити Україну. Не буде любові до своєї землі – не буде й самовідданої  праці й розквіту держави.

   «У чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» - ще одна заповідь Кобзаря. Цей крилатий вислів свідчить, що Шевченко не був національно обмеженим, а навпаки, радив переймати все  прогресивне з культури інших народів, не забуваючи рідної як першооснови. «Бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються», тобто, хто відмежовується від рідної мови й культури, той перевертень, бо мова, мистецтво – найдорожчі скарби народу, які треба оберігати, плекати, примножувати. Хіба не актуальні ці настанови для нинішніх поколінь українців?

СЛАЙД 9

 

Студент 1:  Чим заслужив великий син України всесвітнє визнання? Безперечно, своїм «Кобзарем» - однією з найунікальніших і найуніверсальніших книг у світовій літературі, яка близька багатьом народам за своїм духом, за спорідненістю їхніх дум і прагнень, що й дало право В.Скуратівському сказати: «З «Кобзаря» Шевченка заговорили цілі соціальні материки, велетенські, доти не знані масиви людського горя, вперше залунав на повну силу той трагічний супровід світової історії, що його так довго не чула, чи не хотіла чути, культура…» Саме з Шевченка розпочинається довгий і драматичний процес планетарної демократизації світової літератури. «Кобзар» один з перших взірців по-справжньому олюдненого мистецтва.

Викладач: Шевченко близький усім слов’янським народам ідеєю всеслов’янського братерства. Нагадаймо його «Передмову» до поеми «Гайдамаки». «Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, нерозмежованою останеться навіки од моря і до моря слов’янська земля». Його патріотизм, за визначенням І.Я.Франка, «… основується свідомо та твердо на любові до всіх людей, на бажанні загальнолюдського братерства, на прихильності до всіх пригноблених і покривджених…».

Студент 2:  Важко виміряти  глибину дум генія, важко вичерпати глибину його мудрості. Кожне нове покоління відкриває й буде відкривати для себе Шевченка, глибини його безсмертного «Кобзаря». Його життя було  самовідданим служінням і мужньою самопожертвою. Його творчість – підтримка сучасникам і заповіт нащадкам. Хочу побажати всім нам, щоб заповіт-звернення Т.Шевченка «І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій не забудьте пом’янути незлим, тихим словом» став для вас не завченими словами, а насущною потребою повернення до коштовних скарбів його невмирущої спадщини.

Студент 1:  Олесь Гончар писав: «… над грядами століть людської історії здіймаються верховинами гіганти духу. Серед них, серед небагатьох, - Шевченко. Виняткове його місце в житті нашого народу, виняткова доля його творчості.

Думаючи над нею, переконуєшся, що є творчість, яка не відцвітає, що є в духовній сфері явища, схожі на ті непогасні, вічнодіючі вулкани, надра яких завжди пашать вогнем і ніч скрізь ніч озаглавлюють небо над собою. Хіба ж не така його поезія?»

Студент 2. Кожен народ читатиме Шевченка по-своєму… Але є в геніальній поезії його те, що завжди, в усі часи вабитиме й чаруватиме людей, - високий гуманізм його творчості та повнота любові, що народила художні шедеври довершеної краси, і те поетичне ясновидство, яке крізь тумани віків бачимо прийдешність вселюдського миру, щастя.

Викладач: Поет живе! Ми слухаєм його:

Ми чуєм заповіт його священний –

Учитися, кохати край стражденний

І не цуратись рідного, свого.

І всі ми, скільки є, в душі своїй

Клялись тих дум не зраджувати зроду,

І справдимо ми заповіт святий, -

Поет живе в серцях свого народу!

СЛАЙД 10, 11

Студент 1:  Минуло багато часу, але ми просто не можемо існувати без Шевченка. У ньому – вся історія наша, все буття і всі наші мрії. Україна – Шевченко, Шевченко – це Україна!

Відеозапис – «Ярмак»

https://www.youtube.com/watch?v=gO8U8UXVlA4